Рішення № 112405695, 24.07.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2023м. ХарківСправа № 922/3013/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача (прокурора): Клейн Л.В., посвідчення № 072868 від 01.03.2023 р.

першого відповідача: не з`явився,

другого відповідача: Вінніченка В.А., адвокат, ордер серія ВІ № 1128328

третього відповідача: Вінніченка В.А., адвокат, ордер серія ВІ № 1128329

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, Харківська область, місто Первомайський, в інтересах держави

до відповідачів: першого відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, місто Харків, другого відповідача - Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, Харківська область, місто Красноград, третього відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», Харківська область, село Петрівка,

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації, повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до першого відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, другого відповідача, Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, третього відповідача, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» № 1291-СГ від 18.06.2014 року;

- визнати недійсним укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком Андрієм Івановичем договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6462524 від 24.07.2014;

- визнати недійсним укладений 01.06.2018 між Фізичною особою-підприємцем Томком Андрієм Івановичем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162789 від 17.07.2018 року;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Томка Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8218 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18 грн.

14 березня 2023 року, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.06.2014 № 1291-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Отже, під час нового розгляду у суді першої інстанції (суддя Калініченко Н.В.), є наступним предмет позову:

- визнати недійсним укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком Андрієм Івановичем договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6462524 від 24.07.2014;

- визнати недійсним укладений 01.06.2018 між Фізичною особою-підприємцем Томком Андрієм Івановичем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162789 від 17.07.2018 року;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Томка Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8218 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18 грн.

КОРОТКИЙ ОПИС РУХУ СПРАВИ ПІД ЧАС ПЕРВІСНОГО РОЗГЛЯДУ.

06 жовтня 2020 року, рішенням Господарського суду Харківської області, в позові відмовлено повністю. 13 січня 2021 року, постановою Східного апеляційного господарського суду, залишено без задоволення апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 р. (повний текст складено та підписано 16.10.2020 р.) у справі № 922/3013/19. Рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 р. (повний текст складено та підписано 16.10.2020 р.) у справі №922/3013/19 - залишено без змін. 14 березня 2023 року, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі № 922/3013/19 скасовано в частині відмови у позові про визнання недійсними договорів оренди та суборенди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення та постанову у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.06.2014 № 1291-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" залишено без змін, з мотивів, викладених у цій постанові.

ОПИС РУХУ СПРАВИ ПІД ЧАС НОВОГО РОЗГЛЯДУ.

24 квітня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято справу № 922/3013/19 до провадження судді-доповідача Калініченко Н.В. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/3013/19 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 10 травня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, долучено до матеріалів справи № 922/3013/19 відзив на позовну заяву (вх. № 11332 від 08 травня 2023 року) першого відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Відкладено вирішення питання про прийняття до розгляду відзиву на позовну заяву (вх. № 11332 від 08 травня 2023 року) першого відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, до усунення обставин, які послугували підставою для постановлення даної ухвали суду. 15 травня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду відзив на позовну заяву (вх. № 11332 від 08 травня 2023 року) першого відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. 05 червня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання (вх. № 13926 від 01 червня 2023 року) прокурора про залучення у справі правонаступника. 08 червня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, продовжено за ініціативою суду другому відповідачу, Фізичній особі-підприємцю Томку Андрію Івановичу, строк на подання відзиву на позовну заяву (додаткових пояснень вх. № 14406 від 07 червня 2023 року) та третьому відповідачу, Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Мрія», строк на подання відзиву на позовну заяву (додаткових пояснень вх. № 14403 від 07 червня 2023 року) до 08 червня 2023 року. 19 червня 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, долучено до матеріалів справи заяви представника другого та третього відповідача про застосування строку позовної давності (вх. № 14398/23 та вх. № 14400/23 від 07 червня 2023 року) та запереченя прокурора на ці клопотання (вх. № 15588/23 від 19 червня 2023 року). Також, 19 червня 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: першим відповідачем надано: відзив на позовну заяву (вх. № 11332 від 08 травня 2023 року), що прийнятий до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 травня 2023 року; позивачем (прокурором) надано: відповідь на відзив першого відповідача (вх. № 13412 від 26 травня 2023 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 05 червня 2023 року. Другим відповідачем надано: відзив на позовну заяву (додаткові пояснення вх. № 14406 від 07 червня 2023 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 08 червня 2023 року; третім відповідачем надано: відзив на позовну заяву (додаткові пояснення вх. № 14403 від 07 червня 2023 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 08 червня 2023 року;

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Суд констатує про те, що ним були дотримані строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

АРГУМЕНТИ СТОРІН ПО СПРАВІ.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

У позовній заяві зазначається, що Головним управлінням Держземагенства у Харківській області 22 листопада 2013 року видано наказ № ХА/6323381000:03:000/00000554 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою». Пунктом 1 вказаного наказу Томку А.І. надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення для передачі в оренду земельної ділянки, розташованої за межами с. Червоне Красноградського району Харківської області, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (вид угідь-рілля), орієнтовною площею 39,10000 га для ведення фермерського господарства. У подальшому першим відповідачем видано наказ № 1291-СГ від 18.06.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду». Пунктом 1 вказаного наказу затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки Томку А.І. для ведення фермерського господарства із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення) за межами с. Світле Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області. Пунктом 2 вказаного наказу гр. Томку А.І. надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 35,8217 га ріллі кадастровий номер 6323381000:03:000:0110 строком на 49 років, для ведення фермерського господарства. В подальшому перший відповідач на підставі вище прийнятих наказів 07 липня 2014 року уклав з Томком А.І. договір оренди землі (земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства кадастровий номер 6323381000:03:000:0110 площею 35,8217 га), який 24 липня 2014 року зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області. Також вказано, що в подальшому між Томком А.І. та СТОВ «Мрія» 01 липня 2015 року укладено договір суборенди цієї земельної ділянки, який 03 липня 2015 року зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області. 11 грудня 2017 року між другим та третім відповідачем укладена угода про дострокове розірвання договору суборенди землі, яку 11 грудня 2017 зареєстровано сектором державної реєстрації Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області. 01 червня 2018 року між другим та третім відповідачем укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110 площею 35,8217 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області, який 17 липня 2018 року зареєстровано та є чинним і на теперішній час. Прокурор вважає, що вказані дії Томка А.І. свідчать про грубе порушення та ігнорування останнім норм діючого законодавства, зокрема з положенням Закону України «Про фермерське господарство», зокрема, щодо необхідності самостійного обробітку земель, переданих для створення фермерського господарства за спрощеною процедурою, ФОП Томком А.І. вказані землі повторно передаються в суборенду тому ж самому орендарю, що в свою чергу свідчить про єдину мету останнього - розширення земельного банку вже раніше створеного сільськогосподарського товариства, що прямо суперечить меті та духу Закону України «Про фермерське господарство».

08 травня 2023 року від першого відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11332 від 08 травня 2023 року). Перший відповідає зазначає, що Верховний Суд у постанові по цій справі від 14 березня 2023 року зазначив, що поважність причин пропуску є оціночним поняттям та вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який розглядає спір. Перший відповідач зазначає, що з огляду на те, що одним з аргументів позову прокуратури є те, що Томко А.І. у пільговому порядку отримав землю для ведення фермерського господарства за відсутності у нього наміру і ресурсу самостійно здійснювати господарську діяльність на спірній земельній ділянці та з метою її передачі в користування іншій особі - СТОВ «МРІЯ», то доцільно й логічно вважати початком перебігу позовної давності дату видання наказу Головного управління, який є підставою для виникнення правовідносин і реєстрації відповідного права - від 18.06.2014 року. Проте, прокурор при поданні позову зазначав, що про порушення інтересів держави він дізнався у червні 2017 року, після надходження інформації та документів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Разом з тим, лист, з якого прокурор дізнався про стверджувань порушення права держави, був наданий Головним управлінням у відповідь на звернення прокуратури від 06 червня 2017 року. Перший відповідач вважає, що прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру» своєчасно або раніше від 2017 року отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (а саме Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову і захисту інтересів держави інформацію. Також, перший відповідач зазначає, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наразі земельна ділянка з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110, площею 35,8217 га перебуває у власності органу місцевого самоврядування - Красноградської міської ради. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час підготовки відзиву, орендар земельної ділянки - Фермерське господарство «ТОМКО», орендодавець: Красноградська міська рада. У зв`язку із цим, перший відповідач вважає, що вимога про визнання недійсним укладеного між ГУ Держземагенства та Томком А.І. договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства не призведе до жодних юридичних наслідків та зобов`язань, поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження спірними земельними ділянками.

