Рішення № 111829673, 20.06.2023, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/1784/22

Провадження № 2/201/381/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року м Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.

з секретарем судового засідання Галко С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного районну Дніпровської міської ради про виселення,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

В лютому 2022 року позивач звернувся до суду із вищенаведеним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа Управління-службау справахдітей АдміністраціїСоборного районнуДніпровської міськоїради провиселення.

В обґрунтування доводів позову позивач посилається на те, що 17 грудня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 07./314-7, відповідно до якого банк надає у тимчасове користування на умовах забезпечення повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 65000 доларів США.

В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 07./314/7 ОСОБА_1 як «Іпотекодавець» передала в іпотеку кв. АДРЕСА_1 .

Оскільки позичальник не належним чином виконувала взяті на себе зобов`язання по кредитному договору - було звернуто стягнення на квартиру Іпотекодавця на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та звернувся з відповідною заявою до реєстратора.

Державним реєстратором Дворецькою Ю.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47562218 від 01 липня 2019 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 липня 2019 року № 174856142, було зареєстровано право власності за АТ «Укрсоцбанк», а саме кв. АДРЕСА_1 .

Згідно рішення № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року , було прийнято рішення щодо припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» де в п.п.1.2 визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у АТ «Альфа - банк».

Згіднодовідки,виданої Департаментомнадання адміністративних послуг тадозвільних процедур управління усфері державноїреєстрації відділуобліку проживанняфізичних осіб,в квартиріяка знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_2 власником якогоє АТ«Альфа Банк» зареєстровані: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Малолітній ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі після укладення договору іпотеки, тобто передача майна в іпотеку відбулася раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи.

Відповідачі втратили право користування квартирою, а тому позивач посилаючись на норми діючого законодавства, а саме ст.ст. 319,321 ЦК Кодексу, ст. 109 ЖК України, та на Закон України «Про іпотеку» просили примусово виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_3 (а.с. 1-4)

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 22 лютого 2022 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.37).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с. 38-40).

До суду 05 квітня 2022 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.41-43).

Ухвалою судді від 06 квітня 2022 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного районну Дніпровської міської ради про виселення (а.с. 44-45).

07 лютого 2023 року ухвалою суду замінено назву позивачав цивільній справі№ 201/1784/22за позовомАкціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного районну Дніпровської міської ради про виселенняз Акціонерного товариства «Альфа - Банк» на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (а.с. 114-115).

Ухвалами суду від 12 травня 2022 року, 06 жовтня 2022 року, 07 лютого 2023 року , 09 травня 2023 року , 20 червня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотань представника позивача про зупинення провадження у справі.

27 березня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 128-129).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, надавав суду заяви про розгляд справи за їх відсутності на задоволенні позовних вимог наполягав.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, представник відповідача ОСОБА_1 неодноразово надавав клопотання про зупинення розгляду справи та про відкладення слухання справи у зв`язку зі знаходженням відповідача ОСОБА_1 за межами України, куди остання виїхала у зв`язку з початком збройної агресії російської федерації, правом на надання відзиву не скористалися.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, 29 травня 2023 року надали заяву в якій просили суд з метою захисту інтересів дитини просили прийняти рішення враховуючи інтереси.

В силу положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Таким чином, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини встановленні судом

17 грудня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 07./314-7, відповідно о якого банк надає у тимчасове користування на умовах забезпечення повернення , строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 65000 доларів США (а.с. 6-8).

В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 07./314/7 ОСОБА_1 як «Іпотекодавець» передала в іпотеку кв. АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).

Згідно довідки,виданої Департаментомнадання адміністративних послуг тадозвільних процедур управління усфері державноїреєстрації відділуобліку проживанняфізичних осіб,в кв.яка знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_2 власником якогоє АТ«Альфа Банк» зареєстровані: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Малолітній ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі з 25 січня 2008 року, тобто після укладення договору іпотеки, тобто передача майна в іпотеку відбулася раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи (а.с. 14)

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна державним реєстратором Дворецькою Ю.О. Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 24 червня 2019 року право власності на кв. АДРЕСА_3 зареєстровано за позивачем (а.с. 15).

Позивачем 30 листопада 2021 року направлялись відповідачам вимога про добровільне звільнення приміщення (а.с. 16-26).

Відповідно до протоколу позачергових зборів акціонерів АТ «Альфа - Банк» № 2/2022 від 12 серпня 2022 року було прийнято рішення про перейменування банку на АТ «СЕНС БАНК», про що 30 листопада 2022 року в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців громадських формувань, внесено відповідний запис № 1000681070177055612, відповідно до якого банк має назву АТ «СЕНС БАНК», на підтвердження чого надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, протокол № 2/2022 позачергових загальних зборів Акціонерного товариства «Альфа - Банк», статут АТ «СЕНС БАНК», який затверджений позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа - Банк» від 12 серпня 2022 року та Витяг з державного реєстру банків (а.с.97-107).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено главою 49 «Забезпечення виконання зобов`язання» ЦК України та Законом України «Про іпотеку».

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК Української РСР, відповідно до частини другої якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», якій кореспондує положення ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку», частини третьої статті 109 ЖК Української РСР. Зазначене підтверджується також тим, що згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15.

Як вбачається із кредитного договору та договору іпотеки, встановлено, що квартиру АДРЕСА_3 було придбано за кредитні кошти отримані іпотекодавцем в іноземній валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар.

Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, можна зазначити, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

З матеріалів справи вбачається, що умовами іпотечного договору, укладеного 17 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 , предметом якого є надання в іпотеку квартири АДРЕСА_3 , передбачено, що іпотекою за ним забезпечується виконання зобов`язань іпотекодавця за укладеним між ОСОБА_1 та позивачем договору кредиту від 17 грудня 2007 року №07.1/314-7, при цьому предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2007 року.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору від 17 грудня 2007 року №07.1/314-7, Кредит надається Банком на придбання кв. АДРЕСА_3 , згідно договору купівлі - продажу від 17 грудня 2007 року укладеного між позичальником та ОСОБА_4 .

Отже, зазначене підтверджує той факт, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів і забезпечена іпотекою цього житла.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, виселення громадян без надання іншого постійного житла при зверненні стягнення на предмет іпотеки допускається, якщо це майно було придбано за кредитні кошти, що предбачається наступними постановами Верховного Суду.

Постанова ВС від 12 вересня 2018 р. у справі № 199/3679/15 «…Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини третьої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення.

Таким чином, за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК УРСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132-2 ЖК УРСР.

Позицією ВС КЦС у постанові від 16.09.2020 р. справа № 442/328/19 передбачено наступне: «Разом з тим стаття 109 ЖК Української РСР не може беззаперечно використовуватись боржниками проти законних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки були житлові приміщення призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України.

Дія статті 109 ЖК Української РСР спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Встановлення в іншій справі обставин про те, що у відповідача є інше постійне місце проживання, в якому він проживає, дає підстави для його виселення із садового будинку без надання іншого житлового приміщення, оскільки частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, що має більше одного місця проживання і не може бути підставою для звуження правомочностей власника».

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду (Постанова від 22 березня 2023 р., справа № 361/4481/19 Провадження № 14-109 цс 22)

Аналізуючи статтю 109 ЖК УРСР, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК УРСР відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК УРСР, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Так званого адміністративного виселення на вимогу будь-яких осіб чи органів, наділених владними повноваженнями, ЖК УРСР не містить, що відображає ті зміни у законодавстві, які запроваджені в Україні у зв`язку з рухом держави до Європейського Союзу та необхідністю захисту основоположних прав людини.

А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» (Акціонерного товариства «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення з квартири АДРЕСА_4 .

Разом з тим відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05.30 год. 24 лютого 2022 р. строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону № 898-IV пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Суд вважає, що вказаний вище Закон має бути застосований у цій справі, оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, тому виконання рішення суду в частині виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 слід зупинити на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України

На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного районну Дніпровської міської ради про виселення задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 з кв. АДРЕСА_5 .

Стягнути врівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» судовий збір в розмірі 2481 грн.

Зупинити виконання рішення на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 26 червня 2023 року.

Суддя С.О. Демидова