Рішення № 112071748, 10.07.2023, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/10044/23

Провадження № 2-а/161/229/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2023 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого - судді ЧернякаВ.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

16 червня 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, оскільки він припаркував свій автомобіль з дотриманням приписів п.15.10 «в» ПДР.

Просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 12 червня 2023 року LMR 3206725, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Відповідач у письмовому відзиві позов заперечив.

Частиною першою та другою статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Суд зауважує, що вказаний перелік порядків, за якими здійснюється судочинство в адміністративних справах, є вичерпним.

Оскільки вказана справа є незначної складності і для неї пріоритетним є швидке вирішення, суд розглянув її в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, які визначені у ст.ст. 268, 269, 271, 286 КАС України. В свою чергу вищенаведені положення КАС України не містять у собі заборони або обмежень на застосування правил, передбачених для спрощеного позовного провадження у ч.5 ст.262 КАС України, а саме щодо можливості розгляду справи без повідомлення сторін за наявними матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 червня 2023 року старшим інспектором-диспетчером (інспектором з паркування) Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Матрунчик Оксаною Василівною винесена постанова LMR 3206725, в якій зафіксовано, що 09 червня 2023 року о 15 год. 12 хв. у м. Луцьку по вул. Богдана Хмельницького, 20, особа, яка керувала транспортним засобом Ford Mondeo, НОМЕР_1 , порушила правила стоянки, а саме здійснила стоянку транспортного засобу на тротуарі, чим порушила п.15.10 «б» ПДР та ч.1 ст.122 КУпАП. У зв`язку з вищенаведеним, на ОСОБА_1 , як власника автомобіля, накладене адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, у вигляді штрафу розміром 340,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірній постанові по суті, суд зазначає наступне.

Як зазначено у п.15.10 ПДР, стоянка забороняється:

а) у місцях, де заборонена зупинка;

б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);

в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м;

З наведеного слідує, що чинні ПДР, а саме п.15.10 «в» передбачають можливість стоянки легкового автомобіля на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. Вказане є винятком із заборони, встановленої п.15.10 «б» ПДР.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року №749/447/17, в якій зроблений висновок стосовно правильного застосування п.15.10 «б» та «в».

В даному випадку, як видно з наданої фотофіксації, автомобіль позивача був припаркований з дотриманням п.15.10 «в» ПДР, а саме на краю тротуару. Автомобіль є легковим. Вимірювання відстані для руху пішоходів працівником відповідача не здійснювалася і будь-яких причин чому відповідач не здійснював таких дій, останнім суду не повідомлено.

Крім того суд відхиляє доводи відповідача, що на тротуарі заборонений рух, а тому автомобіль можливо припаркувати лише на його зовнішньому краю, адже це спростовується правовою позицію Верховного Суду, яка викладена у пунктах 32-33 постанови від 07 листопада 2019 року № 524/9162/16-а, де зазначено, що очевидним і зрозумілим є те, що здійсненню стоянки легкового автомобіля у межах вимог пункту 15.10 «в» ПДР України, тобто на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри, передує рух, пов`язаний із заїздом на таке місце, а після її закінчення рух, пов`язаний із виїздом автомобіля з такого місця стоянки. За таких обставин, рух автомобіля тротуаром, пов`язаний із заїздом/виїздом на місце стоянки у межах вимог пункту 15.10 «в» ПДР України, не може містити склад порушення пункту 11.13 вказаних Правил.

Отже, оскільки позивач припаркував свій легковий автомобіль на внутрішньому краю тротуару, який прилягає до проїзної частини, що дозволено п.15.10 «в» ПДР, а відповідачем не вимірювалася відстань для руху пішоходів, в діях позивача відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Додатково суд вважає за необхідним зауважити, що фактично відповідач заперечує позов поясненням з приводу того, чому, на його думку, позивач порушив п.15.3 ПДР у вигляді стоянки з правового боку дороги з одностороннім рухом, який у даному випадку не був кваліфікований в оскаржуваному рішенні, адже відповідач кваліфікував порушення саме за п.15.10 «б» ПДР.

Якщо відповідач вважав, що позивач порушив пункт 15.3 ПДР, бо припаркував свій автомобіль на правій стороні дороги з одностороннім рухом, то йому мав би кваліфікуватися саме цей пункт ПДР.

Також у фабулі викладеного в оскаржуваній постанові правопорушення не зазначено про паркування на правій стороні дороги з одностороннім рухом, чи інші подібні висновки відповідача, які наведені у відзиві, що ще раз підкреслює суперечливість правової позиції відповідача.

Крім того, у відзиві на позов відповідач вказує, що автомобіль позивача «обмежував оглядовість пішохідного переходу, що знаходиться поруч», але не пояснив, яким конкретно пунктом ПДР передбачена заборона стоянки при порушенні такої оглядовості, яким саме чином порушена така «оглядовість» та чи кваліфікувалися такі дії позивачу у спірному рішенні.

Фактично позиція відповідача у даному випадку є контраверсійною, оскільки в основу оскаржуваного рішення покладений висновок про взагалі неможливість паркування автомобіля на тротуарах, крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками (п.15.10 «б» ПДР), що є невірним, про що наводив суд свої висновки вище, а заперечує відповідач позов доводами про те, що позивач порушив п.15.3 ПДР, який в оскаржувану рішенні не кваліфікований, відповідна фабула правопорушення не розкрита стосовно цього пункту ПДР.

Суд підкреслює, що відповідач не може аргументувати свої заперечення на позов тими обставинами, які він не покладав в основу оскаржуваного рішення, а також не кваліфікував позивачу.

З наведених вище підстав, оскільки судом встановлений факт відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, суд дійшов висновку, що слід скасувати рішення суб`єкта владних повноважень, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Слід відмовити у задоволенні позивачу вимог про визнання протиправною спірної постанови, оскільки такого способу захисту порушеного права ч.3 ст.286 КАС України не передбачає, а права та законні інтереси позивача повністю поновлені за фактом скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

У зв`язку із задоволенням позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 536,80 грн. який був сплачений при зверненні до суду.

У компенсації позивачу 10 грн. 74 грн. банківської комісії зі сплати судового збору слід відмовити, оскільки такого виду судових витрат чинний КАС України не передбачає.

Керуючись ст.ст.139, 286 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування постанови задовольнити частково.

Скасувати постанову Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради від 12 червня 2023 року LMR 3206725, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, а саме у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідачем у справі є Департамент муніципальної варти Луцької міської ради, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 17, код ЄДРПОУ 39985748.

Повне судове рішення складено та підписано 10 липня 2023 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк