Рішення № 112088967, 10.07.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2023 року Справа№200/2499/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до

Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, ЄДРПОУ 13486010)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 19865-18879/3-15/8-0500/21 від 06.12.2021 про відмову у зарахуванні до трудового стажу період з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року;

- зобов`язати вдруге розглянути заяву від 12.11.2021 року про перерахування пенсії і зарахувати до трудового стажу період роботи з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року.

Ухвалою від 05 червня 2023 року суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху та встановив позивачу строк 10 днів з дня отримання ухвали на усунення недоліків шляхом належного оформлення позовної заяви відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску. Недоліки позовної заяви позивачем усунені.

Ухвалою від 08 червня 2023 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/2499/23 за правилами спрощеного позовного провадження. Зазначеною ухвалою судзадовольнив клопотання позивача, визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду та поновив пропущений строк.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12 листопада 2021 року звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії. До заяви були додані наступні документи: довідка від 29.09.2021 року № 1296, про заробітну плату, яка враховується при нарахуванні пенсії, наказ № - 1373/к від 09.10.1990 про передачу робітників та ІТР товариства комплексу та СМУ / Слов`янського/ до складу підсобного сільськогосподарського виробництва, наказ №-339/к від 19.03.1987 про прийом, звільнення та переміщення. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області йому відмовлено в перерахунку пенсії, оскільки документи, підтверджуючи факт роботи з 19.03.1987 по 31.08.1992 в ПСП "Шахта імені О.Ф. Засядько", не можуть бути прийняті до розгляду, бо видані організацією, яка знаходиться на тимчасово окупованій території. Позивач вважає дії Головного Управління Пенсійного фонду України протиправними, та такими, що порушують його конституційне право на соціальний захист.

Відповідач надав суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву зазначив, що позивач знаходиться на обліку у Головному управлінні та є одержувачем пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VІІ (далі - Закон) визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на тимчасово окупованій території. Відповідно до зазначеного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважається незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органом або особами передбаченими частиною третьою статті 9 зазначеного Закону, є недійсним і не створює правових наслідків. Таким чином, документи, які підтверджують факт роботи позивача з 19.03.1987 по 31.08.1992 в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядька», не можуть бути зарахованими, оскільки видані організацією, яка знаходиться на тимчасово окупованій території.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Донецькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи.

Як зазначає позивач, 12 листопада 2021 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про перерахунок пенсії. До заяви були додані наступні документи: довідка від 29.09.2021 року № 1296 про заробітну плату, наказ № - 1373/к від 09.10.1990 про передачу робітників та ІТР товариства комплексу та СМУ / Слов`янського/ до складу підсобного сільськогосподарського виробництва, наказ №-339/к від 19.03.1987 про прийом, звільнення та переміщення.

На звернення позивача щодо перерахунку пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 06.12.2021 року № 19865-18879/3-15/8-0500/21 повідомило, що документи, які підтверджують факт роботи з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько», не можуть бути прийняті до розгляду, оскільки видані організацією, яка знаходиться на тимчасово окупованій території України. Також роз`яснив, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та особами, передбаченими частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VІІ, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько» з 19.03.1987 року по 18.05.1996 року.

На підтвердження трудового стажу за спірний період позивачем надано наказ №-339/к від 19.03.1987 про прийом, звільнення та переміщення, в якому міститься інформація щодо прийняття ОСОБА_1 на роботу 19.03.1987 до тваринницького комплексу ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько» ветеринарним лікарем, наказ № - 1373/ к від 09.10.1990 про передачу робітників та ІТР товариства комплексу та СМУ / Слов`янського/ до складу підсобного сільськогосподарського виробництва, в якому міститься інформація щодо переведення ОСОБА_1 з 30.09.1990 року у зв`язку з переданням тваринницького комплексу до складу Слов`янського підсобного сільськогосподарського виробництва, із зберіганням колишніх професій, тарифних ставок та розрядів. Зазначений наказ виданий «Донецким производственным объединением по добыче угля ордена Ленина Шахта имени А.Ф. Засядько» (мова оригіналу). Також позивачем надано довідку від 29.09.2021 року № 1296, про заробітну плату, яка враховується при нарахуванні пенсії, за період з 1987 року по 1992 рік включно. Зазначені документи видані органами на тимчасово окупованій території України.

Отже спірним питанням в даній справі є незарахування до трудового стажу періоду роботи позивача, який підтверджується документами, виданими органами на тимчасово окупованій території.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків( п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ).

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 4 цього Закону визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою КМ України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку).

Пунктом 3 зазначеного Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З наведених норм вбачається, що основним документом, який підтверджує трудову діяльність працівника є трудова книжка, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Так, відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_2 позивач працював в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько» з 19.03.1987 року по 18.05.1996 року:

-19.03.1987 року прийнятий ветеринарним лікарем у тваринницький комплекс (запис № 1);

-30.09.1990 року переведений у зв`язку з переданням тваринницького комплексу до складу Слов`янського підсобного сільськогосподарського виробництва (запис № 2);

-01.10.1990 року зарахований до складу Слов`янського ПСВ «Шахти імені О.Ф. Засядько» старшим ветеринарним лікарем тваринницького комплексу (запис № 3);

-13.11.1990 року переведений у розпорядження шахти імені О.Ф. Засядько для подальшої роботи за погодженням керівників (запис № 4);

-11.11.1990 року переведений старшим ветеринарним лікарем у забійний цех (запис № 5);

-01.08.1992 року переведений для подальшої роботи у радгосп Слов`янський (запис № 6);

-01.08.1992 року зарахований до складу тваринницького комплексу СПСХП шахти ім. О.Ф. Засядько старшим ветеринарним лікарем (запис № 7);

-07.02.1995 року призначений начальником тваринницького комплексу (запис № 8);

-19.02.1996 року переведений провідним ветлікарем тваринницького комплексу (запис № 9);

-18.05.1996 року звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (запис № 10).

Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у спірний період. Записи про період роботи позивача засвідчені відповідними печатками підприємства і дефектів їх вчинення не мають.

Отже, з огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів та приписи законодавства суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці підтверджують трудовий стаж позивача за спірний період.

Щодо документів, наданих позивачем на підтвердження трудового стажу у спірний період, які видані підприємством, що знаходиться на непідконтрольній українській владі території, суд зазначає наступне.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Відповідно до Додатку 1 Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р, місто Донецьк відноситься до території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 02 жовтня 2018 року (справа № 569/14531/16-а) проаналізував положення статті 19 Конституції України, статей 3, 4, 9, 17, 18 Закону № 1207-VІІ, у розрізі міжнародних принципів закладених у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" в якому у 1971 році Міжнародний суд Організацій Об`єднаних Націй (далі - ООН) зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів", у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) згідно з якими: "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

Верховний Суд зазначив, що у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи наведене, суд вважає, що можливо застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово не контрольованій владою території України, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень і обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення в належному розмірі.

Таким чином, суд не погоджується з висновком відповідача щодо неможливості врахувати вказані вище довідку та накази, оскільки підприємство знаходиться на непідконтрольній українській владі території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, з огляду на те, що надання нових довідок, виправлення недоліків у наявних та можливість перевірки не залежить від волі позивача, оскільки підприємство розташоване на тимчасово непідконтрольній території України, де наразі відбуваються бойові дії.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач набув трудовий стаж у період, коли населений пункт, на території якого підприємство здійснювало господарську діяльність, перебувало під контролем української влади, і таке підприємство було утворено відповідно до законодавства України.

Підстав вважати надані документи та наведені в них відомості недостовірними, відповідачем не наведено.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, за наслідками судового розгляду судом встановлено, що відповідачем протиправно не зараховано до трудового стажу позивача період його роботи в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько» з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року.

З приводу позовних вимог позивача щодо визнання противоправним та скасування рішення пенсійного органу про відмову у зарахуванні трудового стажу за період з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року суд зазначає наступне.

В позовній заяві позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 19865-18879/3-15/8-0500/21 від 06.12.2021 про відмову у зарахуванні до трудового стажу період з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, рішення щодо відмови у зарахуванні спірного періоду до трудового стажу позивача пенсійним органом не приймалося. За вказаним номером та датою (№ 19865-18879/3-15/8-0500/21 від 06.12.2021) відповідачем складений лист інформаційного характеру на ім`я позивача щодо неможливості прийняття пенсійним органом документів, які підтверджують факт роботи з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько», оскільки такі видані організацією, яка знаходиться на тимчасово окупованій території України.

Суд зазначає, що лист відповідача не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, носить інформаційний характер та скасуванню не підлягає.

Отже в даному випадку мають місце протиправні дії відповідача щодо незарахування до трудового стажу позивача періоду його роботи в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько» з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року.

Відповідно до приписів ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто, призначення пенсії, її перерахунок, тощо є дискреційним повноваженням пенсійного органу.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами 2 другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду,може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, суд доходить висновку щодо задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до трудового стажу періоду його роботи в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько» з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 листопада 2021 року про перерахунок пенсії, зарахувавши до його трудового стажу період роботи в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько» з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 1073 грн. 60 коп., який підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, ЄДРПОУ 13486010) щодо відмови ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у зарахуванні до трудового стажу періоду його роботи в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько» з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 12 листопада 2021 року про перерахунок пенсії, зарахувавши до його трудового стажу період роботи в ПСП «Шахта імені О.Ф. Засядько» з 19.03.1987 року по 31.08.1992 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Повне судове рішення складено та підписано 10 липня 2023 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар