Рішення № 11202990, 08.09.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

08.09.10                                                                                           Справа № 31/90-2010

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Приватного підприємства «ЮМП Плюс», м. Львів

до відповідача:Військової частини А-0284, м. Львів

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Квартирно-експуатаційного відділу м. Львова, м. Львів

за участю Військової прокуратури Львівського гарнізону, м. Львів

про:визнання дій незаконними, усунення перешкод в користуванні майном та відшкодування збитків в розмірі 41820,00 грн.

                                                                                          Суддя Артимович В.М.

                                                                                          При секретарі Митник М.Б.

Представники:

від позивача:Дмитришин М.П. –представник;

від відповідача:Свідерський Р.О. –представник;

від третьої особи-1:не з’явився;

від третьої особи-2:не з’явився;

від прокуратури:Майорчак В.М. –ст. помічник військового прокурора. Представникам сторін роз’яснено права і обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи. У відповідності до ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, про що сторони подали відповідне клопотання.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства «ЮМП Плюс», м. Львів, до Військової частини А-0284, м. Львів, про визнання дій відповідача незаконними, зобов’язати відповідача усунути перешкоди в користуванні майном та відшкодування збитків в розмірі 41820,00 грн., в тому числі 20160,00 грн. реальних збитків, 20160,00 грн. упущеної вигоди та 1500,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою суду від 08.07.2010 р. позовну заяву прийнято до провадження, призначено її розгляд на 18.08.2010 р. та залучено до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, м. Львів, надалі –третя особа-1.

02.08.2010 р. від Військової прокуратури Львівського гарнізону надійшло повідомлення про вступ у справу на стороні відповідача.

Відповідачем 12.08.2010 р. подано на розгляду суду відзив на позов, в якому він просить суд відмовити позивачу у задоволені позовних вимог повністю.

Ухвалою суду від 18.08.2010 р. за клопотанням сторін спору продовжено строк розгляду спору в даній справі до 08.09.2010 р., залучено Квартирно-експуатаційний відділ м. Львова, м. Львів, до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, надалі –третя особа-2.

В судове засідання 08.09.2010 р. представники сторін та прокуратури з’явилися. Представники відповідача та прокуратури подали документи, що вимагались судом. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позові. Представники відповідача та прокуратури позовні вимоги заперечили повністю, навівши доводи, аналогічні викладеним у відзиві. Представники третіх осіб в судове засідання не з’явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду спору по суті.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами згідно ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 08.09.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений, оформлений та підписаний 13.09.2010 р.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне:

Згідно протоколу № 4 засідання конкурсного комітету з визначення операторів паркування автотранспорту у м. Львові від 23.04.2009 р. визнано, зокрема позивача (пп. 5), переможцем конкурсу з визначення операторів паркування автотранспорту у м. Львові по вул. Лазаренка, 48 з кількістю парко-місць 48.

На виконання вказаного протоколу між позивачем та третьою особою-1 20.05.2009 р. укладено договір № 35 П\Т про надання права на організацію паркування автотранспортних засобів на території м. Львова, згідно якого третя особа-1, як замовник, доручає, а виконавець бере на себе організацію паркування та проведення збору коштів за паркування автомобілів на вул. Лазаренка, 48 згідно паспорту зони паркування, що додається.

Згідно п. 2.1.1 третя особа-1 зобов’язалась надати позивачеві право організації та збору коштів за паркування атомобілів на вул. Лазаренка, 48.

До обов’язків позивача даним договором віднесено організовувати і проводити роботу зі збору коштів за паркування автомобілів на вул. Лазаренка, 48 починаючи з 01.06.2009 р., облаштувати територію зони паркування дорожніми знаками, розміткою, облаштувати територію бруківкою з отворами та утримувати в належному санітарному стані місця спеціально обладнані для паркування транспорту (пп. 2.2.3 договору).

Також згідно пп. 2.2.2 договору позивач зобов’язався перераховувати до місцевого бюджету кошти, отримані від збору за паркування не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним місяцем. При цьому згідно пп. 2.2.4 договору позивач зобов’язаний забезпечити поступлення в місцевий бюджет сум збору за паркування автотранспорту не менше двох гривень з одного парко-місця на день, а сума місячної плати за паркування становить не менше 2880,00 грн. Підпунктом 2.2.6 договору передбачено, що у разі припинення дії договору з підстав. передбачених цим договором та чинним законодавством, позивач зобов’язується забезпечити поступлення в місцевий бюджет в повному обсязі відповідно до передбаченої цим договором загальної суми сплати цього збору за термін дії договору.

Термін дії договору п. 5.1 встановлений із 01.06.2009 р. до 30.04.2010 р.

Згідно паспорту зони паркування, погодженого третьою особою-1 та ВДАІ при УМВСУ у Львівській області, адреса зони паркування - м. Львів, вул. Лазаренка, 48; параметри зони паркування –земельна ділянка 90 х 15 м.; кількість місць –51.

Наявні у справі банківські квитанції підтверджують сплату позивачем збору за паркування автотранспорту в сумі 20160,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення оренди землі міститься і в ст. 1 Закону України «Про оренду землі».

Аналіз судом зазначених вище правових норм та положень договору № 35 П\Т дає підстави суду стверджувати, що між третьою особою-1 та позивачем фактично було укладено договір оренди земельної ділянки площею 1350,0 кв.м. у м. Львові по вул. Лазаренка, 48 строком дії із 01.06.2009 р. до 30.04.2010 р. зі сплатою місячної орендної плати в сумі 2880,00 грн. з метою зайняття позивачем підприємницькою діяльністю по паркуванню автотранспорту.

У зв’язку з цим договір № 35 П\Т від 20.05.2009 р. про надання права на організацію паркування автотранспортних засобів на території м. Львова є удаваним в силу норми ст. 235 Цивільного кодексу України, згідно якої удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відтак, правовідносини позивача і третьої особи, що виникли на підставі договору № 35 П/Т регулюються відповідними нормами Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»тощо.

Згідно ч. 5 ст. 93 Земельного кодексу України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Нормою ст. 4 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

У відповідності до ст. 14 Закону України «Про оренду землі»типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України. Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки (ст. 15 Закону України «Про оренду землі»). Згідно ч. 2 ст. 15 вказаного Закону відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Нормою ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, в тій частині, що правочин не може суперечити Цивільному кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Аналічна норма міститься і в ст. 207 Господарського кодексу, якою передбачено недійсність господарського зобов’язання, що не відповідає вимогам закону.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Господарському суду, як зазначено у п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, при прийнятті рішення надано право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відтак, вивчивши матеріали справи та норми чинного законодавства, зважаючи на укладення договору № 35 П/Т третьою особою-1, як неналежним орендодавцем, відсутність в договорі усіх істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», суд вважає за необхідне визнати недійсним договір № 35 П\Т від 20.05.2009 р. про надання права на організацію паркування автотранспортних засобів на території м. Львова, як такого, що укладений з порушенням норм ст.ст. 4, 14, 15 Закону України «Про оренду землі»та пп. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Позивачем та третьою особою-1 не представлено суду належних і допустимих доказів належності земельної ділянки у м. Львові по вул. Лазаренка, 48 площею 1350,0 кв.м. на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. В той же час і прокурором, відповідачем та третьою особою-2 також не представлено суду доказів належності спірної земельної ділянки на праві постійного користування військовій частині.

Також сторонами спору не подано суду доказів скасування чи визнання недійсним припису військового прокурора Львівського гарнізону № 4270 від 07.11.2008 р.

Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом (ч. 2 ст. 82 ГПК України).

У зв’язку з вищевикладеним та зважаючи на недійсність договору № 35 П/Т позовні вимоги позивача є безпідставними, а тому в їх задоволенні слід відмовити повністю.

При винесенні рішення суд виходив також з наступного.

У відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені нормами ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Їх аналіз судом свідчить, що позовна вимога позивача визнання дій відповідача незаконними не відповідає способам захисту, що встановлені зазначеними вище нормами.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на позивача. У зв’язку з помилковою несплатою позивачем державного мита за немайнову вимогу із нього в дохід державного бюджету слід стягнути державне мито в сумі 85,00 грн.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-3, 4-5, 4-7, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 82-1, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          В задоволенні позову відмовити повністю.

2.          Судові витрати покласти на позивача.

3.          Стягнути із Приватного підприємства «ЮМП Плюс»(79044, м. Львів, вул. Кн. Ольги, 5к/11; код ЄДРПОУ 33805335) в дохід державного бюджету державне мито в сумі 85,00 грн.

4.          Визнати недійсним договір № 35 П\Т про надання права на організацію паркування автотранспортних засобів на території м. Львова, укладеного 20.05.2009 р. між Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради та Приватним підприємством «ЮМП Плюс».

5.          Наказ видати відповідно до ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Суддя