Рішення № 112047104, 03.07.2023, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2023 року Справа № 915/501/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Давченко Т.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без виклику сторін,

справу № 915/501/23

за позовом Управління комунального майна Миколаївської міської ради,

вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001;

komunmaino@mkrada.gor.ua;

до Жердєва Миколи Володимировича ,

АДРЕСА_1 ;

про стягнення грошових коштів у сумі 252131,61 грн.

В С Т А Н О В И В:

Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради (далі ? Управління) пред?явлено позов про стягнення з фізичної особи-підприємця Жердєва Миколи Володимировича у порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України грошових коштів у сумі 252131,61 грн. ? неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, з посиланням на невиконання підприємцем Жердєвим у період 01.09.2017-18.11.2019, як орендарем, обов?язку щодо повернення позивачу нежитлових приміщень, орендованих ним за укладеним з Управлінням договором від 26.01.2015 № 7580 оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності.

Позивач також просить суд про стягнення з підприємця Жердєва грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

За такими вимогами ухвалою суду від 20.04.2023 відкрито провадження в даній справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; цією ж ухвалою, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України ? п?ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Зазначену ухвалу відповідачем отримано 08.05.2023, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення в матеріалах справи.

Отже, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву у строк до 23.05.2023 включно.

Від відповідача в указаний строк відзив на позовну заяву не надійшов.

Ураховуючи викладене, та що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Між Управлінням (орендодавцем) та підприємцем Жердєвим (орендарем) було укладено договір від 26.01.2015 № 7580 оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунального майна (надалі - договір), згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у стокове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме, нежитлове приміщення (будівлю, споруду) площею 118,50 кв.м., розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Паризької Комуни, 28 (підвал), вартість якого визначена висновком експерта і становила 118140,00 грн.; майно передане в оренду з метою використання в якості майстерні з ремонту та виготовлення взуття (розділ 1 договору).

Пунктами 2.1, 2.4, 2.7 договору передбачено, що відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. У разі розірвання договору, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства відповідача, останній повинен повернути позивачу орендоване приміщення в 15 денний термін з дня отримання заяви позивача за актом приймання-передачі приміщення. Майно вважається поверненим позивачу (балансоутримувачу) з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Сторонами погоджено, що договір укладено строком на 1 рік, що діє з 26.01.2015 до 26.01.2016 включно (п. 10.1 договору).

На виконання умов договору Управлінням передано в оренду підприємцю Жердєву визначений договором об?єкт, про що сторонами складено акт приймання-передачі від 26.01.2015, підписаний сторонами без зауважень.

Однак відповідач свого грошового зобов?язання за договором, щодо сплати орендної плати за користування майном що належить до комунального майна, не виконував.

Пунктом 10.5 договору передбачено, що у разі закінчення строку дії договору, він продовжується шляхом укладання додаткової угоди за умови письмового звернення позивача.

25.01.2016 позивач направив відповідачу лист про припинення договору оренди комунального майна, який отримано відповідачем 02.02.2016, що підтверджено повідомленням про вручення.

За таких обставин, строк дії договору вважається таким, що закінчив свою дію, однак відповідач орендоване мано за актом приймання-передачі позивач не повернув.

Викладені обставини встановлені рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.11.2017 у справі № 915/1093/17 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Управління до підприємця Жердєва про стягнення заборгованості та пені за договором та зобов?язання повернути об?єкт оренди. Зазначене рішення набрало 05.12.2017 законної сили в порядку, визначеному законодавством, та є преюдиційним при вирішенні спору в даній справі у розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням наведених вище обставин та положень п. 10.1 договору, суд визнає, що строк дії договору оренди закінчився 26.01.2016.

Як зазначалося вище, пунктом 2.4 договору визначено, зокрема, що у разі закінчення строку дії договору відповідач був зобов?язаним повернути позивачу орендоване приміщення в 15 денний термін з дня отримання відповідної заяви за актом приймання-передачі приміщення.

Матеріалами справи підтверджується, що Управління листами від 28.11.2017 за № 2094/10/01/08/17, від 20.02.2018 за № 313/10/01/08/18, від 22.10.2018 за № 1550/10/01/08/18, від 31.01.2019 за № 34/10/01/08/18 повідомляло відповідача про обов?язок термінового повернення об?єкта оренди та зобов?язання сплатити неустойку.

Разом із тим, підприємцем Жердєвим повернуто нежитлові приміщення Управлінню лише 18.11.2019, про що сторонами складено акт приймання-передавання нежитлового приміщення по договору оренди від 26.01.2015 № 7580.

Отже, відповідачем до 18.11.2019 не виконувався обов?язок щодо повернення орендодавцю орендованого приміщення.

Згаданим вище рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.11.2017 у справі № 915/1093/17 вирішено, зокрема, стягнути з підприємця Жердєва неустойку в сумі 176825,51 грн. за період з 18.02.2016 по 31.08.2017.

У зв?язку з наведеними обставинами та з урахуванням попереднього стягнення Управління вважає підлягаючою до стягнення з підприємця Жердєва неустойку за користування майном за час прострочення його повернення, а саме, за період 01.09.2017-18.11.2019.

Законодавством визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов?язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму (ч.ч. 1-2 ст. 762 ЦК України).

Суб?єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов?язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов?язання, враховуючи інтереси другої сторони (ст. 193 ГК України).

Положеннями ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов?язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання). Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов??язання, якщо не доведе, що належне виконання зобов?язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили. Не вважаються такими обставинами, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов?язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов?язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди) (далі - договір), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов?язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов?язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами) (постанова об?єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 19.04.2021 року по справі 910/11131/19).

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов?язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов?язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов?язку не виконав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об?єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 19.04.2021 року по справі 910/11131/19.

Положеннями ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов?язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов?язання.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов?язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов?язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов?язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов?язання (основного зобов?язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Неустойка згідно із ч. 2 ст. 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов?язання наймача (орендаря) з повернення об?єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов?язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України), Суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою ч. 2 ст. 785 ЦК України, зазначає про таке.

Обов?язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об?єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов?язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов?язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов?язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у спірних правовідносинах (пункт 4.2 цієї постанови, пункт 3.11 Договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов?язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Відповідна правова позиція викладена у постанові Об?єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 19.04.2021 по справі 910/11131/19.

Суду не подано жодного доказу на підтвердження вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна, а також вчинення орендодавцем будь-яких дій, спрямованих на ухилення від прийняття орендованого майна.

Позивачем нараховано відповідачу неустойку за неповернення майна в сумі 252131,61 грн. за період 01.09.2017-18.11.2019; нарахування неустойки здійснено арифметично правильно та відповідно до вимог чинного законодавства.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судом з?ясовано, що відповідачем припинено підприємницьку діяльність, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис від 22.12.2021.

За змістом ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст.ст. 202-208 ГК України, ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов?язання (господарські зобов?язання) не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов??язаннями, пов?язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

Таким чином, господарські зобов?язання підприємця Жердєва після припинення його підприємницької діяльності продовжують існувати для Жердєва М.В.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Отже, витрати Управління на оплату позовної заяви судовим збором, згідно платіжної інструкції від 27.03.2023 № 45 у сумі 3781,97 грн. належить у цій сумі відшкодувати за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236- 238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Управління комунального майна Миколаївської міської ради задовольнити повністю.

2. Стягнути з Жердєва Миколи Володимировича , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Управління комунального майна Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 22440076, грошові кошти у сумі 252131,61 грн. ? неустойку, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 3781,97 грн.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.М. Давченко