Ухвала суду № 112397157, 24.07.2023, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7531/23

1-кп/308/575/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2023 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

прокурорів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,

захисників - ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у кримінальному провадженні №12022071170000334, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.06.2022, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317; ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317; ч.1 ст.309 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_31 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_15 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307; ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_19 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_20 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307; ч.1 ст.309 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

на розгляді суду перебуває вищезгадане кримінальне провадження.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_18 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Підставою для продовження застосованих запобіжних заходів є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які, на переконання прокурора, не змінилися та є достатніми для тримання обвинуваченого під вартою.

Так, прокурор вважає, що перебування обвинуваченого на волі може негативно вплинути на хід судового розгляду, оскільки він зможе вчиняти тиск на основного свідка у кримінальному провадженні. Крім того, прокурор звертає увагу на те, що обвинувачений є мешканцем іншого регіону, тому не зможе виконувати покладені на нього обов`язки та матиме змогу ухилятися від суду, знаючи про покарання, яке йому буде загрожувати, а також зможе продовжити злочинну діяльність.

До суду від захисника ОСОБА_22 надійшли заперечення на клопотання про продовження строку тримання його підзахисного під вартою. Клопотання обґрунтоване тим, що обвинувачений ОСОБА_18 вважається таким, що не притягувався до кримінальної відповідальності. Крім цього, захисник вказує на те, що застосування найбільш суворого запобіжного заходу лише з мотивів тяжкості вчиненого кримінального правопорушення є недопустимим. За таких обставин, на переконання захисника ОСОБА_22 , стороною обвинувачення не доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, вказаних у клопотанні прокурора.

До суду від ОСОБА_32 надійшла заява про бажання взяти обвинуваченого ОСОБА_18 на поруки, в якій ОСОБА_33 просив застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_18 запобіжний захід у вигляді особистої поруки.

У судовому засіданні прокурори клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_18 у вигляді тримання під вартою підтримали, просили відповідне клопотання задовольнити, проти застосування щодо ОСОБА_18 особистої поруки заперечили.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_18 проти клопотання сторони обвинувачення заперечив, просив суд залишити його без задоволення. Натомість просив суд застосувати щодо його підзахисного запобіжний захід у вигляді особистої поруки..

У судовому засіданні обвинувачений підтримав свого захисника.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд доходить до такого висновку.

Відповідно до частин 1-3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення. Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

Згідно з ч.3 ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Відповідно до ч.1 ст.184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті (ч.2 ст.194 КПК України).

Відповідно до ч.3 ст.194 КПК України слідчий суддя, суд має право зобов`язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.

За приписами ч.4 цитованої норми якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу, суд повинен, серед іншого, з`ясувати те, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлені прокурором ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики.

У відповідності до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а саме запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

З фактичних обставин вбачається, що питання продовження строку тримання обвинувачених під вартою вирішується на стадії судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки така перестала існувати, а на її заміну висунуте обвинувачення.

У свою чергу, обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою на стадії судового розгляду вирішальне значення має наявність чи відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Суд бере до уваги, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення за правилами ст.12 КК України є тяжким (ч.2 ст.309 КК України) та особливо тяжким (ч.3 ст.307 КК України) злочинами.

Доцільно також зауважити про те, що санкція ч.3 ст.307 КК України передбачає допустимість застосування покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Також суд зауважує, що з фактичних обставин слідує, що обвинувачений зареєстрований поза межами Закарпатської області.

Крім того, колегія вважає слушними посилання прокурора на вік та стан здоров`я обвинуваченого, які уможливлюють застосування відносно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Понад це, судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні не завершено, основний свідок сторони обвинувачення не допитаний.

За таких обставин, перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження, тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, а також характер та методику розслідування кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів на даний час існують ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідка, який конфіденційно співпрацює зі стороною обвинувачення.

Заперечення обвинуваченого та його захисників означених висновків суду не спростовують.

Із урахуванням, зокрема, даних про особу обвинуваченого, характеру інкримінованих йому діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає, що продовження терміну тримання обвинуваченого під вартою буде доцільним, а також відповідатиме вимогам процесуального закону.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п.79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, відповідно до якої питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних його обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, а також, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу.

Крім того, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

Суд додаткового наголошує на тому, що кримінальні правопорушення, передбачені частинами 2 та 3 ст.307 КК України, є злочинами у сфері обігу особливо небезпечних наркотичних засобів, що створює загрозу для здоров`я населення.

Отже, характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.

Суд зауважує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.

Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, Європейський суд з прав людини зазначав, що право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

За таких обставин, на переконання суду, в даному випадку суспільний інтерес у завершенні неупередженого розгляду даного кримінального провадження слід визнати виключними обставинами, згідно з якими лише продовження строку дії застосування раніше обраного запобіжного заходу зможе запобігти визначеним ризикам.

Будь-яких відомостей про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для зміни стосовно обвинувачених запобіжного судом не встановлено.

Доводи захисника та обвинуваченого щодо необхідності зміни запобіжного заходу є необґрунтованими з огляду на те, що вони не нівелюють вищенаведених обставин.

Резюмуючи, колегія суддів вказує про те, що чинне законодавство у випадках вирішення питань щодо продовження строку дії наведених заходів забезпечення кримінального провадження зобов`язує суд перевіряти можливість запобігання ризикам, персоніфікованих ст.177 КПК України, шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу до особи, аніж той, про обрання (продовження) якого просить сторона обвинувачення.

Частина 1 ст.176 КПК України встановлює такі альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи: особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт. Найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

За обставин цього кримінального провадження ризики переховування обвинуваченого від суду та впливу на свідка, який конфіденційно співпрацює зі стороною обвинувачення, є дійсними та триваючими. На переконання колегії суддів, застосування альтернативних запобіжних заходів, що не пов`язані з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого, а також не зменшить наявних ризиків.

Отже, беручи до уваги особу обвинуваченого, характер пред`явленого обвинувачення, тяжкість покарання, що йому загрожує, суд вказує на те, що застосування альтернативних запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави, особистого зобов`язання на даній стадії судового процесу є недоцільним з огляду на їх непропорційність встановленим ризикам. Вказане зумовлює висновок про те, що за обставин цього кримінального провадження перелічені запобіжні заходи не будуть ефективними стримуючими факторами.

До суду від ОСОБА_32 надійшла заява про бажання взяти обвинуваченого ОСОБА_18 на поруки, в якій ОСОБА_33 просив застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_18 запобіжний захід у вигляді особистої поруки.

Вирішуючи питання про можливість застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_18 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, колегія суддів виходить із такого.

За приписами ст.180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

Основоположним під час вирішення питання щодо можливості застосування такого запобіжного заходу як особиста порука є встановлення особи поручителя.

Колегія суддів звертає увагу на те, що особиста порука як запобіжний захід ґрунтується на довірі до поручителя (поручителів) із боку суду, яка, своєю чергою, ґрунтується на особливих моральних якостях поручителя (поручителів), його авторитеті; у кожному конкретному випадку суд має визначає достатню кількість поручителів для забезпечення дотримання цього запобіжного заходу, оскільки нормативні положення чинного КПК не обмежують їх кількість; «особлива довіра» до особи може бути продиктована її соціальним статусом, характером/родом занять тощо. Відтак до осіб, які заслуговують на особливу довіру, можна зарахувати, зокрема, але не виключно, народних депутатів, депутатів місцевих рад, державних діячів, керівників органів центральної або місцевої влади, осіб, відзначених державними нагородами, громадян, які мають визначні спортивні відзнаки.

Вищенаведене в органічній сукупності із такими іманентними ознаками, як досягнення повноліття, здатність фактично нести передбачену законом відповідальність за невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та інше, загальна характеристика поручителя (поручителів) має включати в себе комплекс моральних і соціальних властивостей особистості, які дають змогу визнати його особою, яка заслуговує на довіру або особливу довіру, оскільки у разі застосування до підозрюваного, обвинуваченого цього запобіжного заходу найважливішою гарантією реального виконання покладених на нього обов`язків є особисті якості поручителя (поручителів). Для поручителя(-ів) надзвичайно важливо мати авторитет у підозрюваного, обвинуваченого.

На переконання колегії суддів, застосування особистої поруки є ефективним, коли для обвинуваченого розрив соціальних зв`язків з поручителем або підрив його авторитету є гіршим, ніж застосування більш суворого запобіжного заходу.

Суд зауважує, що ОСОБА_33 та обвинувачений ОСОБА_18 не перебувають у родинних чи трудових відносинах. Більше того, як встановлено судом, ОСОБА_33 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , тоді як обвинувачений зареєстрований у м.Боярка Фастівського району.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що ОСОБА_33 обізнаний із умовами та способом життя обвинуваченого, що, вочевидь, об`єктивно впливає на можливість виконання ним функцій поручителя.

Також матеріали кримінального провадження не містять документального підтвердження того, що ОСОБА_33 раніше брав інших осіб на поруки. На переконання суду, вказана обставина є суттєвою для аналізу ефективності застосування запобіжного заходу у вигляді поруки.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав вважати ОСОБА_32 особою, яка заслуговує на особливу довіру суду.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що судове провадження щодо обвинуваченого триває, суд констатує про відсутність підстав для зміни обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За правилами ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

За таких обставин суд доходить до висновку про необхідність задоволення клопотання сторони обвинувачення. У свою чергу, задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою виключає можливість задоволення заяви ОСОБА_34 про застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_18 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, а тому подану ОСОБА_35 заяву слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.176-178, 331, 369-372, 392 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні заяви ОСОБА_34 про обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відмовити повністю.

Клопотання прокурора задовольнити повністю.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_18 строком на 60 діб, тобто до 21 вересня 2023 року.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору і надіслати начальнику ДУ «Закарпатська установа виконання покарань № 9».

На ухвалу може бути подана апеляція протягом п`яти днів, починаючи з наступної дня після її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3