26 травня 2023 року до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив першого відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх. № 13412), у якій зазначено, що вважає доводи представника ГУ Держгеокадастру у Харківській області необґрунтованими. Прокурор вважає, що за змістом ст. 256, 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. З урахування того, що прокурор у даній справі є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору станом відомо про порушене право. Як стверджує прокурор, про наявність правопорушень у спірних правовідносинах йому стало відомо 14.06.2017 року, тобто після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі у користування Томку А.І. земельних ділянок державної власності. Отже, необхідні для виявлення порушень норм земельного законодавства документи прокурором отримано 14.06.2017 року, тобто саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження матеріально-правових підстав позову, а відтак і набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.

07 червня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (додаткові пояснення вх. № 14406) другого відповідача, Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, та відзив на позовну заяву (додаткові пояснення вх. № 14403) третього відповідача, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія». За змістом означені відзиви є ідентичними, а отже опис позицій другого та третього відповідачів є спільним. Зазначається, що з дати прийняття оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області (18.06.2014 року) органи прокуратури, як єдина централізована система, відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру» могли дізнатись про відповідні порушення, у межах встановленого законом строку позовної давності. Проте, з даним позовом прокурор звернувся до господарського суду, лише 25.09.2019 року. В позовній заяві по справі № 626/1064/17, прокурор вказував, що дізнався про порушення земельного законодавства у ході моніторингу даних Публічної кадастрової карти України на офіційному веб-сайті (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) та у подальшому під час вивчення питання щодо правомірності передачі земельних ділянок у користування Томку А.І. і лише після цього надіслав запит до ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Під час розгляду справи № 922/3013/19, позивачем жодним чином не обґрунтовано зволікання із зверненням до господарського суду після закриття провадження в Красноградському районному суді Харківської області. Будь-яких доказів того, що прокурор не міг довідатися про порушення законодавства про спірний наказ ГУ Держземагенством у Харківській області, раніше ніж 14.06.2017 року - позивачем не було надано до суду. Прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - ГУ Держгеокадстру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію. На думку другого та третього відповідачів, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Крім того, другий та третій відповідач зазначають, що в матеріалах справи містяться: відповіді Регіонального сервісного центру у Харківській області №31/20/5-65 від 06.04.2017 на запит прокурора від 04.04.2017 № 03-14-3531вих17, відповідь ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 № 3.1/2751 на запит прокурора від 04.04.2017 № 03-14-3581вих-17, відповідь Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 06.04.2017 № 940/10/20-16- 08-21 на запит прокурора від 04.04.2017 № 08-14-3522вих-17, в яких зазначено інформацію, що стосується ОСОБА_2 щодо відсутності у нього транспортної техніки, а також щодо сплати останнім орендної плати за оренду земельних ділянок розташованих на території Кирилівської сільської ради Харківської області загальною площею 267,7857 га. Зазначені обставини, свідчать про отримання інформації та документів органами прокуратури відносно спірних правовідносин, раніше до отримання відповіді від ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 14 червня 2017 року. У зв`язку із викладеним у відзивах, другий та третій відповідачі прохають суд застосувати строк позовної давності до заявлених вимог позивача та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ДАНИМ ПОЗОВОМ.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Факт протиправного надання у довгострокове користування земель державної власності сільськогосподарського призначення порушує інтереси держави. Незаконна передача в довгострокову оренду землі ослаблює економічні основи держави. В даному конкретному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в тому, що Головним управлінням Держземагенства у Харківської області протиправно передано в довгострокову оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення громадянину Томку А.І., а останній, отримавши її, передав в суборенду СТОВ "Мрія". Внаслідок зазначених обставин СТОВ "Мрія" отримало в користування земельну ділянку без обов`язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор вказує, що вводячи державу в оману, Томко А.І. розширює земельний банк СТОВ "Мрія", тим самим ухиляючись від процедури земельних торгів, що в свою чергу призводить до ненадходження у відповідних розмірах грошових коштів до бюджету. Як свідчать матеріали справи, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області створено на підставі Постанови КМУ № 5 від 14.01.2015. При цьому, в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником ГУ Держземагенства у Харківській області. Відповідно до ч. 4 ст.122 ЗК України та Положення про ГУ Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.

Прокурор вказує, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області неналежним чином виконує покладені на нього функції, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки Томку А.І. , а останнім в подальшому СТОВ "Мрія".

У зв`язку з вищевикладеним, а також враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідачем, даний позов заявлено прокурором самостійно.

Таким чином, прокурором обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокурором як самостійним позивачем.

ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ.

Статтею 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

ЗК України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Однак, відносини пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього закону).

У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття першим відповідачем наказу), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Статтею 8 названого закону (станом на момент прийняття першим відповідачем наказу) встановлювалось, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

За умовами ст. ст. 5, 7 Закону України «Про фермерське господарство» (станом на момент прийняття першим відповідачем наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Отже, порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: 1) набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; 2) державну реєстрацію фермерського господарства. Також, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

До матеріалів справи прокурором (позивачем) було представлено заяву Томка А.І. від 18 листопада 2013 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 39,1 га для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області для подальшої передачі в оренду. Серед додатків заяви Томком А.І. зазначено: 1) викопіювання з кадастрової карти (плану); 2) довідку по формі 6-зем станом на 01.01.2013 року; 3) копію паспорту громадянина України; 4) копію ідентифікаційного коду; 5) документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі; 6) обґрунтування розмірів земельної ділянки.

Водночас, з доданого Томко А.І. до заяви від 18 листопада 2013 обґрунтування вбачається, що воно викладене у формі окремого документу, не є складовою частиною заяви про виділення землі і в них лише висловлюється переконання про можливість використання земельної ділянки без зазначення площі. Також, не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки (відсутність зареєстрованої за Томком А.І. власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 №3.1/2751) тощо). В обґрунтуваннях також не зазначено дані щодо членів сім`ї, з числа яких останній би планував в подальшому створити фермерське господарство, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки.

Судом також встановлено, що другим відповідачем до заяви не додано відомостей щодо наявної у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві, що в свою чергу є також порушенням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві» від 12.08.2015 № 584. З матеріалів справи вбачається, що другим відповідачем додано до заяви лише копію диплому серії ДТ № 785775 від 29.06.1982, виданого Красноградським технікумом механізації сільського господарства імені Тимошенка, про те, що Томко А.І. присвоєно кваліфікацію «техніка-електрика» за спеціальністю «електрифікація», що немає відношення до освіти в галузі аграрного сектору, у тому числі ведення сільського (фермерського) господарства.

Незважаючи на вищевикладені невідповідності заяви вимогам законодавства, першим відповідачем під час розгляду заяви від 18 листопада 2013 року без урахування відповідності її розміру трудовим та виробничим ресурсам безпідставно використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України «Про фермерське господарство», не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав Томко А.І потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Розмір земельної ділянки має відповідати трудовим та виробничим ресурсам, які має особа, що отримує землю для подальшого створення фермерського господарства. Разом з тим, за Томком А.І. не зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки, а реєстрація його в якості ФОП відбулося через два роки після отримання земельної ділянки і лише після пред`явлення у 2017 році позову у порядку цивільного судочинства, що також свідчить про відсутність у нього дійсного волевиявлення на створення фермерського господарства, відсутність спроможності вести фермерське господарство, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Відсутність волевиявлення Томка А.І. на створення та ведення фермерського господарства додатково підтверджується фактом повторної передачі земельної ділянки в суборенду СТОВ «Мрія» на підставі договору суборенди від 01.06.2018, але вже як фізичною особою-підприємцем Томком А.І .

Зазначені обставини в їх сукупності свідчать про те, що дії Томко А.І. щодо отримання в оренду спірної земельної ділянки на території Кирилівської сільської ради Красноградського району також були фактично спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання СТОВ «Мрія» земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів. Зазначені обставини Головним управлінням Держземагенства у Харківській області не були враховані. Розглядаючи заяву Томка А.І. про надання йому в оренду спірної земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

За таких обставин, наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1291-СГвід 18.06.2014 щодо передачі в оренду Томку А.І. земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийнятий з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина 1 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України). Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і у порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України та договором оренди землі. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (частина друга статті 16 Закону України Про оренду землі).

Враховуючи те, що наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1291-СГвід 18.06.2014 щодо передачі в оренду Томку А.І. земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийнятий із суттєвим порушенням вимог законодавства, то правочин (договір від 07 липня 2014 року), укладений на підставі вищевказаного наказу, підлягає визнанню недійсним.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Наявність в договорі оренди примітки, що орендар має право передавати в суборенду земельну ділянку або її частину без зміни її цільового призначення (пункт 30), не нівелює обов`язок сторін дотримуватись точних дій з приводу дотримання вимог земельного законодавства. Так, сторони мають за цивільним законодавством свободу договору, однак дана свобода має обмеження у вигляді чинних норм земельного законодавства, які дають учасникам земельних відносин рамки прав та обов`язків, які не можливо порушити, оскільки це призведе до негативних наслідків у вигляді, в тому числі передачі в оренду земельної ділянки із порушенням встановленої процедури. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 серпня 2022 року у справі № 904/5693/20 зазначено наступне: «Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Тобто, такий правочин не породжує переходу права власності до набувача (аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13). У силу принципу Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet ("Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам"), у даному випадку не виникає право власності й у майбутніх набувачів».

За таких обставин укладений 01.06.2018 між Фізичною особою-підприємцем Томком Андрієм Івановичем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" договір суборенди також підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування майна на користь держави, якщо майно вибуло у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації прав на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). При цьому, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України"). Крім того, у контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції ЄСПЛ розглядалися справи щодо порушення права власності, де об`єктами були, зокрема "правомірні очікування" / "законні сподівання" вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (Справа "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87, рішення від 23 жовтня 1991 року). Відповідно до частини 2 статті 5 Господарського кодексу України конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема і забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, на що направлені, в тому числі, і положення вищевказаних статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України.

ВІДНОСНО ПОЗОВНОЇ ВИМОГИ ПРО ПОВЕРНЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ПЕРШОМУ ВІДПОВІДАЧУ.

Позивачем (прокурором) заявлена вимога, окрім інших, про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8218 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18 грн.

Розглянувши означену вимогу, суд прийшов до наступного висновку.

По-перше, як зазначається вище, позивач (прокурор) прохає про повернення спірної земельної ділянки Головному управлінню Держгеокадастру у Харківської області. Разом з тим, пунктом 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Даний Закон набрав чинності з 01.01.2013 року. Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 330380501 від 26 червня 2023 року, що представлений разом із клопотанням (вх. № 13926 від 01 червня 2023 року) прокурора про залучення у справі правонаступника, власником спірної земельної ділянки є Красноградська міська рада (комунальна форма власності) на підставі акта приймання-передачі від 04 лютого 2021 року.

Отже, під час розгляду справи змінилася форма власності - з державної на комунальну та змінився власник земельної ділянки - з Головне управління Держгеокадастру у Харківської області на Красноградську міську раду. З останньої позовної вимоги вбачається, що вона сформована на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України, а саме у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Хоча судом і було встановлено недійсність правочину, однак повернення в натурі земельної ділянки Головному управлінню Держгеокадастру у Харківської області є неможливим, адже в силу Закону України була змінена як форма власності, так і власник земельної ділянки.

По-друге, суд звертає увагу, що площа спірної земельної ділянки складає 35,8217 га, що підтверджується, зокрема, договором оренди землі від 07.07.2014, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 174970400 від 24 липня 2019 року. Однак, позивачем (прокурором) заявлена вимога про повернення земельної ділянки площею 35,8218 га. При цьому, кадастрові номери є однаковими.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимоги прокурора (позивача) про зобов`язання повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Харківської області земельну ділянку загальною площею 35,8218 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18 грн.

ВІДНОСНО СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ.

У відзиві на позовну заяву (додаткові пояснення вх. № 14406 від 07 червня 2023 року) другого відповідача, Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, та відзиві на позовну заяву (додаткові пояснення вх. № 14403 від 07 червня 2023 року) третього відповідача, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», прохалось про застосування строків позовної давності. 07 червня 2023 року до суду представлено заяви представника другого та третього відповідача про застосування строку позовної давності (вх. № 14398 та вх. № 14400 від 07 червня 2023 року), що є аналогічними за своїм змістом. 19 червня 2023 року від прокурора до суду надійшли заперечення (вх. № 15588).

У заявах про застосування строку позовної давності зазначається, що в позові до господарського суду, в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності прокурор посилається на те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки Томку А.І. дізнався у червні 2017 року після надходження інформації та документів від ГУ Держгеокадастру у Харківській області (лист від 14.06.2017 р. № 10-20-14-10158/0/19-17). Тобто, прокурор вказує момент коли дізнався, але враховуючи відкритість та доступність Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, положення ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час виникнення правовідносин), другий на третій відповідачі вважають, що прокурор міг дізнатись про передачу земельної ділянки та перевірити законність її передачі, в межах строку позовної давності. На думку другого та третього відповідачів, факт вчинення позивачем лише у 2017 році перевірки стану додержання Головним управлінням Держземагенства у Харківській області вимог земельного законодавства України з питань розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, які виникли у 2014 році, з урахуванням того, що прокурор мав усі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації про оскаржуваний наказ та правочин, є доказом нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, що у свою чергу є обов`язком органів прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

У запереченнях (вх. № 15588 від 19 червня 2023 року) прокурор зазначив, що вважає доводи представника другого та третього відповідачів необґрунтованими. Позиція прокурора щодо строку позовної давності у запереченнях фактично зводиться до позиції, що викладена у відповіді на відзив.

Розглянувши означені заяви та заперечення прокурора, суд прийшов до наступного висновку.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо 14.06.2017 року, тобто після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі у користування Томку А.І. земельних ділянок державної власності. Не можна вважати день прийняття наказу - моментом початку перебігу строку позовної давності для прокурора як самостійного позивача. На переконання суду, прокурор може довідатися про порушення права в день, коли зібрано всі відомості, що надають можливість зробити висновок про порушення або можливе порушення права. При цьому, отримання до 14.06.2017 від Південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, Регіонального сервісного центру в Харківській області, а також інших органів, інформації щодо відповідачів та земельної ділянки не може бути підтвердженням обізнаності прокурора про порушення права. Збір інформації/документів здійснюється саме з метою з`ясування можливого порушення права, з моменту якого починається перебіг строку позовної давності. Лише у сукупності зібрана інформація може свідчити про порушення права.

Таким чином, строк звернення прокурора із позовом був до 15.06.2020 року. В свою чергу, позовна заява була передана поштовій установі 17 вересня 2019 року, тобто в межах строку позовної давності. У зв`язку з цим, розгляд заяви прокурора про поновлення строку позовної давності є не актуальним.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Під час прийняття цього рішення, судом були враховані висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі № 922/3013/19.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241, 316 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області задовольнити частково.

Визнати недійсним укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком Андрієм Івановичем ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6462524 від 24.07.2014 року.

Визнати недійсним укладений 01.06.2018 між Фізичною особою-підприємцем Томком Андрієм Івановичем ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" (63340, Харківська область, Красноградський район, село Петрівка; код ЄДРПОУ: 30378024) договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162789 від 17.07.2018 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, місто Харків, вулиця Космічна, будинок 21, поверх 8-9; код ЄДРПОУ: 39792822) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4; код ЄДРПОУ: 02910108; банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 960,50 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4; код ЄДРПОУ: 02910108; банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 1 921,00 грн.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» (63340, Харківська область, Красноградський район, село Петрівка; код ЄДРПОУ: 30378024) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4; код ЄДРПОУ: 02910108; банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 960,50 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "25" липня 2023 р.

Суддя Н.В. Калініченко