Рішення № 111726139, 22.06.2023, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4285/23

Провадження № 2/750/827/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2023 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря Мойсієнка К.А.,

розглянув у підготовчому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

У травні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить в порядку поділу спільного майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 39,4 кв.м., житловою площею 17,2 кв.м.;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Ford Fusion, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2014 року випуску.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

В установлений судом строк відповідач відзив на позов не подав.

Позивач у підготовче засідання не з`явилась, від представника позивача на електронну адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника, зазначивши, що позов підтримує.

Відповідач у підготовче засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про визнання позову, вказавши, що не заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Частиною 3 статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

У відповідності до частини шостої статті 263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Згідно абз. 3 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Згідно із частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 червня 2008 року, який рішенням Деснянського районного суду від 22.02.2023 у справі № 750/169/23 розірвано.

Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

За час перебування у зареєстрованому шлюбі позивач та відповідач набули у власність рухоме та нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 39.4 кв.м., житловою 17.2 кв.м (а.с. 9-12) та автомобіль марки Ford Fusion, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2014 року випуску, номер кузова: НОМЕР_2 (а.с. 15).

У відповідності до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно частин першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

З огляду на викладене, визнання позову відповідачем та з урахуванням встановлених обставин, наявних у справі доказів, оскільки спірне майно було придбане подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період перебування їх у зареєстрованому шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Також,згідно положеньчастини першоїстатті 142ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що заява відповідача про визнання позову подана до початку розгляду справи по суті, суд на підставі вимог частини першої статті 141 та частини першої статті 142 ЦПК України приходить до висновку, що позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, а іншу частину витрат позивача по сплаті судового збору у розмірі 50 відсотків необхідно покласти на відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на її користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

За приписами статей 133, 137ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідачу правничу допомогу надавав адвокат Круць Володимир Миронович на підставі ордеру серії АТ № 1006774 від 22.03.2023 (а.с. 19).

Згідно акту виконаних робіт від 22.06.2023 адвокатом були надані наступні послуги: підготовка та написання позовної заяви 4000 грн. (2 год.); участь у судових засіданнях 2000 грн. (1 год.), а всього на суму 6000 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 22/06/23 від 22.06.2023 підтверджується сплата позивачем адвокату 6000 грн. за договором про надання правової допомоги № 27/02/23 від 27.02.2023.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на правничу допомогу у даній справі.

Також, суд знаходить підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на здійснення оцінки спірного майна, оскільки такі витрати були необхідні для розгляду справи та підтверджуються належними доказами.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номероблікової карткиплатника податків- НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номероблікової карткиплатника податків- НОМЕР_4 ) про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати об`єктом спільноїсумісної власностіподружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки Ford Fusion, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2014 року випуску, номер кузова: НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власностіна квартиру АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 право власностіна автомобіль марки Ford Fusion, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2014 року випуску, номер кузова: НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 накористь ОСОБА_1 4000 грн. 00 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору, 6000 грн. витрат на правничу допомогу та 3000 грн. витрат на оцінку спірного майна.

Головному управлінню Державної казначейської служби України в Чернігівській області (місцезнаходження: вул. Реміснича, 27, м. Чернігів; ідентифікаційний код юридичної особи - 37972475) повернути ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номероблікової карткиплатника податків- НОМЕР_3 ) 4000 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого згідно квитанції № 32528798800006504759 від 17 березня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи,якому повнерішення небуло врученеу деньйого проголошенняабо складення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя