Рішення № 112406806, 16.01.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2023 року Справа № 160/17306/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-,-

ВСТАНОВИВ:

01.11.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років, в зв`язку із відсутністю необхідного стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року за №2-р/2019.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду уточненого адміністративного позову з уточненими позовними вимогами та/або уточненим суб`єктним складом, який містить наявну адресу електронної пошти позивача у справі, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам в справі відповідно до їх кількості, та/або доказів, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

28.11.2022 копію зазначеної ухвали, враховуючи припинення фінансування суду за кошторисними призначеннями для придбання поштових марок на 2022 рік через військове вторгнення російської федерації на територію України та введенням на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 воєнного стану, направлено позивачу засобами телекомунікаційного зв`язку на адресу електронної пошти, повідомлену останньою особисто за номером телефону, зазначеним в позовній заяві. Тобто, строк для усунення недоліків з урахуванням ч.6 ст.120 КАС України до 05.12.2022.

01.12.2022 засобами поштового зв`язку від позивача на виконання ухвали до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому позовній вимоги викладені наступним чином:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років, в зв`язку із відсутністю необхідного стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року за №2-р/2019.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 є працівником закладів охорони здоров`я з 1994 року на посадах, відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1994 року за №909 «Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», що підтверджується трудовою книжкою.

Станом на вересень 2022 року стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугу років становить 31 рік. З урахуванням положень статей 51-53, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 30.08.2022 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для призначення мені пенсії за вислугу років, проте Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №046150010808 від 06.09.2022 позивачу було відмовлено, оскільки згідно поданих документів вона не набула необхідного стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Позивач наголошує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області мало вирішити питання призначення пенсії за вислугу років відповідно до положень пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ в редакції до змін, які відбулись в 2015 році, а саме в наступній редакції: «право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.» Враховуючи вищезазначене, на думку позивача, дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області по відмову в призначенні пенсії за вислугу років, з огляду на положення пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VІІІ, який передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати .... не ґрунтуються на законах України і, як наслідок, є незаконними.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ухвалою Дніпропетровського адміністративного окружного суду від 06.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідачів додаткові докази та встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалами справи.

Про відкриття провадження та можливість отримання копії ухвали в приміщенні суду, враховуючи припинення фінансування суду за кошторисними призначеннями для придбання поштових марок на 2022 рік через військове вторгнення російської федерації на територію України та введенням на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 воєнного стану, позивача поінформовано засобами телефонного зв`язку. За даними КП «ДСС» копію адміністративного позову надіслано одержувача - Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 01.11.2022 та Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області 27.11.2022 за допомогою підсистеми «Електронний суд» в його електронний кабінет, а копію ухвали про відкриття провадження - 27.12.2022, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву до 11.01.2023. Крім того, копію уточненої позовної заяви направлено на адресу електронної пошти відповідача 2, про що свідчать матеріали справи.

В силу положень ст.263 КАС України справа мала бути розглянута до 05.01.2023, проте, судом продовжено термін розгляду справи до спливу строку на подання відзиву, та враховуючи, що з 09.01.2023 по 13.01.2023 головуючий суддя Юхно І.В. перебувала на лікарняному, а 14.01.2023-15.01.2023 були вихідними днями, суд вирішує справу по суті в перший робочий день - 16.01.2023.

Суд зазначає, що ані у встановлений судом строк, ані станом на 16.01.2023 від відповідачів відзиву на позов та витребуваних документів не надходило.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постанова КМУ від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, від 11.08.2021 №855, від 22.09.2021 №981, від 15.12.2021 №1336, від 19.03.2022 №318, від 27.05.2022 №630, від 19.08.2022 №928, від 23.12.2022 №1423) з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України встановлений карантин.

Проте, суд звертає увагу, що від відповідачів станом на 16.01.2023 жодних повідомлень про неможливість подання відзиву та витребуваних ухвалою від 06.12.2022 доказів до суду, в тому числі з огляду на обмеження, впровадженими у зв`язку з карантином, надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідачів також не надходило, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження відповідачам процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву на позов та витребуваних документів.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 03.12.2001 Жовтневим РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області.

