Рішення № 111905696, 28.06.2023, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12589/21

Провадження № 2/369/838/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

28.06.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Світлак Ю. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 369/12589/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» до ОСОБА_1 , третя особа Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року до суду звернулося ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 01 січня 2019 року між ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» (далі: Товариство, ТОВ «Київська ОЕК») та ОСОБА_1 було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 420041263. Договір укладено шляхом приєднання відповідачки до умов публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Відповідачка не виконувала належним чином умови договору, внаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати коштів за спожиту електроенергію у розмірі 38149,33 грн, 3314,84 грн пені, 1377,99 грн 3% річних та 3696,69 грн інфляційних нарахувань.

Позивач вважає порушеним своє право на отримання грошових коштів за надані ним послуги з постачання електричної енергії відповідачці, в зв`язку з чим просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київська ОЕК»:

1.заборгованість за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 420041263 від 01 січня 2019 року у розмірі 38149,33 грн;

2.пеню у розмірі 3314,84 грн;

3.3% річних у розмірі 1337,99 грн;

4.інфляційні нарахування у розмірі 3696,69 грн.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 15 вересня 2021 року відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання позивач не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату час та місце слухання справи сповіщена належним чином, причини неявки не повідомила.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про дату час та місце слухання справи сповіщена належним чином, причини неявки не повідомила.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи представника позивача, викладені в позовній заяві, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 14 червня 2018 року № 429 видано ліцензію ТОВ «Київська обласне енергопостачальна компанія» (код ЄРДПОУ: 42094646) на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

З листа від 27 листопада 2020 року № 041540/10208 вбачається, що у відповідь на запит ТОВ «Київська ОЕК» від 05 листопада 2020 року № 2453 ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» повідомило, що обсяг спожитої електроенергії споживачем ФОП ОСОБА_1 за період з січня 2019 року до жовтня 2020 року становить 16 561 кВт/год (ЕІС-код точки обліку 62Z6477904724876).

Сума боргу за спожиту електроенергію ФОП ОСОБА_1 становить 38 149,33 грн за період з 01 січня 2019 року до 23 червня 2021 року.

Крім того, позивачем також нараховано відповідачці пеню у розмірі 3314,84 грн, 3% річних у розмірі 1377,99 грн, а також інфляційні відсотки на суму 3696,69 грн за період з 01 січня 2019 року до 23 червня 2021 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Враховуючи те, що ТОВ «Київська ОЕК» звертається до суду з позовом щодо дотримання виконання відповідачкою як фізичною особою-споживачем зобов`язань за договором з постачання електроенергії, водночас з наданих рахунків-фактур за спожиту електроенергію за період з січня 2019 року до червня 2020 року, листа ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» від 27 листопада 2020 року № 041540/10208, розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що позивач зазначає споживачем за договором ФОП ОСОБА_1 , то суду належить з`ясувати предметну юрисдикційність спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 299/451/19 зазначила, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України).

З аналізу вказаних норм права убачається, що фізичні особи, які на час пред`явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщоспірні правовідносинивиникли за наслідком її господарської діяльності.

Так у вказаній справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи вказані судові рішення та повертаючи справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, керувався тим, що спірні правовідносини виникли за період, коли відповідачка не була суб`єктом підприємницької діяльності. При цьому апеляційний суд не встановив здійснення відповідачкою у зазначений період, за який було здійснено нарахування заборгованості, підприємницької діяльності у приміщенні магазину, до якого здійснювалося постачання природного газу».

Позивачем надано до суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що ФОП ОСОБА_1 припинила здійснювати підприємницьку діяльність 07 вересня 2016 року. Спірні правовідносини між сторонами виникли в 2019 році, коли відповідачка вперше порушила умови договору постачання електроенергії, внаслідок чого утворилася заборгованість з оплати електропостачання. Матеріали справи не містять доказів того, що спожита електроенергія була використана під час здійснення відповідачкою підприємницької діяльності, а отже цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Отже між сторонами у спорі виникли зобов`язальні правовідносини щодо сплати заборгованості за договором про постачання електроенергії, а також пені, 3% річних та інфляційних витрат.

У відповідності до частини першоїстатті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності достатті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в статтях6та627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.Стаття 629 ЦК Українивстановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (статті 614 ЦК України).

Згідно зістаттею 549ЦК Українинеустойкою (штрафом,пенею)є грошовасума абоінше майно,які боржникповинен передатикредиторові уразі порушенняборжником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями частини першої статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Насамперед суду належить встановити правосуб`єктність учасників спору.

Відповідно до вимог статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З доданих до позову матеріалів вбачається, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 червня 2018 року № 429 видано ліцензію ТОВ «Київська обласне енергопостачальна компанія» (код ЄРДПОУ: 42094646) на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

Позивачем надано до суду копію договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг ТОВ «Київська ОЕК» (в редакції від 01 січня 2019 року) та копію Додатку № 3 до Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг «Комерційна пропозиція «Універсал» (розповсюджується лише на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які мають права на отримання універсальної послуги). Проте, вказані документи не містять жодних свідчень про споживача відповідачку ОСОБА_1 , тобто такі докази не дають підстави стверджувати, що відповідачка шляхом вільного волевиявлення погодилася на виконання вказаних договорів.

Суд надає також оцінку наданим позивачем рахункам-фактурам за спожиту електроенергію споживачем ФОП ОСОБА_1 , листу ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» від 27 листопада 2020 року № 041540/10208 про обсяг спожитої електроенергії споживачем ФОП ОСОБА_1 за період з січня 2019 року до жовтня 2020 року, помісячному розрахунку заборгованості ФОП ОСОБА_1 , детальній інформації про нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат ФОП ОСОБА_1 .

Суд наголошує, що вищевказані докази доводять законність здійснення ТОВ «Київська ОЕК» діяльності з постачання електроенергії споживачам, натомість не дають однозначних підстав для встановлення факту виникнення зобов`язальних правовідносин між ТОВ «Київська ОЕК» та споживачем фізичною особою ОСОБА_1 з надання послуги з електропостачання та оплати вартості цієї послуги, а також щодо сукупності прав та обов`язків за цим зобов`язанням. Крім того, суд враховує і той факт, що до матеріалів справи долучені рахунки-фактури за спожиту електроенергію за період з січня 2019 року до червня 2020 року споживача ФОП ОСОБА_1 , а не фізичної особи ОСОБА_1 .

В розумінні принципу змагальності цивільного судочинства, з врахуванням положень частини четвертої статті 1 2 ЦПК України, за змістом якої кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що позбавлений процесуальної можливості стверджувати про наявність чи відсутність тих чи інших обставин на підставі недостатніх доказів, а саме про наявність обов`язку відповідачки ОСОБА_1 , як фізичної особи зі сплати заборгованості за спожиту електроенергію за відсутності копії відповідного договору про постачання електроенергії з необхідними реквізитами всіх сторін спірних правовідносин.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ТОВ «Київська ОЕК» про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» до ОСОБА_1 , третя особа Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про стягнення заборгованості відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. О. Фінагеєва