Рішення № 11202796, 10.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/28510.09.10 За позовомВідкритого акціонерного товариства “Рокитнянський спецкар’єр” До Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”

Простягнення 663591,89 грн.

За участю Прокуратури з питань накладу за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивачаСемиріч Д.В. —представник за довіреністю від 18.01.2010 р. № 18/01-01, Самойленко О.В. —представник за довіреністю від 01.01.2010 р. № 01/01-10

Від відповідача Молчанов А.Г. —представник за довіреністю від 02.09.2010 р. № 79

Від прокуратури Біньковська А.В. (помічник прокурора) 10.09.2010 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство “Рокитнянський спецкар’єр” звернулося до суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” 209313,52 грн. втрат від інфляції, 56549,17 грн. 3 % річних та 397729,20 грн. пені, нарахованих на суму простроченого грошового зобов’язання з оплати вартості поставленого товару за договором № 11/03 від 15.03.2006 р., присуджених до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 6/416 від 13.07.2009 р.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/285 від 01.07.2010 р., яку призначено до розгляду на 16.08.2010 р.

У судове засідання, що відбулося 16.08.2010 р., відповідач уповноваженого представника не направив, подавши через канцелярію суду клопотання про перенесення судового засідання у зв’язку з перебуванням представника підприємства у відпустці.

Представник позивача вимоги ухвали про порушення провадження у справі виконав частково, проти задоволення клопотання відповідача не заперечував та подав суду заяву про продовження строків вирішення спору відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 16.08.2010 р. продовжено строк вирішення спору у справі, відкладено її розгляд на 06.09.2010 р. та зобов’язано сторін виконати вимоги ухвали від 01.07.2010 р.

06.09.2010 р. у судовому засіданні судом було прийнято від сторін та залучено до матеріалів справи додаткові документи на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі, розглянуто клопотання представника відповідача від 06.09.2010 р. про витребування доказів, продовження строків вирішення спору та оголошено перерву у судовому засіданні до 10.09.2010 р.

Оскільки 06.09.2010 р. за наслідками судового засідання процесуальні документи у справі № 46/285 судом не виносилися, мотиви відмови у задоволенні клопотань відповідача викладаються у рішенні, що приймається по суті спору.

Згідно з клопотанням про витребування доказів відповідач просив суд витребувати від підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві відомості щодо примусово стягнутих сум з Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” по зведеному виконавчому провадженню № 201/4-09 по наказу Господарського суду міста Києва від 28.12.2009 р. № 6/419. За твердженнями відповідача, у зведеному виконавчому провадженні по виконанню більш ніж десяти судових рішень, у тому числі рішення у справі № 6/416, з підприємства вже було стягнуто 2600000,00 грн. Відповідач вважає, що така сума могла бути спрямована державним виконавцем на виконання наказу у справі № 6/416, але зважаючи на необізнаність з ходом зведеного виконавчого провадження, відповідач просить суд витребувати необхідні відомості від органу виконання судових рішень.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 01.09.2010 р. та 03.09.2010 р. відповідач звертався до відділу Державної виконавчої служби головного управління юстиції у м. Києві для ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження, а також 03.09.2010 р. подав скаргу на дії державного виконавця через неможливість ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження у прийомний день. Оскільки у поданому клопотанні та усних поясненнях по справі представник відповідача не посилався на здійснення його банківською установою безспірного списання коштів на вимогу державного виконавця, слід вважати, що Дочірнє підприємство “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” повинно бути обізнаним з рухом своїх грошових коштів на рахунках та призначенням платежів по сумах, що були стягнуті з підприємства в ході виконавчого провадження.

Крім того, відповідач не позбавлений можливості отримати інформацію про рух своїх грошових коштів та призначення платежів в обслуговуючій його банківській установі.

Тобто, суд вважає, що відповідач взмозі самостійно отримати відомості, які він просить суд витребувати в якості доказів по справі. При цьому, суд враховує незначний проміжок часу між подачею відповідачем до органу виконання судових рішень клопотання про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та поданням скарги на дії державного виконавця (1 день: з 02.09.2010 р. по 03.09.2010 р. після порушення провадження у справі № 46/285).

Крім іншого, суд залишив без розгляду подане відповідачем клопотання про продовження строку розгляду справи, оскільки ухвалою від 16.08.2010 р. відповідна процесуальна дія судом вже вчинялася за заявою представника позивача відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Як вище вказувалося, 06.09.2010 р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 10.09.2010 р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання, призначене на 10.09.2010 р., з’явилися представники сторін, які надали для залучення до матеріалів справи додаткові документи, а також помічник прокурора з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області, який подав суду повідомлення № 1563 вих. 10 від 09.09.2010 р. про вступ прокурора у справу з метою захисту інтересів держави. При цьому, судом не було отримано пояснень щодо органу, в особі якого прокурор вступає у справу, а також не було визначено який саме інтерес держави представлятиме і захищатиме прокурор у справі зі спору про стягнення санкцій за прострочення виконання самостійним господарюючим суб’єктом зобов’язань за договором поставки. Разом з тим, з метою уникнення порушень законодавства та всебічного сприяння захисту інтересів держави судом було прийнято таке повідомлення, допущено прокурора до участі у справі та надано йому можливість 10.09.2010 р. у перерві між засіданнями ознайомитися з матеріалами справи.

Після перерви та продовження судового засідання 10.09.2010 р. представник відповідача заявив суду клопотання від 10.09.2010 р. про витребування доказів та про продовження строків вирішення спору.

Помічник прокурора підтримав позицію представника відповідача.

Представник позивача заперечував проти задоволення заявлених клопотань.

У клопотанні про витребування від підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві доказів (детальних відомостей щодо дат та сум примусово стягнутих з підприємства коштів) відповідач посилається на те, що у ході зведеного виконавчого провадження № 201/4-09 з нього на користь його кредиторів було стягнуто 1070722,80 грн. і йому не відомо, яка частина цих коштів надійшла позивачеві за наказом від 28.12.2009 р. у справі № 6/416. На думку відповідача, така необізнаність унеможливлює перевірку правильності нарахування позивачем пені, 3 % річних та інфляційних збитків, а також спростування позовних вимог.

Заслухавши обґрунтування представника відповідача, вивчивши його клопотання та дослідивши матеріали справи, суд відхиляє його як безпідставне з мотивів, що були викладені вище при наданні правової оцінки клопотанню про витребування доказів від 06.09.2010 р.

Крім того, суд залишив без розгляду клопотання відповідача від 10.09.2010 р. про продовження строку розгляду справи, оскільки такий строк вже продовжувався, про що вказано в ухвалі Господарського суду міста Києва від 16.08.2010 р. у справі № 46/283.

У ході розгляду спору про суті представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача 209313,52 грн. втрат від інфляції, 56549,17 грн. 3 % річних та 397729,20 грн. пені, нарахованих на суму простроченого грошового зобов’язання з оплати вартості поставленого товару за договором № 11/03 від 15.03.2006 р. у сумі 2150046,72грн., присудженого до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 6/419 від 13.07.2009 р. Зазначені суми нараховані позивачем за період з травня 2009 року (3 % річних і пеня –3 16.05.2009 р.) по 31.03.2010 р. В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилався на порушення відповідачем обов’язку з оплати отриманого товару, факт чого встановлено не одним судовим рішенням.

Представник відповідача заперечував проти позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи на відсутність підстав для стягнення з підприємства пені за розрахунком позивача, який не відповідає нормам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також на те, що позивач не підтвердив належними доказами факт несплати відповідачем заборгованості та її розміру. Крім того, відповідач посилається на відсутність його вини у неспроможності погасити кредиторську заборгованість, зазначаючи на історію створення підприємства та джерела отримання ним коштів (бюджетне фінансування з суворим цільовим призначенням).

Помічник прокурора підтримав позицію відповідача та просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.03.2006 р. між Відкритим акціонерним товариством “Рокитнянський спецкар’єр” в якості постачальника та Дочірнім підприємством “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в якості замовника укладено договір № 11/03, з умовами якого постачальник (позивач) зобов’язався передати замовнику (відповідачеві) передбачену договором продукцію, а останній зобов’язався прийняти її та оплатити на умовах даного договору.

Аналіз умов укладеного сторонами правочину дає підстави стверджувати про виникнення між сторонами за наслідками його підписання правовідносин з договору поставки, до якого відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

За твердженнями позивача, у рамках вказаного договору у період з 07.11.2008 р. по 31.03.2009 р. Відкрите акціонерне товариство “Рокитнянський спецкар’єр” поставило відповідачеві, а останній прийняв товар (щебеневу продукцію) загальною вартістю 2150046,72 грн., але не оплатив його, у зв’язку з чим у Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” виникла заборгованість перед позивачем у вказаній сумі.

У ході розгляду справи відповідач не заперечив та не спростував наведених тверджень позивача.

З метою захисту своїх прав у травні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вищевказаної заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2009 р. у справі № 6/416 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Рокитнянський спецкар’єр” до Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” позовні вимоги позивача були задоволенні шляхом стягнення з відповідача 2150046,72 грн. боргу за поставлений товар, 73861,60 грн. втрат від інфляційних процесів, 15534,10 грн. 3 % річних, 124272,89 грн. пені, 23637,15 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як слідує з матеріалів справи, стягнення з відповідача пені та 3 % за вказаним рішенням мало місце з моменту прострочення відповідача по 15.05.2009 р., інфляційних нарахувань — по квітень 2009 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 р. рішення Господарського суду міста Києва у справі № 6/416 було частково змінено, а саме: шляхом часткового задоволення вимог про стягнення пені до 50000,00 грн.

28.12.2009 р. на виконання рішення суду першої інстанції, зміненого постановою суду апеляційної інстанції, Господарським судом міста Києва видано наказ у справі № 6/416.

За твердженнями позивача станом на час розгляду справи № 46/285 від відповідача не надходили кошти у рахунок погашення боргу за поставлений за договором від 15.03.2006 р. № 11/03 товар у період з 07.11.2008 р. по 31.03.2009 р.

У відзиві на позовну заяву відповідач ставить під сумнів розмір коштів, що були стягнуті з нього у ході виконавчого провадження, а також дати платіжних операцій, оскільки таке виконавче провадження є зведеним і у його рамках відбувається примусове виконання більше, ніж десяти судових рішень, а тому позивач міг отримати від Головного управління юстиції у м. Києві кошти за наказом № 6/416 від 28.12.2009 р.

Суд відхиляє зазначені заперечення відповідача, оскільки вважає, що останній взмозі сам підтвердити чи спростувати факт перерахування обслуговуючою банківською установою коштів в процесі виконавчого провадження. Також, суд враховує викладені у відзиві на позовну заяву посилання відповідача на те, що несплата заборгованості перед позивачем сталася не з його вини та розглядає такі посилання як підтвердження наявності несплаченого боргу.

02.02.2010 р. позивач направив відповідачу вимогу № 13 від 01.02.2010 р. про сплату 109676,06 грн. втрат від інфляції, 40644,72 грн. 3 % річних та 289048,75 грн. пені за період прострочення заборгованості у розмірі 2150046,72 грн. з травня по грудень 2009 року.

16.03.2010 р. позивач знову направив на адресу відповідача вимогу № 09/03-02 від 09.03.210 р. про сплату 80287,04 грн. втрат від інфляції, 10426,25 грн. 3 % річних та 71246,07 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов’язання у сумі 2150 046,72 грн. за період з січня по лютий 2010 року.

Надалі, зважаючи на відсутність грошових надходжень від відповідача 26.05.2010 р. позивач надіслав йому ще одну вимогу № 16/04-02 від 16.04.2010 р. про сплату 19350,42 грн. втрат від інфляції, 5478,20 грн. 3 % річних та 37434,38 грн. пені за прострочення виконання того ж грошового зобов’язання за березень 2010 року.

Факт отримання зазначених вище вимог позивача відповідач не заперечив, але відповідей на них суду не надав, доказів погашення підтвердженої судовим рішенням суми боргу не пред’явив.

Зважаючи на викладені обставини прострочення відповідача, у червні 2010 року позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача 313,52 грн. втрат від інфляції, 56549,17 грн. 3 % річних та 397729,20 грн. пені, нарахованих на суму простроченого грошового зобов’язання з оплати вартості поставленого товару за договором № 11/03 від 15.03.2006 р. у сумі 2150046,72 грн. за період з травня 2009 року по березень 2010 року (розрахунок пені та 3 % річних проведено з 16.05.2009 р.), посилаючись при цьому на п. 5.5 договору, ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 5.5 договору поставки від 15.03.2006 р. № 11/03 за порушення замовником строків оплати продукції постачальник має право нарахувати пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, щодо якої мало місце прострочення строків оплати, за кожний день такого прострочення.

Оскільки у ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховуючи штрафні санкції відповідачеві, позивач керувався саме даною нормою законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У ст. 611 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Норами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем у сумі 2150046,72 грн.), заявлені вимоги та обставини свого прострочення у спірний період (травень 2009 –березень 2010 років) не спростував.

На вказаних підставах, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 56549,17 грн. та 209313,52 грн. інфляційної складової боргу за вказаний вище період прострочення видаються такими, що заявлені правомірно та підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом та приймається як належний.

Разом з тим, розглядаючи заявлений спір в частині вимог про стягнення з відповідача пені, суд не вбачає підстав для їх задоволення, зважаючи на норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, де встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки нарахування відповідачеві пені за прострочення сплати боргу у розмірі 2150046,72 грн. проведено не за шестимісячний період від дати, коли зобов’язання мало бути виконано, позовні вимоги на суму 397729,20 грн. задоволенню не підлягають як безпідставні.

Таким чином, позов Відкритого акціонерного товариства “Рокитнянський спецкар’єр” до Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” задовольняється часткового, у зв’язку з чим понесені позивачем судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених вимог.

Поряд з викладеним, задовольняючи позов частково, суд приймає до уваги викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву обставини відсутності його вини у неможливості погасити борг перед позивачем, але не розглядає їх як підставу для відхилення позовних вимог, оскільки нормами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України чітко визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Також, суд враховує подане до матеріалів справи листування позивача зі Службою автомобільних доріг у Київській області з якого слідує, що у 2008 році відповідач отримав все передбачене для нього фінансування. Крім того, надаючи оцінку посиланням відповідача на отримання ним бюджетного фінансування з суворим цільовим призначенням, суд враховує той факт, що відповідач не надав доказів закладення в проектах своїх кошторисів коштів, необхідних для погашення боргу перед позивачем.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України решта доданих до матеріалів справи доказів до уваги судом не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення справи.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 11-А, ідентифікаційний код 33096517) на користь Відкритого акціонерного товариства “Рокитнянський спецкар’єр” (09602, Київська обл., смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 1, ідентифікаційний код 05408680) 209 313 (двісті дев’ять тисяч триста тринадцять) грн 52 коп. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 56549 (п’ятдесят шість тисяч п’ятсот сорок дев’ять) грн 17 коп. 3 % річних, 2 658 (дві тисячі шістсот п’ятдесят вісім) грн. 63 коп. державного мита та 94 (дев’яносто чотири) грн 55 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                       Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 15.09.2010 р.