Ухвала суду № 112320520, 13.07.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/3864/23

Провадження № 2/761/5640/2023

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участю секретаря Решти Д.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Солодовникова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", третя особа: Первинна профспілкова організація працівників державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання незаконним та скасування пункту наказу, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває дана цивільна справа.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.03.2023р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

В підготовчому судовому засіданні було поставлено на обговорення клопотання позивача про об`єднання справ в одне провадження, а також клопотання представника відповідача про закриття та зупинення провадження у справі, залишення позовної заяви без руху.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання позивача, зокрема, наголосивши, що цивільна справа, яка перебуває на розгляді іншого складу суду різниться підставами позову та предметом, в свою чергу представник позивача заперечив проти задоволення клопотань сторони відповідача, вказавши, на їх необґрунтованість.

Щодо клопотання позивача про об`єднання справ в одне провадження, суд зауважує наступне.

Обґрунтовуючи вказане клопотання представник позивача зазначає, що наразі у Шевченківському районному судді м.Києва розглядається цивільна справа №761/18571/23 про поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з тим самим суб`єктним складом, що у даній цивільній справі. З предмету вказаних справ вбачається наявність трудових спорів між тим самим позивачем та відповідачем, позовні вимоги є однорідними та нерозривно пов`язаними між собою, при цьому від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої.

Відповідно до ст.188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи.

Суд зауважує, що клопотання про об`єднання позовів в одне провадження було подано представником позивача після початку підготовчого судового засідання. Крім того, ініціатором клопотання не доведено, що вимоги у двох цивільних справах пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, водночас суд вбачає, що об`єднання цивільних справ в одне провадження значно збільшить строк розгляду позовних вимог, а також ускладнить їх розгляд, що в результаті позбавить суд можливості здійснити дотримання розумних строків розгляду справи.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає відповідних підстав для задоволення клопотання представника позивача.

Стосовно клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та відсутністю предмета спору, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п.1, 2 ч.1 ст.255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; відсутній предмет спору.

На обґрунтування закриття провадження у справі представником відповідача зауважено, що позивачем не дотримано процедуру досудового врегулювання спору шляхом звернення зі скаргою до Державної служби України з питань праці, як це передбачено ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», норми якої на період воєнного стану повинні бути застосовані до спірних правовідносин.

Крім того, у додаткових поясненнях, які надійшли до суду 13.07.2023р. вказано, що позивача звільнено з роботи 10.01.2023р., та наразі у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва знаходиться справа цивільна справа № 761/18571/23 між ОСОБА_2 та Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На думку представника відповідача відсутні матеріально-правові та процесуальні підстави для поновлення дії трудового договору, який розірвано, а тому справа підлягає закриттю в цій частині у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Суд, дослідивши матеріли справи, заслухавши аргументи учасників судового засідання не вбачає підстав для застосування в даній цивільній справі п.1, 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а саме: закриття провадження у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, або відсутності предмету спору.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Стаття 55 Конституції України проголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено, що делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У рішенні Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.1997 висловлено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист. Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, що також закріплено у ст. ст. 232, 233 КЗпП України.

Працівник має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, зокрема й трудових, без попереднього звернення до будь-яких посадових осіб, органів чи інстанції.

Суд, не погоджується з твердженням представника відповідача про те, що в даному випадку позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки перш за все необхідно було звернутися до Державної служби України з питань праці зі скаргою, що регламентово ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Необхідно звернути увагу, що вказаною статтею передбачено саме право працівника звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю або його територіального органу, зі скаргою на наказ (розпорядження) роботодавця про призупинення дії трудового договору, а не обов`язок, а тому визначений данною нормою порядок оскарження наказу роботодавця жодним чином не обмежує право працівника звернутися безпосередньо до суду за захистом порушенного трудового права.

Стосовно відсутності предмету спору в частинні вимог про поновлення дії трудового договору, суд зауважує, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022р. справа №757/45446/21-ц зроблено висновок, що неіснування (відсутність) предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у разі припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 зазначив, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.

В даному випадку, враховуючи підстави та предмет позову, суд вважає, що спірні правовідносини на час розгляду справи у суді не припинилися, оскільки між сторонами залишилися не врегульовані спірні відносини з приводу законності п.2 наказу ДП "Адміністрація морських портів України" від 30.08.2022р. за № 202-к, яким прийнято рішення про призупинення з позивачем дії трудового договору до відновлення можливості виконувати роботу, а також питання поновлення дії трудового договору, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку з 30.08.2022р., як похідних вимог від вимоги про скасування пункту наказу про призупинення дії трудового договору.

При цьому, на переконання суду звільнення позивача з посади та припинення трудових відносин не є перешкодою для надання оцінки судом оспорюваного позивачем наказу роботодавця на предмет його законності, та у випадку встановлення дійсних порушень трудових прав позивача застосування відповідних наслідків, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Щодо клопотання про зупинення розгляду даної справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: 1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 3) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених статтею 63 цього Кодексу; 4) надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення; 5) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 6) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно до ч. 1 ст. 252 ЦПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування учасника справи у довгостроковому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу; 8) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 9) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 10) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Так, заявник просить зупинити розгляд справи до отримання припису Держпраці України або його територіального органу про скасування наказу про призупинення дії трудового договору позивача або про усунення порушення законодавства про працю іншим шляхом, однак з вказаних мотивів зупинення провадження у справі не передбачено ЦПК України.

Оскільки судом не встановлено передбачених ЦПК України підстав для зупинення провадження у справі, відповідні правові та процесуальні підстави для задоволення клопотання відсутні.

Необхідно зауважити, що зі змісту клопотань представника відповідача прослідковується його непослідовна поведінка щодо позиції в даній справі, водночас представник просить суд закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та відсутністю предмета спору, також просить суд зупинити провадження до отримання відповідного припису, або усунення порушення законодавства про працю іншим шляхом.

Щодо клопотання про залишення без руху у зв`язку з несплатою позивачем судового збору, то в даному випадку суд не вбачає підстав для застосування відповідної процесуальної дії з огляду на наступне.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Право суду після відкриття провадження у справі постановити ухвалу про залишення позовної заяви без руху із зазначенням в ухвалі підстав залишення такої заяви без руху передбачено ч. 11 ст.187 ЦПК України.

Так, відповідно до вимог ч. 11 ст. 187 ЦПК України, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Як убачається з матеріалів цивільної справи, 01.02.2023р. позивач звернулась до суду із позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», предметом якого є визнання незаконним та скасування п.2 наказу ДП "Адміністрація морських портів України" від 30.08.2022р. за № 202-к, яким прийнято рішення про призупинення з позивачем дії трудового договору до відновлення можливості виконувати роботу, поновити дію трудового договору, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача стверджує, що вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а тому не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подання яких, згідно з п.1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не сплачується, зокрема, посилаючись на відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16: "...стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати. Отже, вимога про стягнення оплати за час вимушеного прогулу не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати, а тому не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подання яких згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не сплачується...".

Слід наголосити увагу представника відповідача, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, вказала щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що твердження представника відповідача про необхідність залишення позовної заяви без руху є безпідставним, а тому клопотання не підлягає задоволенню.

Крім того, підстав для відкладення підготовчого засідання або оголошення перерви у відповідності до вимог ст.ст. 197, 198, 223 ЦПК України судом встановлено не було, при цьому учасники судового засідання не заперечили проти призначення справи до розгляду по суті, інших клопотань, які слід розглянути в підготовчому судовому засіданні не заявляли.

З урахуванням строку підготовчого провадження, встановленого ч. 3 ст. 189 ЦПК України, а також на підставі ч. 2 ст. 200 ЦПК України суд вважає за можливе закрити підготовче провадження у цій справі та призначити справу до судового розгляду по суті.

Суд, роз`яснює учасникам судового розгляду визначене положеннями статті 222 ЦПК України право учасників справи подати заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом. Разом з тим, сторони мають право брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, що регламентовано ст. 212 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12, 187, 188, 189, 200, 251, 255, 353 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання представника позивача про об`єднання справ в одне провадження - відмовити.

В задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, - відмовити.

В задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без руху - відмовити.

В задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі - відмовити.

В задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору - відмовити.

Закрити підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", третя особа: Первинна профспілкова організація працівників державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання незаконним та скасування пункту наказу, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та призначити її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 09 серпня 2023 року на 11:30 год. в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 31А, зал № 707.

Встановити наступний порядок дослідження доказів: надання вступного слова учасникам справи, з`ясування обставин, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідження письмових доказів, додаткові пояснення, судові дебати.

Роз`яснити учасникам справи, їх право подати заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи на офіційному Веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за адресою http://sh.ki.court.gov.ua/sud2610.

У відповідності до вимог ст. 353 ЦПК України ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення на неї включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали суду складено 17.07.2023р.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА