Рішення № 11165611, 10.09.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

10.09.2010 р. Справа № 19/68

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕК „РАС Логістик”, м. Львів

до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, с. Верхня Визниця Мукачівського району

про стягнення 16240 грн., в тому числі 15 300 грн. основного боргу та 940 грн. збитків, понесених внаслідок оплати послуг юридичної фірми,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

представники:

Позивача Василенко Ю.В., директор

Відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю „ТЕК „РАС Логістик”, м. Львів заявлено позов до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Хуст про стягнення 16240 грн., в тому числі 15 300 грн. основного боргу та 940 грн. збитків, понесених внаслідок оплати послуг юридичної фірми, а також судові витрати.

Позивачем на адресу суду 25.08.2010 року надіслано телеграму № 798 від 25.08.2010 року, в якій просить суд розглянути спір за наявними у справі матеріалами та підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтовуючи мотивами, викладеними в позовній заяві, стверджує, що відповідач своєчасно не виконав умови договору № 671 на виконання транспортних послуг від 21.10.2009 року, а саме не надав транспортні послуги та не повернув суму 15 300 грн. сплачених за надання транспортних послуг.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи (ухвали суду від 20.07.2010 року, 13.08.2010 року та 26.08.2010 року надіслані відповідачу рекомендованим листом з повідомленням; повідомлення судова повістка б/н від 23.07.2010 року; повідомлення судова повістка б/н від 24.07.2010 року; повідомлення судова повістка б/н від 20.08.2010 року та повідомлення судова повістка б/н від 03.09.2010 року), у судові засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, витребувані ухвалами суду документи не подав, тому справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Вивчивши, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача,

суд встановив:

21 жовтня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „ТЕК „РАС Логістик”, м. Львів (експедитор 1) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, м. Хуст (експедитор 2) укладено договір на виконання транспортних послуг № 671. Згідно умов договору експедитор 2 (відповідач) взяв на себе зобовязання надати експедитору 1 (позивачу) транспортно експедиційні послуги по території України або у міжнародному сполученні. Всі умови перевезення, характеристики вантажу, терміни і т. д., вказуються у разовій заявці, яка надається експедитору 2 (відповідачу) експедитором 1 (позивачем) на перевезення даного вантажу і являється невідємною частиною даного договору.

Пунктом 2.2.3 договору сторони встановили, що експедитор 2 (відповідач) зобовязаний доставити вантаж в пункт призначення і передати його уповноваженій особі. Відповідно до п. 2.2.4 передбачено, що експедитор 2 (відповідач) зобовязаний нести повну матеріальну відповідальність за вантаж, що перевозиться з моменту його отримання до моменту передачі, згідно товаро транспортних документів.

Розділом 3 договору встановлено, що експедитор 1 (позивач) перераховує на рахунок експедитора 2 (відповідача) вартість транспортних послуг, яка була вказана в разовій заявці на перевезення напротязі 10-ти календарних днів після отримання експедитором 1 (позивачем) оригіналів рахунку, акту виконаних робіт, якщо інше не вказано в разовій заявці на перевезення.

Згідно до замовлення на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1469-П від 05.05.2010 року, позивач замовив перевезення за маршрутом м. Казинцбарцика Чоп м. Рубіжне. Вказане замовлення містить всі істотні умови.

05.05.2010 року відповідачем було виставлено до оплати позивачу рахунок № 97 від 05.05.2010 року на суму 15300 грн. Факт оплати позивачем вищевказаного рахунку підтверджується платіжними дорученнями № 323 від 06.05.2010 року на суму 5300 грн. та № 327 від 07.05.2010 року на суму 10000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново господарськими визнаються цивільно правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. ст. 929, 931 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних із перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неналежно виконав взяті на себе зобовязання, не надав визначені договором на виконання транспортних послуг № 671 від 21.10.2009 року транспортні послуги та не повернув сплачені позивачем на виконання таких послуг грошові кошти в розмірі 15 300 грн.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України договори укладені між сторонами по справі, як цивільно правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобовязання за цими договорамимають виконуватися належним чином.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивачем на адресу відповідача був направлений лист № 7-Л від 11.05.2010 року з вимогою про повернення коштів за транспортні послуги в розмірі 15300 грн. Однак, відповідач на даний лист не відреагував, суму оплати за ненадані транспортні послуги за твердженням позивача не повернув.

Оскільки відповідач транспортні послуги не надав, суму оплати у розмірі 15300 грн. не повернув, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача суми 15300 грн.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідач документальних доказів на спростування обставин, викладених позивачем, не надав.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 940 грн. збитків, понесених внаслідок оплати послуг юридичної фірми, отриманих на основі договору про надання юридичних послуг № 17/905 від 05.07.2010 року.

Позивач вказує на те, що витрати на оплату послуг юридичної фірми відносяться до складу збитків, понесених ним у звязку з порушенням відповідачем виконання своїх зобовязань по договору.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

В силу ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, під збитками розуміються 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначені статті визначають загальне правило щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин в особи виникає право відшкодування збитків.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об'єктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора; протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання; причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками.

При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки наслідком протиправної дії.

Між тим, заявлена позивачем до стягнення грошова сума у розмірі 940 грн., витрачена ним у зв'язку з отриманням юридичних послуг від іншої юридичної особи безпосередньо, не може розглядатись як завдані йому (позивачу) відповідачем збитки, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюванню шкодою (Постанова ВСУ від 04.03.2002 року у справі № 2/217).

Таких викладених вище позицій дотримується і Вищий господарський суд України (Постанова ВГСУ по справі № 5/506-08 від 25.02.2009 року, Постанова ВГСУ по справі № 38/114 від 15.04.2010 року, Постанова ВГСУ по справі № 2-29/1012-2009 від 15.09.2009 року).

Таким чином, віднесення позивачем до збитків витрат на оплату послуг юридичної фірми суперечить закону, зокрема положенням ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України.

Крім того, статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Таким чином, ст. 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам чи юридичним фірмам.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем договір № 17/905 від 05.07.2010 року укладено з Приватним підприємством „Юридична фірма „Паритет Плюс”, яка не являється навіть адвокатським обєднанням.

Позивач посилається на те, що він поніс реальні збитки у виді оплати послуг юридичної фірми. Суд не може погодитися з тим, що вказані витрати є збитками, оскільки ці витрати позивача безпосередньо повязані з реалізацією його процесуальних прав у розгляді справи в суді, тому дані витрати слід відносити до судових витрат, які повинні відшкодовуватися в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків. Аналогічну позицію виклав Вищий господарський суд України в Інформаційному листі № 01-08/34 від 21.01.2009 року „Про внесення змін до пункту 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/164 від 18.03.2008 року „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 року”.

В звязку з вищевикладеним у задоволенні позову в частині стягнення 940 грн. збитків, понесених внаслідок оплати послуг юридичної фірми належить відмовити.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 153 грн. на відшкодування витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 204, 629, ч. 1 ст. 901, ст. ст. 929, 931 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕК „РАС Логістик”, м. Львів, вул. Олени Степанівни, 47 (код ЄДРПОУ 35774697) суму 15 300 (П'ятнадцять тисяч триста гривень) грн. заборгованості, а також суму 153 (Сто пятдесят три гривень) грн. на відшкодування витрат по сплаті державного мита та суму 236 (Двісті тридцять шість гривень) грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Пригара Л.І.