Рішення № 112201605, 12.07.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.07.2023Справа № 910/5520/23

За позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

до Державного агентства резерву України

про стягнення 29 714,94 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін: не викликались

Обставини справи:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 29 714,94 грн., з яких 29 683,22 грн. заборгованості та 3% річних у сумі 31,72 грн за Договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 23.08.2013 № 050/15.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч умов вищезазначеного договору не було здійснено оплати наданих послуг зберігання матеріальних цінностей державного резерву, що і стало причиною звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5520/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання). Визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.04.2023 була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, визначена в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28, про що свідчить рекомендоване повідомлення від 24.04.2023 про вручення поштового відправлення (0105494302043), тому Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву та заперечень у разі їх наявності.

Правом на подання відзиву відповідач у визначений судом, п`ятнадцятиденний з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання суду відзиву на позов з доданням доказів, строк не скористався та заперечення на позов не подав.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

23.08.2013 між Державним агентством резерву України (далі - відповідач, держрезерв) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - позивач, зберігач) було укладено договір № 050/15 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до п.1.2 якого держрезерв передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1мр.

Відповідно до п.1.1 договору № 050/15 від 23.08.2013 зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у складських приміщеннях, на майданчиках, у холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах, зерносховищах зберігача.

У розділі 2 договору № 050/15 від 23.08.2013 визначено права та обов`язки зберігача. Зокрема, вказано, що зберігач зобов`язаний вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду; щороку подавати держрезерву: станом на 1 січня - звіт форми №12 до двадцятого січня наступного за звітним року; станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також відповідальність цінностей цілям, для яких вони призначені за формою, встановленою держрезервом до 10 серпня кожного року; щороку разом з річним звітом форми №12мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.

Згідно п.3.1 договору № 050/15 від 23.08.2013 держрезерв зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на дані цілі.

Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування витрат з урахуванням податку на додану вартість із зберіганням цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом України та ЗберігачеМ згідно з поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати) (п.п.4.1, 4.2 договору ).

У п.7.3 договору № 050/15 від 23.08.2013 вказано, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання його сторонами, а саме з 01 січня 2013 та діє протягом всього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів Держрезерву України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 050/15 від 23.08.2013, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з відповідального зберігання матеріальних цінностей.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як зазначає позивач, на підставі договору № 050/15 від 23.08.2013 Державним агентством резерву України було передано на відповідальне зберігання Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" майно.

Згідно з п. 2.8. договору № 050/15 від 23.08.2013, зберігач зобов`язаний щороку разом з річним звітом форми №12мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.

Відповідно до вимог п. 2.8. договору № 050/15 від 23.08.2013, кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах та у резервуарах відповідального зберігача відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в 2022 році між Зберігачем та Держрезервом погоджено.

Матеріалами справи доведено, що Зберігачем направлялись на адресу Держрезерву, щоквартальні звіти про витрати за зберігання та акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей встановленого зразку, підписані Зберігачем та належним чином оформлені з дотриманням вимог Порядку, були направлені Держрезерву (відповідачу) листами:

- №5244/013 від 14.04.2022 року- І квартал ( у сумі 6 417,25грн.);

- №9849/013 від 08.07.202 року ІІ квартал (у сумі 7 053,73грн.);

- №14859/013 від 13.10.2022 року -ІІІ квартал (у сумі 7 343,46грн.);

- 1101/013 від 18.01.2023 року -ІУ квартал (у сумі 8 868,78грн.).

Тобто, загальна сума витрат яку Зберігач поніс у 2022 році, за зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах та у резервуарах, становить 29 683,22грн.

Однак, направлені звіти з актами на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей залишилися без реагування із сторони відповідача, свідчить про зволікання відповідача відшкодувати витрати за зберігання матеріальних цінностей.

Суду також доведено, що Листом № 3126/001-юр від 16.02.2023 Зберігачем направлено на адресу Держрезерву вимогу про сплату боргу, яку Держрезерв отримав 14.03.2023.

Проте, на час направлення даного позову до суду, вимога про сплату боргу залишено Держрезервом без відповіді.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечились, Державним агентством резерву України витрати Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на зберігання цінностей за 2022 рік в сумі 29 683,22 грн. відшкодовано не було, грошові кошти в означеному вище розмірі не сплачено, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

До позовної заяви додані документи, що підтверджують факт виконання умов Договору №050/15 від 23.08.2013., а саме Лист Державного агентства резерву України про погодження кошторису на 2022 рік, щоквартальні звіти про витрати за зберігання та акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей встановленого зразку від 31.03.2022, від 30.06.2022, від 30.09.2022, від 31.12.2022 підписані Зберігачем та належним чином оформлені з дотриманням вимог Порядку.

За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, з огляду на наявні в матеріалах справи докази понесення позивачем у 2022 році витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, судом встановлено, що сума витрат, понесених Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2022 рік. в рамках виконання договору № 050/15 від 23.08.2013 становить 29 683,22 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, ч. 4, ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов`язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2, п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою № 532 від 12.04.2002р. Кабінету Міністрів України, сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Отже, виходячи з наведеного вище, враховуючи наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку щодо виникнення у Державного агентства резерву України обов`язку з відшкодування витрат Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2022 рік в сумі 29 683,22 грн.

При цьому, судом враховано, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст. 11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі № 5011-5/14825-2012.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання своїх обов`язків за договором №050/15 від 23.08.2013 в частині відшкодування витрат на зберігання за 2022 рік не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Державного агентства резерву України обов`язку з відшкодування витрат Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" до Державного агентства резерву України про стягнення 29 683,22 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від усієї простроченої суми у розмірі 31,72 грн за період з 14.03.2023 по 21.03.2023.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Перевіривши заявлену до стягнення суму 3% річних та період її нарахування, судом встановлено, що розрахунок здійснено вірно, відтак вимога в цій частині також підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем належними та допустимими доказами доведено та обґрунтовано свої вимоги. Відповідач доказів належного виконання зобов`язань за договором не надав.

За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення 29 683,22 грн. заборгованості та 3% річних у сумі 31,72 грн за Договором № 050/15 підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" задовольнити повністю.

Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, будинок 28, ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01132, м. Київ, вул. Назарівська, будинок 3, ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34403, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) заборгованість в розмірі 29 683 (двадцять дев`ять тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 22 коп., 31 (тридцять одна)грн. 72 коп. 3% річних та судові витрати в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири ) грн. 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. Борисенко