Рішення № 112629049, 24.07.2023, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/2743/20

н\п 2/490/494/2021

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2023 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

при секретарі Постолатій К.О.,

за відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Миколаєві позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа банк», ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим, -

В С Т А Н О В И В:

До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа Банк», ОСОБА_2 у якому позивач просить: поновити строк позовної давності; визнати припиненою поруки за договором поруки від 01 жовтня 2007 року №640/582-П582/1 укладеним між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 та позивачем; стягнути з АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_2 на її користь судові витрати у сумі 5840 грн 80 коп. (840, 80 грн судовий збір та 5000, 00 грн витрат на правничу допомогу).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що у жовтні 2018 року ОСОБА_1 як поручитель за кредитним договором № 640/582-К582, дізналася, що між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до цього кредитного договору, якою збільшено відсоткову ставку за користування кредитом до 14% річних. Позивач зазначає, що укладання цієї додаткової угоди відбулося без її відома та згоди. Також позивач вказала на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 вересня 2015 року, яке набрало законної сили та яким визнано припиненою поруки за договором поруки № 640/582-П582, укладеним у листопаді 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

У період з травня 2020 року до 09 лютого 2021 року справа перебувала у провадженні іншого складу суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 10 лютого 2021 року для розгляду справи визначено суддю Шолох Л.М.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2021 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання сторони не зявилися з невідомих суду причин. Позивач просить справу розглядати без його участі.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про можливість розгляд справи за відсутності сторін та третьої особи, які не з`явилися.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.

Між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 01 жовтня 2007 року укладено договір кредиту № 640/582-К582, розмір відсоткової ставки відповідно до пункту 1.1 цього договору складає 12,7 % річних. Кінцевий термін погашення заборгованості 30 вересня 2023 року.

Цього ж дня 01 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір поруки № 640/582-П/582/1 (далі Договір поруки).

Відповідно до п.1.1 Договору поруки Поручитель зобов`язується перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов`язання щодо повернення суми Кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбаченому Договором кредиту № 640/582-К582 від 01 жовтня 2007 року.

Додатковою угодою до Договору кредиту № 1 від 01 жовтня 2008 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , сторони домовилися, що 20 жовтня 2008 року встановлено процентну ставку за користування кредитом н рівні 14, 0 процентів річних.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2015 року, у справі № 490/9045/14-ц задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» та стягнуто з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором в сумі 1201624 грн 13 коп. Рішення набрало законної сили 31 липня 2015 року.

З Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що позивач ОСОБА_1 оскаржила це рішення до суду апеляційної інстанції. Однак, ухвалою судді апеляційного суду Миколаївської області від 29 квітня 2016повернуто апелянту у зв`язку із неусунення апелянтом недоліків апеляційної скарги.

Надалі позивач у справі ОСОБА_1 зверталася до суду із заявою про відстрочення виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2015 року, до розгляду її заяви про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами, а також про визнання поруки припиненою. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Миколаївський апеляційний суду від 18 серпня 2020 року, відмовлено у задоволенні заяви.

Відтак, заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2015 року набрало законної сили та підлягає виконанню.

Відповідно дочастини першоїстатті 553ЦК Україниза договоромпоруки поручительпоручається передкредитором боржниказа виконанняним свогообов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою можезабезпечуватися виконаннязобов`язаннячастково абоу повномуобсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (частина друга та третя статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частиною другою статті 554 ЦК України).

Відповідно до чатсини третьої статті 554 ЦК України особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частина перша статті 559 ЦК України вказує на те, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Частина перша статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (257 ЦК України).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленимистаттями 253-255цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (частини перша та друга статті 260 ЦК України).

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач вказує на те, що про підписання ОСОБА_2 додаткової угоди від 21 жовтня 2008 року до Договору кредиту № 640/582-К582 вона дізналася лише 18 жовтня 2018 року, після отримання її представником відповіді від Акціонерного товариства «Альфа банк» про це.

З матеріалів справи слідує, що позивачем у цій справ було оскаржено заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2015 року у справі № 490/9045/14-ц, яким з неї стягнуто заборгованість за кредитним договором № 640/852-К58 у сумі 1201624 грн 13 коп. Однак апеляційна скарга повернута ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції у зв`язку із несплатою судового збору за її подачу (судом апеляційної інстанції розмір судового збору було зменшено) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/57510909).

З тексту заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2015 року слідує, що під час розгляду справи № 490/9045/14-ц судом першої інстанції не надавалась оцінка додатковій угоді до договору до Договору кредиту № 640/582-К582 від 01 жовтня 2007 року, лише вказано на те, що процентна ставка за цим Договором кредиту становить 12.7% річних. Оцінка дійсності чи припинення договору поруки, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» від 01 жовтня 2007 року.

Із зазначеного слідує, що позивач ОСОБА_1 про укладення додаткової угоди між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» від 21 жовтня 2008 року дізналася у листопаді 2018 року.

З позовом у цій справі до суду позивач звернулася 18 травня 2020 року (більше через півтора року після того, як дізналася про укладення означеної додатковї угоди), тобто у строки визначені статтею 256 ЦК України. Будь-яких доказів на спростування зазначеного, матеріали справи № 490/2743/20 не містять.

За такого, підстав для застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, на що вказує представник відповідача, суд не вбачає.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до чатсини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у справі № №522/1528/15-ц дійшла таких висновків (постанова від 26 січня 2021 року).

Згідно із частиною першоюстатті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За частиною першоюстатті 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина першастатті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 553 ЦК Україниза договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною четвертоюстатті 559 ЦК України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другоїстатті 16 ЦК Україниодним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з такими висновками.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другоїстатті 16 ЦК Українизаявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другоїстатті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина другастатті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина другастатті 432 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду, дійшовши наведених вище висновків, звернула увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, сформулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим може не обмежуватися випадками, наведеними в пункті 57 цієї постанови.

Так, відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (Buchbesitz (нім.) - книжкове володіння). Якщо власник предмета іпотеки або інша зацікавлена особа вважає, що таке право іпотеки припинено або взагалі не існувало, то може звернутися з позовною вимогою про визнання права іпотеки припиненим чи про визнання відсутності права іпотеки, оскільки судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для державної реєстрації припинення права іпотеки (пункт 9 частини першоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі.

За результатами розгляду справи № 490/2743/20 судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 було відомо про заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2015 року та було нею оскаржено до суду апеляційної інстанції. Однак апеляційна скарга була повернута у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 судового збору.

Отже, у справі №490/2743/20 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , як поручителя за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 , на користь ПАТ «Укрсоцбанк» у розмірі 1 201 624 грн 13 коп. ОСОБА_1 не оскаржувала, оскільки її апеляційна скарга була повернута судом у зв`язку із неусунення недоліків (несплата судового збору, розмір якого було зменшено судом апеляційної інстанції).

Із цим позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 18 травня 2020 року, тобто через п`ять років після ухвалення рішення судом про стягнення кредитної заборгованості (та майже через півроку після того як ОСОБА_1 дізналася про укладання ОСОБА_4 та ПАТ «Укрсоцбанк» додаткової угоди до кредитного договору від 21 жовтня 2008 року про збільшення процентної ставки).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач у справі не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності. Натомість у діях позивача вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судові рішення, прийняті в іншій справі № 490/9045/14-ц, що є неприпустимим.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання позивача на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 листопада 2015 року у справі №490/2364/2015.

Тому суд важає, що позивач не довів порушення свого права або інтересу, у зв`язку із чим позов не підлягає задоволенню, з огляду на що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа банк», ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Миколаївського апеляційному суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.М. Шолох