Рішення № 111733164, 22.06.2023, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/661/23

ЄУН № 226/661/23

Провадження №2/226/164/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Клепка Л.І.,

при секретарі Філіпповській Т.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду в місті Мирноград Донецької області в порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Десятого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення не отриманої одноразової виплати, що нараховується при виході на пенсію за віком, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги діє адвокат Сулімов О.П., звернувся до суду з позовом до Десятого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення про стягнення не отриманої одноразової виплати, що нараховується при виході на пенсію за віком.

В обґрунтування вимог вказав, що з 01.12.2014 року 15.08.2022 року позивач працював у Десятому воєнізованому гірничорятувальному загоні Державної гірничорятувальної служби у вугільній промисловості. Згідно наказу від 15.08.2022 №180/п його було звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. При звільненні відповідач у порушення п.12.5 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості, який передбачає виплату працівнику, що має право на пенсію за віком при першому звільненні з підприємства при стажі понад 20 років в розмірі трьох середньомісячних заробітків, таку допомогу позивачу не виплатив.

Зазначаючи на те, що відповідач, на якого відповідно по п.3.1 Галузевої угоди розповсюджується її дія, протиправно позбавив позивача гарантованої йому п.12.15 Галузевої угоди виплати, що відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод порушує його право власності, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь одноразову допомогу при звільненні в розмірі 56267,70 грн., яка складається з його трьох середньомісячних заробітків, виходячи з середньомісячного заробітку, взятого ним з індивідуальних відомостей про застраховану особу у Пенсійному Фонді України, в розмірі 18755,90 грн.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилися, клопотань про розгляд справи за їх участю суду не надали. Представником позивача на адресу суду спрямовано заву про розгляд справи у його відсутність, у якій він просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Згідно відзиву відповідача на позов, позовні вимоги позивача ним не визнаються. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивач дійсно у період з 01.12.2014 по 15.08.2022 перебував з ним у трудових відносинах. У період з 30.04.2022 по 15.08.2022 позивач на роботі був відсутній, обов`язки за трудовим договором не виконував, заробітну плату не отримував. 12.08.2022 позивач звернувся з заявою, надісланою ним на електронну пошту 10 ВГРЗ, про звільнення його з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. При зверненні з вказаною заявою свою відсутність на роботі з 30.04.2022 позивач пояснив тим, що у зв`язку з військовими діями на території Донецької області він вивозив сім`ю у більш безпечне місце. У зв`язку з цим його відсутність на роботі була визнана такою, що викликана поважними причинами, і наказом 10 ВГРЗ №180/к від 15.08.2022 його було звільнено з роботи. На виконання вимог ст. 116 КЗпП України позивача 15.08.2022 було ознайомлено з наказом про звільнення та належними йому розрахунковими сумами, спору щодо яких у позивача не виникло, що свідчить про виконання відповідачем вимог трудового законодавства щодо виплати позивачеві належних йому при звільненні сум.

Також відповідач у своєму відзиві на позов звертає увагу, що в розумінні Закону України «Про оплату праці» одноразова допомога не належить до заробітної плати, а відноситься до соціальних гарантій. Розмір допомоги позивачем визначено неправильно, так як середня заробітна плата відповідно до Порядку, затвердженого КМУ від 08.02.1995 №100, має обчислюватися виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, а позивачем не враховано, що в період з 30.04.2022 по 15.08.2022 у зв`язку зі знаходженням його у безоплатних неявках, заробітна плата йому не виплачувалася. Тому середня заробітна плата для нарахування позивачеві одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 Порядку повинна була б обчислюватися виходячи з посадового (місячного) окладу, встановленого на момент звільнення, що складає 10430,00 грн.

Разом з цим, як зазначає відповідач, Законом України від 15.03.2022 №2136 "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (зі змінами внесеними Законом України від 01.07.2022 № 2352 "Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин") статтею 11 роботодавцям надано право ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, у зв`язку з чим адміністрацією загону було прийняте рішення про зупинення дії п.8.15 Колективного договору, яким передбачено виплату одноразової допомоги, на час воєнного стану, про що було повідомлено Первинну профспілкову організацію НПГУ 10 ВГРЗ листом від 03.05.2022 № 04/ 7 -549.

Крім цього, відповідач звертає увагу на Закон України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набув чинності 19.07.2022 року, яким змінено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник відповідно до статті 233 КЗпП України має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП), а позивачем вказаний строк пропущено, так як з наказом про звільнення та нарахованими йому сумами при звільненні він ознайомився 15.08.2022 року, що знаходиться за межами трьохмісячного строку. З урахуванням вище зазначеного просив суд у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що гарантії виплати спірної одноразової допомоги, передбачені п.12.5 Галузевої угоди не залежать від того, врегульована ця виплата Колективним договором чи ні. Щодо доводів відповідача з приводу пропуску позивачем строку звернення до суду вказує, що статтею 233 КЗпП України визначено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, він має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Разом з тим, такого повідомлення позивач не отримував, тому доводи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду вважає безпідставними.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 17.09.1997 по 25.11.2014 працював у Шостому воєнізованому гірничорятувальному загоні Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості України. 25.11.2014 був звільнений з роботи відповідно до ст.36 п.5 КЗпП по переводу в Десятий воєнізований гірничорятувальний загін, де працював з 01.12.2014 по 15.08.2022 (а.с.16).

Наказом від15.08.2022№180/пйого булозвільнено зроботи завласним бажанняму зв`язкуз виходомна пенсію згідно ст.38 КЗпП України, що підтверджується записами його трудової книжки та наказом про звільнення (а.с.16,88). Стаж роботи у ВГРЗ більше 20 років. Страховий стаж становить 31 рік (а.с.24).

Предметом спору є виплата одноразової грошової допомоги, що нараховується при виході на пенсію за віком, передбачена колективним договором.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Аналогічні положення містяться устатті 1 Закону України "Про колективні договори і угоди".

Статтею 5 вказаного Закону встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст.116КЗпП Українипри звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок. Про суми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплати(основната додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати,інші виплати,на які працівникмає правозгідно зумовами трудовогодоговору івідповідно дозаконодавства,у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати». У разіспору пророзмір сум,нарахованих працівниковіпри звільненні,роботодавець повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорюваному ним суму.

Отже, чинне законодавство прямо покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, як на підставі норм Закону України "Про оплату праці",так і відповідно до умов колективного договору, що дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.Тобто, поняттям«всіх сум, що належать працівнику від підприємства», охоплюються і виплати, передбачені колективним договором. Такий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

З матеріалів справи слідує, що Десятий воєнізований гірничорятувальний загін є професійним гірничорятувальним підрозділом Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості України та входить до складу ДВГРС, яка належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Відповідно доп.8.15Колективного договоруна 2017-2022роки,підписаного міжвідповідачем таПервісною профспілковоюорганізацією незалежноїпрофспілки гірниківУкраїни 10ВГРЗ,робітнику,який маєправо напенсію завіком абоінвалідністю (незалежновід віку)при першомузвільнені з10ВГРЗ (незалежновід причинзвільнення,крім випадків звільненняза порушеннязаконодавства,трудової дисципліниі правилтехніки безпеки)сплачується одноразовадопомога,розмір якоюзалежить відстажу роботив галузі(втому числіна Підприємствах колишньогоСРСР)і середньогозаробітку:при стажіроботи дляжінок 7,5років,для чоловіків10років -в розміріодного середньомісячногозаробітку; пристажі роботидля жінок12,5років,для чоловіків 15років двох середньомісячнихзаробітків;при стажіроботи дляжінок 17,5та длячоловіків 20років -трьох середньомісячнихзаробітків (а.с.117-118).

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 у вугільній галузі України пропрацював більше 20 років, що дає йому право на отримання одноразової допомоги, передбаченої п.8.15 Колективного договору, у розмірі трьох середньомісячних заробітків, яка, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, при звільненні йому сплачена не була.

Як зазначає відповідач, причиною невиплати позивачу одноразової допомоги стало зупинення дії п.8.15 Колективного договору на 2017-2022 роки на період воєнного стану відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022, що підтверджується наказом №113/1 від 02.05.2022 «Про призупинення окремих пунктів колективного договору» (а.с.156-156 на звороті).

03.05.2022 за вих. №04/7-549-1 про прийняття вказаного рішення було повідомлено Голову ППО НПГУ 10 ВГРЗ (а.с.84).

Станом на момент звільнення позивача наказ №113/1 від 02.05.2022 «Про призупинення окремих пунктів колективного договору» був чинним.

Згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і триває по теперішній час. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правовогорежиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнногостану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (п.3 Указу).

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України. Закон набрав законної сили 24 березня 2022 року, не визнаний неконстутиційним і є чинним.

За змістом ст. 11 вказаного закону, на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.

Пунктом 2 Розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану» діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Оскільки станом на час звільнення позивача з роботи закон був чинним і дія п.8.15 Колективного договору на підставі вказаного Закону була зупинена, що відповідає ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у відповідача не було обов`язку виплати позивачеві одноразової допомоги, тому суд не може погодитися з доводами позивача про неправомірність та дискримінаційність дій відповідача, а також з тим, що дії відповідача суперечать положенням Галузевої угоди.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що зупинення дії п.8.15 Колективного договору на 2017-2022 роки на період воєнного стану не позбавляє позивача права на отримання грошової допомоги після закінчення воєнного стану та його права на звернення до суду з такими вимогами у випадку, якщо відповідач не сплатить належної йому суми у добровільному порядку. Отже, вимоги позивача на сьогодні є передчасними.

Доводи відповідача про те, що позивачем було пропущено без поважних причин тримісячний строк позовної давності з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, суд не приймає і зазначає наступне.

Відповідно ч. 2 ст. 233 КЗпП, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Постановою КМУвід 23.12.2022року №1423 строк дії карантину встановлений Постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 09.12.2020 року № 1236з 19.12.2020 року було продовжено до 30 квітня 2023 року.

Оскільки, відповідно до п. 1глави XIX«Прикінцеві положення»КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Крім того, слід зазначити, що згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці»визначено структуру заробітної плати. Згідно вказаної статті заробітна плата складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Таким чином, одноразова допомога є грошовою виплатою, яка не передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати.

У своєму рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у системному зв`язку із положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Одноразова допомога, яка мала бути виплачена позивачу у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право при звільненні на пенсію згідно з умовами Колективного договору та Галузевої Угоди.

Таким чином, суд не може погодитися з доводами відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Оскільки суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є передчасними, так як на момент його звільнення з підприємства відповідачем відповідно до ст.11 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дія п.8.15 Колективного договору, яким передбачено виплату одноразової допомоги при звільненні за наявності відповідного стажу на період воєнного стану була зупинена, що об`єктивно позбавляловідповідача можливостівиплатити позивачуналежні йомугрошові коштипри звільненні, у задоволенні вимог позивача слід відмовити, що не створює позивачу перешкод у його зверненні до суду з цими ж вимогами після закінчення дії воєнного стану.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сулімов Олег Петрович, до Десятого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення не отриманої одноразової виплати, що нараховується при виході на пенсію за віком, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до суду Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.І.Клепка