Рішення № 11166183, 13.09.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.10                                                                                 Справа № 11/188пд.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю вуглепромислової фірми “Термоантрацит”, м. Свердловськ Луганської області

до 1-го відповідача - Дочірнього підприємства “Шахта № 71 -СПЕЦПРОМТЕХНІКА” Товариства з обмеженою відповідальністю вуглепромислової фірми “Термоантрацит”, м. Свердловськ Луганської області

2-го відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Луганськ

про визнання недійсним договору оренди

суддя Москаленко М.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Птушко С.В., ліквідатор (ухвала господарського суду Луганської області у справі № 12/56б від 07.06.2010);

від 1-го відповідача –повноважний представник не прибув;

від 2-го відповідача - Маркєлов О.Ю., дов. № 18-01-00108 від 13.01.2009;

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору № 7 від 01.04.2010 року про внесення змін до договору оренди державного майна від 10.10.1997 № 000152/09, щодо передачі права оренди ЦМК шахтодільниці № 71 ДВАТ “Шахта “Довжанська - Капітальна” ДП “Шахта № 71 - СПЕЦПРОМТЕХНІКА” ТОВ ВФ “Термоантрацит”.

В судове засідання прибули повноважні представники позивача та другого відповідача у справі.

З письмовою довіреністю № 14 від 20.04.2010 від імені першого відповідача - Дочірнього підприємства “Шахта № 71 -СПЕЦПРОМТЕХНІКА” Товариства з обмеженою відповідальністю вуглепромислової фірми “Термоантрацит”, прибув Антипенко О.О. Зазначена довіреність має реквізити підпису "Директор ДП “Шахта № 71 - СПЕЦПРОМТЕХНІКА” ТОВ ВФ “Термоантрацит” Смітюхов А.В. та підпис вказаної особи.

Як встановлено судом, на даний час Смітюхов А.В. не є директором Дочірнього підприємства “Шахта № 71 - СПЕЦПРОМТЕХНІКА” Товариства з обмеженою відповідальністю вуглепромислової фірми “Термоантрацит” (рішення власника ДП «Шахта № 71 –Спецпромтехніка»від 02.08.2010 –а.с. 95), тому надана Антиповим О.О. довіреність не ж документом, на підставі якого Антипову О.О. надані повноваження щодо представника інтересів першого відповідача в суді.

За таких обставин Антипенко О.О. не є повноважним представником першого відповідача у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на такі обставини:

- спірну угоду укладено відповідачами з порушенням вимог ст.ст. 5, 7, 9, 10, 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та вимог ст. 203 Цивільного кодексу України;

- позивач є єдиним засновником першого відповідача у справі (материнським підприємством); на підставі постанови господарського суду Луганської області від 01.02.2010 у справі № 12/560б ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю вуглепромислової фірми «Термоантрацит» Кулік В.В. повинен був розпочати процедуру ліквідації першого відповідача та здійснити у встановленому законом порядку повернення майна, що було передане останньому в оперативне управління, та майна, що залишилося після ліквідації дочірнього підприємства, до складу активів засновника (власника) для включення до ліквідаційної маси;

- замість вищезазначених дій ліквідатор позивача Кулік В.В. уклав спірну угоду, чим порушив приписи ст. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

- передачу орендованого майна позивачем дочірньому підприємству було здійснено разом з поліпшеннями орендованого майна, що суперечить інтересам кредиторів у справі про банкрутство позивача, зменшує ліквідаційну масу та ставить під сумнів можливість повного погашення вимог кредиторів в ліквідаційній процедурі.

Письмовим відзивом (а.с. 92-94) на позову заяву перший відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Письмовим відзивом № 10-01-03620 від 30.07.2001 (а.с. 68) на позовну заяву та додатковими письмовими поясненнями по суті спору (а.с. 96) другий відповідач проти позову заперечив з викладених у відзиві підстав.

Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, вислухавши присутніх в судових засіданнях представників сторін, суд встановив такі фактичні обставини.

10.10.1997 між другим відповідачем у даній справі як Орендодавцем та товариством з обмеженою відповідальністю «Термоантрацит», правонаступником якого є позивач у даній справі, як Орендарем укладений договір № 000152/09 оренди державного майна шахти № 71 ДВАТ «Шахта Довжанська –Капітальна»(а.с. 101-105) (далі за текстом –договір).

Відповідно до умов пункту 1.1. договору другий відповідач передав, а ТОВ «Термоантрацит»прийняло у строкове платне володіння та користування майно шахти № 71 ДВАТ «Шахта Довжанська –Капітальна», склад та вартість якого визначені відповідно до акту оцінки та передавального балансу на 01.08.1997 у розмірі 1608050 грн. 00 коп.

Умовами пункту 10.1 договору сторони договору встановили строк його дії –з 10.10.1997 строком на 20 років.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, постановою господарського суду Луганської області від 01.02.2010 у справі № 12/560б позивача визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором товариства з обмеженою відповідальністю вуглепромислової фірми «Термоантрацит»призначено Куліка Віктора Вікторовича.

01.04.2010 на підставі заяви першого відповідача та листа позивача (а.с. 69 –70) між позивачем та відповідачами укладений договір № 7 про внесення змін до договору оренди державного майна від 10.10.1997 № 000152/09 (а.с. 106-107) (далі за текстом –договір №7).

Відповідно до умов договору № 7 Преамбулу договору від 10.10.1977 № 000152/09 за згодою сторін вказаного договору викладено у такій редакції:

«Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області (надалі –Орендодавець), розташоване за адресою: м. Луганськ, площа Героїв Великої Вітчизняної Війни, 3-а, (код 13398493), в особі начальника відділення пшеничного Миколи Миколайовича, що діє на підставі Положення, з одного боку, та Дочірнє підприємство «Шахта № 71 –СПЕЦПРОМТЕХНІКА»товариства з обмеженою відповідальністю вуглепромислової фірми «Термоантрацит» (надалі –Орендар), розташоване за адресою: Луганська область, м. Свердловськ, АБК шахти № 71 (код 32831359), в особі директора Смітюхова Анатолія Володимировича, що діє на підставі Статуту, з іншого боку, уклали цей Договір про наведене нижче».

Крім того, спірною угодою договір доповнено пунктом 9.3 такого змісту: «9.3. Орендар та будь-які інші особи не справі задовольняти вимоги своїх кредиторів за рахунок майна, яке входить до складу орендованого цілісного майнового комплексу».

Оспорювань угоду підписано повноважними представниками позивача та відповідачів за даним позовом, а також скріплено їх печатками.

Доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та відповідачів щодо укладення договору № 7 позивачем під час судового розгляду справи не надано.

01.04.2010 сторонами договору № 7 підписано Акт прийому –передачі в оренду цілісного майнового комплексу шахтодільниці № 71 ДВАТ «Шахта «Довжанська –Капітальна»(а.с.59 - 63).

Таким чином, майно позивача, якого визнане банкрутом, за згодою орендодавця державного майна передано від банкрута іншому орендарю.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 07.06.2010 у справі № 12/560б повноваження арбітражного керуючого Кулик Віктора Вікторовича припинені, ліквідатором позивача призначено Птушка Сергія Володимировича.

В обґрунтування доводів про порушення оспорюваною угодою прав позивача останній зазначає, що при укладанні спірної угоди її сторонами не передбачено ніякої компенсації за здійснені орендарем (позивачем) поліпшення орендованого майна, що суперечить інтересам кредиторів позивача (а.с. 78).

При цьому позивач послався на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 27.07.2010 у справі № 12/560б, якою залишено без змін ухвалу господарського суду Луганської області від 07.06.2010 у справі № 12/560б.

Розглянувши матеріали, додані до позовної заяви, надані учасниками судового процесу докази, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні у повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Правовідносини сторін у даній справі регулюються положеннями Розділу 4 книги першої та глави 58 розділу 3 книги п’ятої Цивільного кодексу України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна», іншими нормативними актами щодо питань порядку надання в оренду майна, що є державною власністю.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що спірну угоду

укладено з порушенням вимог ст.ст. 5, 7, 9, 10, 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі за текстом –Закон про оренду), ст. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі за текстом –Закон про банкрутство), а також послався на порушення спірною угодою інтересів кредиторів позивача, що обумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до приписів ст. 5 Закону про оренду орендодавцем державного майна, зокрема, може бути Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва –щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.

Як встановлено судом під час розгляду справи, постановою господарського суду Луганської області від 01.02.2010 у справі № 12/560б позивача визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором товариства з обмеженою відповідальністю вуглепромислової фірми «Термоантрацит»призначено Куліка Віктора Вікторовича.

Таким чином, спірну угоду сторонами у даній справі укладено у межах наданих їм повноважень та підписано повноважними посадовими особами сторін у справі, зокрема, з боку позивача.

Відповідно до приписів ст. 26 Закону про оренду договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено, а також у разі банкрутства орендаря.

Статтею 27 Закону про оренду визначено правові наслідки припинення або розірвання договору оренди: у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Укладений між позивачем та другим відповідачем договір оренди після визнання позивача банкрутом не був розірваний (припинений) з цих підстав, на момент укладення договору № 7 строк дії основного договору не закінчився.

Приписами Закону про оренду не встановлено порядку заміни орендаря за договором оренди державного майна. Разом з цим вказаний Закон не містить заборони заміни сторони у зобов’язанні. За таких обставин не є необхідним укладення нового договору оренди для заміни орендаря за наявності згоди на це органу, уповноваженого управляти державним майном.

У суду відсутні підстави для висновку щодо порушення позивачем у справі вимог Закону про оренду щодо необхідності повернення орендованого майна, оскільки сторонами у справі за згодою орендодавця державного майна (другого відповідача у справі) складено та підписано Акт передачі орендованого державного майна від позивача першому відповідачеві.

Приписами ст. 25 Закону про банкрутство визначені повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії. Зокрема, ліквідатор з дня свого призначення може з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 Закону про банкрутство, подати до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

          В свою чергу, частиною десятою ст. 17 Закону про банкрутство встановлено, що керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

          Доказів наявності підстав для звернення до суду з даним позовом саме в порядку ст.ст. 17, 25 Закону про банкрутство позивачем під час судового розгляду справи не надано.

Як на одну з підстав позовних вимог позивач послався на факт порушення інтересів кредиторів позивача, визнаного банкрутом.

Статтею 27 Закону про оренду встановлено, що орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Вказана норма кореспондується за своїм змістом з приписами ст. 778 Цивільного кодексу України.

Разом з цим відповідно до положень ст. 30 Закону про оренду у разі банкрутства орендаря він відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності, відповідно до законодавства України.

Право власності на здійснені позивачем поліпшення орендованого майна за позивачем не визнавалося. Вимог про компенсацію вартості здійснених поліпшень позивач не заявляв. Крім того, позивачем взагалі не зазначено про наявність згоди орендодавця державного майна за договором –другого відповідача у справі, на здійснення поліпшень орендованого майна.

Посилання позивача на факт порушення інтересів його кредиторів внаслідок неотримання грошової компенсації за здійснені позивачем поліпшення орендованого майна не можуть бути підставою для висновку про порушення оспореною угодою прав позивача, оскільки позивач не позбавлений права отримати таку компенсацію і визнання спірної угоди недійсною ніяким чином не вплине на право позивача відшкодувати витрати на поліпшення орендованого майна.

За таких обставин суд доходить висновку про те, що позивачем не доведено факту порушення оспорюваною угодою його прав та охоронюваних законом інтересів.

В силу ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з’ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав особи, яка звернулася до суду з позовом, а також наявність спору між сторонами, оскільки в силу ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судом підвідомчі справи саме у спорах, що виникають між сторонами з тих або інших підстав, і, відповідно ухвалити рішення про захист порушеного права або відмову позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

За відсутності встановлення факту порушення суб’єктивного матеріального права позивача є неможливим прийняття рішення про захист такого права.

Судовому захисту підлягає лише порушене на момент звернення право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 12.05.2010 у справі № 28/22.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного вище позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, є необґрунтованими, а тому у їх задоволенні слід відмовити з віднесенням на позивача судових витрат у справі на підставі приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні відмовити у повному обсязі.

2.Судові витрати покласти на позивача.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дата складення та підписання повного рішення –16.09.2010.

Суддя                                                                       М.О. Москаленко