Рішення № 111643458, 31.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2023Справа № 910/14389/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Хомуйло Павліни Семенівни

до відповідача 1 - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях,

відповідача 2 - Національної поліції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії

за участю представників:

від позивача: Крестинська Л.А.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Медведський В.В.;

від третьої особи: Плотка І.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Хомуйло Павліна Семенівна звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, Національної поліції України, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Національної поліції України, викладену у листі від 07.09.2022 р. № 6281/09/31-2622, у погодженні включення об`єкта - Будівля інспекції по справах неповнолітніх, загальною площею 86,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, та відмову Регіонального відділення Фонду держаного майна України по Рівненській та Житомирській областях, викладену у листі в листі від 08.09.2022 року № 18-03-2091 у включенні вищезазначеного об`єкту до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації;

- зобов`язати Регіональне відділення Фонду держаного майна України по Рівненській та Житомирській областях прийняти рішення про включення об`єкта - Будівля інспекції по справах неповнолітніх, загальною площею 86,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає протиправною та необґрунтованою відмову відповідачів у включенні орендованого позивачем нерухомого майна до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 02.02.2023.

27.01.2023 через електронний суд від представника позивача Крестинської Людмили Аполлінаріївни надійшла заява про проведення судового засідання, яке призначене на 02.02.2023 в режимі відеоконференції, забезпечивши її проведення у Володимирецькому районному суді Рівненської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 відмовлено у задоволенні заяви позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

02.02.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національної поліції України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 відкладено підготовче засідання на 15.03.2023.

13.02.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національної поліції України надійшов Відзив на позовну заяву.

14.02.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надійшов Відзив на позовну заяву.

20.02.2023 через електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзиви.

22.02.2023 через електронну пошту суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

02.03.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національної поліції України надійшли заперечення.

02.03.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національної поліції України надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

02.03.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національної поліції України надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ та відкладено підготовче засідання на 12.04.2023.

24.03.2023 через електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

03.04.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національної поліції України надійшли пояснення по справі.

12.04.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національної поліції України надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.05.2023.

У судовому засіданні 31.05.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 31.05.2023 заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в позові повністю.

Представник третьої особи у судовому засіданні 31.05.2023 заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в позові повністю.

Представник відповідача-1 у судове засідання 31.05.2023 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. При цьому судом враховано пояснення та заперечення відповідача-1, що подавалися під час провадження у даній справі.

Частиною першою статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Між Хомуйло П.С., як ФОП, та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях укладено Договір оренди державного майна № 1619-2018 від 16.07.2018 щодо об`єкта державної власності - будівлі ІДН, площею 86,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває на балансі Кузнецовського МВ (з обслуговування м. Кузнецовськ та Володимирецького району) УМВС України в Рівненській області. Вартість визначена згідно з висновком про вартість майна на 30.04.2018 становить за незалежною оцінкою 233 700 грн., без врахування ПДВ.

Згідно п. 1.2 Договору, майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Відповідно до п. 3.1 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами та доповненнями) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2018 - 3 505, 50 грн.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що цей договір укладено строком на 2 (два) роки 11 місяців, що діє з "16" липня 2018 до "16" червня 2021 року включно.

16.07.2018 між сторонами підписано акт прийому передачі нерухомого майна, згідно якого Регіональне відділення перадало, а ФОП Хомуйло П.С. прийняла майно яке є предметом Договору оренди, зазначений акт підписаний сторонами без заперечень та зауважень.

28.08.2019 внесено зміни до п. 1.1. Договору оренди, якими визначено балансоутримувачем майна ГУНП України в Рівненській області.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 січня 2022 року у справі № 918/567/21 внесено зміни до договору оренди державного майна № 1619-2018 від 16.07.2018, укладеного між фізичною особою-підприємцем Хомуйло Павліною Семенівною та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, а саме, викладено п. 10.1 в редакції "Цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 16 липня 2018 року до 15 липня 2023 року включно." Постановлено вважати зміненим Договір з 16 червня 2021 року.

У цьому випадку господарський суд виходить з того, що принцип юридичної визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що 15.08.2022 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою від 11.08.2022 про включення об`єкта права державної власності, а саме - будівлі, площею 86,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Листом від 08.09.2022 № 18-03-2091 відповідач-1 повідомив, що 19.08.2022 він звернувся до уповноваженого органу управління спірним державним майном - Національної поліції України з листом про надання згоди на включення об`єкта права державної власності, а саме - будівлі, площею 86,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. При цьому відповідач-1 повідомив позивача про відмову у включенні об`єкта права державної власності, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, пославшись на факт надходження вмотивованої відмови від органу управління (лист від 07.09.2022 № 6281/09/31-2622), зокрема, у зв`язку з тим, що у ГУНП існує потреба в подальшому використанні спірного приміщення в службовій діяльності.

Звертаючись до суду, позивач наголосив, що надана відмова у включенні об`єкта права державної власності, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, не є вмотивованою, оскільки, на думку позивача, це майно не забезпечує виконання органами поліції передбачених законом завдань. Також позивач зазначає, що відповідач-2 жодним чином не обґрунтував, що саме змінилося у його діяльності з часу передання майна в оренду, що викликало потребу у додатковій площі. Окремо позивач зазначає, що орган приватизації не зв`язаний із позицією органу, уповноваженого на управління державним майном, що додатково свідчить про обов`язок відповідача-2, як суб`єкта господарських правовідносин, довести потребу у використанні спірного майна.

Разом з цим, відповідачі у своїх відзивах на позовну заяву вказували на безпідставність доводів позивача та просили повністю відмовити у задоволенні вимог первісного позову.

За доводами відповідачів, вони діяли на підставі та у спосіб, що визначені законом. Зокрема, відповідач-2 належним чином мотивував відмову у наданні дозволу щодо приватизації спірного майна, тоді як відповідно до чинного законодавства відсутні чіткі критерії мотивування відмови, що висловлюється уповноваженим органом управління щодо потреби у використанні підпорядкованого йому майна.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі - Закон). Відповідно до статті 4 цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Згідно і частиною 2 статті 4 Закону приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (військове майно), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних органів та органів доходів і зборів, що безпосередньо забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань; майно Державної кримінально-виконавчої служби України, яке безпосередньо забезпечує виконання встановлених законодавством завдань і функцій; інші об`єкти, визначені Законом.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону у разі якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та органів доходів і зборів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об`єктами, що підлягають приватизації.

Судом встановлено, що 15.08.2022 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про включення орендованого майна до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, згідно зразка, встановленого Порядком подання та розгляду заяв про включення об`єктів права державної та комунальної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, що затвердженим Наказом Фонду державного майна України 22 травня 2018 року № 675 (далі - Порядок № 675).

Також судом встановлено, що Листом від 08.09.2022 № 18-03-2091 відповідач-1 повідомив, що 19.08.2022 він звернувся до уповноваженого органу управління спірним державним майном - Національної поліції України з листом про надання згоди на включення об`єкта права державної власності, а саме - будівлі, площею 86,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. При цьому відповідач-1 повідомив позивача про відмову у включенні об`єкта права державної власності, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, пославшись на факт надходження вмотивованої відмови від органу управління (лист від 07.09.2022 № 6281/09/31-2622), зокрема, у зв`язку з тим, що у ГУНП існує потреба в подальшому використанні спірного приміщення в службовій діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до частин 1-3 статті 11 Закону ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці. Перелік об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України. Переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом.

Відповідно до частини 7 статті 11 Закону заяви про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об`єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється Фондом.

Державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації.

Відповідно до абзаців 4, 5 частини 7 статті 11 Закону уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об`єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації. У разі, якщо орган приватизації не одержав у встановлений строк дозвіл чи відмову від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, згода на приватизацію вважається наданою.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом.

Враховуючи викладене, суд вказує, що Фонд наділений повноваженнями приймати рішення про подальше використання державного майна як у сфері приватизації державного майна так і у сфері оренди державного майна. Слід зазначити, що саме Фонд є державним органом приватизації, який згідно вищезазначеного, затверджує перелік об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, та приймає рішення про приватизацію об`єкта, який включено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, шляхом видання наказу.

Пунктом 9 розділу IV Порядку № 675 встановлено, що державний орган приватизації, який прийняв рішення про включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, не пізніше наступного дня інформує Фонд про прийняте рішення.

В свою чергу, пунктом 10 Порядку № 675 передбачено, що Фонд за поданням державних органів приватизації, які прийняли рішення про включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, у разі відсутності підстав для відмови затверджує переліки об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Пунктом п. 11 Порядку № 675 передбачено, що об`єкт вважається включеним до переліку об`єктів малої приватизації з дати затвердження такого переліку Фондом.

Аналіз положень статей 3, 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» щодо формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації дає підстави для висновку, що для включення майна, яке належить зокрема правоохоронним органам в перелік на приватизацію не достатньо лише заяви потенційного покупця, але потрібен і висновок уповноваженого органу що таке майно не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань і подальше його використання не планується.

При цьому суд зазначає про обґрунтованість доводів відповідачів у частині того, що чинне законодавство не визначає вичерпних критеріїв, які мотиви є належними і достатніми при наданні мотивованої відмови.

У постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 911/1642/21 наголошено, що в розумінні положень абзаців першого та четвертого частини дев`ятої статті 11 Закону про приватизацію що державний орган приватизації, в даному випадку Регіональне відділення ФДМУ, за наявності вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, відмовляє у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. При цьому вмотивована відмова органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, повинна містити посилання на норми законодавства України.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач-2, як уповноважений орган управління спірним майном, у своєму листі від 07.09.2022 р. № 6281/09/31-2622, вказав на наявність потреби у використанні спірного нерухоме майна, пославшись при цьому на приписи частини другої статті 4 Закону, а відтак підстави для визнання протиправною та скасування відмови щодо включення до переліку об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, спірного об`єкта суд не вбачає.

Суд зауважує, що той факт, що позивача особисто не влаштовує обсяг наданого відповідачем-2 мотивування, жодним чином не впливає на конкретність, однозначність та своєчасність висловленої відповідачем-2 позиції щодо ненадання своєї згоди на включення спірного майна до переліку об`єктів малої приватизації та наявності потреби органів Національної поліції у спірному приміщенні. Відсутність розгорнутого обґрунтування усіх обставин щодо наявності нагальної потреби у користуванні спірним об`єктом, у конкретному випадку є лише формальністю, тоді як лаконічність наданого мотивування, серед іншого, обумовлено специфікою діяльності Національної поліції. При цьому суд враховує, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (частина четверта статті 8 Закон України „Про Національну поліцію?).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

При цьому суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

За приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачами у справі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Радою Суддів України затверджено Рішення № 23 від 05.08.2022 "Про затвердження рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану" відповідно до якого, у керівників організацій, установ, підприємств та інших роботодавців має бути відпрацьований чіткий та зрозумілий алгоритм дій на випадок повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту, а у разі відсутності поблизу відповідних захисних споруд чи неможливості забезпечити надійний захист працівників у робочих приміщеннях, приймати рішення стосовно переведення працівників на дистанційну форму роботи.

З урахуванням Рішення Ради Суддів України № 23 від 05.08.2022, інтенсивністю повітряних тривог у місті Києві протягом червня 2023 року та загрозою ракетних ударів, судді та працівники суду змушені припиняти робочий процес та слідкувати у найближче укриття, яке розташоване за адресою: бульвар Тараса Шевченка, станція метро «Університет».

Враховуючи викладене, це значним чином вносить корективи у роботу суду та вищевказане впливає на дотримання строків під час розгляду справ у Господарському суді міста Києва.

Отже, беручи до уваги особливості режиму роботи суду, зважаючи на вищезазначені обставини, повний текст судового рішення по справі № 910/14389/22 виготовлено 20.06.2023.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Хомуйло Павліни Семенівни до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Національної поліції України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2023.

Суддя І.В. Приходько