Рішення № 112060246, 07.07.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2023 року Справа№200/2595/23

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Морехідна, будинок 1)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 10.03.2023 за № 057250004994 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву від 03.03.2023 про призначення пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з зарахуванням ОСОБА_1 з 03.03.2023 до страхового стажу періодів роботи з 31.07.1981 по 10.08.1984, з 04.09.1984 по 29.10.1984, з 13.03.1988 по 13.03.1991 (догляд за дитиною до трьох років), з 02.10.1986 - 30.09.1992, 28.12.1999 - 24.06.2000, 16.08.2001 - 10.08.2002, 11.08.2002 - 10.08.2003, 01.04.2009 - 31.12.2009, 05.09.1991 - 30.09.1992 років.

08 червня 2023 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27 червня 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

29 червня 2023 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що є неналежним відповідачем та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову, однак суд дійшов висновку про неможливість врахувати його доводи оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не є учасником справи № 200/2595/23.

Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13844159, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 54020, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1, організаційно-правова форма - орган державної влади.

В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначила, що позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії, але відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 10.03.2023 за № 057250004994, оскільки відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" необхідний страховий стаж становить 30 років, водночас страховий стаж позивача становить 21 рік 3 місяці 24 днів.

До страхового стажу не зараховані періоди роботи, оскільки записи на титульній сторінці внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (наказ № 58 від 29.07.1993).

Представник позивача вказує на протиправність такого рішення посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, в якій суд зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а про те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також представник позивача вказує на те, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у зв`язку з відсутністю у свідоцтві про народження штампа про видачу паспорта, сторона позивача зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до п. 11 наведеного вище Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Отже, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 1058, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

10.03.2023 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуто заяву позивача від 03.03.2023 та додані до неї документи та прийнято рішення № 057250004994 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу (від 30 років).

Зазначене рішення прийняте з урахуванням того, що на день звернення із заявою про призначення пенсії позивачу виповнилось 59 років 11 місяців, страховий стаж позивача склав 21 рік 03 місяці 24 дні.

З позиції відповідача до страхового стажу не може бути зараховано:

- періоди роботи з липня 1981 по жовтень 1984, що відображені у трудовій книжці НОМЕР_3 від 05.08.1981, оскільки на титульній сторінці зазначеної книжки не вказано дати народження власника, що є порушенням п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162;

- час догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня інформація про одержання паспорта та відсутні документи, що підтверджують факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

- періоди отримання допомоги по безробіттю з 28.12.1999 по 24.06.2000, з 16.08.2001 по 10.08.2002, з 11.08.2002 по 10.08.2003, з 01.04.2009 по 31.12.2009, а також період роботи з жовтня 1986 по вересень 1992, відомості про які відображені у трудовій книжці НОМЕР_4 , оскільки на титульній сторінці цієї трудової відсутня дата її заповнення, що є порушенням п. 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58.

В трудовій книжці НОМЕР_4 за період отримання допомоги по безробіттю з 28.12.1999 по 24.06.2000 позивачем, в підставах внесення записів про початок та про припинення виплати цієї допомоги зазначено один й той самий наказ "від 13.12.1999 № 476".

Будь-яких інших документів, визначених Порядком № 637, на підтвердження наявності у позивача стажу, що може враховуватись до страхового, за вказані спірні періоди, до заяви не було надано.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії від 10.03.2023 № 057250004994 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Трудовий стаж позивача підтверджується даними трудових книжок НОМЕР_3 (дата заповнення 05.08.1981 року) та НОМЕР_4 (дата заповнення відсутня).

Згідно трудової книжки НОМЕР_3 (дата заповнення 05.08.1981 року), суд встановив, що вона містить не повну дату народження позивача, а тільки рік - «1963», містить підпис позивача та особи відповідальної за видачу трудової книжки, відбиток печатки підприємства.

Трудова книжка НОМЕР_3 містить наступні записи про роботу позивача:

- №№ 1-3 позивач працювала на Красноармійській швейній фабриці з 31.07.1984 року по 10.08.1984 року швачкою-мотористкою 2 розряду, гладильницею-прасувальницею 2 розряду;

- №№ 4-5 позивач працювала в Об`єднанні «Селидіввугілля» Шахта «росія» з 04.09.1984 року по 29.10.1984 року нянею в яслах-садку «Жовтеня».

Згідно трудової книжки НОМЕР_4 суд встановив, що вона містить дату народження позивача, але не містить дати заповнення, містить підпис позивача та особи відповідальної за видачу трудової книжки, відбиток печатки підприємства.

Трудова книжка НОМЕР_4 містить наступні записи про роботу позивача:

- №№ 1-3 позивач працювала в Будуправлінні № 3 тресту «Краноармійськжитлбуд» з 02.10.1986 року по 19.08.1991 року учнем маляра-штукатура, маляром-штукатуром 2 розряду;

- №№ 4-5 позивач працювала в Селидівському орендному ТПП робочого постачання з 05.09.1991 року по 30.09.1992 року машиністом з прання спецодягу магазину № 49;

- №№ 6-7 позивачу з 28.12.1999 року по 24.06.2000 року Новогродівським міським центром зайнятості розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до пп «б» п. 1 ст. 29 Закону України «Про зайнятість населення», в підставах внесення записів про початок та про припинення виплати цієї допомоги зазначено один й той самий наказ "від 13.12.1999 № 476";

- №№ 13-14 позивачу з 16.08.2001 року по 10.08.2002 року Новогродівським міським центром зайнятості розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч. 1 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загально обов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

- №№ 15-16 позивачу з 11.08.2002 року по 10.08.2003 року поновлено виплату допомоги по безробіттю відповідно до ст. 46 Гірничого Закону України;

- №№ 22-23 позивачу з 01.04.2009 року по 28.02.2010 року Новогродівським міським центром зайнятості розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загально обов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Належність трудових книжок позивачу відповідачем не заперечується.

Дослідивши записи трудових книжок відповідно до заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що в заявлений позивачем період з 02.10.1986 - 30.09.1992 позивач не працювала з 20.08.1991 по 04.09.1991, а період 02.10.1986 - 30.09.1992 перетинається з періодом роботи 05.09.1991 - 30.09.1992.

Згідно свідоцтва про народження дитини НОМЕР_5 від 26.08.1983 року, виданого Новогродівською міською радою м. Селидове Донецької області на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , його матір`ю є ОСОБА_1 .

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини щодо не зарахування спірних періодів до страхового стажу роботи позивача та підстави їх незарахування, відповідачем підтверджено, а тому ці обставини не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; […].

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; […].

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років […].

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) […] період одержання допомоги по безробіттю […].

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно п.п. 2.2., 2.3., 2.5., 2.10., 2.11. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 № 162 (надалі - Інструкція № 162), заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; […].

Усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати текст наказу (розпорядження).

Записи вносяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: "1984.05.01", у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: "05.01 .84 ".

У разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження […].

Після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.

Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р. затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, п.п. 1.3, 2.2-2.9, 2.11-2.13, якої встановлено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.

Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.

Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву достовірність записів у трудових книжках через не зазначення роботодавцем позивача повного переліку відомостей передбачених Інструкціями № 162 та № 58 та зати дійсної дати наказу про припинення виплати допомоги по безробіттю, при цьому належність трудових книжок позивачу відповідачем під сумнів не ставиться.

Суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.

Поряд з цим, в постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що записи трудових книжок, якими посвідчено страховий стаж позивача в спірні періоди роботи не містять виправлень та не є такими, з яких неможливо встановити факт належності трудових книжок позивачу та роботи позивача на відповідних посадах, у відповідних підприємствах, в зазначні в трудовій книжці періоди часу, отже, доводи відповідача, що виявлені ним недоліки трудової книжки є підставою для неврахування зазначених в ній періодів роботи до страхового стажу позивача, суд відхиляє як безпідставні.

Водночас, у випадку недостатності наданих документів, або необхідності надання додаткових документів відповідач мав скористатись своїм правом на витребування таких документів у роботодавця позивача відповідно до приписів ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, чи запропонувати позивачу надати такі документи відповідно до п. 4.2. розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1, чого відповідачем зроблено не було.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року №227/516/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.

Щодо не зарахування до страхового стажу періодів догляду за дитиною до 3-х років, суд зазначає, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону № 1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи (пункт е) та час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку (пункт ж).

Водночас за змістом статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.

Відповідно до п. 11 Порядку № 637, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року № 2398-VI, актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

Враховуючи викладене, приписами Порядку № 637 визначено альтернативні варіанти підтвердження факту народження дитини - на підставі свідоцтва про народження або паспорту, при цьому вказана норма не надає переваг одному з цих документів.

В контексті приписів Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» свідоцтво про народження є безспірним доказом факту народження дитини.

Щодо відсутності документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку позивач не працювала, суд зазначає, що відповідно до записів трудової книжки №№ 1-3 в період з 02.10.1986 року по 19.08.1991 року, який перетинається з періодом догляду за дитиною, позивач працювала в Будуправлінні № 3 тресту «Краноармійськжитлбуд», отже не залежно від того чи працювала позивач фактично, чи здійснювала догляд за дитиною, цей період у будь-якому випадку підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши дії відповідача на відповідність приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що вони вчинені без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та без дотримання принципу пропорційності, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Протилежне відповідачем не доведено, доводи відповідача спростовано доказами наявними в матеріалах адміністративної справи.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївський області про відмову в призначенні пенсії позивачу та необхідності його скасування.

Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, в даному випадку зарахування до страхового стажу спірних періодів, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, питання щодо зарахування до страхового стажу спірних періодів не можуть бути віднесені до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду, з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.

Отже, суд дійшов висновку, що адміністративний позов, з врахуванням виявлених судом перерв та перетинів періодів роботи заявлених в позовних вимогах, підлягає частковому задоволенню шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 10.03.2023 за № 057250004994 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача від 03.03.2023 про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з зарахуванням ОСОБА_1 з 03.03.2023 до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 31.07.1981 по 10.08.1984, з 04.09.1984 по 29.10.1984, з 02.10.1986 по 19.08.1991, з 05.09.1991 по 30.09.1992, 28.12.1999 по 24.06.2000, 16.08.2001 по 10.08.2002, 11.08.2002 по 10.08.2003, 01.04.2009 по 31.12.2009.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

У відповідності до ч.ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 858,88 грн (2684 грн х 0,4 х 0,8), відповідно до положень п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», згідно квитанції № 51410 від 07.06.2023.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 858,88 грн судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ЄДРПОУ 13844159, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 54020, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 10.03.2023 за № 057250004994 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2023 про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з зарахуванням з 03.03.2023 до страхового стажу періодів роботи з 31.07.1981 по 10.08.1984, з 04.09.1984 по 29.10.1984, з 02.10.1986 по 19.08.1991, з 05.09.1991 по 30.09.1992, 28.12.1999 по 24.06.2000, 16.08.2001 по 10.08.2002, 11.08.2002 по 10.08.2003, 01.04.2009 по 31.12.2009.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 858 (Вісімсот п`ятдесят вісім) грн 88 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 07 липня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко