Рішення № 11202813, 10.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/28410.09.10                                         

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Комспек”

До Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”

Простягнення 482327,71 грн.

За участю Прокуратури з питань накладу за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивачаСамойленко О.В. —представник за довіреністю від 01.06.2010 р. № 05/09-02, Семиріч Д.В. —представник за довіреністю від 20.01.2010 р. № 20/-1-01

Від відповідача Молчанов А.Г. —представник за довіреністю від 02.09.2010 р. № 79

Від прокуратури Біньковська А.В. (помічник прокурора) 10.09.2010 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Комспек” звернулося до суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” 214331,48 грн. втрат від інфляції, 34212,28 грн. 3 % річних та 233783,95 грн. пені, нарахованих на суму прострочених грошових зобов’язань за договором поставки № 01/03 від 15.03.2006 р., присуджених до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 6/498 від 12.02.2009 р.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/284 від 01.07.2010 р., яку призначено до розгляду на 16.08.2010 р.

У судове засідання, що відбулося 16.08.2010 р., відповідач уповноваженого представника не направив, подавши через канцелярію суду клопотання про перенесення судового засідання у зв’язку з перебуванням представника підприємства у відпустці.

Представник позивача вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, проти задоволення клопотання відповідача не заперечував та подав суду заяву про продовження строків вирішення спору відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 16.08.2010 р. продовжено строк вирішення спору у справі, відкладено її розгляд на 06.09.2010 р. та зобов’язано сторін виконати вимоги ухвали від 01.07.2010 р.

06.09.2010 р. у судовому засіданні судом було прийнято від сторін та залучено до матеріалів справи додаткові документи на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі, а також розглянуто клопотання представника відповідача від 06.09.2010 р. про витребування доказів, зупинення провадження у справі та продовження строків вирішення спору, відмовлено у їх задоволенні й оголошено перерву у судовому засіданні до 10.09.2010 р.

Оскільки 06.09.2010 р. за наслідками судового засідання процесуальні документи у справі № 46/284 судом не виносилися, мотиви відмови у задоволенні клопотань відповідача викладаються у рішенні, що приймається по суті спору.

Так, у клопотанні про зупинення провадження у справі № 46/284 відповідач просив суд вчинити дану процесуальну дію до вирішення пов’язаної справи № 6/498.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Також, суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках призначення господарським судом судової експертизи, надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів, заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

З матеріалів справи слідує, що 12.02.2009 р. Господарським судом міста Києва було винесено рішення у справі № 6/498 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Компспек” до Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” про стягнення заборгованості за договором від 15.03.2006 р. № 01/03 з урахуванням пені, 3 % річних та інфляційної складової боргу.

Оскільки провадження у справі № 6/498 не є таким, що триває, спір між сторонами вирішено по суті з прийняттям рішення, підстави для зупинення провадження у справі № 46/284 до вирішення справи № 6/498 за вимогою відповідача відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України відсутні. При цьому, суд враховує приєднану позивачем до клопотання про зупинення провадження у справі копію апеляційної скарги прокурора з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області від 26.08.2010 р. № 1441 вих-10 на рішення у справі № 6/498 від 12.02.2009 р., але не вбачає з цього додаткових підстав для зупинення провадження у справі № 46/284, оскільки доказів направлення за належністю зазначеної скарги суду не подано, а так само не подано доказів прийняття апеляційною інстанцією до провадження скарги від 26.08.2010 р. № 1441 вих-10. Тобто, станом на час розгляду клопотання відповідача рішення у справі № 6/498 від 12.02.2009 р. є чинним.

Згідно з клопотанням про витребування доказів, відповідач просить суд витребувати від підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві відомості щодо примусово стягнутих сум з Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” по зведеному виконавчому провадженню № 201/4-09 по наказу Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 р. № 6/498. За твердженнями відповідача, у зведеному виконавчому провадженні по виконанню більш ніж десяти судових рішень, у тому числі рішення у справі № 6/498, з підприємства вже було стягнуто 2600000,00 грн. Відповідач вважає, що така сума могла бути спрямована державним виконавцем на виконання наказу у справі № 6/498, але зважаючи на необізнаність з ходом зведеного виконавчого провадження, відповідач просить суд витребувати необхідні відомості від органу виконання судових рішень.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 01.09.2010 р. та 03.09.2010 р. відповідач звертався до відділу Державної виконавчої служби головного управління юстиції у м. Києві для ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження, а також 03.09.2010 р. подав скаргу на дії державного виконавця через неможливість ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження у прийомний день. Оскільки у поданому клопотанні та усних поясненнях по справі представник відповідача не посилався на здійснення його банківською установою безспірного списання коштів на вимогу державного виконавця, слід вважати, що Дочірнє підприємство “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” повинно бути обізнаним з рухом своїх грошових коштів на рахунках та призначенням платежів по сумах, що були стягнуті з підприємства в ході виконавчого провадження.

Крім того, відповідач не позбавлений можливості отримати інформацію про рух своїх грошових коштів та призначення платежів в обслуговуючій його банківській установі.

Тобто, суд вважає, що відповідач взмозі самостійно отримати відомості, які він просить суд витребувати в якості доказів по справі. При цьому, суд враховує незначний проміжок часу між подачею відповідачем до органу виконання судових рішень клопотання про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та поданням скарги на дії державного виконавця (1 день: з 02.09.2010 р. по 03.09.2010 р. після порушення провадження у справі № 46/283).

Крім іншого, суд залишив без розгляду подане відповідачем клопотання про продовження строку розгляду справи, оскільки ухвалою від 16.08.2010 р. відповідна процесуальна дія судом вже вчинялася за заявою представника позивача відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Як вище вказувалося, 06.09.2010 р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 10.09.2010 р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання, призначене на 10.09.2010 р., з’явилися представники сторін, які надали для залучення до матеріалів справи додаткові документи, а також помічник прокурора з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області, який подав суду повідомлення № 1561 вих. 10 від 09.09.2010 р. про вступ прокурора у справу з метою захисту інтересів держави. При цьому, судом не було отримано пояснень щодо органу, в особі якого прокурор вступає у справу, а також не було визначено який саме інтерес держави представлятиме і захищатиме прокурор у справі зі спору про стягнення санкцій за прострочення виконання самостійним господарюючим суб’єктом зобов’язань за договором поставки. Разом з тим, з метою уникнення порушень законодавства та всебічного сприяння захисту інтересів держави судом було прийнято таке повідомлення, допущено прокурора до участі у справі та надано можливість 10.09.2010 р. у перерві між засіданнями ознайомитися з матеріалами справи.

Після перерви та продовження судового засідання 10.09.2010 р. представник відповідача заявив суду клопотання від 10.09.2010 р. про зупинення провадження у справі до вирішення пов’язаної з нею справи № 6/498, про витребування доказів та про продовження строків вирішення спору.

Помічник прокурора підтримав позицію представника відповідача.

Представник позивача заперечував проти задоволення заявлених клопотань.

Як слідує з клопотання про зупинення провадження у справі № 46/284 від 10.09.2010 р. та пояснень представника відповідача, мотиви його заявлення ідентичні мотивам заявлення аналогічного клопотання від 06.09.2010 р.

Розглянувши вимогу відповідача про зупинення провадження у справі, суд відхиляє її як безпідставну, керуючись при цьому обґрунтуванням відмови у задоволенні аналогічного клопотання відповідача від 06.09.2010 р., що викладені вище.

У клопотанні про витребування від підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві доказів (детальних відомостей щодо дат та сум примусово стягнутих з підприємства коштів) відповідач посилається на те, що у ході зведеного виконавчого провадження № 201/4-09 з нього на користь позивача було стягнуто 872097,21 грн., тобто більше, ніж зазначив позивач у позовній заяві. На думку відповідача, така необізнаність унеможливлює перевірку правильності нарахування позивачем пені, 3 % річних та інфляційних збитків, а також спростування позовних вимог.

Заслухавши обґрунтування представника відповідача, вивчивши його клопотання та дослідивши матеріали справи, суд відхиляє його як безпідставне з мотивів, що були викладені вище при наданні правової оцінки клопотанню про витребування доказів від 06.09.2010 р. Поряд з цим, суд враховує наявні в матеріалах справи інші рішення Господарського суду міста Києва, за якими державним виконавцем могли стягуватися кошти з відповідача на користь позивача.

Крім того, суд залишив без розгляду клопотання відповідача від 10.09.2010 р. про продовження строку розгляду справи, оскільки такий строк вже продовжувався, про що вказано в ухвалі Господарського суду міста Києва від 16.08.2010 р. у справі № 46/284.

У ході розгляду спору про суті представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача 214331,48 грн. втрат від інфляції, 34212,28 грн. 3 % річних та 233783,95 грн. пені, нарахованих на суму простроченого грошового зобов’язання з оплати вартості поставленого товару за договором № 01/03 від 15.03.2006 р. у сумі 4624994,08 грн., присудженого до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 6/498 від 12.02.2009 р. Зазначені суми нараховані позивачем за період з 01.11.2009 р. по 31.03.2010 р. В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилався на порушення відповідачем обов’язку з оплати отриманого товару, факт чого встановлено не одним судовим рішенням.

Представник відповідача заперечував проти позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи на відсутність підстав для стягнення з підприємства пені за розрахунком позивача, який не відповідає нормам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також на те, що позивач не підтвердив належними доказами факт несплати відповідачем заборгованості та її розміру. Крім того, відповідач посилається на відсутність його вини у неспроможності погасити кредиторську заборгованість, зазначаючи на історію створення підприємства та джерела отримання ним коштів (бюджетне фінансування з суворим цільовим призначенням).

Помічник прокурора підтримав позицію відповідача та просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.03.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Комспек” в якості постачальника та Дочірнім підприємством “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в якості замовника укладено договір № 01/03, за умовами якого постачальник (позивач) зобов’язався передати замовнику (відповідачеві) передбачену договором продукцію, а останній зобов’язався прийняти її та оплатити на умовах даного договору.

Аналіз умов укладеного сторонами правочину дає підстави стверджувати про виникнення між сторонами за наслідками його підписання правовідносин з договору поставки, до якого відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

За твердженнями позивача, у рамках вказаного договору в період з 31.03.2008 р. по 03.10.2008 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Комспек” поставило відповідачеві, а останній прийняв товар (щебеневу продукцію) загальною вартістю 6624994,08 грн., але оплатив її лише у сумі 2000000,00 грн., у зв’язку з чим у Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” виникла заборгованість перед позивачем у сумі 4624994,08 грн.

В ході розгляду справи відповідач не заперечив та не спростував наведених тверджень позивача.

З метою захисту своїх прав у грудні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вищевказаної заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2009 р. у справі № 6/498 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Комспек” до Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” позовні вимоги позивача були задоволенні шляхом стягнення з відповідача 4624994,08 грн. боргу за поставлений товар, 401273,58 грн. втрат від інфляційних процесів, 92168,67 грн. 3 % річних, 735212,73 грн. пені, 25500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як слідує з матеріалів справи, стягнення з відповідача пені, 3 % та пені за вказаним рішенням мало місце з моменту прострочення відповідача по 20.01.2009 р., інфляційних нарахувань — по грудень 2008 р.

З поданих суду доказів, а саме: банківських виписок з особового рахунку встановлено, що 11.08.2009 р. та 13.10.2009 р. на рахунок позивача Головним управлінням юстиції у м. Києві за наказом від 24.03.2009 р. № 6/498 перераховано 126458,98 грн. та 13443,68 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач ставить під сумнів розмір коштів, що були стягнуті з нього в ході виконавчого провадження, а також дати платіжних операцій, оскільки таке виконавче провадження є зведеним і в його рамках відбувається примусове виконання більше, ніж десяти судових рішень.

Суд відхиляє зазначені заперечення відповідача, оскільки вважає подані позивачем виписки з його особового рахунку беззаперечним доказом заявлених позовних вимог, адже вказані банківські виписки сформовані саме банківською установою, а не позивачем, кошти перераховані за призначенням платежу, що чітко вказувався платником (органом виконання судових рішень) і таке призначення платежу позивач не міг визначити або ж змінити самостійно.

Посилаючись на положення ст. 534 Цивільного кодексу України, де зазначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу, позивач зарахував отримані кошти для погашення боргу відповідача у наступній черговості: 139902,66 грн. - у рахунок повного погашення державного мита в розмірі 25500,00 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн., 3 % річних в розмірі 92168,67 грн. та в рахунок часткового погашення пені в розмірі 22115,99 грн.

Таким чином, станом на 31.04.2010 р. позивачу погашено 25 500,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 92168,67 грн. З % річних та 22115,99 грн. пені, внаслідок чого не погашеною залишилася сума основного боргу у розмірі 4624994,08 грн., 401273,58 грн. втрат від інфляції та 713096,74 грн. пені.

Надалі, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2009 р. у справі № 38/447 з відповідача на користь позивача було стягнуто 381514,52 грн. втрат від інфляції, 84770,44 грн. З % річних, 654595,05 грн. пені, 11209,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Розрахунок збитків від інфляції за вказаним рішенням було проведено з січня 2009 року по серпень 2009 р., а пені та 3 % річних –з 21.01.2009 р. по 31.08.2009 р.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2010 р. у справі № 6/112 з відповідача на користь позивача було стягнуто 78624,90 грн. втрат від інфляції, 23188,33 грн. 3 % річних, 158453,56 грн. пені, 2602,66 грн. державного мита та 235,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Розрахунок збитків від інфляції за вказаним рішенням було проведено з вересня 2009 року по жовтень 2009 року, пені та 3 % річних –з 01.09.2009 р. по 31.10.2009 р.

Також, 20.05.2010 р. Господарським судом міста Києва винесено рішення у справі № 6/161 про стягнення з відповідач на користь позивача 92957,76 грн. втрат від інфляції, 23188,33 грн. 3 % річних та 158453,56 грн. пені, 2746,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, за яким втрати від інфляції розраховано з листопада по грудень 2009 року, а пеня та 3 % річних –з 01.11.2009 р. по 31.12.2009 р.

14.04.2010 р. позивач направив відповідачеві вимогу № 14/04-1 від 14.04.2010 р. про сплату 41624,95 грн. втрат від інфляції, 11784,23 грн. 3 % річних та 80525,58 грн. пені за невиконання грошового зобов’язання (несплатою 4624994,08 грн. за отриманий з 31.03.2008 р. по 03.10.2008 р. товар).

Оскільки в подальшому оплата заборгованості у розмірі 4624994,08 грн. відповідачем не проводилася, 10.03.2010 р. позивач направив відповідачу вимогу № 09/03-1 від 10.03.2010 р. щодо негайного погашення боргу у термін, не пізніше 19.03.2010 р.

Факт отримання зазначених вище вимог позивача відповідач не заперечив, але відповідей на них суду не надав, доказів погашення підтвердженої судовим рішенням суми боргу не пред’явив.

Зважаючи на викладені обставини прострочення відповідача, у червні 2010 року позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача 214331,48 грн. втрат від інфляції, 34212,28 грн. 3 % річних та 233783,95 грн. пені, нарахованих на суму простроченого грошового зобов’язання з оплати вартості поставленого товару за договором № 01/03 від 15.03.2006 р. у сумі 4624994,08 грн. за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2010 р.

Відповідно до п. 5.1. 1 договору поставки від 15.03.2006 р. № 01/03 за порушення замовником строків оплати продукції постачальник має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У ст. 611 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зважаючи на положення п. 5.1.1 договору, суд вважає, що позивач правомірно нарахував відповідачеві пеню за спірний період, оскільки договором сторін такий період не обмежений, а тому до поданого позивачем розрахунку положення ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України застосуванню не підлягають.

Норами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем у сумі 4624994,08 грн., заявлені вимоги та обставини свого прострочення у спірний період (з січня по березень 2010 років) не спростував.

На вказаних підставах, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 34212,28 грн., 214331,48 грн. інфляційної складової боргу та 233783,95 грн. пені за вказаний вище період прострочення видаються такими, що заявлені правомірно та підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом та приймається як належний.

Поряд з викладеним, задовольняючи позов, суд приймає до уваги викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву обставини відсутності його вини у неможливості погасити борг перед позивачем, але не розглядає їх як підставу для відхилення позовних вимог, оскільки нормами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України чітко визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Також, суд враховує подане до матеріалів справи листування позивача зі Службою автомобільних доріг у Київській області з якого слідує, що у 2008 році відповідач отримав все передбачене для нього фінансування. Крім того, надаючи оцінку посиланням відповідача на отримання ним бюджетного фінансування з суворим цільовим призначенням, суд враховує той факт, що відповідач не надав доказів закладення в проектах своїх кошторисів коштів, необхідних для погашення боргу перед позивачем.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України решта доданих до матеріалів справи доказів до уваги судом не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення справи.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Комспек” задовольняються судом повністю.

Виходячи з приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 11-А, ідентифікаційний код 33096517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Комспек” (01042-, м. Київ, бул. Дружби народів, 19, ідентифікаційний код 30858756) 214 331 (двісті чотирнадцять тисяч триста тринадцять одна) грн. 48 коп. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 34212 (тридцять чотири тисячі двісті дванадцять) грн. 28 коп. 3 % річних, 233783 (двісті тридцять три тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 95 коп. пені. 4 823 (чотири тисячі вісімсот двадцять три) грн. 28 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                       Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 15.09.2010 р.