Рішення № 111886730, 26.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2023Справа № 910/13588/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участю секретаря судового засідання Ярошевської І.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позовну заяву Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед», Республіка Кіпр, Лімасол

до Держави Україна в особі Національного банку України, м. Київ

про стягнення 2 800 815,76 грн,

Представники:

від позивача: Джумурат В.М.;

від відповідача: Найда Т.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанія «Н.З.К. Холдінг Лімітед» (далі - Компанія/позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Національного банку України (далі - НБУ/відповідач) про стягнення шкоди у розмірі 2 800 815,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок протиправної бездіяльності Національного банку України у період з 01.07.2011 по 28.02.2014, зокрема, невжиття належних заходів захисту інтересів вкладників і кредиторів щодо збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Брокбізнесбанк» та ліквідації банку, позивачу завдано шкоди на суму 2 800 815,76 грн, яка включає заборгованість з повернення банківського вкладу у розмірі 400 000,00 грн, 802 034,95 грн - упущеної вигоди, 104 754,21 грн - 3% річних та 1 494 035,61 грн - інфляційних втрат.

Господарський суд міста Києва (суддя Привалов А.І.) ухвалою від 15.12.2022 задовольнив самовідвід судді Привалова А.І. від розгляду даної позовної заяви.

За результатом повторного автоматизованого розподілу матеріалів позовної заяви Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімитед» вказаний позов передано на розгляд судді Бондарчук В.В.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.12.2022 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 06.02.2023.

04.01.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Національний банк України заперечує проти задоволення позову, мотивуючи тим, що позивачем не доведено, що внаслідок прийняття рішень/дій/бездіяльності Національного банку України порушено його права на отримання коштів за договором банківського вкладу, не доведено завдану йому шкоду, причинний зв`язок між шкодою та неправомірними, на думку позивача, діями. Більше того, у Національного банку України відсутні будь-які зобов`язання перед позивачем щодо повернення коштів, розміщених у ПАТ «Брокбізнесбанк». Доводи позивача про стягнення з Національного банку України суми за договором банківського вкладу, як відшкодування майнової шкоди, не ґрунтуються на вимогах закону та доказах, а є виключно припущеннями.

27.01.2023 до канцелярії суду від Компанії надійшла відповідь на відзив НБУ.

06.02.2023 у підготовчому засіданні представник НБУ подав письмові заперечення на відповідь на відзив Компанії.

06.02.2023 суд відклав підготовче засідання на 13.03.2023.

08.02.2023 до канцелярії суду від відповідача повторно надійшли заперечення на відповідь на відзив.

10.03.2023 до канцелярії суду від НБУ надійшли: заява про залучення Міністерства юстиції України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та заява про визнання дій Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед» зловживанням процесуальними правами та про залишення позовної заяви позивача без розгляду.

13.03.2023 у підготовчому засіданні суд протокольною ухвалою відмовив НБУ у задоволенні заяви про залучення Міністерства юстиції України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

13.03.2023 суд відклав підготовче засідання на 03.04.2023.

03.04.2023 до канцелярії суду від позивача надійшли письмові заперечення проти заяви про залишення позову без розгляду.

03.04.2023 суд відклав підготовче засідання на 01.05.2023.

01.05.2023 у підготовчому засіданні суд протокольною ухвалою відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду та відклав підготовче засідання на 22.05.2023.

22.05.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.06.2023.

26.06.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

26.06.2023 у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача.

Зокрема, представник Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед» позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник НБУ у свою чергу проти задоволення позову заперечував, при цьому, подав заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.03.2013 між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» (далі - вкладник) укладено договір банківського строкового вкладу «Стандарт Плюс» №28-03-2013, відповідно до якого вкладник розміщує, а банк приймає тимчасово вільні грошові кошти в сумі 38 000 000,00 грн на умовах та в порядку, встановлених цим договором.

Згідно п. 1.2. договору строк розміщення депозиту - з 04.03.2013 по 04.03.2014 або по дату, що визначається згідно п. 4.8. договору, у випадку настання обставин, що визначені п. 4.8. цього договору.

Отже, на виконання умов цього договору, ТзОВ «Інтертрансгруп» передало, а ПАТ «Брокбізнесбанк» прийняло грошові кошти в сумі 38 000 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 19 від 04.03.2013.

За твердженням позивача, вказані грошові кошти вкладнику у визначений строк не повернуто.

28.02.2014 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних».

Також, 28.02.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №9 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Брокбізнесбанк».

11.06.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №45 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» - Куреного О.В.

09.09.2015 листом за вих. №7/35-зрк ПАТ «Брокбізнесбанк» повідомило ТзОВ «Інтертрансгруп», що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №210/15 від 03.09.2015 щодо затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Брокбізнесбанк», згідно якого грошові вимоги ТзОВ «Інтертрансгруп» до банку акцептовані у загальній сумі 56 640 150,23 грн та будуть задовольнятися в 7 чергу.

10.12.2019 листом за вих. №35-20863/118 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив ТзОВ «Інтертрансгруп», що останньому, як кредитору 7 черги, ПАТ «Брокбізнесбанк» в процесі здійснення процедури ліквідації грошові кошти не виплачувало. При цьому, протягом процедури ліквідації банку було здійснено часткове задоволення вимог кредиторів 3 черги реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, відповідно із завершенням процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» усі вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також повідомив ТзОВ «Інтертрансгруп», що 15.10.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10731110121000818 про державну реєстрацію припинення ПАТ «Брокбізнесбанк» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим.

20.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» (далі - цедент) та Компанією «Н.З.К. Холдінг Лімітед» (далі - цесіонарій) укладено договір уступки права вимоги, відповідно до якого цедент частково відступає, а цесіонарій частково приймає на себе право вимоги цедента до АТ «Брокбізнесбанк», Національного банку України, Держави Україна, на наступні грошові кошти: 1) 400 000,00 грн - суму матеріальної шкоди, спричиненої цеденту неповерненням основного боргу по договору банківського вкладу №28-03-2013 від 04.03.2013; 2) додаткові стягнення, розраховані виходячи із суми матеріальної шкоди в розмірі 400 000,00 грн, а саме: проценти на вклад цедента в АТ «Брокбінесбанк» за період з 01.01.2014 по момент виплати їх боржником/боржниками; відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв`язку із неповерненням цеденту вкладу і процентів по вкладу за період з 01.01.2014 по момент виплати боржником/боржниками; 3) упущену вигоду.

Отже, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що внаслідок протиправної бездіяльності Національного банку України у період з 01.07.2011 по 28.02.2014, зокрема, невжиття належних заходів забезпечення заходів захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Брокбізнесбанк», яка встановлена Окружним адміністративним судом міста Києва у постанові від 17.03.2015 у справі №826/19469/14 за позовом ТзОВ «Євротранском» до Національного банку України про визнання неправомірної бездіяльності, позивачу завдано шкоди на загальну суму 1 202 034,95 грн, яка включає в себе втрачені позивачем грошові кошти на депозитних та поточних рахунках в розмірі 400 000,00 грн та упущену вигоду в розмірі 802 034,95 грн, та яку Компанія «Н.З.К. Холдінг Лімітед» просить суд стягнути з Національного банку України на підставі ст. 1173 ЦК України. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 104 745,21 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 494 035,61 грн, нараховані на суму неповернутого вкладу за період з 01.03.2014 по 19.11.2022.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із пунктом 8 частини другої ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Вимоги про відшкодування шкоди заявлені позивачем до відповідача на підставі ст. 1173 ЦК України.

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди встановлено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно приписів ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Правила щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою встановлені статтями 1173, 1174 ЦК України, згідно яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою при здійсненні ними своїх повноважень відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 ЦК України, є органи державної влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їхня деліктність.

При цьому, у пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління.

Також особливий статус Національного банку України визначений у рішенні Конституційного Суду України від 26 лютого 2009 року № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (ст. 99). Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст.ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України «Про Національний банк України»), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (ст. 4, 29, 31, 42 Закону України «Про Національний банк України»).

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є економічно самостійним органом і не відповідає за зобов`язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов`язаннями НБУ.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. НБУ здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ і економічних нормативів. НБУ не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Згідно зі статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов`язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов`язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Відповідно до статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. НБУ здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Аналіз зазначених норм свідчить, що Національний банк України бере участь у виконанні функцій держави в банківському секторі та наділений при цьому певними владно-розпорядчими повноваженнями для виконання своїх функцій, що притаманно органам державної влади.

У свою чергу банківський сектор - це особлива сфера, де одні суб`єкти господарювання довіряють власні кошти іншим, а тому існує ризик можливості з боку банків (власників, акціонерів тощо) незаконно привласнити такі кошти і уникнути відповідальності.

Для запобігання цьому (серед інших функцій) функціонує НБУ, як особливий державний орган, який регулює банківську діяльність, здійснює контроль і нагляд за банками з метою недопущення протиправної діяльності доведення банку до неплатоспроможності та привласнення коштів вкладників.

Національний банк України зобов`язаний вчиняти заходи впливу та контролю з метою недопущення порушення норм банківського законодавства (насамперед зі сторони банків) та відновлення платоспроможності і стабільності банків.

Таким чином, правовий режим Національного банку України також характеризується подвійною правовою природою: з одного боку, він є органом, уповноваженим здійснювати державне управління у сфері банківської діяльності, а з іншого - банківською установою, яка здійснює банківські операції, виступає кредитором останньої інстанції для інших банків, а також може надавати кредит Фонду.

При цьому, необхідною підставою для притягнення Національного банку України до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наведене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.02.2022 у справі №910/6175/19.

Отже, судом встановлено, що Національний банк України в межах здійснення ним державного управління у сфері банківської діяльності прийняв постанову №107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних». Вказане рішення не визнано в судовому порядку незаконним та не скасовано, а тому рішення відповідача про віднесення ПАТ «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних не підтверджує факту протиправної поведінки з боку відповідача.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини.

Згідно п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними та цей закон є приорітетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Статтею 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів закріплено ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.

Так, з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2023 у справі №757/13800/21-ц з подібних правових відносин вбачається наступне:

«У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №761/16124/15-ц (провадження № 14- 184 цс 20) зазначено, що:

«у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.

Якщо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з банку відсотків по депозиту в банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів фізичних осіб. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 127/2709/15-ц (провадження № 6?2001цс15), від 13 червня 2016 року у справі № 208/9760/14-ц (провадження № 6-1123цс16) та від 12 квітня 2017 року у справі № 757/5583/15-ц (провадження № 6-350цс17). Схожі висновки підтверджені в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 (провадження № 12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі № 711/2644/16-ц (провадження № 61-505св17). Велика Палата Верховного Суду вважає, що інший підхід до задоволення вимог окремих кредиторів, у тому числі вкладників, може негативно вплинути на принцип конкурсу кредиторів, на якому ґрунтується процесуальний механізм інституту неспроможності. Для запобігання виникненню випадкових переваг чи преференцій окремих кредиторів, що першими звернулись за стягненням своїх боргів, доктрина і судова практика випрацювали конкурсний процес, у якому об`єднуються разом усі конкуруючі вимоги кредиторів, а механізм їх задоволення має колективний характер. Конкурс зводить у єдиний процесуальний механізм разом усі конкуруючі вимоги кредиторів для їх задоволення з одного джерела, яким є активи неплатоспроможного боржника».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 757/63349/19-ц (провадження № 61-18960св20) зроблено висновки, що:

«запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури ліквідації унеможливлює виплату коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відкликання Національним банком України банківської ліцензії ПАТ «Дельта Банк» та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не довів протиправність дій відповідачів, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів, внесених до ПАТ «Дельта Банк». Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов`язком, протиправної поведінки з боку Національного банку України, оскільки винесені ним постанови про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних, неплатоспроможних та про відкликання банківської ліцензії, відповідають положенням закону, є чинними та скасовані не були».

Подібні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 02 липня 2019 року у справі № 910/5000/18, від 28 січня 2020 року у справі №369/11928/17, 13 серпня 2021 року у справі № 757/4166/19-ц, від 05 листопада 2021 року у справі № 757/32858/18, від 07 червня 2022 року у справі №757/65202/17-ц, від 21 липня 2022 року у справі № 757/39848/18, від 01 лютого 2023 року у справі № 757/27406/19-ц та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі №761/45721/16 (провадження № 14-122цс20) вказано, що:

«прояви заподіяння шкоди можуть бути різноманітними, і вони не можуть бути визначені через вичерпний перелік. Наприклад, банку можуть бути завдані збитки шляхом відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання банківських послуг за цінами нижче ринкових, надання ризикових кредитів чи здійснення інших ризикових чи невигідних операцій тощо. Водночас неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди та виявлення її розміру можуть не збігатись у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності банком в майбутньому. Втрата платоспроможності банком, який раніше був платоспроможним, саме по собі може свідчити про заподіяння банку шкоди (див. також mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)). Набуття банком ознак неплатоспроможного внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб банку, власників істотної участі, інших пов`язаних з банком осіб саме по собі може свідчити про завдання шкоди банку також і тому, що втрата можливості здійснювати банківську діяльність виключає отримання банком доходу від неї, а майно банку не може використовуватись як єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення банківської діяльності, що призводить до зниження вартості майна банку та, як правило, тягне його пооб`єктний продаж.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена. Водночас кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки. Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, однак, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи.

Процедури ліквідації банків, передбачені розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», мають багато спільного з процедурами ліквідації банкрута, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства. Так, в обох випадках повноваження органів управління переходять до особи, визначеної відповідно до закону, яка вправі, в тому числі, звертатися з вимогами до осіб, які мають дебіторську заборгованість перед банкрутом або банком; здійснюється продаж майна банкрута або банку; в обох випадках коштів банкрута або банку, в тому числі виручених від продажу майна, може не вистачити для задоволення вимог всіх кредиторів, тому кошти банкрута або банку спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій законом.

З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у пункті 4 статті 2 цього Закону) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить 200 тисяч гривень. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку. Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення. Така черговість встановлена статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу. Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 57).

Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88). Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку.

Отже, порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження №12-185гс19, пункт 7.61)».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків» від 30 червня 2021 року № 1588-IX, який на час вирішення цієї справи судами набрав чинності, зокрема внесені зміни до Закону щодо врегулювання порядку та підстав відшкодування шкоди (збитків) за вимогами Фонду, які спрямовуються на задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію.

У статті 52 Закону в зазначеній редакції передбачено, що Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки):

завдану банку, з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності вимог кредиторів, зазначених у пунктах 1-8 цієї частини;

завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації (абзаци тринадцятий і чотирнадцятий частині першій цієї статті).

У частині п`ятій цієї статті визначені суб`єкти такої відповідальності: пов`язані з банком особи та/або інші особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку та/або прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду. Такі особи у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність.

Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).

У частині дев`ятій цієї статті передбачено, що кошти, стягнуті та/або одержані Фондом з осіб, зазначених у частині п`ятій цієї статті, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку, зазначених у пунктах 1-8 частини першої цієї статті, які виникли у зв`язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв`язку із стягненням шкоди (збитків). Припинення банку як юридичної особи не є підставою та не призводить до закінчення чи припинення процесів, позовів чи проваджень, що були ініційовані відповідно до цієї частини Фондом, та не є підставою для звільнення від відповідальності та/або припинення відповідальності осіб, проти яких такі процеси, позови чи провадження були ініційовані. Усі вимоги Фонду у зв`язку із такими процесами, позовами або провадженнями, у тому числі всі вимоги про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної кредиторам (колишнім кредиторам) банку, не припиняються з припиненням банку.»

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи викладене, суд вважає позовні вимоги Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед» до Національного банку України про стягнення шкоди необґрунтованими, відповідно задоволенню не підлягають.

Таким чином, заява Національного банку України про застосування строку позовної давності залишена судом без задоволення з огляду на відмову у задоволенні позову по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед» відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено: 29.06.2023.

Суддя В.В. Бондарчук