Рішення № 112406902, 12.07.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року Справа № 160/9660/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.05.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 103650009775 від 11.04.2023 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років незалежно від віку відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 року з 05.04.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, позивач мала більше 25 років стажу роботи на посаді вихователя дошкільного виховного закладу освіти відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019) позивач має право на пенсію за вислугу років як працівник освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України незалежно від віку, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 103650009775 від 11.04.2023 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

15.06.2023 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі з наступних підстав. Зазначає, що відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров?я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 року не менше 25 років та після цієї дати: з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців (станом на 11.10.2017 року, тобто вступу в силу Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»). Відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право) обраховано по 31.12.2022, страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 01 місяць 25 днів, спеціальний стаж станом на 10.10.2017, що дає право на призначення за вислугу років, становить 23 роки 11 місяців 20 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На підставі документів, поданих до заяви про призначення пенсії, до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років зараховано всі періоди. З огляду на викладене, для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачу станом на 11 жовтня 2017 року необхідно мати спеціальний стаж роботи не менше 25 років. До заяви про призначення пенсії від 05.04.2023 року позивачем не надано диплом про навчання. Записи про навчання в трудовій книжці серії НОМЕР_2 зроблено без дати прийому та закінчення (зазначено тільки рік), відсутня інформація про присвоєння кваліфікації. Довідки про навчання в навчальному закладі позивачем не надано. З огляду на викладене, відсутні підстави для зарахування періоду навчання до страхового стажу.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .

05.04.2023 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років (працівник освіти).

11.04.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №103650009775. В обґрунтування відмови у призначенні пенсії, відповідачем зазначено наступне:

«Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 05.04.2023 року.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» не залежно від віку мають право на пенсію за вислугу років за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначений Кабінетом Міністрів України на 10.10.2017 не менше 26 років 6 місяців.

Страховий стаж особи становить 29 років 1 місяць 25 днів, стаж який дає право на пенсію за вислугу років 23 роки 11 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

до страхового стажу за доданими документами не зараховано:

період навчання оскільки відсутній диплом, запис в трудову книжку зроблено без дати прийому та закінчення, відсутня інформація про присвоєння кваліфікації. До стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років зараховано всі періоди.»

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

У силу вимог статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Однак, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015 пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (далі - Закон № 213-VIII) було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911-VIII), відповідно до якого пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Таким чином, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Приймаючи вказане рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

З огляду на вказане, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.

Тобто, позивач з 04.06.2019 наділений правом на отримання пенсії за вислугу років незалежно від віку, за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

03 жовтня 2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно пункту 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:

«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Враховуючи положення п.2-1 та п.16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі № 440/1286/20.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що відмовляючи у призначенні пенсії за вислугу років, пенсійний орган виходив з того, що для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачу станом на 10 жовтня 2017 року необхідно мати спеціальний стаж роботи не менше 25 років, однак спеціальний стаж ОСОБА_1 станом на 10.10.2017 року склав 23 роки 11 місяців 20 днів, що не достатньо для призначення пенсії за вислугу років.

Стосовно не зарахування до стажу позивача періоду її навчання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-XII періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначено в статті 56 Закону №1788-XII.

Зокрема, згідно з пунктом «д» частини третьої вказаної статті до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Отже, зазначеною нормою передбачено зарахування часу навчання у перелічених навчальних закладах до загального стажу роботи.

Згідно із статтею 38 Закону України «Про професійну-технічну освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач навчалася у Прилуцькому педагогічному училищі з 1989 року по 1993 рік та здобула кваліфікацію вихователя в дошкільних закладах, вихователя логопедичних груп, що підтверджується записами трудової книжки та дипломом.

Після закінчення навчання в межах строку, визначеного статті 38 Закону України «Про професійну-технічну освіту» позивач зарахована 02.03.1993 року на посаду вихователя в дитсад-яслі ВО «Чорнобильська АЕС» Управління дитячих дошкільних закладів м. Славутич.

На момент навчання позивача правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII (далі Закон № 1060-XII).

Отже, статус цього навчального закладу слід визначати з огляду на законодавство, що діяло на той час в тому числі і на час завершення навчання позивачем у вказаному освітньому закладі.

Відповідно до ст. 31 Закону № 1060-XII професійна освіта забезпечує здобуття громадянами робітничої професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, підвищення їх виробничої кваліфікації, перепідготовку.

Професійна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти, а також на базі освіти в обсязі основної та спеціальної школи.

За приписами ст. 32 Закону № 1060-XII професійними навчально-виховними закладами є: професійно-технічне училище; професійні училища різних рівнів.

Випускникам професійно-технічного училища та інших професійних училищ різних рівнів присвоюється робітнича професія певної кваліфікації відповідно до набутої освіти, кваліфікаційних умінь і навичок.

Громадяни можуть також одержати ротібничу професію, підвищити кваліфікацію, пройти перепідготовку на навчально-курсових комбінатах, курсах професійного навчання робітників на виробництві.

Отже, професійно-технічна освіта мала на меті підготовку кваліфікованих робітників, до яких вихователі не належать.

При цьому, згідно ст. 33 Закону № 1060-XII вища освіта забезпечує фундаментальну наукову та загально-культурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, підвищення їх кваліфікації, вдосконалення професійної підготовки, перепідготовку, підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів.

Вища освіта в Українській РСР здійснюється на базі повної загальної середньої освіти.

Підготовка спеціалістів у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом, без відриву від виробництва, через поєднання цих форм, екстерном.

Відповідно до ст. 34 Закону № 1060-XII в Українській РСР вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Згідно ст. 36 Закону № 1060-XII випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

бакалавр - забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.

З аналізу наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що педагогічне училище не було закладом професійної (професійно-технічної) освіти, а на момент завершення навчання належало до вищих навчальних закладів, після закінчення якого позивач отримала кваліфікацію молодший спеціаліст.

Оскільки позивач у спірний період часу навчалася у вищому навчальному закладі, а можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів, які готують робітників (ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР), то вказаний період не зараховується до пільгового стажу позивача.

У схожій справі №676/5212/17 від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд дійшов аналогічного висновку.

Крім того, у трудовій книжці позивача відсутні відомості щодо тривалості навчання, дати прийому та закінчення Прилуцького педагогічного училища.

Згідно із п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання, форми навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

У трудовій книжці позивача у графі 2 «дата» зазначено лише роки: 1989-1993, у графі 3 «Відомості про прийняття на роботу, переведенні на інше місце роботи та про звільнення» зазначено період з 01.09.1989 по 30.06.1993, проте наданим до суду дипломом ЗЖ № 030838, вказані відомості не підтверджуються.

Водночас, довідку про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки до територіального органу Пенсійного фонду надано не було.

Отже, суд погоджується з твердженням відповідача щодо відсутності в наданих позивачем одночасно із заявою про призначення пенсії документах, відомостей щодо періоду навчання позивача в Прилуцькому педагогічному училищі та відсутності підстав для зарахування вказаного стажу до страхового стажу позивача для призначення пенсії.

Позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років (працівник освіти) 05.04.2023 року.

Згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців.

Згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_2 , ОСОБА_1 :

з 1989 по 1993 навчалась в Прилуцькому педагогічному училищі з 01.09.1989 по 30.06.1993;

з 02.08.1993 року по 14.10.1993 року працювала вихователем в дитячому саду-яслах ВО «Чорнобильська АЕС» Управління дитячих дошкільних закладів м. Славутич (2 місяці 13 днів спеціального стажу);

з 05.01.1994 по 31.03.2023 працювала вихователем-логопедом Дитячого дошкільно-виховного закладу № 250 Харківського РВО м. Києва (29 років 2 місяці 26 днів спеціального стажу).

Тобто, спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років 29 років 5 місяців 8 днів, що не достатньо для призначення пенсії за віком за п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ.

Відтак, суд дійшов висновку, що на момент звернення до відповідача позивач не мала права на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна