Ухвала суду № 111630863, 30.05.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

30 травня 2023 року Київ № 320/13357/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міська прокуратура , Чотирнадцята кадрова комісія з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів ( на правах місцевих) про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, стягнення середнього заробітку, поновлення на посаді,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , через адвоката Льовочкіку В.М., звернувся до суду з позовом, пред`явивши вимоги Київській міській прокуратурі, Чотирнадцятій кадровій комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізовнів (на правах місцевих) про визнання протиправними та скасування рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізовнів (на правах місцевих) №3 від 12.12.2022 про неуспішне проходження атестації; наказу кеірвника Київської міської прокуратури ОСОБА_2 від 25.01.2023 №168к про звільнення з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №8 м. Києва та органів прокуратури; поновлення на посаді в Святошинській окружній прокуратурі м. Києва на посаді рівнозначній посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №8 м. Києва; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.02.2023 до моменту поновлення на посаді та стягнення з Київської міської прокуратури 50 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою суду від 30.04.2023 позовна заява була залишена без руху, позивачеві надано десятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання позовної заяви у новій редакції із зазначенням у ній: ціни позову; адреси місцезнаходження (місця перебування) позивача; РНОКПП- представника позивача; прізвища, ім`я по-батькові всіх відповідачів, його РНОКПП, поштової адреси місця перебування/знаходження; засобів звязку та адреси електронної пошти; приведення у відповідність вступної та резолютивної частини позовної заяви; викладення позовних вимог до Київської міської прокуратури; викладення фактичних обставин, якими обгрунтовані заявлені вимоги, з посиланням на докази, якими ці обставини підтвердженні, зокрема, конкретизації протиправності рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізовнів (на правах місцевих) та керівника Київської міської прокуратури, з посиланням на докази такої протиправності.

Зазначення загальної суми коштів, на виплату яких заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та у розрізі помісячних виплат із наданням обгрунтованого розрахунку суми заборгованості, що підлягає виплаті позивачеві у звязку з поновленням на посаді, проведених відповідно до Порядку №100; конкретазації вимоги п.4 резолютивної частини позовної заяви; подання суду довідки про доходи позивача з урахуванням всіх складових його доходів (доплат, премій, виплат тощо) за останні шість місяців перебування на посаді; копії трудової книжки ОСОБА_1 ; наказ про призначення на посаду; представлення довідки про розмір грошових виплат, одержаних ОСОБА_1 при звільненні з займаної посади із представленням їх розрахунку та документального підтвердження отримання коштів; подання суду обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди, яку позивач просить стягнути із зазначенням, в чому саме полягає моральна шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 50 000 грн. та, якими доказами підтверджується така шкода; подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та квитанцій про сплату судового збору за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 2147,20 грн. та 1% від розміру суми, на виплату якої претендує зяавник у якості середнього заробітку та 1073, 60 грн. за вимогу про стягнення моральної шкоди.

На виконання вимог судового рішення, яке набрало законної сили, представником позивача було подано частково оновлену позовну заяву; квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.; копію трудової книжки та копію адвокатського запиту.

За наслідком дослідження поданих документів, суд констатує часткове виконання вимог ухвали від 30.04.2022.

Так, позивачем не зазначена ціна позову; не зроблено обгрунтованого розрахунку середнього заробітку, на виплату якого заявлені вимоги про його стягнення; не подана копія наказу про призначення на посаду; не подано обгрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди; не сплачено судовий збір за дві вимоги майнового і немайнового характеру у розмірі 2147,20 грн., а саме про скасування наказу про звільнення з займаної посади та поновлення на роботі.

Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі за наведених умов, суд виходив із такого:

адміністративний процес - це правовідносини, що складаються під час розгляду й вирішення судом публічно-правових спорів, зарахованих до адміністративної юрисдикції. Передусім це відносини між судом і особами, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, представники), чи іншими учасниками адміністративного процесу (свідок, експерт, перекладач тощо).

Ці відносини врегульовують правила адміністративного судочинства.

При цьому, правила судочинства є вимогами для виконання умов (норма поведінки, норми права чи процесу) всіма учасниками певної процесуальної дії, за виконання яких передбачено заохочення, а за невиконання - покарання.

Адміністративний процес складається із конкретних вимог, які є імперативними для його учасників, тому невиконання цих вимог будь-яким учасником має своїм неодмінним наслідком застосування санкцій.

Положеннями ч.1 ст.171 КАСУ передбачено, що суддя наділений повноваженням (правом) вирішувати питання щодо прийнятості позовної заяви для розгляду та забезпечення належних передумов для ефективного розгляду справи. Для виконання цього повноваження суддя має відповідні процесуальні інструменти, зокрема, право залишити позовну заяву без руху з покладанням на учасника процесу обов`язку виконати вимоги суду для усунення прогалин та недоліків, що стають на заваді розгляду справи.

У цьому зв`язку, праву суду відповідає обов`язок сторони виконати вимогу, чи не виконати, а оскільки адміністративний процес є формою правил, то за невиконання вимоги процесуальним законом передбачена певна відповідальність для недобросовісного учасника, яка встановлена ст.45 КАСУ.

Представником позивача проігноровані вимоги судового рішення, яке є обов`язковим для виконання всіма фізичними та юридичними особами, - ч.2 ст.14 КАСУ.

У якості удаваного виконання судового рішення суду, у резолютивній частині позову заявлено про поновлення строку звернення до суду без зазначення та обгрунтованого підтвердження поважності причин його пропуску.

За приписами ч. 3 ст. 161 КАСУ, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

З матеріалів, доданих до позовної заяви, вбачається, що представником позивача не сплачений судовий збір, а у позові заявник посилається на ст. 5 Закону України "Про судовий збір" як на підставу для звільнення його від його сплати.

Так, за п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Водночас, у позовній заяві ОСОБА_1 просить скасувати наказ, яким його звільнили з посади та просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

За змістом приписів ст.ст. 94, 116, 117 КЗпП України та ст.ст. 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час виконання нижчеоплачуваної роботи за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Отже, з урахуванням характеру позовних вимог ОСОБА_1 , останній повинен сплатити судовий збір за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасування наказу.

Пунктом 3 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору за подання до суду адміністративного позову з вимогами майнового характеру у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня 2022 року, становить 2481,00 гривень.

В прохальній частині позову об`єднано 2 позовні вимоги майнового/немайнового характеру. таким чином, позивачеві слід було оплатити судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 1073,60 грн. грн. та 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за вимогу майнового характеру (суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Крім того, відповідно до положень ч.1 ст. 122 КАСУ позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.5 ст. 122 КАС, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст. 2 ЗУ "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього ж Закону).

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18), за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до ч.1 статті 233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За ч.2 ст. 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата заробітної плати за час вимушеного прогулу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з ч.1 статті 233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене КСУ дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

У резолютивній частині цього ж Рішення КСУ роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 КСУ роз`яснив, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Окрім того, відповідно до Рішення КСУ від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Оскільки предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка не входить до структури заробітної плати, підстави для застосування частини другої статті 233 КЗпП відсутні.

При цьому, суд виходить із того, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС як норми спеціального процесуального закону.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 09.10.2019 у справі №805/1917/17-а.

Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Згідно з ч.6 ст. 161 КАС, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч.1 ст. 121 КАС, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено 25.01.2023 року, тоді як позовну заяву про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та про поновлення на посаді позивач подав до суду 22.02.23 (про що свідчить відмітка отримання поштової кореспонденції КОАС за №16089), тобто з пропуском установленного КАС України місячного строку звернення до адміністративного суду.

Додатково суд зазначає, що у контексті адміністративного судочинства поняття "проходження публічної служби" вжито у вузькому значенні виокремлено від таких елементів, як "прийняття на службу" та "припинення служби". З точки зору КАСУ проходження публічної служби включає такі складові: а) атестація; б) відпустка; в) переведення на іншу посаду; г) грошове утримання; ґ) соціальний захист; д) матеріальне забезпечення; е) пенсійне забезпечення; є) дисциплінарна відповідальність.

Такий підхід є виправданим, оскільки йдеться про розгляд конкретних судових справ, в яких особливе значення має питання щодо статусу публічного службовця, моменту його набуття та втрати. У широкому ж розумінні термін "проходження публічної служби" включає також елементи прийняття на публічну службу і звільнення з публічної служби.

Відповідно до ст.222 КзПП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Спеціальним законодавством для визначення строку звернення з приводу спорів про проходження публічної служби є КАСУ.

Суд також зазначає, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, яким ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено у наступній редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення."

Отже ОСОБА_1 при подачі позову пропущено строк звернення до суду, однак у заяві про поновлення строку не зазначено жодної причини для такого та не подано документального обгрунтування поважності причин пропуску строку звернення.

За приписами ч.2 ст. 123 КАСУ, якщо вказані в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Таким чином, подана позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню на підставі ч.2 ст.123 та п.1 ч.4 ст.169 КАСУ.

Крім того, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з позовною заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання позивачем умов реалізації права на звернення до цього суду з позовною заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків. З огляду на викладене суддя може вирішити питання про відкриття, повернення чи відмову у відкритті провадження по справі, яка не була належним чином оформлена та містила недоліки, лише після їх усунення. При цьому у КАС України відсутні винятки з указаного порядку.

Здійснивши аналіз норм законодавства, можна зробити висновок, що суд, так і особа, яка подала позовну заяву, наділена низкою процесуальних прав та обов`язків. Зокрема, в разі подання особою позовної заяви оформленої з порушенням вимог статей 160, 161 КАС України, суддя зобов`язаний постановити ухвалу про залишення позову без руху із зазначенням його недоліків. Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Оскільки позивач відповідно до ухвали суду свідомо не виконав вимоги, визначені у ст.ст.160,161 КАСУ у встановлений судом строк та з заявою про продовження строку для усунення недоліків у позові, станом на сьогоднішній день не звертався, тому суд вважає за необхідне повернути позов.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Київської міської прокуратури (ЄДРПОУ 02910019, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9), Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (ЄДРПОУ 00034051, м. Київ, вул. Різницька, 13/15)про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, стягнення середнього заробітку, поновлення на посаді , - повернути позивачеві.

2. Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Брагіна О.Є.