Рішення № 11201719, 07.07.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

07 липня 2010 р. Справа 7/75-10

за позовом : Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м. Вінниця

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський машинобудівельний завод", м. Гайсин

про стягнення 10 000 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивач: ОСОБА_1, свідоцтво про державну реєстрацію ФОП В02 НОМЕР_3, НОМЕР_1;

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

ФОП ОСОБА_1 заявлено позов про стягнення з ТОВ "Гайсинський машинобудівний завод" боргу у розмірі 10000,00 грн. та 1500,00 грн. витрат на юридичні послуги.

Ухвалою від 23.04.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/75-10 та призначено до розгляду на 03.06.2010 року.

Відповідач в судове засідання 03.06.2010 року не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання витребуваних доказів.

Одночасно 02.06.2010 року да суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату мотивоване неможливістю забезпечити явку в судове засідання його представника, яке було відхилено судом.

Разом з тим у зв'язку з тим, що позивач також не у повному обсязі виконав вимоги суду щодо надання доказів розгляд справи було відкладено до 21.06.2010 року.

18.06.2010 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому вказує на те, що ним не порушено умови усної домовленості з позивачем, так як строк передачі товару не визначений та позивач має право вимагати виконання зобов'язання, а не повернення коштів. При цьому відповідач вказує, що він готовий виконати зобов'язання по поставці товару - передати позивачу придбані ним електродвигуни.

В судовому засіданні 21.06.2010 року оголошено перерву до 24.06.2010 року за усним клопотанням сторін з метою надання останнім часу для врегулювання спору в позасудовому порядку - шляхом передачі позивачу електродвигунів.

Однак після перерви представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Позивач в судовому засіданні в усному поясненні вказав, що запропоновані відповідачем електродвигуни ним не було отримано по причині їх неналежної якості (електродвигуни не були укомплектовані та непридатні для використання).

В зв'язку з необхідністю витребування нових доказів розгляд справи було відкладено до 07.07.2010 року.

Відповідач в судове засідання 07.07.2010 року не з'явився при тому, що про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, оскільки ухвалу про відкладення розгляду справи від 24.06.2010 року йому було направлено рекомендованою кореспонденцією. При цьому відповідач не надав пояснень стосовно причин неявки свого представника в судове засідання.

За письмовим клопотанням позивача справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши подані документи і матеріали, позовну заяву, відзив відповідача, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

За твердженням сторін між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Гайсинський машинобудівний завод" було досягнуто усної домовленості про поставку останнім на користь першого електродвигунів на загальну суму 10000,00 грн..

26.04.2007 року ФОП ОСОБА_1 проведено попередню оплату за обумовлений товар, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 26.04.2007 року (а.с. 13, т.1).

Однак відповідачем не було виконано зобов'язання, які передбачались усною домовленістю сторін та не поставлено позивачу обумовлений товар.

03.08.2009 року позивачем заявлено до відповідача вимогу про повернення 10000,00 грн..

Факт отримання вказаної вимоги не заперечується відповідачем, що вбачається із поданого останнім відзиву.

Неповернення відповідачем грошових коштів, а також поставки електродвигунів спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає інші юридичні факти, договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Оцінивши доводи сторін стосовно наявності між ним укладеного в усній формі договору купівлі-продажу суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Виходячи з наведеного суд прийшов до висновку, що між сторонами дійсно існували правовідносини регулювання яких здійснюється параграфом 1 глави 54 Цивільного кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж".

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Заперечення відповідача стосовно позовних вимог викладені у його відзиві оцінюються судом критично виходячи з наступного.

Як вказувалось вище, позивачем 03.08.2009 року заявлено вимогу до відповідача про повернення коштів в сумі 10000,00 грн., яка мотивована недотриманням відповідачем умов усної домовленості про поставку електродвигунів.

Відповідач вказує у відзиві, що вказана вимога є односторонньою відмовою позивача від зобов'язання, оскільки він взяв на себе зобов'язання поставити позивачу електродвигуни, а тому у нього немає факту порушення зобов'язання з огляду на те, що не встановлено строк передачі товару.

Однак такі твердження відповідача не є переконливими та не можуть слугувати підставою для відмови в позові.

При цьому суд виходив з такого.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Як встановлено судом і що не заперечується сторонами, дійсно між ними не було обумовлено строку поставки відповідачем позивачу товару.

Відповідно до ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на викладені норми законодавства та встановлені обставини справи суд вважає, що вимогу від 03.08.2009 року з огляду на її зміст слід розцінювати як виконання позивачем приписів ч.2 ст.693 ЦК України.

Варто зазначити, що відповідач відповіді на вимогу від 03.08.2009 року позивачу не надав в якій міг вказати на можливість поставки електродвигунів на суму отриманої передоплати. Також відповідачем після заявлення вимоги не було вчинено дій спрямованих на врегулювання спірної ситуації.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 10000,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд враховував те, що під час судового розгляду сторонам надавалась можливість для врегулювання спору шляхом поставки відповідачем позивачу товару, однак вказаного не відбулось по причинам наведеним вище (некомплектність та неналежна якість електродвигунів тощо).

Слід зазначити, що приписи ч.2 ст.678 та ч.2 ст.684 ЦК України надають право покупцю, за його вибором, окрім іншого, відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми в разі істотного порушення вимог щодо якості товару чи його неукомплектування.

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 1500,00 грн. витрат на юридичні послуги за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката , витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат , як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Разом з тим позивачем не надано доказів того, що юридичні послуги надавались йому адвокатом, а також не надано доказів сплати 1500,00 грн. на юридичні послуги.

Окрім того, суд зауважує, що заявлена позивачем до стягнення грошова сума у розмірі 1500,00 грн., витрачена ним у зв'язку з отриманням юридичних послуг від іншої особи безпосередньо, не може розглядатись як завдані йому (позивачу) відповідачем збитки, оскільки такі витрати не мають обовязкового характеру, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за іншим договором.

При цьому суд наголошує, що аналогічну позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України від 16.02.2005 року № 274/3-2004 та від 04.08.2004 року № 13/385.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків чи передачі товару на вказану суму (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, видаткові накладні тощо).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням відмови в частині стягнення витрат на юридичні послуги.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також при розподілі судових витрат суд дійшов висновку про необхідність достягнення з позивача в доход державного бюджету недоплаченого мита в розмірі 15,00 грн., яка була несплачена ним при подачі позовної заяви.

Як вбачається із доданих до позовної заяви документів позивач сплатив державне мито в розмірі 1102,00 грн., що підтверджується квитанцією від 20.04.2010 року № 66.

Разом з тим ціна позову заявлена позивачем, із врахуванням вимог про відшкодування витрат на юридичні послуги становить 11500,00 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 115,00 грн..

Приходячи до висновку про достягнення державного мита суд врахував позицію викладену в п.15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" в якому зокрема зазначається, що якщо факт недоплати суми державного мита з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд у залежності від конкретних обставин справи може:

1) зобов'язати позивача доплатити необхідну суму державного мита, подавши суду відповідні докази у встановлений ним термін, та за необхідності - відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК), і в такому разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних доказів може бути підставою для залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК);

2) стягнути відповідну суму державного мита за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу.

За письмовим клопотанням позивача 07.07.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 78, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський машинобудівний завод", вул. Плеханова, 156, м. Гайсин, Вінницька область. - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33837310) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1. - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_2) - 10000 грн. 00 коп . основного боргу, 100 грн. 00 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 205 грн. 22 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1. - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_2) в доход Державного бюджету України держмито в розмірі 15 грн. 00 коп. .

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 12 липня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - АДРЕСА_1

3 - відповідачу - вул. Плеханова, 156, м. Гайсин.