Рішення № 112548741, 31.07.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/38781/21

Провадження № 2/761/5370/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Макаренко І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за лютий, березень, вересень, жовтень та листопад 2020 року та середній заробіток за увесь період затримки розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 13.05.2018 позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. 25.01.2021 позивач звільнився з роботи за власним бажанням, у зв`язку з порушенням роботодавцем вимог законодавства про працю, а саме через затримку і систематичну невиплату заробітної плати. Позивач зазначає, що відповідачем не виплачена зарабітна плата за період більше трьох місяців, яка складає 51461,60 грн. В порушення ст.ст. 47, 49 КЗпП України, довідку про нараховану позивачу заробітну плату та копію наказу про звільнення відповідач позивачу не надав, а тому точну суму заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач зазначити не може. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір неможливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх прав.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2022 позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Київського апеляційного суду від 28.12.2022 вищезазначену ухвалу скасовано, справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.02.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.04.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Разом із позовною заявою, позивачем було подано клопотання про витребування у відповідача доказів, які перебувають у його володінні, а саме довідку про розрахунок нарахованої заборгованості із заробітної плати станом на день звільнення позивача та довідку про розрахунок суми середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх платежів при звільнені.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався із вимогою до ПАТ «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» для надання відповідної інформації та копій підтверджуючих документів.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів того, що ним вжито всіх заходів для отримання цих доказів самостійно, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про витребування доказів.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив.

Як вбачається із записів копії трудової книжки ОСОБА_1 , долученої до матеріалів позовної заяви, починаючи з 13.05.2008 позивач перебував у трудових відносинах з ПАТ «Науково-технічний комплекс «Електронприлад», займаючи посаду провідного інженера.

28.08.2008 позивача переведено на посаду начальника бюро зовнішньоекономічних зв`язків ПАТ «Науково-технічний комплекс «Електронприлад».

30.06.2011 позивача переведено на посаду начальника експортного контролю ПАТ «Науково-технічний комплекс «Електронприлад».

25.01.2021 позивача звільнено за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем вимог законодавства про працю, на підставі ст. 38 КЗпП України.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу. Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено наступне: «Відповідно до ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

У п. 18, абз. 3 п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року за № 9 вказано, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При цьому, до суду не надано і судом не встановлено об`єктивних доказів нарахованої позивачу, але невиплаченої відповідачем заробітної плати за вересень, жовтень та листопад 2020 року, оскільки позивачем не надано доказів, на підставі яких були здійснені розрахунки сум, які на його думку, підлягають стягненню, відсутні суми ціни позову, за яких суд мав би підстави дійти висновку про те, що позивач був позбавлений можливості отримання заробітку (доходу) у день звільнення його з роботи за період більше трьох місяців, та в результаті, також середнього заробітку за увесь період затримки розрахунку.

Вимога щодо виплати середнього заробітку за увесь період затримки розрахунку є похідними від позовних вимог про виплату заборгованості по заробітній платі, у зв`язку з чим, за відсутності правових підстав для виплати позивачу заборгованості по заробітній платі, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо наявності підстав, для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за увесь період затримки розрахунку.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленні сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у х сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає і рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказами в цілому, та і кожного доказу.

Відповідно до п. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1-18, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274-282, 352-354 ЦПК України, ст.ст. 80-89, 94, 97, 115 КЗпП України, суд,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад»» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати - відмовити.

Рішення може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 31.07.2023.

Суддя: