Ухвала суду № 111551224, 25.05.2023, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

25 травня 2023 року Справа № 915/93/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Артьомові І.І.,

за участю представників учасників справи

від прокуратури: Баклан Н.Ю. (в режимі відеоконференції), Яценко В.А.

від відповідача: Валентова К.В.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні матеріали справи

за позовом: Заступника Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051; адреса електронної пошти: dityprok@ukr.net)

в інтересах держави в особі: Міністерства молоді та спорту України (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 42, ідентифікаційний код 38649881; адреса електронної пошти: correspond@msms.gov.ua)

до відповідача: Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код 26565573; адреса електронної пошти: kancel@mkrada.gov.ua)

про: визнання незаконним та скасування рішення

УС Т А Н О В И В:

23.01.2023 Заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 24/2/1-38603-22 від 16.01.2023 (вх. № 802/23) в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України до Миколаївської міської ради, в якій просить суд:

1. Відкрити провадження у справі.

2. Визнати незаконним і скасувати рішення Миколаївської міської ради від 28.07.2022 № 13/10 "Про перейменування Спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з веслування академічного та відкриття відділення з веслування на байдарках і каное".

3. Стягнути з відповідача на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір у сумі 2684 грн, сплачений за подання позовної заяви.

4. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Офіс Генерального прокурора та Миколаївську обласну прокуратуру.

Прокурором разом з позовною заявою подано заяву № 24/2/1-38603-22 від 16.01.2023 (вх. №813/23), в якій прокурор просить залучити до участі у справі Спеціалізовану дитячо-юнацьку спортивну школу олімпійського резерву з веслування на байдарках і каное імені героя-десантника Миколи Гуцаленка (54029, м. Миколаїв, вул. Спортивна, 17, код ЄДРПОУ 24788984) та Спеціалізовану дитячо-юнацьку спортивну школу олімпійського резерву з веслувальних видів спорту (54003, м. Миколаїв, вул. Маршала Маліновського, 74, код ЄДРПОУ 22440811) як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Проте, прокурором не було зазначено на стороні позивача чи відповідача необхідно залучити до участі у справі вказаних третіх осіб.

Ухвалою суду від 30.01.2023, зокрема, призначено підготовче засідання на 23.02.2023 об 11:00, яке не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

09.02.2023 від відповідача до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду, сформована в системі "Електронний суд" 08.02.2023 (вх. № 1487/23), в якій міська рада посилаючись на ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить залишити без розгляду позов заступника Генерального прокурора про визнання незаконним і скасування рішення Миколаївської міської ради від 28.07.2022 № 13/10 "Про перейменування Спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з веслування академічного та відкриття відділення з веслування на байдарках і каное".

13.02.2023 від відповідача до суду надійшла заява про закриття провадження у справі, сформована в системі "Електронний суд" 11.02.2023 (вх. № 1591/23), в якій міська рада, посилаючись на ст. 231 ГПК України, просить закрити провадження у даній справі.

15.02.2023 від відповідача до суду надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву, сформоване в системі "Електронний суд" 15.02.2023 (вх. № 1831/23), яке мотивована тим, що відповідач не отримував копію позовної заяви, а ознайомився з нею тільки після доступу до справи через систему "Електронний суд" 07.02.2023, тому, з метою надання обґрунтованих пояснень та аргументів щодо наведених позивачем у позовній заяві тверджень, зазначення мотивів їх визнання або відхилення, відповідач об`єктивно потребує більшого строку для підготовки відзиву у справі з урахуванням розумного строку.

22.02.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, сформований в системі "Електронний суд" 22.02.2023 (вх. № 2120/23), в якому не визнає позовні вимоги та просить відмовити в їх задоволенні.

09.03.2023 від Офісу Генерального прокурора до суду надійшла відповідь на відзив №24/2/1-38603-22 від 06.03.2023 (вх. № 2827/23), в якій прокурор відхиляє наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечення і наполягає на тому, що спірне рішення відповідача прийнято з порушенням законодавства, а тому підлягає визнанню незаконним і скасуванню.

Ухвалою суду від 04.04.2023 призначено підготовче засідання на 27.04.2023 о 14:20.

Ухвалою суду від 27.04.2023, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 23.05.2023 об 11:00.

18.05.2023 від Офісу Генерального прокурора до суду надійшли заперечення проти заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду № 24/3-3781ВИХ-23 24/3-38603-22 від 11.05.2023 (вх. № 6287/23) та заперечення проти заяви відповідача про закриття провадження у справі № 24/3-3759ВИХ-23 24/3-38603-22 від 11.05.2023 (вх. № 6288/23).

23.05.2023 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 25.05.2023 о 14:40.

24.05.2023 від позивача на електронну пошту суду надійшли письмові пояснення №4249/8.3 від 24.05.2023 (вх. № 6594/23), в яких Мінмолодьспорту України підтримує позовні вимоги прокурора у повному обсязі та просить розглянути справу за відсутності позивача.

У судове засідання 23.05.2023 та 25.05.2023 з`явилися представники прокуратури, відповідача, яких суд заслухав.

23.05.2023 в підготовчому засіданні був присутній вільний слухач Чорний С.Ю.

Представник відповідача підтримала подані заяви про залишення позову без розгляду та про закриття провадження у справі, а представники прокуратури підтримали подані заперечення на заяви відповідача.

Крім того, представники прокуратури підтримали подану заяву про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а представник відповідача не заперечила проти задоволення вказаної заяви.

Розглянувши заяву відповідача про залишення позову без розгляду, су зазначає наступне.

Заяву мотивовано тим, що у цій справі відсутні підстави, які перешкоджають захисту інтересів держави компетентним органом, оскільки Мінмолодьспорт не позбавлене можливості самостійно звернутися до суду з відповідним позовом.

Прокурор заперечує проти задоволення заяви відповідача з таких підстав.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду розглянула виключну правову проблему щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а саме: чи зобов`язаний прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі, крім обґрунтування сутності порушень інтересів держави та необхідності їх захисту, обґрунтовувати також визначені законом підстави для звернення до суду шляхом:

- додання до позовної заяви доказів, які підтверджують, що захист законних інтересів держави не здійснюється, зокрема доказів вчинення передбачених законом дій щодо порушення прокурором відповідного провадження у разі встановлення ним ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;

- обґрунтування та доведення суду причин, через які захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (чи в такому разі достатньо самого лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття позову прокурора до розгляду).

За результатами розгляду вказаної виключної правової проблеми Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки Верховного Суду щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, викладені раніше, та роз`яснила, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично дає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави чи територіальної громади, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді вказаного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При зверненні до суду із цим позовом Офісом Генерального прокурора повністю дотримано наведену процедуру, виходячи з наступного.

Листом від 20.10.2022 за № 6272/4.5 Мінмолодьспорт самостійно звернулося до Офісу Генерального прокурора, у якому стисло описано ситуацію щодо спірних СДЮСШОР та висловлено прохання вжити відповідних заходів реагування.

За результатами вивчення відповідних матеріалів, Офісом Генерального прокурора направлено лист від 09.12.2022 за № 24/2/1-38603-22 до Мінмолодьспорту в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", у якому детально викладено виявлені органами прокуратури порушення вимог законодавства при прийнятті Миколаївською міською радою рішення №13/10.

При цьому, Офісом Генерального прокурора запропоновано зазначеному компетентному органу вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права держави шляхом подання відповідного позову.

Як вбачається з інформації Мінмолодьспорту від 15.12.2022 № 7651/8.3, останнє позбавлене реальної можливості звернутися з позовом до суду, оскільки в Мінмолодьспорту на 2022 рік не передбачено фінансування на сплату судового збору для цієї категорії справ, такі видатки не передбачені й на 2023 рік.

Ураховуючи згадані вище обставини щодо обізнаності Мінмолодьспорту про порушення прав держави у сфері охорони дитинства та беручи до уваги формальний характер наданої ним відповіді, Офіс Генерального прокурора дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття цим компетентним органом заходів щодо визнання незаконним та скасування рішення № 13/10 шляхом пред`явлення відповідного позову має кваліфікуватися як бездіяльність цього органу.

З позовом у цій справі Офіс Генерального прокурора звернувся тільки через місяць після отримання відповіді Мінмолодьспорту і за цей час останнє з позовом на захист державних інтересів до суду так і не звернулося.

Отже, на момент звернення прокурора до суду з позовом існував визначений Конституцією України виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави, оскільки відповідний компетентний орган бездіяв і самостійно до суду не звернувся.

Стосовно посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, то вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з таких підстав.

У справі № 826/13768/16 прокурор пред`явив позов в інтересах держави до Міністерства екології та природних ресурсів України як самостійний позивач, а не в особі компетентного органу, а тому ці справи не є релевантними.

У справі № 806/1000/17 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду керувався тим, що приводом для звернення прокурора з позовом до суду стало звернення Житомирської обласної ради до прокуратури Житомирської області, в якому обласна рада повідомляла про порушення порядку видачі дозволу на спецкористування, яке полягає у неотриманні згоди відповідного органу, і просила вжити відповідних заходів. При цьому Житомирська обласна рада не повідомила причин, які перешкоджають їй самостійно захистити інтереси держави. Прокурор теж не з`ясував цих причин і не повідомив їх суду.

Водночас такого висновку Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов за результатами оцінки дещо інших обставин справи, які відрізняються від тих, що виникли у справі № 915/93/23.

Так, перед пред`явленням позову до Миколаївської міської ради Офіс Генерального прокурора намагався з`ясувати причини незвернення Мінмолодьспорту до суду самостійно.

Зокрема, у листі від 09.12.2022 Офісом Генерального прокурора зазначено: "У зв`язку з необхідністю захисту державних інтересів прошу перевірити можливі факти порушення законодавства, виявлені органами прокуратури, та вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права держави в особі Мінмолодьспорту шляхом подання позову про визнання недійсним та скасування рішення Миколаївської міської ради від 28.07.2022 № 13/10 "Про перейменування Спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з веслування академічного та відкриття відділення з веслування на байдарках і каное". У разі незвернення до суду з позовом в інтересах держави необхідно у розумні строки аргументовано повідомити Офіс Генерального прокурора про підстави прийняття такого рішення для вирішення питання про подання позову прокурором."

Разом з тим у відповіді Мінмолодьспорт повідомило тільки про відсутність коштів на сплату судового збору, не обґрунтовуючи належним чином інші причини неможливості самостійно звернутися до суду з позовом.

У свою чергу, Офіс Генерального прокурора у позові навів усі відомі йому причини незвернення компетентного органу до суду, як того вимагає Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

До того ж, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, стосуються безпосередньо виключної правової проблеми щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором і зроблені значно пізніше, ніж висновки Верховного Суду, на які посилається відповідач, а тому саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Частиною 5 ст. 302 ГПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і таке передання необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Оскільки правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 щодо підстав здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді є останньою і Велика Палата Верховного Суду від неї не відступала, саме вона врахована прокурором при пред`явленні позову.

Стосовно доводів Миколаївської міської ради про те, що у спірних правовідносинах прокурор захищає не інтереси держави, а інтереси конкретних осіб - дітей, які проживають на території Миколаївської міської територіальної громади, необхідно вказати таке.

Правові висновки про те, що захист інтересів держави у сфері охорони права дітей на освіту є сумісним із розумінням інтересів держави, неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.02.2023 у справі № 580/1374/22 та від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18.

При цьому Верховний Суд керувався тим, що у Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це справді потрібно.

У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ, вказано, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 цієї Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, відповідно до ст. 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема, сприяють розвитку різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - це система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Таким чином, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні в межах визначених законом повноважень умов для отримання дитиною освіти, забезпечення її доступності шляхом, зокрема, належного функціонування розгалуженої мережі навчальних закладів.

При цьому інтереси держави, у тому числі, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема у таких сферах, як освіта, охорона здоров`я, охорона дитинства, оскільки згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Діти як члени громади мають свої права як особлива група. Зокрема, право на життя, освіту, охорону здоров`я, розвиток, правосуддя, батьківську турботу, сім`ю, захист з боку громади й держави тощо.

З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що у таких випадках подання прокурором позову має на меті саме захист інтересів держави.

Вказані обставини свідчать про порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства та наявність підстав для застосування прокурором наданих Конституцією України і Законом України "Про прокуратуру" повноважень щодо представництва цих інтересів у суді.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про залишення позову без розгляду.

Щодо заяви відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Заяву мотивовано тим, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду розглянуто аналогічні справи №№ 819/707/18, 392/1430/16-а (2-а/392/46/16) та 819/804/18, що свідчить про підсудність цього спору саме судам адміністративної юрисдикції.

Прокурор заперечує проти задоволення заяви відповідача про закриття провадження у справі та зазначає, що Миколаївська міська рада не навела переконливих доводів того, що при прийнятті оспорюваного рішення вона діяла як суб`єкт владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, а не як власник (засновник) позашкільного закладу освіти, який реалізує своє право на реорганізацію такого закладу.

В обгрунтування своїх заперечень прокурор зазначає слідуюче.

Крім зазначених Миколаївською міською радою постанов Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, є й інші судові рішення цього суду, в яких у подібних правовідносинах суд касаційної інстанції дійшов висновку, що спір про реорганізацію закладу освіти підсудний господарським судам.

Зокрема, у справі № 140/434/19 (постанова від 28.01.2021) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що рішення обласної ради щодо припинення комунального закладу «Іваничівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» не можуть бути предметом судового розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України і такий спір підсудний судам господарської юрисдикції.

Стосовно наведених відповідачем справ №№ 819/707/18, 392/1430/16-а (2-а/392/46/16) та 819/804/18, то наразі ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 прийнято до розгляду справу № 925/1741/21 (провадження № 12-38гс22) за позовом ОСОБА_1 до Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, треті особи: Шабельниківський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад" Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, виконком Червонослобідської сільської ради, про визнання недійсним рішення про реорганізацію шляхом пониження ступенів закладів загальної середньої освіти Піщанської сільської ради.

Направляючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 29.11.2022 прямо вказав, що він вважає за необхідне відступити від висновків щодо адміністративної підвідомчості спору між фізичними особами та органами місцевого самоврядування щодо рішень органів місцевого самоврядування про реорганізацію закладів освіти, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №819/707/18, від 29.03.2021 у справі № 392/1430/16-а(2-а/392/46/16) та від 30.12.2020 у справі № 819/804/18, з огляду на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він зумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Порівняльний аналіз змісту ст. 20 ГПК України та ст. 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Предметом позовних вимог у цій справі є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким реорганізовано заклад освіти.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та Інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені згідно з цим Кодексом, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

У п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що реорганізація або ліквідація навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням місцевої ради.

Частиною 2 ст. 25 Закону України "Про освіту" передбачено, що засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа) приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію, зміну типу закладу освіти, затверджує статут (його нову редакцію), укладає засновницький договір у випадках, визначених законом.

За ч. З ст. 66 Закону України "Про освіту" сільські, селищні ради, зокрема, засновують заклади освіти, а також реорганізовують, перепрофільовують (змінюють тип) та ліквідовують їх з урахуванням спеціальних законів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про загальну середню освіту" рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності приймає його засновник (засновники). Засновником закладу загальної середньої освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад загальної середньої освіти або які в інший спосіб згідно із законодавством набули прав і обов`язків засновника.

Таким чином, оспорюване рішення в цьому випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є рішенням власника (засновника), яким такий власник (засновник) реалізує своє право на реорганізацію закладу освіти.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що спір між фізичними особами та органами місцевого самоврядування щодо рішень органів місцевого самоврядування про реорганізацію закладів освіти відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки він наближений до корпоративного спору.

У даному випадку оспорюване прокурором рішення про реорганізацію закладу позашкільної освіти прийнято міською радою.

Згідно з ч. 2 ст. 66 Закону України "Про освіту" міські ради засновують заклади освіти, а також реорганізовують, перепрофільовують (змінюють тип) та ліквідовують їх з урахуванням спеціальних законів.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про позашкільну освіту" рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію та перепрофілювання закладу позашкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності приймає його засновник (засновники).

Засновником закладу позашкільної освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад позашкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

Заперечуючи проти позовних вимог прокурора, Миколаївська міська рада у відзиві на позовну заяву постійно акцентувала увагу саме на тому факті, що вона у спірних правовідносинах діяла саме як засновник закладу позашкільної освіти.

Отже, Миколаївська міська рада у спірних правовідносинах діяла не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи (спортивної школи), а тому оспорюване рішення в цьому випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а є рішенням власника корпоративних прав (засновника), комунальної установи, необхідним для здійснення відповідних реєстраційних дій (зміни назви закладу).

Тобто за характером правовідносин, з яких виник спір у справі № 915/93/23, він має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Стосовно висновків Великої Палати Верховного Суду, які будуть викладені за результатами розгляду справи № 925/1741/21, потрібно зазначити таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, у яких є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йдеться). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, направляючи справу № 925/1741/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду неодноразово наголошував на тому, що у цій справі є необхідність щодо висновку про юрисдикцію спору між фізичними особами та органами місцевого самоврядування щодо рішень органів місцевого самоврядування про реорганізацію закладів освіти.

Крім того, із судових рішень у справі № 925/1741/21 вбачається, що в обґрунтування позову позивачка вказує на порушення Піщанською сільською радою її конституційних прав, свобод та інтересів, а саме: права громади брати участь у місцевому самоврядуванні (ст. 140 Конституції України), права на працю та гарантований Конституцією України захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України), а також на порушення прав та інтересів учнів Шабельниківського НВК - гарантованого державою права на повну середню освіту (ст. 53 Конституції України).

Натомість у справі № 915/93/23 сторонами є держава в особі Міністерства молоді та спорту України і Миколаївська міська рада, тобто за суб`єктним складом ці справи не є релевантними.

Крім того, позов прокурора обґрунтовано тим, що Миколаївська міська рада при прийнятті спірного рішення про реорганізацію закладу позашкільної освіти порушила встановлений законом порядок реорганізації такого закладу, оскільки нею не дотримано обов`язкової процедури прийняття відповідного рішення в частині отримання згоди уповноваженого органу на скорочення мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл та відкриття у спортивній школі відділення з певного виду спорту.

Отже, за об`єктом та предметом правового регулювання ці справи також не є подібними.

Це саме стосується і аналогічних, на думку Миколаївської міської ради, справ за позовами органів прокуратури, які розглянуті в порядку адміністративного судочинства.

Зокрема, позивач у своїй заяві посилається на позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України до Вишгородської міської ради, Вишгородського міського голови, треті особи: комунальні установи «Вишгородська міська дитячо-юнацька спортивна школа з водних видів спорту» та «Вишгородська міська комплексна дитячо-юнацька спортивна школа», про визнання протиправним і скасування рішення про реорганізацію закладів освіти.

Водночас вказаний позов, серед іншого, мотивовано порушенням відповідачами вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або до суду. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється згідно з Кодексом адміністративного судочинства України.

Крім того, при вирішенні питання щодо юрисдикції цього спору органи прокуратури та суд керувалися також положеннями п. 7 ч. 1 ст. 19 КАС України, відповідно до яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Наведені обставини ще раз доводять дієвість висновків Великої Палати Верховного Суду про те, що з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про закриття провадження у справі.

Розглянувши заяву прокурора про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, суд зазначає наступне.

Згідно приписів ч. 1 ст. 177 ГПК України, завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Отже, рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з веслування на байдарках і каное імені героя-десантника Миколи Гуцаленка і Спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з веслувальних видів спорту як закладів позашкільної освіти спортивного профілю, стосовно яких відповідачем було прийнято спірне рішення, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора та залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Спеціалізовану дитячо-юнацьку спортивну школу олімпійського резерву з веслування на байдарках і каное імені героя-десантника Миколи Гуцаленка та Спеціалізовану дитячо-юнацьку спортивну школу олімпійського резерву з веслувальних видів спорту.

У відповідності до ч. 2 ст. 183 ГПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Таким чином, за результатами проведеного підготовчого засідання, з урахуванням залучення до участі у справі третіх осіб, та для належної і всебічної підготовки справи до розгляду по суті, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання.

Керуючись ст. 50, 177, 178, 181, 182, 185, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити в задоволенні заяви Миколаївської міської ради (вх. № 1487/23 від 09.02.2023) про залишення позову без розгляду.

2. Відмовити в задоволенні заяви Миколаївської міської ради (вх. № 1591/23 від 13.02.2023) про закриття провадження у справі.

3. Залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Спеціалізовану дитячо-юнацьку спортивну школу олімпійського резерву з веслування на байдарках і каное імені героя-десантника Миколи Гуцаленка (54029, м. Миколаїв, вул. Спортивна, 17, код ЄДРПОУ 24788984) та Спеціалізовану дитячо-юнацьку спортивну школу олімпійського резерву з веслувальних видів спорту (54003, м. Миколаїв, вул. Маршала Маліновського, 74, код ЄДРПОУ 22440811).

4. Відкласти підготовче засідання на 15 червня 2023 року об 11:00.

Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду за адресою: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14.

5. Запропонувати третім особам у 15-денний строк від дня отримання даної ухвали надати суду письмові пояснення щодо позовних вимог, які мають відповідати вимогам ч. 3-7 ст. 165 та ст. 168 Господарського процесуального кодексу України.

6. Копію даної ухвали направити сторонам та третім особам.

На вебсторінці Господарського суду Миколаївської області на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://mk.arbitr.gov.ua/sud5016/ учасники справи можуть отримати інформацію у справі, що розглядається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (ст. 235, 255 ГПК України).

Повний текст ухвали суду складено 14.06.2023 (у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та знаходженням головуючого у справі судді Адаховської В.С. у відпустці з 30.05.2023 по 09.06.2023).

Суддя В.С. Адаховська