Ухвала суду № 112579273, 25.07.2023, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 1625/2492/12

Провадження № 2-п/545/1/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.07.2023 Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді: Стрюк Л.І.

за участю секретаря: Багно Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення та перегляд заочного рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07.08.2012 по цивільній справі за позовом ПАТ «Марфін банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Відповідач у вересні 2021 року звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду, обґрунтовуючи тим, що з 21.06.2012 проживав у м. Києві, про зміст ухваленого рішення дізнався лише 18.08.2021 під час ознайомлення зі справою провадження №6/545/95/21 за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Проксима» про заміну стягувача. Просив поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

У судове засідання відповідач та його представник не з`явилися.

Представник ПАТ «МТБ Банк» (яке є правонаступником ПАТ «Марфін банк») у судове засідання не з`явився, попередньо надавши письмові заперечення, у яких заяву про перегляд заочного рішення просив залишити без задоволення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та надані докази, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 3 ст.284 ЦПК України учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Згідно із ч.1 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно з довідкою Полтавського районного суду Полтавської області від 16.08.2021 цивільна справа за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості вилучена з архіву та знищена за закінченням терміну зберігання (а.с.22).

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 11.01.2023 ініційовано питання щодо можливості повного чи часткового відновлення втраченого провадження у цивільній справі №1625/2492/12 за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою судді від 16.01.2023 відкрито провадження щодо відновлення втраченого провадження в цивільній справі №1625/2492/12 за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

У зв`язку з тим, що сторонами не було надано процесуальних документів, на підставі яких можливо було б вирішити питання про відновлення втраченого судового провадження, суд ухвалою від 07.06.2023 відмовив у відновленні втраченого судового провадження по цивільній справі №1625/2492/12 за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Рішення набрало законної сили 22.06.2023.

Встановлено, що заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 07.08.2012 по цивільній справі №1625/2492/12 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (який є правонаступником ВАТ «Марфін Банк») заборгованість за кредитним договором №00525/RP від 03.04.2008 в сумі 50723,84 долари США, заборгованість по пені у сумі 5184,71 грн, заборгованість по штрафу в сумі 1073,63 грн та судовий збір в розмірі 3219,00 грн (а.с.5). Зі змісту заочного рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07.08.2012 вбачається, що ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, попередньо надавши суду заяву про відкладення розгляду справи в зв`язку з тим, що судова повістка про виклик до суду ним отримана з запізненням, що позбавляє його можливості підготуватися до участі в судовому розгляді справи. Зазначену причину неявки суд визнав неповажною, оскільки згідно з поштовим повідомленням відповідач отримав судову повістку 31.07.2012, тобто за 7 днів до судового засідання.

З матеріалів справи №1625/2492/12 (провадження №6/545/3/23) за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Проксима» про заміну стягувача у виконавчому провадженні вбачається, що ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами справи 17.08.2021. Заява про поновлення строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення та перегляд заочного рішення була направлена до суду 07.09.2022 (а.с.22).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та зобов`язані з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням у справі, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Встановлення процесуальним законом строку, у межах якого особа може звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення, обумовлений необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Так, у низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у світлі дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», п. п. 51, 52, «Брумареску проти Румунії», п. 61).

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Зокрема, 20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України», у якому з огляду на свою практику у справах «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, від 3 квітня 2008 року) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13, від 29 жовтня 2015 року) констатував порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з порушенням принципу юридичної визначеності (пункти 6, 7 рішення). ЄСПЛ вказав на те, що суди у справах заявників, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.

«Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень, як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами, національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Так, в одному із своїх рішень ЄСПЛ встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (справа «Пономарьов проти України», п. п. 41-42).

Як вбачається зі змісту заочного рішення від 07.08.2012 відповідач отримав судову повістку 31.07.2012 та завчасно надав суду заяву про відкладення розгляду справи в зв`язку з тим, що судова повістка про виклик до суду ним отримана з запізненням. Отже, відповідач принаймні з 31.07.2012 був обізнаний із існуванням судового провадження проти нього. Проте із заявою про перегляд заочного рішення від 07.08.2012 звернувся 09 вересня 2021 року, тобто майже через 9 років; при цьому ОСОБА_1 не зазначає у своїй заяві будь-яких перешкод для того, щоб своєчасно, у розумні строки, дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Так, у деяких рішеннях ЄСПЛ наголошується, що тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин; при цьому, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.» проти Іспанії», п. 109 ).

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 370/522/16-ц роз`яснив, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Отже, заява ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення задоволенню не підлягає.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що підстав для скасування заочного рішення суду немає, а тому заяву слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 127, 286, 287, 288 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення - відмовити.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07.08.2012 по справі за позовом ПАТ «Марфін банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Роз`яснюю, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її проголошення.

Суддя: Л. І. Стрюк