Постанова № 11256385, 06.09.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-47820/09/1670

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шевякова І.С.,

при секретарі Мушук В.В.,

за участю:

прокурора - Батраченко В.В.

представника позивача - Белько І.В.

представника відповідача - Карасенко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідівдо Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко"про стягнення санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

20 травня 2009 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідівзвернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ЗАТ "Райз-Максимко"про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 383019,69 грн. та пені в розмірі 2298,15 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2009 року провадження у даній справі відкрито, 06 серпня 2009 року підготовче провадження у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ "Райз-Максимко" про стягнення санкцій закінчено та справу призначено до розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2009 року дану справу передано за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду внаслідок зміни відповідачем юридичної адреси - з вул. Академіка Заболотного, 152, м. Києва, 03143 на вул. Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицького району Полтавської області, 37240. Слід зауважити, що разом із тим відповідачем також змінено назву - з ЗАТ "НВП "Райз-Агро" на ПАТ "Райз-Максимко".

Ухвалою від 17 листопада 2009 року вказану справу прийнято до провадження Полтавського окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 22 липня 2010 року замінено первинного позивача Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів належним позивачем - Полтавським обласним віддаленням Фонду соціального захисту інвалідів.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме в 2008 році підприємство не виконало нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 23 робочих місць, що має наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 383019,69 грн. та пені у розмірі 2983,15 грн. у звязку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.

У судовому засіданні представник позивача та прокурор підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, наявність порушень законодавства з боку підприємства відповідача заперечував, посилаючись на те, що норми Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" були ним дотримані, були створені відповідні робочі місця та були працевлаштовані інваліди які працювали на підприємстві протягом 2008 року. Крім того, обовязок здійснювати пошук інваліда на вакантну посаду, згідно норм згаданого Закону, у підприємства відсутній, для працевлаштування інваліди центром зайнятості не направлялись та з приводу працевлаштування інваліди не зверталися.

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як зазначено у статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування. Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року N 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому. Згідно пункту 9 цього Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

За змістом статті 20 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" саме Фонду надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Судом встановлено, що згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік (форма № 10-ПІ від 24 лютого 2009 року), наданим відповідачем Київському міському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві в цей період становила 2110 особи, фонд оплати праці штатних працівників складав 35137,9 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 16653,03 грн. У відповідності до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 84 робочих місць. У 2008 році на підприємстві працювала 61 особа, якій встановлено інвалідність. Тобто підприємством не виконано норматив робочих місць у 2008 році для працевлаштування інвалідів у кількості 23 робочих місця.

Відповідно до вищезазначеного звіту (рядок 06) сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів була самостійно обрахована відповідачем і складає 383019,69 грн.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, нормами цієї статті встановлені конкретні обовязки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі по тексту - роботодавців) стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, виконання яких роботодавцями презумує виконання їх обовязку щодо самостійного працевлаштування інвалідів, встановленого частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". А, оскільки працевлаштування інвалідів роботодавцями неможливе без відповідного волевиявлення інвалідів, то норми статті 18 також визначають, хоч і опосередковано, обовязок інвалідів звернутися з метою працевлаштування або до роботодавців безпосередньо, або до центру зайнятості. В свою чергу альтернативний спосіб реалізації прав інвалідів на працевлаштування зумовлює обовязок роботодавців звітувати до центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" подається роботодавцями до державної служби зайнятості щомісячно.

У графі 15 цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

З огляду на викладене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органу працевлаштування про створені роботодавцем робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Зазначений звіт є водночас і запитом про направлення до роботодавця інвалідів для працевлаштування, оскільки центр зайнятості, отримавши інформацію від інвалідів насамперед про їх бажання працювати, а від роботодавця - про намір та можливості працевлаштувати інвалідів, не тільки має змогу, а й зобовязаний відреагувати на можливості конкретного роботодавця забезпечити інвалідів певною працею та бажання конкретних інвалідів реалізувати своє право на працевлаштування з врахуванням індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, наявних у них кваліфікації та знань. До такого висновку можна дійти, виходячи з аналізу змісту норм статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення".

Так, відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" Державна служба зайнятості має право направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено листом Голосіївського районного центру зайнятості м. Києва від 30 квітня 2010 року № 24-1767 ЗАТ НВП "Райз-Агро" код ЄДРПОУ 30382533 (на даний час ПАТ "Райз-Максимко") звітів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю в 2008 році не надавало.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що він вживав будь-яких заходів щодо працевлаштування інвалідів.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за несплату санкцій відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до статті 20 зазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

На підприємстві відповідача в 2008 році працювало 2110 працівників, фонд оплати праці у вказаному році складав 35137,9 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає: 35137900: 2110 = 16653,03 грн.

За 23 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 16 квітня 2009 (термін сплати встановлено частиною 4 статті 20 вказаного Закону - до 15 квітня року, наступним за роком, у якому відбулося порушення нормативу) повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 383019,69 грн.

Заперечуючи наявність порушення подання звітності щодо наявності вакансій за 2008 рік відповідачем надано суду копію звіту форми № 3-ПН станом на 25 червня 2008 року (копія наявна в матеріалах справи). Судом досліджено даний документ та виявлено відсутність даних щодо дати отримання такого звіту Голосіївським центром зайнятості, внаслідок відсутності вхідного реєстраційного штампу.

Для підтвердження факту своєчасного подання відповідачем звіту в 2008 році до центру зайнятості судом направлено запит до Голосіївського районного центру зайнятості у м. Києві. З відповіді на зазначений запит вбачається, що ЗАТ "Райз-Максимко" протягом 2008 року звіти за формою 3-ПН не надавало, крім того, Голосіївський районний центр зайнятості у м. Києвы наголошував, що належним чином прийнятий від роботодавця звіт повинен містити штамп про прийняття такого звіту, дату та підпис посадової особи, проте як вбачається з матеріалів справи, зазначена копія не містить такої відмітки. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протягом 2008 року до центру зайнятості звіти форми № 3-ПН не подавались, а копія, надана відповідачем у спростування цього твердження, не є належним доказом.

Висновком експертного економічного дослідження № 33, ініційованого відповідачем, копія якого наявна в матеріалах справи, стверджується, що дані Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів ЗАТ НВП "Райз-Максимко" за 2008 рік, складеного 24 лютого 2009 року не відповідають даним бухгалтерського обліку підрозділів ЗАТ НВП "Райз-Максимко", а також встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, які були працевлаштовані ЗАТ НВП "Райз-Максимко" в 2008 році становить 85 осіб. Даний висновок не може бути взятий судом до уваги виходячи з наступних міркувань.

Частиною 1 статті 81 КАС України визначено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу, проте суд вважає, що по-перше, для визначення кількості працюючих осіб, яким встановлена група інвалідності, спеціальні знання не потребуються; по-друге, для надання зазначеному висновку як доказу якості належного, дослідження має бути призначено ухвалою суду, а не листом посадової особи відповідача.

Окрім того, висновок в цілому не відповідає матеріалам справи, зокрема звіту форми № 10 ПІ, власноручно складеному відповідачем, а також не був підтверджений на пропозицію суду документами, на підставі яких висновок зроблений.

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку із витребуванням у відповідача документів, що стосуються зайнятості та працевлаштування інвалідів та фонду оплати праці, а також за клопотанням відповідача, мотивованого необхідністю проведення аудиту, висновок якого відповідачем суду не пред'явлено. Вищезгадані документи суду надані не були з мотивів втрати запитуваної інформації. Проте, з переліку об'єктів, що використовувались при складенні висновку № 33, вбачається, що дані документи досліджувались судовим експертом при проведенні експертно-економічного дослідження. Аналізуючи викладене, суд негативно оцінює дії відповідача щодо затягування розгляду справи та бездіяльність, що полягає у ненаданні інформації на вимогу суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо правомірності нарахування ПАТ "Райз-Максимко" адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2008 рік у розмірі 383019,69 грн.

У зв'язку із несплатою адміністративно-господарських санкцій у встановлений термін позивачем було нараховано пеню в сумі 2298,15 грн. (383019,69 грн. х 0,04%) х 15 днів = 2298,15 грн.

Оскільки вказані суми не були сплачені відповідачем, то відповідно до частини 5 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ці суми можуть бути стягнуті в примусовому порядку за відповідним рішенням суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (код ЄДРПОУ- 30382533) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню у загальній сумі 385317,84 грн. (триста вісімдесят п'ять тисяч триста сімнадцять гривень вісімдесят чотири копійки).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 13 вересня 2010 року.

СуддяІ.С. Шевяков