Рішення № 11201791, 12.07.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 липня 2010 р. Справа 7/83-10

за позовом : Приватного підприємства "Баядера", м. Горлівка Донецької області

до : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

про стягнення 11277,45 грн. заборгованості

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Стукальська Г.М. - довіреність № б/н від 02.06.2010 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

ПП "Баядера" заявлено позов про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу відповідно до умов договору поставки № б/н від 17.02.2006 року у розмірі 11 277,45 грн., з яких 7524,57 грн. основного боргу, 676,40 грн. пені, 819,11 грн. 10 % річних та 2257,37 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 13.05.2010 року дану позовну заяву прийнято судом до розгляду та призначено до розгляду на 16.06.2010 року.

В судове засідання 16.06.2010 року відповідач не з'явився.

Натомість останнім через канцелярію суду подано заяву від 16.06.2010 року про відкладення розгляду справи мотивовану перебування в день розгляду справи на прийомі у лікаря. При цьому відзиву на позовну заяву та витребуваних ухвалою від 13.05.2010 року доказів відповідач суду не надав.

З огляду на викладене, з метою забезпечення явки в засідання суду відповідача, надання сторонами витребуваних судом ухвалою по справі від 13.05.2010 року та додаткових матеріалів, розгляд справи було відкладено до 12.07.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання повторно не з'явився та не надав витребуваних доказів. При цьому знову подав до канцелярії суду заяву про відкладення розгляду справи, мотивовану неможливістю явитись в судове засідання.

З урахуванням поданих відповідачем заяв про відкладення розгляду справи суд дійшов висновку, що останній належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Справа розглядалась без технічної фіксації судового процесу, оскільки представником позивача не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

Розглянувши заяву відповідача про відкладення розгляду суд дійшов висновку про її відхилення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.5 ст.28 ГПК України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Тобто, громадянин не обмежений у виборі особи та наданні такій особі повноважень на представництво її інтересів в господарському суді.

Оскільки відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, беручи до уваги , що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду на викладені обставини мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

Також варто зазначати, що ухвалами від 13.05.2010 року та від 16.06.2010 року відповідача було попереджено, що в разі неявки судове засідання та неподання витребуваних документів суд вправі розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

В судовому засіданні встановлено, що 12.07.2010 року через канцелярію суду позивач надав довідку за підписом старшого бухгалтера, начальника бази ПП "Баядера" та відтиском печатки підприємства з повідомленням про те, що відповідач 24.06.2010 року сплатив 500,00 грн. та 09.07.2010 року 2000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

17.02.2006 року між ПП "Баядера" (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір поставки б/н.

Згідно п.1.1 даного договору Постачальник зобов'язується передати, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити алкогольну продукцію та товари народного споживання на умовах визначених в цьому Договорі.

Найменування, асортимент та кількість Товару визначаються у видаткових накладних, які складаються Сторонами при прийманні-передачі партії Товару (п. 1.2 Договору).

Розрахунки за Товари здійснюється за кожною поставленою партією Товару шляхом оплати Покупцем вартості партії товару протягом 14 (чотирнадцяти календарних днів з дати поставки такої партії) (п. 4.1. Договору).

Як вказує позивач на підставі зазначеного договору він поставив відповідачу алкогольні напої згідно видаткових накладних № 231282 від 16.12.2008 року, № 233796 від 30.12.2008 року, № 244683 від 11.03.2009 року та №№ 261851, 261866, 261931 від 10.06.2009 року на загальну суму 11124,09 грн., за які відповідач не розрахувався у повному обсязі.

Разом з тим судом встановлено, що за час існування господарських відносин між сторонами позивач поставив відповідачу товарів на загальну суму 106336,65 грн., а відповідач за отриманий товар розрахувався на загальну суму 98812,08 грн. за період з 01.01.2006 року до 11.05.2010 року. Наведене підтверджується наданими суду видатковими накладними, актами звірки взаєморозрахунків за різні періоди та прибутковими касовими ордерами.

Разом з тим твердження позивача про поставку продукції відповідачу саме на підставі вказаного вище договору суд оцінює критично з огляду на те, що останнім не надано на підтвердження такому переконливих та достовірних доказів.

При цьому суд враховує, що у видаткових накладних немає жодного посилання на вказаний вище договір поставки від 17.02.2006 року б/н. Відповідач також проводячи розрахунки за отриманий товар в прибуткових касових ордерах не посилався на укладений договір.

Як було вказано відповідач лише частково розрахувався за отриманий товар на суму 98812,08 грн. в результаті чого утворився борг у розмірі 7524,57 грн..

Оскільки відповідач не розрахувався за отриманий товар позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Як встановлено судом після порушення провадження у справі відповідач частково погасив заборгованість загалом на 2500,00 грн., що підтверджується довідкою наданою позивачем.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обовязки, аналогічні зобовязанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обовязку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару .

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу у розмірі 5024,57 грн. правомірною та обґрунтованою.

Стосовно 2500,00 грн. боргу, який погашено відповідачем після порушення провадження у справі суд зазначає наступне.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами .

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 2500,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Одночасно суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову в частині стягнення пені, штрафу та 10 % річних з урахуванням того, що позивачем не доведено того, що поставка товару здійснювалась на підставі договору поставки б/н від 17.02.2006 року у зв'язку з чим у позивача відсутні правові підстави для стягнення штрафних санкцій та 10 % річних.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 13.05.2010 року та 16.06.2010 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені, штрафу, 10 % річних в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягнені пені, штрафу, 10 % річних та часткового припинення провадження в частині стягнення основного боргу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням позивача 12.07.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.2 ст. 49, ст.ст. 75, 78, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Баядера", вул. Озерянівська, 2, м. Горлівка, Донецька область. - (інформація про реквізити - р/р - 26001050188791 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО-315018, ідентифікаційний код - 13491057) - 5024 грн. 57 коп. боргу, 75 грн. 25 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 157 грн. 47 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Припинити провадження в частині стягнення 2500,00 грн. основного боргу відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 19 липня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул.600-річчя, 17, м.Вінниця, 21011.

3 - відповідачу - АДРЕСА_1.