Рішення № 11261084, 16.09.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.10                                                                                 Справа № 8/173

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Троїцьке автотранспортне підприємство», смт. Троїцьке Луганської області,

до Закритого акціонерного товариства “Міловський завод рафінованої олії “Стрілецький степ””, смт. Мілове Луганської області, -

про стягнення 52215 грн. 77 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Рубан І.Є.,

в присутності представників сторін:

від позивача – Пономаренко В.В. –представник за довіреністю № 105 від 29.08.10 року;

від відповідача – Шемяков Д.М. –представник за довіреністю №15-07/10 від 15.07.10 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за надані послуги з автоперевезення вантажу у сумі 50694,92 грн. (разом з інфляційними нарахуваннями) та 3% річних у сумі 1520,85 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору №2-09СТ про надання транспортно-експедиційних послуг, укладеного між сторонами 01.09.2009 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 19.07.10 року до 05.08.10 року у зв’язку з неявкою відповідача та невиконанням вимог суду у частині подання витребуваних документів; з 05.08.10 року до 26.08.10 року та з 26.08.10 року до 09.09.10 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

19.07.10 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог (вих. № б/н від 17.07.10 року), у якій просить стягнути основний борг у сумі 49129,95 грн., інфляційні нарахування у сумі 1564,97 грн. та 3% річних у сумі 1520,85 грн., а усього 52215,77 грн. (а.с.32), - тобто вказана заява є уточненням складових суми позову, не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України, а тому прийнята судом.

Відповідно до ч.3 ст. 69 ГПК України термін розгляду спору на підставі заяви позивача 26.08.10 року продовжено на 15 днів –до 16.09.10 року.

Згідно ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено з 09.09.10 року до 16.09.10 року.

До початку судового засідання 16.09.10 року сторонами подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі (з урахуванням внесених до нього змін).

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вих. № б/н від 15.07.10 року), у т.ч. у зв’язку з тим, що виконавець (позивач) не надав належних документальних доказів здійснення спірних автоперевезень (а.с.31).

У відповідача відсутні докази сплати вартості послуг на користь позивача.

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

          01.09.09 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір №2-09СТ про надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до якого виконавець зобов’язується перевозити зернові та насіння соняшника з пункту, вказаного замовником, до пункту призначення та отримувачу, вказаному замовником, а останній зобов’язується сплатити вартість наданих послуг виконавцеві (п.1.1).

          Перевезення здійснюється на підставі заявок замовника, викладених у письмовій формі або переданих телефоном (п.2.1).

          Замовник сплачує вартість послуг з розрахунку 0,65 грн. за тонно-кілометр перевезення вантажу (п.3.1) впродовж 5-ти днів з моменту надання виконавцем до сплати рахунку та ТТН (п.3.2), при цьому рахунки повинні бути надані у комплекті з оригіналами ТТН на кожен рейс (п.3.3); оплата здійснюється на підставі рахунків, виставлених виконавцем (п.3.5), на його розрахунковий рахунок (п.3.6).

          Виконавець несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу після прийняття його до перевезення і до моменту видачі уповноваженій організації (п.4.1), а у випадку втрати або пошкодження вантажу він повинен відшкодувати збитки у розмірі вартості втраченого вантажу або вартості недостачі (п.4.2).

          Застосування досудового порядку врегулювання спору є обов’язковим (п.6.2).

          Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 01.09.09 року до 01.09.10 року (п.8.1) (а.с.21).

На підтвердження факту надання послуг з автоперевезення на спірну суму позивач надав до справи:

рахунки: №63 від 24.12.09 року на суму 23473,01 грн.; №3 від 15.01.10 року на суму 3161,93 грн.; №8 від 11.02.10 року на суму 6578,00 грн.; №24 від 19.04.10 року на суму 6652,75 грн. (а.с.7,14,16,18), - разом на суму 39865,69 грн.;

рахунки-фактури: №23 від 07.04.10 року на суму 6234,16 грн.; №15 від 10.03.10 року на суму 3031,86 грн. (а.с.11,13), - разом на суму 9266,02 грн., а всього за усіма рахунками на суму 49131,71 грн.;

акти виконаних робіт, підписані обома сторонами та скріплені їх печатками: №1 від 24.12.09 року на суму 23473,01 грн.; №2 від 15.01.10 року на суму 3161,93 грн.; №3 від 11.02.10 року на суму 6578,00 грн.; №4 від 10.03.09 року на суму 3031,86 грн.; №4 від 07.04.10 року на суму 6234,16 грн.; №14 від 19.04.10 року на суму 6652,75 грн. (а.с.8,12,15,17,19, 116), - а всього на суму 49131,71 грн.

З урахуванням вищевикладеного судом встановлено, що позивач при визначенні загальної суми основного боргу у розмірі 49129,95 грн. (а.с.32) припустився арифметичної помилки, оскільки його сума, підтверджена документально, становить 49131,71 грн., або на 1,76 грн. більше;

товарно-транспортні накладні (ТТН): №б/н від 20.11.09 року; №б/н від 26.11.09 року; №б/н від 29.11.09 року; №б/н від 01.12.09 року; №б/н від 06.12.09 року; №б/н від 10.12.09 року; №20 від 17.02.10 року; №37 від 30.03.10 року; та ін. (а.с.66-80).

Дослідження судом змісту кожного з вищезгаданих актів показало, що вони містять посилання обох сторін на кожен з рахунків (рахунків-фактур) та товарно-транспортні накладні, про які йдеться у цьому рішенні, що є підтвердженням доводів позивача про те, що він у порядку, передбаченому пунктом 3.2 договору, надав замовнику рахунки та ТТН.

У судовому засіданні відповідач підтвердив факт надання позивачем на його користь автотранспортних послуг на суму 49131,71 грн., але заперечив проти їх сплати та стягнення у судовому порядку, пославшись на доводи, викладені у відзиві на позов.

Позивач з цього приводу пояснив, що документальні докази спрямування рахунків та ТТН на адресу замовника (відповідача) у нього дійсно відсутні, оскільки ці документи вручалися безпосередньо в руки уповноваженій особі замовника (останній не заперечив, що документи передавалися саме у такий спосіб), але, на його (позивача) думку, підтвердженням факту надання послуг на спірну суму є акти виконаних робіт.

Позивач вважає, що доказом надання послуг є також те, що у зв’язку з несплатою замовником їх вартості 19.04.10 року він спрямував на його адресу претензію №2 (відправлена поштою 13.04.10 року та отримана відповідачем 22.04.10 року), у якій запропонував йому у строк до 01.05.10 року сплатити суму основного боргу у розмірі 42478,96 грн. (а.с.120).

Оцінивши вищевикладені докази та доводи у сукупності, суд вважає, що факт надання автопослуг з перевезення вантажу позивачем на користь відповідача на суму 49131,71 грн. є належним чином доведеним.

Позивач, керуючись чинним законодавством, на суму основного боргу нарахував:

інфляційні нарахування у сумі 1564,97 грн.;

3% річних у сумі 1520,85 грн., а разом - 52215,77 грн., які просить стягнути з відповідача.

За підрахунком суду фактична сума позову становить 52217,53 грн. (49131,71 грн. + 1564,97 грн. + 1520,85 грн.).

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі (з урахуванням його уточнення) з наступних підстав.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ), який є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а ззгідно прписам ч.2 цієї статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Таким чином, відповідач повинен був сплатити суму основного боргу за цим спором у термін до 08.05.10 року від дня отримання претензії, однак, не зробив цього.

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до договору про надання автотранспортних послуг з перевезення вантажу.

          Згідно ст.908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.           Статтею 909 ЦКУ встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

          Сторони дотрималися вищенаведених вимог закону.

          Згідно частинам 1 та 2 ст.916 ЦКУ за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

          Що стосується транспортного експедирування, то згідно ст. 929 ЦКУ за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.           Закон (стаття 931 ЦКУ) визначає, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.909, 917 та 919 ЦКУ, - тобто здійснив перевезення та видачу вантажу вантажоодержувачу.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору, не сплативши вартість наданих йому перевізником послуг з автоперевезень.          

Статтею 920 ЦКУ встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), а статтею 934 ЦКУ встановлено відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування, згідно якій за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (Правові наслідки порушення зобов’язань. Відповідальність за порушення зобов’язань).

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          З договору, укладеного між сторонами, вбачається, що можливість стягнення неустойки вони не передбачили.

          При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.          

          Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

          Таким чином, позовні вимоги суд вважає доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі (з урахуванням їх уточнення) з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

          Що стосується невідшкодування перевізником (позивачем) вартості вантажу, на суму якої виявлено недостачу, - то судом взято до уваги, що вона не є предметом цього спору, а відповідач як юридична особа має реальну можливість для захисту свого порушеного права у порядку, встановленому чинним законодавством.

Судові витрати, керуючись ст.ст.44,45,47-1 та 49 ГПК України, суд покладає на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведеного до суду.

          З урахуванням помилки, припущеної позивачем при визначенні суми основного боргу, загальна сума позову, як сказано вище, становить 52217,53 грн., а тому сума державного мита, яка підлягає сплаті на користь Державного бюджету України, згідно п. «а»ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7/93 «Про державне мито»повинна становити 522,18 грн.

          Позивач згідно платіжному дорученню №119 від 03.06.10 року сплатив 522,15 грн, - тобто сума недоплати становить 0,03 грн., яка підлдягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 16, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 908,909,916,917,919,921,929,931,932,934 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36,43,44,45,47-1,49,75,п.1-1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ»», ідентифікаційний код 25365406, яке знаходиться за адресою: смт. Мілове, провул. Заводський, 3 Луганської області, - на користь Відкритого акціонерного товариства «Троїцьке автотранспортне підприємство», ідентифікаційний код 20182859, яке знаходиться за адресою: смт Троїцьке, вул. Лихачова, 49 Луганської області, - основний борг за надані автопослуги з перевезення вантажу у сумі 49131 (сорок дев’ять тисяч сто тридцять одна) грн. 71 коп., інфляційні нарахування у сумі 1564 (одна тисяча п’ятсот шістдесят чотири) грн. 97 коп., 3% річних у сумі 1520 (одна тисяча п’ятсот двадцять) грн. 85 коп., а також судові витрати: державне мито у сумі 522 (п’ятсот двадцять дві) грн. 18 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Троїцьке автотранспортне підприємство», ідентифікаційний код 20182859, яке знаходиться за адресою: смт Троїцьке, вул. Лихачова, 49 Луганської області, - на користь Державного бюджету України на рахунок:

          31118095700006, банк: ГУ ДКУ у Луганській області, одержувач: УДК у місті Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, ОКПО: 24046582, КБК: 22090200, символ звітності банку –095, - державне мито у сумі 0 (нуль) грн. 03 коп.; наказ видати Державній податковій інспекції у Троїцькому районі Луганської області після набрання рішенням законної сили.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 16.09.10 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 17 вересня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа