Рішення № 111901308, 28.06.2023, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року м. ЧернівціСправа № 926/1964/21

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., при секретарі судового засідання Токарюк Н.Я., розглянувши матеріали справи

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Путильське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України

до SC SUPER LYSOK S.R.L., Orasul Siret, Jud. Suceava, Romania (Румунія)

про стягнення заборгованості в сумі 1924722,81 грн

представники сторін:

від позивача Нагнибіда В.І., ордер серія ВХ №1042812 від 23.03.2023

від відповідача Онофрейчук Д.Д.

ВСТАНОВИВ:

ДП Путильське лісове господарство звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до SC SUPER LYSOK S.R.L. про стягнення заборгованості в сумі 1924722,81 грн., в тому числі 788820,81 грн (23539.02 євро) заборгованості за реалізовані пиломатеріали, 15776,40 грн (440.78 євро) 3 % річних, 1120125,60 грн. (33425.41 євро) штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості отриманої лісопродукції, згідно умов контрактів №5, №6.

Ухвалою від 01.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Зупинено провадження у справі до надходження відповіді на судове доручення.

Ухвалою від 16.08.2022 поновлено провадження у справі №926/1964/21. Підготовче засідання призначено на 22.11.2022. Зупинено провадження у справі до надходження відповіді від компетентного органу на судове доручення Господарського суду Чернівецької області про вручення відповідачу нотаріально засвідченого перекладу на румунську мову ухвали суду від 16.08.2022.

Ухвалою від 28.11.2022 поновлено провадження у справі №926/1964/21. Підготовче засідання призначено на 23.02.2023. Зупинено провадження у справі до надходження відповіді від компетентного органу на судове доручення Господарського суду Чернівецької області про вручення відповідачу нотаріально засвідченого перекладу на румунську мову ухвали суду від 28.11.2022.

Ухвалою від 23.02.2023 поновлено провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 23.03.2023.

Ухвалою від 23.03.2023 замінено позивача - Державне підприємство Путильське лісове господарство його правонаступником Державним спеціалізованим господарським підприємством Ліси України в особі філії Путильське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України; призначено підготовче засідання на 06.04.2023.

Ухвалою від 06.04.2023 закрито підготовче провадження. Призначено розгляд справи по суті на 25.04.2023.

У судовому засіданні 25.04.2023 виникла необхідність оголосити перерву з огляду на те, що сторони ведуть перемовини щодо укладення мирової угоди.

Ухвалою від 25.04.2023 оголошено перерву до 05.06.2023.

Ухвалою від 05.06.2023 повернуто справу на стадію підготовчого провадження, призначено підготовче засідання на 28.06.2023.

20.06.2023 позивач надав суду письмові пояснення з додатками.

В судовому засіданні 28.06.2023 представник позивача та представник відповідача висловили думку про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відтак в судовому засіданні 28.06.2023 судом виконано завдання підготовчого провадження, передбачені ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, та вирішено питання, зазначені у ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.6 ст.183 ГПК України якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні 28.06.2023 судом з`ясовано всі питання, які підлягають вирішенню під час підготовчого провадження, а тому, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та розгляду справи по суті, про що в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України постановив протокольну ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання від 28.06.2023 у справі №926/1964/21.

За згодою позивача та відповідача, відповідно до ч. 6 ст. 183 ГПК України, розгляд справи по суті розпочатий 28.06.2023.

В судовому засіданні 28.06.2023 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Відповідач в судовому засіданні визнав позовні вимоги в частині основного боргу та просив розстрочити виконання рішення в цій частині, проти стягнення штрафних санкцій заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

19 грудня 2019 року ДП «Путильське лісове господарство» уклало з фірмою SC SUPER LYSOK S.R.L. контракти № 5 та № 6 згідно яких Продавець (позивач) зобов`язувався продати Покупцю (відповідачу) пиломатеріали обрізні хвойні (надалі товар) на умовах FСА-Путила, а відповідач зобов`язувався прийняти та оплатити їх вартість.

Сторони визначили в п.3.1. контрактів №5, №6 розрахункову валюту - Євро.

Об`єм поставки товару по контракту № 5 становить 3500 м. куб на загальну суму 402500 Євро.

Об`єм товару по контракту № 6 становить 2000 м. куб на загальну суму 162000 Євро.

Оплата за товар здійснюється шляхом прямого банківського переказу Євро на валютний рахунок Продавця на умовах 100% передоплати згідно рахунку виставленого Продавцем (п.3.6. контрактів №5, №6).

Строк дії контрактів сторони визначили у пункті 10.1., а саме з моменту їх підписання до 31.12.2020 року з правом дострокової поставки і пролонгації контрактів.

Сторони погодили у п.9.2. контрактів №5, №6, що всі спори та розбіжності, що виникають з цього Договору і не врегульовані угодою Сторін (або письмовою угодою між Сторонами), розглядаються в Господарському суді України з урахуванням територіальної підсудності.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, протягом грудня 2019 - 2020 року позивач виписав та реалізував відповідачу пиломатеріали необрізні та обрізні в кількості 933,437 куб м. на загальну суму 87732,14 євро, згідно нарядів на відпуск деревини та електронних декларацій.

Відповідач зобов`язувався найближчим часом оплатити кошти за отриману лісопродукцію. Однак, не виконуючи свої зобов`язання відповідачем сплачено на рахунок позивача лише 64193,12 євро.

Таким чином, залишився неоплаченим борг у сумі 23539,02 євро.

ДП «Путильський лісгосп» направив відповідачу 15 березня 2020 року претензію № 07/103 від 15.03.2020 року. Однак, відповідач проігнорував претензійні вимоги і станом на 01.05.2021 року кошти не перерахував, що і стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містить ст.712 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст.662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною 1 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України встановлено, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем були порушені умови договору, а саме щодо розрахунків за поставлений товар.

Так, матеріалами справи підтверджується, що в період з січня 2020 по серпень 2020 року на виконання умов Контракту №5 від 19.12.2019, Постачальником поставлено, а Покупцем прийнято товар на суму 46718,01 євро, на виконання Контракту №6 від 19.12.2019 відповідачу поставлено товар на суму 41014,13 євро, що підтверджується митними деклараціями, міжнародними товарно-транспортними накладними (а.с.17-99).

Загальна кількість поставленого товару становить 87732,14 євро.

Відповідно до умов п.3.6. контрактів №5, №6, оплата за товар здійснюється шляхом прямого банківського переказу Євро на валютний рахунок Продавця на умовах 100% передоплати згідно рахунку виставленого Продавцем.

Проте, відповідач здійснив часткову оплату за товар у період з лютого по червень 2020 року:

за контрактом №5 на суму 38826,66 євро, борг складає 7891,35 євро.

за контрактом №6 на суму 25366,46 євро, борг складає 15647,67 євро.

Часткова оплата за отриманий товар підтверджується копіями повідомлень Укрексімбанку, листом філії АТ «Державний експортно-імпортний банк» у м.Чернівці від 15.06.2023 №0710800/19195-23 про надходження валютних коштів на поточний рахунок позивача.

Таким чином, загальна сума боргу по контрактах №5, №6 становить (7891,35+15647,67) 23539,02 євро, що еквівалентно 788820,81 грн. за курсом НБУ станом на 05.05.2021. Відповідач не спростував такого факту шляхом подання заяв по суті справи і доказів, що підтверджують оплату поставленого товару.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 788820,81 грн. (23539,02 євро) обґрунтованою, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.

Беручи до уваги умови п.3.6. контрактів №5, №6 щодо попередньої оплати за товар, прострочка виконання грошового зобов`язання починається з наступного дня після отримання товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з розрахунком позивача сума трьох процентів річних за період з 01.09.2020 по 01.05.2021 складає 15776,40 грн (470 євро).

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних, господарський суд вважає правомірним їх нарахування та задоволення позову в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення за 142 дні в сумі 1120125,60 грн. (33425,41 євро), суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного або неналежно виконаного зобов`язання.

Особливістю застосування штрафу є те, що штраф обчислюється тільки у відсотках від суми порушеного зобов`язання.

Штраф має одноразовий характер і вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання.

Разом з тим, пеня нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов`язання; пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі, чим забезпечує та стимулює виконання боржником свого зобов`язання.

З огляду на викладене, передбачена умовою пунктів 7.2 Контрактів №5, №6 господарська санкція «штраф в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення» за своєю правовою природою є пенею.

Штраф не може обчислюватись за правилами нарахування пені, це суперечить правовій природі такого виду неустойки.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 917/194/18.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України, пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, Постанові КГС ВС від 27.05. 2019 у справі № 910/20107/17.

Отже, пунктом 7.2. Контрактів №5, №6 сторони передбачили нарахування пені в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, що не відповідає положенням частини 2 статті 343 Господарського кодексу України та правовим висновкам Верховного Суду, про які зазначено вище, оскільки даний розмір не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем нарахована пеня у розмірі 33425,41 євро або 1120125,60 грн. за період з 01.09.2020 року по 01.05.2021 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 9.2.1 договору передбачено, передбачили нарахування пені в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Отже, нарахування пені позивачем здійснено понад строк, встановлений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року, і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236» продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023 року.

Таким чином, судом вважається обґрунтованим нарахування пені за визначений позивачем період з 01.09.2020 року по 01.05.2021 року.

Аналіз наведених вище норм чинного законодавства та умов контрактів свідчить про те, що максимальний розмір пені, визначений Законом і пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. При цьому, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.09.2020 року у справі № 916/4693/15, від 23.11.2018 року у справі № 922/4404/17 та від 06.03.2019 року у справі № 916/4692/15.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов`язання).

Такі правові висновки Верховного Суду щодо правил проведення розрахунку пені за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 року у справі № 922/4404/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 916/4692/15.

Тобто, сума пені повинна перераховуватись щоденно з урахуванням зміни курсу долара США.

З огляду на викладене, суд розраховував пеню використавши гривневий еквівалент суми основного боргу з урахуванням щоденної зміни курсу долара США та порахував з цієї суми пеню за кожен день прострочення за період з 01.09.2020 по 01.05.2021 з урахуванням прострочення оплати товару понад 90 календарних днів з дати поставки, де загальна сума пені становить 58425,45 грн.

Таким чином, позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 58425,45 грн.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розглянувши усну заяву відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду в частині стягнення основного боргу, суд відмовляє у її задоволенні, виходячи з такого.

Пунктом 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно із ч.1 ст.239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом в часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатися господарським судом.

Відповідно до частин 1, 5 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Частинами 3, 4 ст. 331 ГПК України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Зі змісту приписів вказаної статті вбачається, що розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відстрочення або розстрочення виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання судового рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу.

При цьому, питання розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 15.03.2018 у справі №910/8153/17, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Отже, надання розстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. Затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права.

В даному випадку, відповідачем не наведено та не додано жодного доказу, що підтверджують наявність виняткових обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та які б слугували підставою відповідно до ст.331 ГПК України для розстрочки виконання судового рішення у даній справі.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення в частині стягнення основного боргу.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з SC SUPER-LYSOK S.R.L. J 33|719|2014, CIF: 33517080, CONT USD : RО46BTRL USD CRT, 0266272701, SWIFT : BTRLRO 22, Orasul Siret, Jud. Suceava, Str. Vasile Alecsandri, nr. 5, Romania, 725500на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Путильське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (59101, Чернівецька область, смт.Путила, вул.Шевченка, 3 Б, ідентифікаційний код 45091894) кошти в сумі 788820,81 грн (23539.02 євро) заборгованості за реалізовані пиломатеріали, 15776,40 грн (440.78 євро) 3 % річних, 58425,45 грн. (1743,46 євро) пені.

3.Стягнути з SC SUPER-LYSOK S.RL. J 33|719|2014, CIF: 33517080, CONT USD : RО46BTRL USD CRT, 0266272701, SWIFT : BTRLRO 22, Orasul Siret, Jud. Suceava, Str. Vasile Alecsandri, nr. 5, Romania, 725500на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Путильське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (59101, Чернівецька область, смт.Путила, вул.Шевченка, 3 Б, ідентифікаційний код 45091894) судовий збір у розмірі 12931,18 грн.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2023.

Суддя В.В.Дутка