Рішення № 11166491, 07.09.2010, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2010 р.           Справа № 3/60. За позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Чернівцігаз», м. Чернівці

про стягнення боргу та штрафних санкцій - 99125,37 грн.

Суддя О.В. Гончарук

Представники:

Від позивача –Ткаченко Р.Ю., довіреність №85/10 від 28.12.2009 року

Від відповідача –Бойчук О.В., довіреність №01/1351 від 05.10.2009 року

СУТЬ СПОРУ: дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Чернівцігаз»з позовом про стягнення 99125,37 грн., з яких 88975,25 грн. основного боргу, 7384,95 грн. інфляційних та 2765,15 грн. трьох процентів річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на факт порушення відповідачем умов договору поставки природного газу №06/09-510-р від 12.06.2009 року в частині оплати вартості отриманого природного газу згідно з актами прийому-передачі за серпень 2009 року.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, посилаючись на той факт, що відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Чернівцігаз», відповідно до вимог Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості. Відповідно до п. 3.7. цього Закону, зазначає відповідач, на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства.

Крім того, відповідачем висловлено свою позицію щодо правомірності позовних вимог в частині стягнення інфляційних та трьох процентів річних.

Так, відповідач зазначає, що позивач, вимагаючи стягнення сум інфляційних та річних, не вказав, яка правова природа цих стягнень в контексті положень Господарського кодексу України, а відтак, чи підлягають вони віднесенню до господарських санкцій, передбачених цим Кодексом.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 06.07.2010 року, порушено провадження у справі з призначенням її до розгляду на 12.08.2010 року.

Ухвалою від 12.08.2010 року, у зв’язку з неявкою представників сторін, розгляд справи відкладено на 03.09.2010 року.

На день вирішення спору, 03.09.2010 року, присутній у судовому засіданні представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на обставини зазначені у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 03.09.2010 року оголошено перерву до 07.09.2010 року.

У судове засідання 07.09.2010 року представники сторін не з’явились, що не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд установив.

12 червня 2009 року між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», як постачальником, та ВАТ «Чернівцігаз», як покупцем, укладено договір поставки природного газу за №06/09-510-р, згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу в 2009 році з ресурсу IV кварталу 2006 року природний газ, а відповідач - прийняти та оплатити поставлений природний газ.

Відповідно до п.п. 5.1. договору поставки природного газу №06/09-510-р від 12.06.2009 року, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом трьох робочих днів з моменту укладання цього Договору.

На виконання умов Договору, позивачем передано відповідачу в 2009 році природного газу на загальну суму 88975,25 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу. Відповідач, в свою чергу, власні зобов'язання з оплати вартості отриманого газу, станом на день вирішення спору, не виконав.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно з статтею 174 Господарського України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено статтею 175 ГК України.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом в процесі розгляду справи, відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання з оплати вартості отриманого природного газу в строк встановлений п.п. 5.1. договору поставки природного газу №06/09-510-р від 12.06.2009 року, а отже позовні вимоги в частині стягнення 88975,25 грн. основного боргу є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Абзацом шостим пункту 3.7 статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»визначено, що на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», крім рішень про виплату заробітної плати, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів.

Таким чином, даною нормою врегульовано питання необхідності зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання рішень щодо підприємств паливно-енергетичного комплексу, тобто регулюються інші відносини на стадії виконання судового рішення, в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відтак, такі посилання не можуть вважатись обґрунтованими запереченнями щодо неможливості задоволення позову.

Крім того, позивачем, з посиланням на частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, нараховано відповідачу 7 384,95 грн. інфляційних за період з вересня 2009 року по березень 2010 року та 2765,17 грн. трьох відсотків річних за період з 18.06.2009 року по 02.07.2010 року.

При чому, відповідачем щодо можливості задоволення цієї частини позову, висловлено позицію пов’язану з відсутністю у позивача розкриття правової природи вищезазначених стягнень в контексті положень Господарського кодексу України.

Господарський суд, вирішуючи дане питання виходить з того, що при правозастосуванні застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої і визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною.

Відповідно до частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Згідно з частиною другою статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин, які позначаються тут як майнові відносини у сфері господарювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, при цьому відповідно до частини першої статті 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Тому, спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання.

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

Виходячи з вищевказаного, позивачем правомірно заявлено до стягнення 7384,95 грн. інфляційних 2765,17 грн. та трьох відсотків річних з посиланням на статтю 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а частиною першою статті 43 цього кодексу встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Досліджені у судовому засіданні докази, в розрізі з встановленими вищезазначеними обставинами справи, дають суду зробити висновок про обґрунтованість позовних вимог, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, при цьому, стягуються з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, с у д –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Чернівцігаз»(м. Чернівці, вул. Винниченка, 9А, р/р № 26006301826906 в ПІБ МФО 356163, код ЄДРПОУ 03336166) на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(м. Київ, вул. Шолуденко, 1 р. №26008301970 в ВАТ «Ощадбанк», м. Київ МФО 300465, код ЄДРПОУ 31301827) 88975,25 грн. основного боргу, 7384,95 грн. інфляційних, 2765,17 грн. трьох відсотків річних, 992 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

Повне рішення складено 10.09.2010 року.

Суддя                                         О.В. Гончарук.