Рішення № 112260579, 12.07.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року Справа № 160/9770/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09.05.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.12.2022 року №046050014923 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 в частині не зарахування періоду роботи з 26.08.1978 по 11.11.1981 роках;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , періоди роботи з 26.08.1978 по 11.11.1981, в КСП імені Богдана Хмельницького до загального страхового (трудового) стажу, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з 30.12.2022 року.

В обґрунтування позову вказано, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно, при цьому рішенням відповідача відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю стажу на дату звернення та неможливістю зарахування періоду роботи з 26.08.1978 року по 11.11.1981 року, оскільки в наданій довідці №531/2-411/01-25 від 22.11.2022 року ПІБ не співпадає з паспортними даними. Позивач вважає рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.

12.05.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позовну заяву без руху, через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали від 12.05.2023 року позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

31.05.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача матеріали пенсійної справи позивача.

26.06.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що рішенням від 23.12.2022 №046050014923, винесено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (29 років). Страховий стаж позивача становить 25 років 0 місяців 16 днів. Відповідно до записів у трудовій книжці Позивач з 26.08.1978 по 11.11.1981 працював у КСП «імені Богдана Хмельницького». Також, позивачем надано Архівну довідку від 22.11.2022 за №531/2-411/01-25. Проте, період роботи з 26.08.1978 по 11.11.1981 в КСП «імені Богдана Хмельницького» немає можливості врахувати до загального страхового стажу оскільки Довідка від 22.11.2022 за №531/2-411/01-25 видана з помилками, а саме: прізвище, ім`я та по-батькові позивача вказано не повністю. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 19.12.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 23.12.2022 року №046050014923 про відмову в призначенні пенсії та в якому зазначено, що вік заявника 60 років 01 місяць, за даними документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, загальний стаж склав 25 років 0 місяців 16 днів. До загального стажу не зараховано період роботи з 26.08.1978 року по 11.11.1981 року, оскільки в наданій довідці №531/2-411/01-25 від 22.11.2022 року ПІБ не співпадає з паспортними даними

Позивач вважає рішення відповідача щодо про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.

Відтак, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність двох обов`язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 29 років.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 , на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком 19.12.2022, згідно паспортних даних досяг віку 60 років, що не заперечується сторонами.

Зі змісту рішення від 23.12.2022 року №046050014923 слідує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є те, що згідно з наданими до документами, страховий стаж позивача становить - 25 років 0 місяців 16 днів. Відповідно до записів у трудовій книжці позивач з 26.08.1978 по 11.11.1981 працював у КСП «імені Богдана Хмельницького». Також, позивачем надано Архівну довідку від 22.11.2022 за №531/2-411/01-25. Проте, період роботи з 26.08.1978 по 11.11.1981 в КСП «імені Богдана Хмельницького» немає можливості врахувати до загального страхового стажу оскільки Довідка від 22.11.2022 за №531/2-411/01-25 видана з помилками, а саме: прізвище, ім`я та по-батькові позивача вказано не повністю.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відомості трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 21.01.1986 року містить відомості, зокрема:

-26.08.1978 року прийнято в колгосп на роботу на різні роботи в бригаду №1;

-02.02.1979 року переведено трактористом в бригаду тракторну;

-21.01.1986 року призвано в радянську армію.

Станом на дату заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 року №162, затверджена постановою від 20.06.1974 року №162.

Так, вказаною Інструкцією встановлені загальні вказівки для заповнення відомостей про працівника до трудової книжки.

Відповідно до пунктів 2.10., 2.11 вказаної Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.

Після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірний період роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки працівників» та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до п. 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Як вбачається з копії трудової книжки, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.

Відтак, не зарахування стажу лише через невідповідність імені та по батькові у архівних довідках, пов`язане з правописом скорочення, є порушенням органу Пенсійного фонду України, що посягає на гарантовані Конституцією України права позивача.

Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача згідно архівної довідки від 22.11.2022 за №531/2-411/01-25 має бути зараховано до загального стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності довідки не встановлено, а тому архівну довідку позивача, слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Вищезазначені відомості з архівної довідки, яка підтверджують, що позивач у зазначені періоди дійсно працював на підприємстві, відповідачем не спростовані.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.12.2022 року №046050014923 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 в частині не зарахування періоду роботи з 26.08.1978 по 11.11.1981 роках є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , періоди роботи з 26.08.1978 по 11.11.1981, в КСП імені Богдана Хмельницького до загального страхового (трудового) стажу, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаних періодів та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов`язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи періоди з2 6.08.1978 по 11.11.1981, в КСП імені Богдана Хмельницького до загального страхового (трудового) стажу.

Щодо вимог в частині зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з 30.12.2022 року, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також, враховуючи, що пенсія позивачу ще не призначена то вказані вимога заявлені на майбутнє, а тому задоволенню не підлягають.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №Т3К6-4Х3Р-ЕС6М-28АМ від 25.05.2023 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 536,80 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.12.2022 року №046050014923 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 в частині не зарахування періоду роботи з 26.08.1978 по 11.11.1981 роках.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , періоди роботи з 26.08.1978 по 11.11.1981, в КСП імені Богдана Хмельницького до загального страхового (трудового) стажу, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.12.2022 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв