Постанова № 11151854, 06.09.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2010 р. № 2а-3924/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

при секретарі Новосад В.М.

з участю представників:

від позивача Босак О.Є., Михалусь О.Я.,

від відповідача Савченко П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Ековектор»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Галицькому районі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Ековектор»звернулося в суд з позовною заявою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 17.08.2009 року за №0001792321/0, від 17.08.2009 року за №0001802321/0, від 25.02.2010 року за №0000322321/0, прийнятих ДПІ у Галицькому районі м.Львова.

Заявою про збільшення позовних вимог ТзОВ «Ековектор»окрім наведених податкових повідомлень-рішень просить визнати нечинними також податкові повідомлення-рішення від 27.10.2009 року за №0001802321/1, від 22.12.2009 року за №0001802321/2, від 02.03.2010 року за №0001802321/3, від 17.05.2010 року за №0001802321/4, від 27.10.2009 року за №0001792321/1, від 22.12.2009 року за №0001792321/2, від 02.03.2010 року за №0001792321/3, від 17.05.2010 року за №0001792321/4, від 31.03.2010 року за №0000322321/1.

Позивач вважає, що орган державної податкової служби врахування індивідуального характеру юридичної відповідальності визначив податкові збовязання з податку на додану вартість та з податку на прибуток і нарахував штрафні санкції ТзОВ «Ековектор»за наслідками господарської діяльності третіх осіб - ПП «Промагростиль»і ТзОВ «Агро-Пак». Також, позивач вважає, що ним без порушень податкового законодавства було віднесено до складу валових витрат відсотки за користування кредитом. Щодо податкових повідомлень-рішень від 25.02.2010 року за №0000322321/0 та від 31.03.2010 року за №0000322321/1, продовжує позивач, то при здійсненні перевірки орган державної податкової служби допустив порушення, які позбавляють акт перевірки доказовості (допустимість доказів). Також, позивач звертає увагу суду на те, що субєктом владних повноважень було допущено порушення п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №925/11205.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що підприємством в порушення вимог п.5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не проведено розподілу транспортно-заготівельних витрат по придбанню товарів на суму 31704 грн. 60 коп. У звязку з тим, що правочини між позивачем та контрагентами ПП «Промагростиль»і ТзОВ «Ековектор»є нікчемними, відповідач вважає, висновки в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток по згаданих операціях правомірними. В запереченні відповідач вважає, що у звязку із подвійним включенням позивачем до складу валових витрат послуг на суму 40407 грн. 00 коп., органом державної податкової служби правомірно визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки ТзОВ «Ековектор»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 року по 31.03.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 31.03.2009 року органом державної податкової служби складено акт №1591/23-209/23958705 від 03.08.2009 року та прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.08.2009 року:

-за №0001792321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 39784 грн. 50 коп., в тому числі основний платіж 26523 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції 13261 грн. 00 коп.;

-за №0001802321/0, яким товариству визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 99303 грн. 23 коп., в тому числі основний платіж - 69815 грн. 68 коп. та штрафна (фінансова) санкція 29487 грн. 55 коп.

За результатами адміністративного узгодження податкового зобовязання ДПІ у Галицькому районі м.Львова згадані податкові повідомлення-рішення залишила без змін та донарахувала 874 грн. 89 коп., в тому числі основний платіж 28 грн. 52 коп. та штрафні (фінансові) санкції 846 грн. 37 коп., а платнику податків було надіслано податкові повідомлення-рішення від 27.10.2009 року за №0001802321/1, від 27.10.2009 року за №0001792321/1, які є предметом спору в даній справі, та від 13.12.2009 року за №0002832321/1.

ДПІ у м.Львові згадані податкові повідомлення-рішення залишила без змін, а позивачу надіслано податкові повідомлення-рішення від 22.12.2009 року №0001802321/2, за №0001792321/2 та за №0002832321/2.

Державна податкова адміністрація у Львівській області рішенням за №4266/10/25-005/166 від 25.02.2010 року скасувала рішення ДПІ у Галицькому районі м.Львова в частині донарахування 874 грн. 89 коп. Також, згаданий контролюючий орган вищого рівня скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м.Львова від 17.08.2009 року за №0001802321/0 в частині 4619 грн. 18 коп. основного платежу з податку на прибуток і 1795 грн. 65 коп. застосованих штрафних (фінансових) санкцій, та в цій частині рішення ДПІ у Галицькому районі м.Львова про результати розгляду первинної скарги і рішення ДПІ у м.Львові про результати розгляду повторної скарги. Платнику податків були надіслані податкові повідомлення-рішення від 12.03.2010 року:

-за №0001792321/3, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 39784 грн. 50 коп., в тому числі основний платіж 26523 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції 13261 грн. 00 коп.;

-за №0001802321/3, яким товариству визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 92888 грн. 40 коп., в тому числі основний платіж - 65196 грн. 50 коп. та штрафна (фінансова) санкція 27691 грн. 90 коп.

Державна податкова адміністрація України згадані податкові повідомлення-рішення з врахуванням рішення за №4266/10/25-005/166 від 25.02.2010 року залишила без змін.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо висновку органу державної податкової служби про заниження скоригованого валового доходу на суму 31704 грн. 60 коп.

В рішенні Державної податкової адміністрації у Львівській області за №4266/10/25-005/166 від 25.02.2010 року зазначено, що при обчисленні розподілу транспортно-заготівельних витрат ревізором допущено арифметичну помилку сума заниження валового доходу становить 13405 грн. 50 коп.

Позиція органу державної податкової служби ґрунтується на тому, що підприємством за перевірений період не проведено розподіл транспортно-заготівельних витрат по придбанню товарів на згадану суму.

У відповідності до вимог п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, з наступними змінами та доповненнями, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, продовжується в цьому пункті, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, також зазначено в цьому ж пункті, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Як передбачено п.9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за №751/4044, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат, зокрема, транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.

Як вбачається з матеріалів справи (прихідні та видаткові накладні, акти здачі-прийому виконання транспортних послуг, акти приймання виконаних робіт) позивач реалізовував товар, отриманий за наявності транспортно-заготівельних витрат, в тому звітному періоді, в якому він придбавався, а відтак, підстав для коригування приросту (убутку) транспортно-заготівельних витрат в нього не було.

Щодо висновків органу державної податкової служби про безпідставність віднесення до валових витрат витрат в сумі 186242 грн. 00 коп. та формування податкового кредиту в сумі 37248 грн. 37 коп. по господарських операцій позивача з ПП «Промагростиль»та ТзОВ «Агро-Пак».

В акті перевірки зазначено, що угоди укладені між позивачем та згаданими контрагентами є фіктивними, оскільки відсутні товарно-супроводжуючі документи, ПП «Промагростиль»та ТзОВ «Агро-Пак» розпочато ліквідаційну процедуру, не подається розрахунок комунального податку або такий розрахунок вказує на відсутність штатних працівників по основному місцю роботи. За таких обставин, орган державної податкової служби прийшов до висновку про реального характеру згаданих господарських операцій.

При цьому, надання правової оцінки згаданим висновкам судом робиться в розрізі обґрунтованості чи необґрунтованості податкової вигоди.

В матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу №17/11/К від 17.11.2006 року, укладений між ПП «Промагростиль»(продавець) та ТзОВ «Ековектор»(покупець), згідно якого продавець зобовязується передати у власність покупця товар, а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Додатком №1 від 18.12.2007 року до згаданого договору п.5.1 викладено у наступній редакції: «Транспортні витрати, повязані з доставкою вантажу оплачуються продавцем або покупцем по домовленості сторін».

Також, в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу №29/09/05 від 29.09.2005 року, укладений між ТзОВ «Агро-Пак»(продавець) та ТзОВ «Ековектор»(покупець), згідно якого продавець зобовязується передати у власність покупця товар, а покупець зобовязується прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Додатком №1 від 29.09.2005 року п.5.1 викладено у наступній редакції: «Транспортні витрати, повязані з доставкою вантажу оплачуються продавцем або покупцем по домовленості сторін».

В підтвердження виконання згаданих договорів позивачем надано суду товарно-транспортні накладні, подорожня листи, витяг з журналу про отримання довіреностей, податкові та видаткові накладні.

У відповідності до вимог підп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні, подорожні листи, витяг з журналу про отримання довіреностей, податкові та видаткові накладні, які в своїй сукупності вказують на те, що понесені ТзОВ «Ековектор»витрати на оплату вартості товару отриманого від ПП «Промагростиль»та ТзОВ «Агро-Пак»повязані з господарською діяльністю позивача та підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як передбачено п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03. 04.1997 року за №168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Орган державної податкової служби, вважає, що позивачем отримано податкові накладні від платників, які не здійснювали поставки товарів (послуг), а тому такі не можуть бути використані при формуванні податкового кредиту.

В матеріалах справи наявні надані позивачем видаткові накладні, довіреності (типова форма №М-2), акти здачі-прийняття робіт, які в своїй сукупності вказують на те, що отриманий від згаданих контрагентів товар використовувався в господарській діяльності ТзОВ «Ековектор»для подальшої реалізації його іншим субєктам підприємницької діяльності.

Даючи правову оцінку висновкам органу державної податкової служби про нікчемність згаданих правочинів, суд виходив з наступного.

Орган державної податкової служби прийшов до висновку про нікчемність згаданих правочинів посилаючись на те, що відсутні товарно-супровідні документи, відкрита ліквідаційна процедура контрагентами, неподання декларацій з податку на прибуток, відсутній штат працівників по основному місцю праці.

Щодо відсутності товарно-супровідних документів, то дані обставини спростовуються наявними в матеріалах справи такими документами.

Щодо неподання контрагентами звітності, то такі обставини не можуть свідчити про нікчемність правочину, оскільки сам факт, неналежного декларування таких зобовязань, не звітування перед органами державної податкової служби однією зі сторін договору не свідчить про наявність мети у згаданого товариства на укладення угоди, яка суперечить інтересам держави. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, не звітування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством, а не вчинення правочину чи господарського зобовязання, їх безтоварності.

Відкриття ліквідаційної процедури не є беззаперечною обставиною про те, що контрагенти позивача в той час не займалися господарською діяльністю.

Відсутність штату працівників по основному місцю праці, не може вказувати на неможливість реального здійснення господарської операції шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту в інший спосіб, зокрема шляхом укладення цивільно-правових та господарських договорів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що наведені обставини в підтвердження нікчемності угод, повинні досліджувались з метою встановлення реального характеру згаданих господарських операцій (товарності таких операцій), і як наслідок обґрунтованості чи необґрунтованості податкової вигоди.

Використання ж отриманих від контрагентів товарів в господарській діяльності, про що йшлось вище, вказує на товарність згаданих господарських операцій і не може вказувати на наявність у позивача мети отримати необґрунтовану податкову вигоду.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з ПП «Промагростиль»та ТзОВ «Агро-Пак», на що платником податків було представлено Свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість відповідно за №17744442 від 24.11.2005 року та за №17734760 від 20.12.2000 року, свідоцтва про державну реєстрацію контрагентів, витяги з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України щодо згаданих контрагентів, згідно яких згадані свідоцтва анульовано відповідно 13.11.2009 року та 15.07.2009 року після вчинення господарських операцій. Таким чином, на час укладення правочинів позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

За таких обставин, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснии».

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Отже, суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про безпідставність віднесення до валових витрат витрат в сумі 186242 грн. 00 коп. та формування податкового кредиту в сумі 37248 грн. 37 коп. по господарських операцій позивача з ПП «Промагростиль»та ТзОВ «Агро-Пак».

Щодо висновків органу державної податкової служби про безпідставне включення до складу валових витрат відсотків за користування кредитними коштами на суму 20909 грн. 10 коп.

В рішенні Державної податкової адміністрації у Львівській області за №4266/10/25-005/166 від 25.02.2010 року зазначено, що при обчисленні відсотків за користування банківськими кредитами, які використовувались для надання безвідсоткових позик на зворотній основі керівнику підприємства ревізором допущено арифметичну помилку сума завищення валових витрат становить 20731 грн. 50 коп.

В акті перевірки зазначено, що оскільки в період отримання кредитів підприємством надавалась безвідсоткова позика керівнику підприємства, яка не повязана з отриманням прибутку.

У відповідності до вимог п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як передбачено п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З врахуванням викладених норм, можна прийти до висновку, що до складу валових витрат відносяться витрати повязані з діяльністю особи, направленої на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

В матеріалах справи наявні договори про надання овердрафту за №132 від 17.05.2006 року, за №93 від 15.09.2008 року та за №127 від 03.05.2007 року. укладені між ВАТ «Кредобанк»(надалі банк) та ТзОВ «Ековектор»(надалі позичальник), згідно яких банк зобовязується надати позивальнику овердрафт, тобто надати у його власність грошові кошти у національній валюті для оплати наданих ним розрахункових документів в разі перевищення залишку коштів на його поточному рахунку в межах встановленого максимального ліміту заборгованості в розмірі та на умовах, обумовлених в згаданих договорах, а позичальник зобовязується повернути його і сплатити проценти за користування ним та комісії.

В цей самий період позивачем укладались договори безвідсоткової позики ОСОБА_4, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, оцінка посиланням позивача на підп.5.5.1 п.5.5 ст.5 згаданого Закону, робиться з врахуванням повязаності сплачених процентів із господарською діяльністю платника податків.

Отже, враховуючи те, що позивач за наявності непогашених кредитів надавав безвідсоткові позики ОСОБА_4, орган державної податкової служби у відповідності до вимог чинного законодавства прийшов до висновку про безпідставне включення до складу валових витрат відсотків за користування кредитними коштами на суму 20909 грн. 10 коп., оскільки такі не повязані з господарською діяльністю платника податків.

Щодо висновків органу державної податкової служби про подвійне включення до складу валових витрат послуг у звязку з чим завищено такі витрати на суму 40407 грн. 00 коп., то позивачем визнано наявність таких порушення, а тому, з врахуванням положень ст.72 КАС України, такі не доказуються, оскільки у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що гідно з п.6.7 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року №253, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за №567/5758, з наступними змінами та доповненнями, якщо нарахована сума податкового зобов'язання (штрафних (фінансових) санкцій) зменшується внаслідок її адміністративного оскарження, то раніше надіслане податкове повідомлення вважається відкликаним у день отримання платником податків нового податкового повідомлення, що містить нову суму податкового зобов'язання.

Таким чином, податкові-повідомлення рішення від 17.08.2009 року за №0001802321/0, від 27.10.2009 року за №0001802321/1 та від 22.12.2009 року за №0001802321/2, вважаються відкликаними, а тому не порушують прав позивача.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що в частині вимог з приводу оспорення названих податкових-повідомлень рішень від 17.08.2009 року, від 27.10.2009 року та від 22.12.2009 року належить відмовити.

Також, за результатами позапланової виїзної перевірки податкової ТзОВ «Ековектор»з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за жовтень 2009 року, ДПІ у Галицькому районі м.Львова складено акт від 12.02.2010 року за № 597/23-209/23958705 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.02.2010 року за №0000322321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 36186 грн. 15 коп., в тому числі за основним платежем 24124 грн. 10 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 12062 грн. 05 коп.

За результатами адміністративного узгодження податкового зобовязання Рішенням ДПІ у Галицькому районі м.Львова за №4760/10/25005/122 від 26.03.2010 року згадане податкове повідомлення-рішення в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій було скасовано, а платнику податків надіслано податкове повідомлення-рішення від 31.03.2010 року за №0000322321/1, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 33773 грн. 74 коп., в тому числі основний платіж 24124 грн. 10 коп. та штрафні (фінансові) санкції 9649 грн. 64 коп.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем, в порушення підп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено податковий кредит з податку на додану вартість за жовтень 2009 року на загальну суму 24124 грн. 10 коп. Внаслідок цього, на думку перевіряючих, позивачем занижено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість, яке підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 24124 грн. 10 коп.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 згаданого Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, згідно з підп.7.5.1 п.7.5. ст.7 зазначеного Закону, дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 ст.7 цього ж Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

З аналізу наведених норм закону вбачається, що право платника податків на формування податкового кредиту виникає в момент отримання податкової накладної та жодним чином не обмежується податковим періодом, в якому виписана ця податкова накладна.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В матеріалах справи навні податкові накладні від 27.08.2009 року за №573/6 на загальну суму 290 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 48 грн. 33 коп., від 30.09.2009 року за №57781/03 на загальну суму 349 грн. 38 коп., в тому числі ПДВ 58 грн. 23 коп., від 30.09.2009 року за №32 на загальну суму 7932 грн. 90 коп., в тому числі ПДВ 1322 грн. 15 коп., від 03.09.2009 року за №3248 на загальну суму 18499 грн. 92 коп., в тому числі ПДВ 3083 грн. 32 коп., від 30.09.2009 року за №231/870000 на загальну суму 300 грн. 00 коп., в тому числі 50 грн. 00 коп., від 30.09.2009 року за №263 на загальну суму 100456 грн. 40 коп., в тому числі ПДВ 16742 грн. 73 коп., від 30.09.2009 року за №1165817/3 на загальну суму 1200 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 188 грн. 24 коп., від 30.09.2009 року за №1165822/3 на загальну суму 1088 грн. 23 коп., в тому числі ПДВ 170 грн. 71 коп., від 30.09.2009 року за №3460 на загальну суму 2324 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 385 грн. 73 коп., від 18.09.2009 року за №3319 на загальну суму 1162 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 192 грн. 86 коп., від 29.09.2009 року за №2909092 на загальну суму 299 грн. 41 коп., в тому числі ПДВ 49 грн. 90 коп., від 26.08.2009 року за №1285 на загальну суму 150 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 24 грн. 90 коп., від 30.09.2009 року за №1458 на загальну суму 900 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 149 грн. 38 коп., від 30.09.2009 року за №0001106619 на загальну суму 1406 грн. 02 коп., в тому числі ПДВ 234 грн. 34 коп., від 30.09.2009 року за №0001104342 на загальну суму 8609 грн. 07 коп., в тому числі ПДВ 1434 грн. 84 коп.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Як вбачається із розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за період з серпня 2009 року по вересень 2009 року, суми коштів сплачених контрагентам згідно вищезазначених податкових накладних не були включені позивачем до складу податкового кредиту в цих податкових періодах, а тому останній не скористався своїм правом на формування податкового кредиту.

Отже, дані обставини спростовують висновки органу державної податкової служби про те, що позивач завищив суму податкового кредиту на загальну суму 18867 грн. 75 коп. чим порушив підп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки дана норма не містить жодної вимоги щодо включення або не включення податкових накладних до складу податкового кредиту того чи іншого звітного періоду покупцем.

Посилання позивача на те, що позивачем, у відповідності до підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону, не було додано до податкових декларацій заяв зі скаргами на постачальника, які є підставою для включення сум податку до податкового кредиту, не беруться судом до уваги з наступних підстав.

Даним підпунктом передбачено, у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

З огляду на викладене, подання зазначених заяв із скаргами на постачальника допускається лише у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання позивача на порушення органом державної податкової служби при здійсненні перевірки, які позбавляють акт перевірки доказовості (допустимість доказів), оскільки наведені обставини (відсутність письмового запиту органу державної податкової служби п.3 ч.6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 4 грудня 1990 року №509-XII, з наступними змінами та доповненнями,) є підставою для недопущення працівників до перевірки, і не є правовою підставою для висновку про позбавлення акту перевірки доказовості.

Окрім того, подання таких заяв визначається законом як право платника.

Таким чином, суд вважає, що орган державної податкової служби без достатніх на те правових підстав прийшов до висновку про неправомірність завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2009 року на загальну суму 24124 грн. 10 коп.

Щодо застосованих штрафних (фінансових) санкцій, то суд вважає, що відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства правомірно застосовано такі за порушення, наявність який знайшла своє підтвердження під час судового розгляду.

З огляду на викладене суд вважає, що позов підставний, обґрунтований та підлягає задоволенню в частині вимог про визнання нечинними невідкликаних податкових повідомлень-рішень, за виключенням визначених податкових зобовязань за порушення щодо подвійного включення до складу валових витрат послуг та щодо надання безвідсоткової позики керівнику підприємства, яка не повязана з отриманням прибутку. В іншій частині в задоволенні позову належить відмовити.

Також, суд вважає за необхідне, з врахуванням положень ст.ст.105,162 КАС України, в резолютивній частині судового рішення зазначити про визнання податкових повідомлень-рішень протиправними та скасувати їх в частині задоволених вимог, оскільки запропонований позивачем термін «визнання нечинним»застосовується до нормативно-правових актів, а в даному випадку оспорюються акти індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова, податкові повідомлення-рішення від 17.08.2009 року за №0001792321/0, від 25.02.2010 року за №0000322321/0, від 27.10.2009 року за №0001792321/1, від 22.12.2009 року за №0001792321/2, від 12.03.2010 року за №0001792321/3, від 17.05.2010 року за №0001792321/4, від 31.03.2010 року за №0000322321/1.

3.Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова, податкові повідомлення-рішення від 02.03.2010 року за №0001802321/3, від 17.05.2010 року за №0001802321/4, в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 72320 грн. 14 коп., в тому числі основний платіж - 49867 грн. 48 коп. та штрафна (фінансова) санкція 22452 грн. 66 коп.

4.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

5.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековектор»(код ЄДРПОУ 23958705), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Ак.Колесси, 17/43, 29 грн. 09 коп. судового збору.

6.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

7. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 вересня 2010 року.

Суддя В.Я.Мартинюк