30.08.2022 позивач звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Копію означеної заяви з доданими до неї документами відповідачем в ході судового розгляду в порушення встановленого ч.2 ст.77 КАС України обов`язку доказування до суду не надано.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №046150010808 від 06.09.2022, яке направлено на адресу позивача супровідним листом відділу обслуговування громадян №16 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.09.2022 №0400-010219-8/91729, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 «Про пенсійне забезпечення», оскільки відсутній необхідний пільговий стаж роботи станом на 01.10.2017 - 26 років 6 місяців.

У рішенні вказано, що відповідно до пункту «е» статті 55 «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугою років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно під віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом: па 1 квітня 2015 року - не менше 25 років; з 31 грудня 2015 року - не менше 25 років 6 місяців; з 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців.

Пунктом «е» статті 55 «Про пенсійне забезпечення» із змінами згідно із Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набув чинності з 01.01.2016 року передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти та охорони здоров`я після досягнення 55 років і за наявності пільгового стажу роботи за переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 (із змінами).

Вік заявника 47 років. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до пільгового стажу та страхового стажу зараховано весь період трудової діяльності. Страховий стаж становить 27 років 09 місяців 13 днів. Пільговий стаж особи становить 23 роки 02 місяці 02 дні. Заявник працює з 01.08.1994 року. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату 21.08.2038.

Не погоджуючись з відмовою в призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV), у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Частиною першою статті 24 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV наступного змісту: особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, абзацами 1, 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону № 2148-VIII, передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі статтею 7 Закону № 1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII, набрав чинності 01.04.2015) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції наступного змісту: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII, набрав чинності 01.01.2016) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема, у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим.

Таким чином, з прийняттям Закону № 213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин, за приписами пункту «е» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, Конституційний Суд України вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що з 04.06.2019 (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019 від 04.06.2019) при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ необхідно застосовувати положення цього Закону у редакції до внесення змін Законами № 213-VIII від 02.03.2015 та № 911-VIII від 24.12.2015.

З огляду на викладене, враховуючи ту обставину, що позивач звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 30.08.2023, тобто після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019, у спірних правовідносинах мають бути застосовані положення пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якими передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

За змістом статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 Кабінетом Міністрів України постановою № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, виходячи з наведених норм права, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.03.1996 ОСОБА_1 до вступу в Криворізьку міську лікарню №16 навчалась в Криворізькому медучилищі №2 (диплом № НОМЕР_3 від 01.07.94) та в подальшому працювала:

- Криворізька міська лікарня №16:

- запис №1: 01.08.1994 - прийнята медсестрою приймально-виписного відділення (Наказ №337-к від 01.08.1994);

- запис №2: 05.01.1996 - звільнена за ст.38 КЗпП України за ініціативою працівника (Наказ №16-к від 05.01.1996);

- 6та міська лікарня м. Кривий Ріг:

- запис №3: 15.01.1996 - зарахована на посаду медсестри профвідділення (Наказ №6-к від 15.01.1996);

- запис №4: 04.07.2001 - 6-ту міську лікарня перейменовано на комунальний заклад «Міська лікарня №6» (Наказ №50-к від 04.07.2001);

- запис №5: 01.04.2006 - переведена сестрою медичною кабінетною поліклініки (Наказ №21-к від 29.03.2006);

- запис №6: 01.04.2008 - назву посади перейменовано на сестру медичну лікарських кабінетів поліклінічного відділення (Наказ №27-к від 20.03.2008);

- запис №7: 01.12.2011 - згідно затвердженого штатного розпису назву перейменовано на сестру медична лікарського кабінету консультаційно-діагностичного центру (Наказ №61-к від 05.12.2011);

- згідно з рішенням Дніпропетровської обласної ради №196-10/VI від 27.12.2011 змінено назву КЗ «Міська лікарня №6» на КЗ «Криворізька міська лікарня №6» ДОР» з 03.01.2012 (Наказ №1-к від 03.01.2012);

- на підставі рішення №249-11/VI від 03.02.2012 Дніпропетровської обласної ради змінено назву КЗ «Криворізька міська лікарня №6» ДОР» на КЗ «Криворізька міська поліклініка №6» ДОР» з 10.02.2012 (Наказ №7-к від 03.02.2012);

- запис №8: 10.02.2012 - відповідно затвердженого штатного розпису назву посади змінено на сестра медична кабінету невропатолога (Наказ №8-к від 03.02.2012);

- запис №9: 31.12.2012 - звільнена за переводом до КЗ «Криворізька міська лікарня №16 ДОР» (Наказ №62-к від 31.12.2012);

- Комунальний заклад «Криворізька міська лікарня №16» Дніпропетровської обласної ради:

- запис №10: 02.01.2013 - прийнята на посаду сестри медичної лікарських кабінетів консультативно-діагностичного центру №2 за переводом з КЗ «Криворізька міська поліклініка №6» ДОР (Наказ №34 від 02.01.2013);

- запис №11: 15.05.2018 - назва закладу змінена на комунальний заклад «Криворізька міська лікарня №16» Криворізької міської ради на підставі Єдиного державного реєстру від 15.05.2018 (Наказ №254 від 21.05.2018);

- запис №12: 27.05.2019 - назва закладу змінена на комунальне некомерційне підприємство «Криворізька міська лікарня №16» Криворізької міської ради на підставі Єдиного державного реєстру від 27.05.2019 (Наказ №281 від 27.05.2019).

Згідно з розрахунком стажу Форми РС-право за пенсійною справою 046150010808, копія якого надана до матеріалів справи, до страхового та спеціального стажу ОСОБА_1 вищевказані періоди пенсійним органом зараховані наступним чином:

01.08.1994-05.01.1996 (01р. 05міс. 05дн.) «прац.охорони здор.(посади із пост.909)»;

15.01.1996-31.12.2003 (07р. 11міс. 17дн.) «прац.охорони здор.(посади із пост.909)»;

01.01.2004-10.10.2017 (13р. 08міс. 21дн.) «прац.охорони здор.(посади із пост.909)»;

11.11.2017-30.06.2022 (04р. 08міс. 00дн.).

Згідно із оскаржуваним рішенням страховий стаж позивача становить 27 років 09 місяць 13 днів, спеціальний стаж - 23 роки 09 місяців 02 дні.

Отже, відповідачем-2 не зараховано до спеціального стажу період роботи з 11.11.2017 по 30.06.2022. Крім того, період роботи ОСОБА_1 з 11.10.2017 по 10.11.2017 не зараховано як до спеціального, так і до страхового стажу роботи позивача.

Водночас, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач у вказані періоди працювала сестрою медичною лікарських кабінетів консультативно-діагностичного центру №2 у Комунальному закладі «Криворізька міська лікарня №16» Дніпропетровської обласної ради (після перейменування - комунальний заклад «Криворізька міська лікарня №16» Криворізької міської ради та комунальне некомерційне підприємство «Криворізька міська лікарня №16» Криворізької міської ради).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, яка передбачає, зокрема, лікарняні заклади, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади охорони материнства і дитинства, діагностичні центри та посади лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад), робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позивач обіймала посади працівника охорони здоров`я (сестра медична), робота на якій дає право на пенсію за вислугу років, та на момент звернення із заявою про призначення пенсії набула право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, тому відповідачем протиправно незараховано означені періоди до страхового та спеціального стажу роботи ОСОБА_1 .

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з дотриманням процедури винесення рішення.

Зважаючи на наведене вище, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №046150010808 від 06.09.2022 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 «Про пенсійне забезпечення», суперечить чинному законодавству, у зв`язку з чим у суду наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.

Поряд із цим, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, з метою повного та всебічного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог на підставі ч.2 ст.9 КАС України, а саме: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 11.10.2017 по 10.11.2017 та до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 «Про пенсійне забезпечення», період її роботи з 11.10.2017 по 30.06.2022.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, з метою повного та всебічного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне скоригувати заявлені позовні вимоги та вийти за межі позовних вимог на підставі ч.2 ст.9 КАС України, а саме:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №046150010808 від 06.09.2022 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 11.10.2017 по 10.11.2017 та до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 «Про пенсійне забезпечення», період її роботи з 11.10.2017 по 30.06.2022.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

Таким чином, судовий збір у розмірі 992,40 грн, сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до електронної квитанції від 25.10.2022 №7706-4967-0667-1613, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області на користь позивача (по 496,20 грн з кожного з відповідачів).

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427), відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7; код ЄДРПОУ 13559341) - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №046150010808 від 06.09.2022 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 11.10.2017 по 10.11.2017 та до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 «Про пенсійне забезпечення», період її роботи з 11.10.2017 по 30.06.2022.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.08.2022 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», враховуючи висновки суду, наведені у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 496,20 грн (чотириста дев`яносто дві гривні 20 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 496,20 грн (чотириста дев`яносто дві гривні 20 копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Юхно