Рішення № 11261587, 21.06.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" червня 2010 р.Справа № 12-13/162-08-4704 Позивач: закрите акціонерне товариство „ІТМ”

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо - комерційна фірма „ЛУКІС”

про стягнення 87032,47 грн.

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Збруцький В. М. –довіреність від 10.10.2008р.

від відповідача 1: не з’явився

СУТЬ СПОРУ: Позивач, закрите акціонерне товариство „ІТМ” (далі - АЗТ „ІТМ”), звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо - комерційна фірма „ЛУКІС” (надалі –ТОВ ВКФ „ЛУКІС”) про зобов’язання відповідача встановити холодильне устаткування, таке, щоб відповідало вимогам, які були надані в комерційної пропозиції № 1-23/06/08р. і яке б забезпечувало необхідний температурний режим камер № 5 і № 3 -18-200С, а також про стягнення з відповідача пені в сумі 45486,86 грн. згідно договору № 8 від 27.06.2008р., пені в сумі 33169,44грн. згідно договору № 10 від 24.07.2008р., витрат на проведення обстеження холодильного устаткування в сумі 3000 грн., витрат сплачених банку на отримання кредиту в сумі 5376,17 грн. та витрат з надання юридичних послуг в сумі 8703,24 грн.

23.12.2008р. позивач надав суду уточнення до позовної заяви (вх. № 26601) відповідно до яких просить суд зобов’язати відповідача виконати умови договорів № 8 від 27.06.2008р., № 10 від 24.07.2008р. у повному обсягу, встановити холодильне устаткування та передати ЗАТ „ІТМ” по акту холодильне устаткування, у робочому стані, камер № 3, 5, а також просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 68892,72 грн. згідно договору № 8 від 27.06.2008р., пеню в сумі 56737,2 грн. згідно договору № 10 від 24.07.2008р., інші позовні вимоги залишені без змін.

05.02.2009р. позивач знов надав до господарського суду уточнення до позовної заяви (вх. № 2765) відповідно до яких просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 86115,9 грн. згідно договору № 8 від 27.06.2008р., пеню в сумі 75940,76 грн. згідно договору № 10 від 24.07.2008р., витрат на проведення обстеження холодильного устаткування в сумі 3000 грн., витрат сплачених банку на отримання кредиту в сумі 5376,17 грн. та витрат з надання юридичних послуг в сумі 8703,24 грн.

Рішенням господарського суду від 03.04.2009р. по справі № 13/162-08-4704 у задоволені позову було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2009р. рішення по справі № 13/162-08-4704 було скасовано, позовні вимоги ЗАТ „ІТМ” задоволені, стягнуто з ТОВ ВКФ „ЛУКІС” на користь ЗАТ "ІТМ" пеню в сумі 86115,09 грн., пеню в сумі 75940,76 грн. коп., затрати на проведення обстеження холодильного устаткування в сумі 3000 грн., витрати сплачені банку за отримання кредиту в сумі 5376,17 грн., витрати за надання юридичних послуг в сумі 8703,24 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2009р. рішення господарського суду від 03.04.2009р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2009р. по справі № 13/162-08-4704 було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду від 22.02.2010р. справу № 13/162-08-4704 прийнято до провадження новим суддею, справі присвоєно № 12-13/162-08-4704 та її призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 22.04.2010р. за спільною заявою представників сторін термін розгляду справи було продовжено на два місяця, а саме до 19.06.2010р.

Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримує, просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач проти уточнених позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзивах на позов, що є у матеріалах справи, проте, хоча відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, що підтверджується поштовими повідомленнями, що є у матеріалах справи, його представник в судове засідання не з’явився, поважності підстав неявки суду не надав, своє право на захист не використав.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази які мають значення для справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступного:

Як встановлено судом, при здійснені господарської діяльності ЗАТ „ІТМ” було необхідно змінити старе холодильне устаткування, яке вже не забезпечувало зберігання харчів, на нове, та встановити холодильне устаткування, яке б забезпечувало зберігання харчів у великому об'ємі, у жаркий період року.

В зв'язку із чим ЗАТ „ІТМ” звернулося до декількох підприємств, які здійснювали постачання та монтаж холодильного устаткування та комплектуючих до нього. Всім підприємствам були надані вимоги, яким повинно було відповідати холодильне устаткування.

23.06.2008 року на адресу ЗАТ „ІТМ” від ТОВ ВКФ „ЛУКІС” надійшла комерційна пропозиція № 1-23/06/08, в якій були визначені технічні характеристики холодильного устаткування, які відповідали тим вимогам, що були подрібни позивачу. Відповідно до зазначеної комерційної пропозиції ТОВ ВКФ „ЛУКІС” зобов'язувалось підібрати та встановити холодильне устаткування, яке б забезпечувало у жаркий період року температуру - 180С.

На підставі комерційної пропозиції № 1 - 23/06/08 ЗАТ „ІТМ” уклало з ТОВ ВКФ „ЛУКІС” договір № 8-27/06/08 від 27.06.08 року на поставку і монтаж холодильного устаткування камери № 5.

Згідно договору № 8-27/06/08, а саме додатку № 1 до нього, вартість продукції складала 81220,80 грн. в т.ч. ПДВ 20% 13536,80грн. та вартість виконання монтажних робіт згідно з додатком № 2 до договору - 7104,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 1184,00 грн.

На виконання умов договору № 8-27/06/08 ЗАТ „ІТМ” повинно було провести передоплату у розмірі 50% від повної вартості продукції на рахунок ТОВ ВКФ „ЛУКІС” в строк до 04.07.2008 року, а залишкову вартість продукції у розмірі 50% сплатити перед отриманням продукції.

Передоплату у розмірі 30% вартості за виконання монтажних робіт у розмірі 2 131,20 грн. в т.ч. ПДВ 20% 355,20 грн. ЗАТ „ІТМ” повинно було сплатити на рахунок відповідача після отримання продукції.

70% вартості за виконання монтажних робіт у розмірі 4972,80грн. в т.ч. ПДВ 20% 828,80 грн. ЗАТ „ІТМ” повинно було сплатити на рахунок ТОВ ВКФ „ЛУКІС” після підписання акту виконаних робіт. А ТОВ ВКФ "ЛУКІС" у термін до 25.07.2008 року зобов'язувалось здійснити монтаж холодильного устаткування та комплектуючих до нього, та у термін 12 місяців гарантувало якість і справну роботу продукції.

18.07.2008 року ЗАТ "ІТМ" сплатило 81220,80 грн. за всю продукцію у повному обсягу на рахунок ТОВ ВКФ "ЛУКІС", платіжне доручення № 272 від 18.07.2008 року.

Платіжним дорученням № 296 від 29.07.2008 року ЗАТ „ІТМ” перерахувало 7104,00 грн. за виконання монтажних робіт у повному обсязі на рахунок відповідача.

Коли роботи по встановленню холодильного устаткування камери № 5 підходили до завершення ЗАТ „ІТМ” уклало з ТОВ ВКФ "ЛУКІС" ще один договір № 10-24/07/08 від 27.06.08 року на поставку і монтаж холодильного устаткування камери № 3.

Згідно договору № 10-24/07/08 вартість продукції складала - 87288,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% -14548,00 грн. та вартість виконання монтажних робіт - 7104,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% -1184,00 грн.

У виконанні умов договору ЗАТ „ІТМ” повинно було провести передоплату у розмірі повної вартості продукції на рахунок ТОВ ВКФ "ЛУКІС" в строк до 25.07.2008 року.

ТОВ ВКФ "ЛУКІС" у термін до 15.08.2008 року зобов'язувалось здійснити монтаж холодильного устаткування та комплектуючих до нього, та у термін 12 місяців гарантувало якість і справну роботу продукції.

01.08.2008 року ЗАТ "ІТМ" платіжним дорученням № 303 від 01.08.2008 р. перерахувало останню частину вартості , а саме - 36540 грн. за всю продукцію на рахунок відповідача.

01.08.2008 року холодильне устаткування камери № 5 було включено, але в процесі його експлуатації було виявлено, що воно не надавало ту температуру, яка була потрібна , а саме - 180С - 200С. Вказана температура була потрібна для зберігання морепродуктів, коли на вулиці температура була + 350С + 400С.

Холодильне устаткування камери № 5, згідно журналу контролю температури камер ЗАТ "ІТМ", саму нижчу температуру - мінус 13,20С надало 11.08.2008 року , а у останні дні серпня 2008 року температура була не опускалася нижче ніж - 80С - 130С.

Незважаючи на чисельні звернення позивача ТОВ ВКФ "ЛУКІС" не змогло зробити так, щоб холодильне устаткування камери № 5 надавало температуру, яка була потрібна –-180С - 200С.

ТОВ ВКФ "ЛУКІС" направляло на адресу ЗАТ "ІТМ" листи, вказуючи різноманітні підстави неможливості нормальної робот камери № 5, але після усунення позивачем всіх вказаних недоліків камера № 5 так і не надала потрібну температуру –-180С - 200С.

Всі зупинки холодильного устаткування камери № 5 були зафіксовані належним чином - 06.09.2008 року, 15.09.2008 року, 19.09.2008 року, 20.09.2008 року, 07.10.2008 року 20.10.2008 року. На всі зупинки холодильного устаткування камери № 5 викликався представник відповідача, складався акт або доповідалось Голові правління ЗАТ "ІТМ" у доповідних записках.

ЗАТ "ІТМ" на протязі тривалого часу зверталося до відповідача з вимогами виконати умови договору № 8-27/06/08 від 27.06.08 року, виконати монтаж холодильного устаткування камери № 5 у термін до 25.07.2008 року, а також виконати умови договору № 10-24/07/08 від 24.07.2008 року, виконати монтаж холодильного устаткування камери № 3 у термін до 15.08.2008 року та забезпечити необхідний температурний режим холодильного устаткування камери № 5 і камери №3 –-180С - 200С.

Але ТОВ ВКФ "ЛУКІС" не виконало умови договорів № 8-27/06/08 від 27.06.08 року і № 10-24/07/08 від 24.07.2008 року не підібрало потрібне вимогам ЗАТ "ІТМ" холодильне устаткування і не провело монтаж холодильного устаткування у встановлений договорами термін, не забезпечило необхідний температурний режим холодильного устаткування камер № 5 і №3 –-180С - 200С.

Незважаючи на неодноразові усні та письмові звернення позивача, сумісні переговори, відповідачем не було прийнято жодних заходів по виконанню умов договору і підписанню приймально-здавальних актів на установку і монтаж холодильного устаткування згідно договорів № 8-27/06/08 від 27.06.08 року і № 10-24/07/08 від 24.07.2008 року.

Як свідчать матеріали справи, холодильне устаткування, встановлене ТОВ ВКФ "ЛУКІС" у камерах № 5, № 3, не може експлуатуватися у відповідності до вимог позивача, так як воно не забезпечує ту температуру, яка потрібна для зберігання харчив.

22.08.2008 року у адресу ТОВ ВКФ "ЛУКІС" був направлений лист - претензія за вих. № 32 з вимогами повернути помилково перераховані грошові кошти за устаткування по п\д № 285 від 25.07.08 в сумі –43644,00 грн.; п\д № 303 від 01.08.08 в сумі - 36540,00 грн. на загальну суму 80184,00 грн., а також одночасно відшкодувати понесені витрати по встановленому устаткуванню згідно договору № 8-27/06/08 від 27.06.08 року (на поставку та монтаж холодильного устаткування) недоотриманий прибуток через невчасні виконання умов зазначеного договору в сумі 30000,00 грн., пеню згідно п.5.2. даного договору, витрати по електроенергії.

Позивач не отримав відповіді на лист-претензію, а вимоги вказані у листі-претензії залишені без задоволення.

Відповідно до ч.1. ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2. ст.20 Господарського кодексу України, кожен суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав та законних інтересів.

В зв'язку з вищезазначеним ЗАТ "ІТМ" звернулось до суду за захистом своїх прав.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, холодильне обладнання, яке було потрібне ЗАТ „ІТМ” повинно було відповідати тим характеристикам, які зазначені в комерційній пропозиції № 1-23/06/08, та які забезпечували би необхідний позивачу температурний режим камер №№ 3, 5, а саме –-180С - 200С.

Посилання відповідача на те, що відповідно до п. 8.1 договорів постачання та монтажу холодильного обладнання від 27.06.2008 року № 8-27/06/08 та від 24.07.2008 року № 10-24/07/08 після підписання цих договорів усі попередні переговори за ними, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цих договорів, втрачають юридичну силу також є помилковим з огляду на наступне.

В зв'язку з тим, що ЗАТ "ІТМ" не знало і не могло знати, яке обладнання необхідно встановити в холодильних камерах, при заміні старого холодильного устаткування, яке вже не забезпечувало зберігання харчів, на нове, воно звернулося до декількох підприємств, які здійсняли постачання та монтаж холодильного устаткування та комплектуючих до нього. Усім підприємствам були надані вимоги, яким повинно було відповідати холодильне устаткування.

Згідно комерційної пропозиції № 1-23/06/08 ТОВ "ВКФ "ЛУКІС", підібрало холодильне устаткування, компресорне-конденсаторній агрегат на базі компресора фірми "ВІТZЕR" LH-124/4ТS-8.2, воздухоохолоджувач фірми "Coedhart" ССD 43407, і яке повинно було забезпечувати температурний режим -180С - 200С, а отже саме дана пропозиція була підставою укладання договорів на постачання та монтаж холодильного обладнання.

Пункт 8.1 договорів постачання та монтажу холодильного обладнання від 27.06.2008 року № 8-27/06/08 та від 24.07.2008 року № 10-24/07/08 не спростовує підстав укладання вищезазначених договорів та умов, на яких вони укладалися, оскільки укладання договорів постачання та монтажу холодильного обладнання на інших умовах для позивача не мало жодного сенсу.

Тому у договорах від 27.06.2008 року № 8-27/06/08 та від 24.07.2008р. № 10-24/07/08 не було зазначено про температурний режим, але у додатках №1 було перелічено, яке холодильне устаткування буде встановлено.

Згідно п.8.5. договорів постачання та монтажу холодильного обладнання від 27.06.2008 року № 8-27/06/08 та від 24.07.2008 року № 10-24/07/08 усі правовідносини, що витікають із виконанням умов даних договорів і не врегульовані ними, регламентуються нормами чинного законодавства України.

Відповідно до ст.268 ГК України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.

У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

В комерційній пропозиції № 1-23/06/08, а потім в додатках № 1 було перелічено обладнання, яке повинно було забезпечувати необхідні температурні умови, а саме -180С.

ЗАТ "ІТМ" звернулось до Академії холоду з проханням обслідувати холодильне устаткування, яке було встановлено Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ "ЛУКІС" у камері № 5.

ЗАТ "ІТМ" уклало з Академією холоду договір на проведення обстеження. У своєму акті обстеження (експертизи) холодильних камер на ЗАТ "ІТМ" від 26.09.2008 року спеціалісти зробили висновок, що холодильне устаткування встановлене в камері № 5 не може забезпечити потрібну температуру мінус 18С - 20С градусів. Для забезпечення потрібної температурі необхідно потужність холодильного устаткування камери № 5 збільшити на 30%. А отже обладнання, вказане у специфікації договору не відповідало виставленим умовам, а отже і умовам вищезазначених договорів.

А тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що він повністю виконав всі обов'язки згідно договорів № 8-27/06/08 від 27.06.2008 року та № 10-24/07/08 від 24.07.2008 року, а саме поставив та встановив належне холодильне устаткування.

Згідно п.4.1. договорів ТОВ "ВКФ "ЛУКІС" гарантувало на протязі 12 місяців якісну та справну роботу холодильного устаткування камери № 5 та камери № 3. Але як вбачається із матеріалів справи холодильне устаткування камери № 5 з моменту його включення працювало у ненормальному режимі, компресор, який повинен був відключатися при досягненні необхідної температури не виключався, а працював постійно, але і тоді він не забезпечував необхідну температуру -180С - 200С. Із-за постійної роботи компресора електродвигун компресора перегрівався, у зв'язку з чим холодильне устаткування камери № 5 зупинялось що підтверджується матеріалами справи.

Пунктом 5.1. договорів № 8-27/06/08 від 27.06.2008 року та № 10-24/07/08 від 24.07.2008 року передбачено , що у разі порушення своїх зобов’язань сторони несуть відповідальність, визначену договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п.5.2. вищезазначених договорів за прострочення поставки та монтажу більш ніж на три календарних дні, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,5% від вартості продукції за кожен день прострочення.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем поставлено та змонтовано холодильне обладнання, яке не відповідає комерційній пропозиції № 1 - 23/06/08 та яке потрібно ЗАТ "ІТМ".

Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч.8 ст. 193 ГК України, управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

У відповідності з пунктами 1, 2 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Загальні вимоги до оформлення документів, що фіксують виконання зобов'язань, містяться не тільки в ГК та ЦК України (ст.92, ч.1 ст. 218, ст.ст. 527 та 882 та ін.), а навіть в ГПК України (ст.34), а також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України за № 88 від 24 травня 1995 року.

Відповідно п. 9.2 дія договорів від 27.06.2008 року № 8-27/06/08 та від 24.07.2008 року № 10-24/07/08 закінчується в момент підписання сторонами акту виконаних робіт, що гарантує відсутність взаємних претензій.

Таким чином, у випадку, якщо в законодавстві та в договорі чітко визначені документи, які повинні бути видані у виконання зобов'язання, то без їх оформлення договір не можна вважати виконаним.

При встановленні та перевірці холодильне устаткування у камерах № 5, № 3, обладнання постійно виходило із строю.

На час розгляду справи в суді, холодильне устаткування, встановлене відповідачем у камерах № 5, № 3, не може експлуатуватися, так як воно не передано по акту виконаних робіт, на холодильне обладнання відсутні паспорта, технічна документація, електричні схеми, і воно не забезпечує ту температуру мінус -180С - 200С, яка потрібна для зберігання харчів. Усі вимоги забезпечити справну роботу холодильного устаткування ТОВ ВКФ"ЛУКІС" ігноруються, з приводу цього, як свідчать матеріали справи, позивач відмовився від підписання накладних та актів виконаних робіт.

Не дивлячись на неодноразові усні та письмові переговори, відповідачем не були прийняті ніякі належні заходи по виконанню умов договору і підписанню приймально-здавальних актів на передачу холодильного устаткування камер № 5, № 3 ЗАТ "ІТМ" згідно договорів.

Відповідно до п.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Стаття 216 ГК України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Стаття 217 ГК України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Сторона, яка порушила господарські відносини, не виконало або неналежне виконало господарські зобов'язання, повинна відшкодувати збиток, другій стороні (ст. ст. 623,624 ЦК України ст.ст. 224,225 ГК України).

Частиною 1 ст.6 ЦК України передбачено, що захист цивільних прав здійснюється зокрема шляхом стягнення з особи, яка порушила право завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором –неустойки (штрафу, пені).

У відповідності з приписами ст. 546 ЦК України виконання зобов’язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до п.п. 1, 3. ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов’язання.

Пунктом 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно договору № 8-27/06/08 від 27.06.08 року ТОВ ВКФ "ЛУКІС" у разі не виконання умов договору повинно сплатити пеню у розмири 0,5% від вартості продукції за кожний день прострочки. 0,5% від 88324,00 грн. (81220,80 грн. + 7104,00 грн.) складає 441,62 грн. Холодильне устаткування камери № 5, згідно договору № 8-27/06/08 від 27.06.08 року відповідач повинен був встановити до 25.07.2008 року . На момент розгляду даної справи у суді першої інстанції холодильне устаткування камери № 5 по приймально-здатному акту не було передано.

Згідно договору № 10-24/07/08 від 24.07.2008 року ТОВ ВКФ "ЛУКІС" у разі невиконання умов договору повинно сплатити пеню у розмири 0,5% від вартості продукції за кожний день прострочки. 0,5%.

Судом встановлено, що холодильне устаткування камери № 3 згідно договору № 10-27/06/08 від 24.07.08 року ТОВ ВКФ "ЛУКІС" повинно було встановити до 15.08.2008 року. На момент розгляду даної справи холодильне устаткування камери № 3 по приймально-здатному акту не було передано.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ"ЛУКІС" повинно виконати умови договорів № 8-27/06/08 від 27.06.08 року та № 10-24/07/08 від 24.07.2008 року, встановити ЗАТ "ІТМ" холодильне устаткування, яке би відповідало тим характеристикам, які були вказані ними у комерційній пропозиції № 1 - 23/06/08 та які потрібні були ЗАТ "ІТМ", щоб воно забезпечувало необхідний температурний режим камер № 5 і №3 - -180С - -200С.

Таким чином суд доходить до висновку, що ТОВ ВКФ "ЛУКІС" порушило умови п.5.2 договорів № 8-27/06/08 від 27.06.08 року та № 10-24/07/08 від 24.07.2008 року, а тому повинно сплатити ЗАТ „ІТМ” пеню.

Пункт 1 ст. 230 ГК України встановлює, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1, 4 ст. 231 ГК України встановлено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктами 1, 3, 6 ст. 232 ГК України встановлює, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст. 22 ГПК України сторони повинні добросовісно користуватися наданими їм правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати докази для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Згідно вимог ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про належне виконання ним своїх обов'язків згідно спірних договорів.

З урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені підтверджені матеріалами справи, є законними, обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

В частині позовних вимог ЗАТ „ІТМ” про стягнення з ТОВ ВКФ „ЛУКІС” витрат на проведення обстеження холодильного устаткування в сумі 3000 грн., витрат сплачених банку на отримання кредиту в сумі 5376,17 грн. суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Що стосується зазначених вимог то, на думку суду, за своєю правовою природою вказані суми фактично є збитками, які на думку позивача, завдані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами, укладеними між сторонами.

При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. У разі відсутності, хоча б одного з них –відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Матеріалами справи встановлено, що позивач, замовляючи згідно комерційної пропозиції № 1-23/06/08 у відповідача холодильне устаткування очікував отримати холодильне устаткування, яке б підтримувало у морозильних камерах температуру для зберігання морепродуктів що дорівнює -180С - -200С. Проте, відповідач підібрав холодильне устаткування, компресорне-конденсаторній агрегат на базі компресора фірми "ВІТZЕR" LH-124/4ТS-8.2, воздухоохолоджувач фірми "Coedhart" ССD 43407 та комплектуючі до нього яке відповідно до акту обстеження (експертизи), проведеної Академією холоду, холодильне устаткування встановлене в камері № 5 не може забезпечити потрібну температуру -180С - -200С. Для забезпечення потрібної температурі необхідно потужність холодильного устаткування камери № 5 збільшити на 30%. А отже обладнання, вказане у специфікації договору не відповідало виставленим позивачем у комерційної пропозиції умовам, тобто поставлене та установлене відповідачем холодильне обладнання для використання за метою, визначеною в договорах, а саме: для зберігання замороженої риби не придатне.

З матеріалів справи також вбачається небажання відповідача під будь-якими умовами усунути виявлені недоліки холодильного устаткування.

Також судом встановлено причинний зв'язок між небажанням відповідача усунути недоліки встановленого устаткування та збитками яки поніс позивач у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором.

Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Сторона, яка порушила господарські відносини, не виконало або неналежне виконало господарські зобов'язання, повинна відшкодувати збиток, другій стороні (ст. ст. 623,624 ЦК України ст.ст. 224,225 ГК України).

Частиною 1 ст.6 ЦК України передбачено, що захист цивільних прав здійснюється зокрема шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків.

Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України, під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності наступних умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

-          шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

-          причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;

-          вини особи, яка заподіяла шкоду.

Тобто, для стягнення збитків позивач повинен довести факт заподіяння шкоди, розмір завданих збитків, причинно-наслідковий зв'язок між заподіяною шкодою і зазначеними збитками.

Обов'язок доказати наявність збитків, їх розмір, а також підтвердити їх документально покладається на кредитора, відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України.

Докази, надані позивачем та наявні у матеріалах справи, підтверджують причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та сумами, які позивач просить стягнути як збитки.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України боржник відшкодовує кредиторові збитки, завдані в разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань лише за наявності вини.

З урахуванням зазначеного суд вважає, що позовні вимоги ЗАТ „ІТМ” в частині стягнення з ТОВ ВКФ „ЛУКІС” 3000 грн. витрат на проведення обстеження холодильного устаткування, 5376,17 грн. витрат, сплачених банку за отримання кредиту обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому такими що також підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення з ТОВ ВКФ „ЛУКІС” витрат з надання юридичних послуг в сумі 8703,24 грн. суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні зазначених вимог з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.44 ГПК України, до складу судових витрат віднесені, зокрема, витрати з оплати послуг адвоката та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи. До складу судових витрат відносяться витрати на послуги адвоката, який безпосередньо приймає участь у розгляді справи. Договір про надання юридичних послуг, укладений позивачем з ФОП Збруцьким В.М. 01.10.2008р., як і оплата таких послуг, не є оплатою послуг адвоката, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 84 ГПК України - в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами.

Отже, господарський суд має в резолютивній частині рішення вирішити питання про покладення на відповідача фактично понесених позивачем судових витрат у справі пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Загальна сума позовних вимог позивача складає 179136,07 грн. Позивачем при подачі позову та уточнень до нього відповідно до п/д № 457 від 30.10.2008р., квитанцій № 1, 2 від 05.02.2009р. сплачено державне мито на загальну суму 1700,03 грн. Таким чином позивачем не доплачене державне мито на суму 91,33 грн.

          Враховуючи те, що позовні вимоги позивача задоволені на 95,14% та керуючись ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам витрати по сплаті держмита в сумі 1700,03 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах в сумі 112,27 грн., а також слід стягнути з відповідача на користь державного бюджету України державного мита на суму 4,27 грн..

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо - комерційна фірма „ЛУКІС” (65074, м. Одеса, вул. Ак. Філатова, 94, кв.21, код ЄДРПОУ 34443442) на користь акціонерного товариства закритого типу „ІТМ” (65031, м. Одеса, вул. Ново московська дорога, 9, код ЄДРПОУ 31506221) - пеню у розмірі 86115 (вісімдесят шість тисяч сто п'ятнадцять) грн. 09 коп. згідно договору № 8-27/06/08 від 27.06.08 року, пеню у розмірі 75940 (сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот сорок) грн. 76 коп. згідно договору № 10-24/07/08 від 24.07.2008 року; витрати на проведення обстеження холодильного устаткування в сумі 3000 (три тисячі) грн., витрати сплачені банку за отримання кредиту в сумі 5376 (п'ять тисяч триста сімдесят шість) грн. 17 коп.; 1791 (тисяча сімсот дев'яносто одна ) грн. 36 коп. - витрати на державне мито у сумі, 118 (сто вісімнадцять) грн. - витрати на ІТЗ судового процесу.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо - комерційна фірма „ЛУКІС” (65074, м. Одеса, вул. Ак. Філатова, 94, кв.21, код ЄДРПОУ 34443442) на Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095, р/р 31114095700008, банк одержувача –ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460) витрати по сплаті державного мита у сумі 4 (чотири) грн. 27 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя