Постанова № 11246559, 01.03.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

02 березня 2010 року Справа № 2-22/4306-2009                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Сотула В.В.,

суддів                                                                      Лисенко В.А.,

                                                                                          Голика В.С.,

за участю представників сторін:

представник позивача: не з'явився, дочірнє підприємство "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація";

представник відповідача: не з'явився, відкрите акціонерне товариство "Європейський банк розвитку та заощаджень";

розглянувши апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 24 листопада 2009 року у справі №2-22/4306-2009

за позовом           дочірнього підприємства "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація" (вул. Бекіра Чабан-Заде, 26, місто Білогірськ, 97600)

до           відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" (вул. К. Лібкнехта, 5, місто Сімферополь, 95000)

про розірвання договору та стягнення 20946,18 грн,

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач –дочірнє підприємство "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень", з посиланням на статті 526, 625 Цивільного кодексу України, статтю 193 Господарського кодексу України, про розірвання договору банківського рахунку від 26 вересня 2007 року № 22-2007/58, укладеного між сторонами, та стягнення з відповідача на користь позивача по вказаному договору в сумі 16586,04 грн та.

Заявою від 10 жовтня 2009 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі 20946,18 грн, в тому числі, заборгованість по вказаному договору в сумі 16586,04 грн та інфляційні втрати в сумі 4360,14 грн (а.с. 63).

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов пункту 4.1. договору банківського рахунку від 26 вересня 2007 року № 22-2007/58 зі здійснення розрахунків і ведення всіх рахунків клієнта, а також здійснення видачі готівки.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 24 листопада 2009 року у справі №2-22/4306-2009 задоволено частково позов дочірнього підприємства "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація" до відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень".

Розірвано договір № 22/2007/58 банківського рахунку від 26 вересня 2007 року, укладений між дочірнім підприємством "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація" та відкритим акціонерним товариством "Європейський банк розвитку та заощаджень".

В задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 20946,18 грн відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги про розірвання договору банківського рахунку від 26 вересня 2007 року, суд першої інстанції, посилаючись на частину 2 статті 651 та статтю 611 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про наявність істотних порушень відповідачем умов цього договору.

Відмовляючи в частині вимог про стягнення заборгованості в сумі 16586,04 грн, суд, з посиланням на положення Закону України "Про банки і банківську діяльність", зазначив, що задоволення вимог кредиторів банку окремо від ліквідаційної процедури здійснюватися не може, оскільки встановлений у вказаному Законі особливий порядок задоволення вимог до банку не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку, тобто поза межами ліквідаційної процедури.

Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 4360,14 грн суд першої інстанції знайшов безпідставними з огляду на те, що їх нарахування проводилось з 01 березня 2009 року, в той час як мораторій на задоволення вимог кредиторів було введено 25 лютого 2009 року, тобто, раніше.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Так, посилаючись на загальні положення виконання зобов'язання (статті 526 Цивільного та 193 Господарського кодексів України), позивач наполягає на обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в сумі 16586,04 грн.

Стосовно вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 4360,14 грн, позивач в апеляційній скарзі, посилаючись на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, вказує на безпідставність віднесення цих втрат до санкцій за неналежне виконання грошових зобов’язань.

Сторони у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Розглянувши справу повторно, у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Європейський банк розвитку та заощаджень" (банк) та дочірнім підприємством "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація" (клієнт) укладено договір банківського рахунку № 22-2007/58, відповідно до пункту 1.1. якого відповідач прийняв на себе зобов’язання з приймання та зарахування грошових коштів на рахунок позивача, виконання розпоряджень позивача щодо перерахування та видачі цих коштів, проведення інших операцій за рахунком, які не заборонені чинним законодавством та нормативними документами Національного банку України (а.с. 7-9).

Починаючи з 25 лютого 2008 року, незважаючи на наявність грошових коштів на рахунку позивача у сумі 16586,04 грн, відповідач припинив виконання розпоряджень позивача стосовно перерахування та видачі коштів з банківського рахунку № 26007222504201, відкритого відповідно до зазначеного договору.

Неналежне, на думку дочірнього підприємства "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація", виконання відповідачем договірних зобов’язань явилось підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, у зв’язку з наступним.

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком (частина 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Згідно з статтею 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне правило містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі розірвання договору.

Правилами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України унормовано, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Факт неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем по суті (а.с. 11).

Таким чином, судова колегія погоджується з судом першої інстанції в частині обґрунтованості позовних вимог про розірвання договору банківського рахунку від 26 вересня 2007 року № 22/2007/58, укладеного між дочірнім підприємством "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація" та відкритим акціонерним товариством "Європейський банк розвитку та заощаджень".

Судовою колегією встановлено, що 25 лютого 2008 року, у відповідно до постанови № 39 від 22 лютого 2008 року "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень", правлінням Національного банку України було розпочато процедуру ліквідації вказаного банку.

Відповідно до вимог статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спору у порядку позовного провадження, передбаченого цим Кодексом.

Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до вимог частини 2 статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Правовідносини між кредиторами та банком, який ліквідується, врегульовані главою 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Так, згідно з пунктом 8 статті 91 вказаного Закону з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Судом встановлено, що вимоги про стягнення заборгованості в сумі 16586,04 грн заявлені кредитором (позивачем) банку (відповідачу), акцептовані останнім та включені ліквідатором відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" в перелік (реєстр) акцептованих ліквідатором вимог кредиторів банку і, відповідно до статті 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність", віднесені до сьомої черги задоволення вимог кредиторів (а.с. 11, 33).

Отже, заборгованість у сумі 16586,04 грн не може бути стягнута за межами ліквідаційної процедури, що свідчить про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову в позові у відповідній частині вимог.

Відмовляючи у позові в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 4360,14 грн, суд першої інстанції виходив з того, що у боржника, в силу пункту 4 статті 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не можуть виникати нові додаткові до основного зобов'язання, у зв'язку із порушенням основного зобов'язання, до яких відноситься не лише неустойка (штраф, пеня), але й індекс інфляції.

З такими висновками суду погодитись не можна.

Згідно з пунктом 4 статті 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поняття грошового зобов’язання міститься у статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під яким розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

За правилами цієї статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством (див. постанову Верховного Суду України від 17 січня 2006 року № 11/690).

Такі підстави передбачені, зокрема, вищенаведеною статтею 625 Цивільного кодексу України.

Саме з такою вимогою на підставі зазначеної норми названого Кодексу позивач звернувся до банку у даній справі.

У зв'язку з цим грошовими зобов'язаннями банку перед товариством є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2009 року у справі №2-22/4306-2009, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 4360,14 грн, підлягає скасування у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині вимог.

Згідно з статтею 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 49, 101, 103 (пункт 2), 104 (частина 1, пункт 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація" задовольнити частково.

           2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2009 року у справі №2-22/4306-2009 в частині відмови у стягненні з відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" інфляційних витрат в сумі 4360,14 грн - скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення.

4. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" (вул. К. Лібкнехта, 5, місто Сімферополь, 95000, р/р 32006100400 у ГУ НБУ в АР Крим, ОКПО 20685262, МФО 324485) на користь дочірнього підприємства "Центральна районна аптека № 68" товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканська компанія "Крим-Фармація" (вул. Бекіра Чабан-Заде, 26, місто Білогірськ, 97600, р/р 260085782, МФО 324020, ОКПО 01978050 в КРД ВАТ "Райфайзен банк Аваль", м. Сімферополь) інфляційні втрати в сумі 4360,14 грн, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 73,08 грн.

5. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

6. Зобов’язати господарський суд Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  В.В.Сотула

Судді                                                                                В.С. Голик

                                                                                В.А. Лисенко