Рішення № 112455786, 22.06.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/34211/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Музика В.П.

справа №757/34211/22-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, -

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

представник відповідача адвокат Пількевич Т.А.

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить визначити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за його бажанням, разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 ; визначити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за його згодою, разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що 10.02.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Печерського управління юстиції у м. Києві.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського управління юстиції у м. Києві, було зроблено актовий запис №1168 та видано свідоцтво про народження НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського управління юстиції у м. Києві, було зроблено актовий запис №114 та видано свідоцтво про народження НОМЕР_2 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2021 року, справа №757/41751/20-ц, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 10 лютого 2006 року за актовим записом №52 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Печерського управління юстиції у м. Києві.

Вказує, що їхні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом із батьком за адресою АДРЕСА_1 . З часу розірвання шлюбу ОСОБА_2 взагалі не приймає участі у їх вихованні, не цікавиться їх станом здоров`я, у зв`язку із чим позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва про стягнення аліментів з ОСОБА_5 на утримання дітей, справа №757/58962/21-ц.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про визначення місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту обстеження місця проживання дитини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що у Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації не має можливості прийняти рішення про визначення місця проживання дітей, оскільки ОСОБА_2 не з`являється на засідання комісії для прийняття рішення про визначення місця проживання дітей, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.12.2022 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову, у яких викласти свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення позову, протягом 10 днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а.с. 25, т. 1).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адреси сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками (а.с. 26-28, т. 1).

07.02.2023 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (а.с. 47-68, т. 1).

07.02.2023 року від позивача надійшло клопотання про виклик свідка - ОСОБА_4 (а.с. 69-70, т. 1).

07.02.2023 року від позивача надійшло клопотання про виклик свідка - головного спеціаліста юридичного відділу Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_6 (а.с. 71-72, т. 1).

07.02.2023 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів (а.с. 73-74, т. 1).

13.03.2023 року від представника відповідача надійшли пояснення на позовну заяву, у яких просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у пояснення (а.с. 99-200, т. 1).

03.04.2023 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову (а.с. 221-222, т. 1).

02.05.2023 року від Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов висновок про визначення місця проживання дитини, відповідно до якого Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з його батьком ОСОБА_1 (а.с. 216-218, т. 1).

Протокольною ухвалою суду від 29.05.2023 року відмовлено у задоволенні клопотань про виклик свідків, клопотання про витребування доказів залишено без розгляду (а.с. 7-11, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.06.2023 року провадження в частині вимоги «Визначити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за його бажанням, разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 » - закрито (а.с. 39, т. 1).

У підготовчому судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надав пояснення, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 надала пояснення, позов визнала у повному обсязі та не заперечувала проти задоволення позову.

Представник відповідача - адвокат Пількевич Т. А. надала пояснення, не заперечувала проти задоволення позову.

Представник третьої особи у підготовче судове засідання не з`явився, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутність представника Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (а.с. 38, т. 1).

Малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у судовому засіданні зазначив, що хоче проживати разом з його батьком ОСОБА_1 .

На підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвали рішення у справі за результатами підготовчого провадження, оскільки відповідачем визнано позов у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи та думку малолітньої дитини, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, 10.02.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Печерського управління юстиції у м. Києві (а.с. 109, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського управління юстиції у м. Києві, було зроблено актовий запис №1168 та видано свідоцтво про народження НОМЕР_1 (а.с. 8, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського управління юстиції у м. Києві, було зроблено актовий запис №114 та видано свідоцтво про народження НОМЕР_2 (а.с. 9, т. 1)..

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2021 року, справа №757/41751/20-ц, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 10 лютого 2006 року за актовим записом №52 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Печерського управління юстиції у м. Києві (а.с. 11, т. 1).

21 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації із заявами про визначення місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком за ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 12-17, т. 1).

Відповідно до акту обстеження місця проживання дитини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом із батьком за ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 56-57, т. 1).

Також, у судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 , постійно проживає з батьком ОСОБА_1 , позивачем забезпечено належні умови проживання дитини, що підтверджується довідкою від 13.01.2023 року, у якій зазначено, що з народження і до теперішнього часу батько ОСОБА_1 слідкує за здоров`ям свого сина ОСОБА_4 , виконує призначення лікарів, дотримується графіку щеплень, створив задовільні санітарно-епідеміологічні умови проживання (а.с. 52, т. 1); актом опитування дитини від 08.12.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_4 хоче проживати з батьком ОСОБА_1 , батько займається його вихованням, турбується про нього, готує їжу, купляє речі (а.с. 53, т. 1); актом обстеження умов проживання від 05.12.2022 року, в якому підтверджено, що дитина проживає в окремій кімнаті разом з його старшим братом ОСОБА_3 , де створені належні умови проживання дітей, у дітей є два окремі ліжка, два окремі столи з комп`ютерами із периферійними пристроями, 2 крісла, шафа для речей, одягу, також укомплектована зона для відпочинку та навчання (а.с. 56-57, т. 1).

ОСОБА_1 має стабільний дохід, що підтверджується податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи-підприємця (а.с. 58-68, т. 1).

Згідно із висновком від 24.04.2023 року №105/01-573/В-140 Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з його батьком ОСОБА_1 (а.с. 216-218, т. 1).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною 1 ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітніх дітей беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан їх здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дітей для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дітей. Діти, які не досягли 14 років, повинні проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з батьків.

Питання про визначення місця проживання дітей має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дітей.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення п. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції, частин 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини» не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дітей у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дітям повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до положень ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, а також думку дитини ОСОБА_4 та те, що відповідач ОСОБА_2 визнала позов в повному обсязі та не заперечувала проти його задоволення, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити та визначити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки проживання ОСОБА_4 з батьком, однією родиною, забезпечить найкращі інтереси дитини.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що матір дитини, у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботі відносно дитини та участі у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 9, 51 Конституції України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 153, 155, 160, 161, 171 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 200, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3

Відповідач: ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, вул. Омеляновича-Павленка, буд. 15, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 37451524.

Повний текст рішення складено 03.07.2023 року.

Суддя Г.О. Матійчук