Рішення № 111907446, 26.06.2023, Оболонський районний суд міста Києва

26.06.2023 Справа № 756/561/22

Унікальний №756/561/22

Провадження № 2/756/750/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Заочне

26 червня 2023 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді- Яценко Н.О.,

за участі секретаря Волошиної А.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м.Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач у січні 2022 року звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.09.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 995690, згідно з умовами якого відповідач отримав 5000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та інших штрафних санкцій , що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений відповідачем 17.11.2018 року.

ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну їй суму. Відповідач зі свого боку не виконала умов кредитного договору.

Укладаючи кредитний договір відповідач з ТзОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач відписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Після чого, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника .

Відповідно до умов кредитного договору, 27.06.2019 року між ТОВ «Мілоан» та ТзОВ «ФК «Кредит Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № 33-МЛ від 27.06.2019 року.

Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором № 995690 від 17.09.2018 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором № 995690 від 17.09.2018 року було передано позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги № 33-МЛ від 27.06.2019 року.

Станом на 18.11.2020 року сума заборгованості відповідача становить 17595 грн., відповідно до виписки по особовому рахунку за кредитним договором, з них : прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5000 грн., прострочена заборгованість за процентами становить - 12595 грн.

Відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості вих. №18877730 від 08.10.2020 року, разом з тим вона залишена без реагування.

Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 995690 від 17.09.2018 року, в розмірі 17595 грн. на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» та витрати по сплаті судового збору в сумі 2270 грн.

Представник позивача в судові засіданні не з`являвся направив суду заяву в якій просить проводити розгляд справи у його відсутності, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка в судові засідання не з`являлася, про розгляд справи повідомлялася , як за останньою відомою адресою місця проживання, так і через публікацію на сайті судової влади так і за номером телефона НОМЕР_1 . Тому згідно вимог ст. 280, ст. 223 ч.4 ЦПК України за письмовою згодою позивача суд проводить заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.09.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 995690, згідно з умовами якого відповідач отримав 5000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та інших штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором .

З довідки про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 17.09.2018 року № 995690, ідентифікована ТОВ «Мілоан». Відповідач відписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором

27.06.2019 року між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №33-МЛ, за умовами якого позивачу передані права вимоги грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників .

З витягу із Реєстру боржників до договору відступлення прав вимог №33-МЛ від 27.06.2019 року вбачається, що ТзОВ «Мілоан» передало, а ТзОВ ФК «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором № 995690.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Згідно ч.1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частина 1 статті 514 ЦК України зазначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, ТзОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги по кредитному договору № 995690 від 17.09..2019 року.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі змісту кредитного договору № 995690 від 17.09.2019 року, укладеного між ТзОВ «Мілоан» та відповідачем вбачається, що позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором надати позичальнику кредит в сумі 5000 грн.

Укладаючи кредитний договір відповідача та ТзОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст.11 та ст.12 Закону України « Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Після чого, укладений договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, що підтверджується платіжним дорученням № 814919428 від 17.09.2018 року.

Підтвердженням добровільного укладення позивачем договору, 27.06.2019 року між ТОВ «Мілоан» та ТзОВ «ФК «Кредит Капітал» договору від 17.09.2018 року, свідчить заповнена позивачем анкета.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно Закону України «Про електронну комерцію», на правовідносини стосовно кредитного договору № 995690 від 17.09.2018 року поширюється дія цього Закону. Частина 3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною .

Відповідно до ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її приєднання (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому сттатею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважається прийняттям пропозиції укласти електронний договір , якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем не спростовано факту отримання ним кредиту у розмірі 5000,00 грн., вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами.

Відповідно до п.1.3 кредит надається строком на 30 днів з 17.09.2018 року.

Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 17.10.2018 року.

Сукупна вартість кредиту складає 15 грн. в грошовому виразі та 4 відсотки річних у процентному значенні і включає в себе складові, визначені у п.п.1.5.1-1.5.2 Договору Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.

У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Суд звертає увагу, що позивачем не було надано детального розрахунку нарахованих процентів в розмірі 12595 грн., а саме не вказано періоду нарахування та розміру процентної ставки. Водночас цілком очевидно, що вони нараховані поза межами строку кредитування.

У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов`язання за кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора мали б бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, з огляду на вищенаведене, вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування, є необґрунтованою. ТзОВ «Кредит-Капітал» вимог про стягнення з позичальника встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв.

А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти за користування кредитом за період з 17.09.2018 року по 17.10.2018 року в розмірі 15 грн., відповідно до п.1.5.2 кредитного договору. В задоволенні стягнення решти відсотків відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 647 грн. сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса місця реєстрації АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит Капітал» (код ЄДРПОУ -35234236, адреса місцезнаходження: м.Львів, вул.Смаль-Стоцького 1, корп.28) суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000 грн., нараховані проценти в сумі 15 грн., судовий збір в сумі 647 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду першої інстанції.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя