Рішення № 111518125, 13.06.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2023м. ДніпроСправа № 904/751/23За позовом Приватного акціонерного товариства "Завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш", м. Кропівницький

до Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат", м. Покров Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості в сумі 53 218 грн 32 коп. за договором поставки від 12.08.2022 № Т980/05

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" з позовом від 09.02.2023 № б/н, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" заборгованість у загальному розмірі 53 218 грн 32 коп., з яких: 43 499 грн 99 коп. - основний борг, 1 696 грн 47 коп. - інфляційні втрати, 454 грн 06 коп. - 3% річних, 7 567 грн 80 коп. - пеня, відповідно до умов договору поставки від 12.08.2022 № Т980/05.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов спірного договору в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 2 684 грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн 00 коп., просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 14.02.2023 позовну заяву залишено без руху та запропоновано Приватному акціонерному товариству "Завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш" протягом семи днів з дня вручення ухвали, в тому числі через систему "Електронний суд", усунути недоліки позовної заяви, надавши до суду належні докази направлення відповідачу позовної заяви від 09.02.2023 № б/н з додатками.

16.02.2023 через систему "Електронний суд" позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду від 21.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

22.03.2023 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву від 20.03.2023 №101-99, в якому повідомив суд про оплату суми основного боргу у розмірі 43 499 грн 99 коп. після звернення позивача із даним позовом до суду. Крім того, зауважив, що позивач не звертався до відповідача в порядку досудового врегулювання спору, як це передбачено п.п. 14, 14.2. спірного договору, у зв`язку із чим вважає пред`явлення даного позову до суду передчасним.

Щодо заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, відповідач зазначив таке:

- через військову агресію російської федерації, оголошення воєнного стану з 24.02.2022, відповідач опинився у надскладній ситуації попит на продукцію, що виробляє відповідач, на внутрішньому ринку критично впав, зросла собівартість логістики та виробництва, експортні продажі фактично заблоковані через блокаду українських портів, у зв`язку із чим за вісім місяців 2022 обсяги виробництва знизились на 84,8%, було втрачено значну кількість внутрішніх споживачів;

- внаслідок перебоїв з електропостачанням та необхідністю евакуації працівників Покровського ГЗК неодноразово порушувався виробничий цикл продукції, технологічні вимоги до якого мають потребу в безперервному електропостачанні, що стало причиною економічних втрат, погіршення якості продукції та псування сировини;

- з 01.12.2022 підприємство перебуває у стані вимушеного простою з неповною зайнятістю працівників, про що прийнято наказ ОД «Про зупинку Комбінату на простій з 91.12.2022» № 30-1791014640 від 29.11.2022;

- вищевказані обставини у сукупності стали причиною, яка унеможливила належне виконання відповідачем договірних зобов`язань та свідчать про відсутність вини відповідача, а тому позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню;

- за вказаних вище обставин, наявні підстави для зменшення заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн, оскільки останній не поніс жодних збитків через прострочення боржника (докази протилежного позивачем не надані).

Крім того, відповідач вважає, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не є документально підтвердженими, оскільки не зрозуміло яким чином послуги, зазначені у договорі з правової допомоги № 01/09/7 від 01.09.2017, стосуються надання послуг правової допомоги згідно спірного договору поставки, укладеному у 2022 році; в обґрунтування розміру понесених витрат позивачем не надано детального розрахунку та акту приймання-передачі послуг. Сума у розмірі 6000 грн є необґрунтовано завищеною, оскільки справа не відрізняється складністю чи високою ціною позову, розгляд справи здійснено судом у спрощеному провадженні без виклику сторін. Просив такі витрати покласти на позивача.

03.04.2023 на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив від 30.03.2023 № 30/03в, в якій позивач на спростування заперечень відповідача зазначив таке:

- заходи досудового врегулювання спору по такій категорії справи не є обов`язковими, а тому позивач скористався правом звернення до суду;

- відповідач не надав сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов`язань відповідачем саме за спірним договором;

- порушення зобов`язання відповідачем не пов`язане з виною кредитора та норми ст.. 616 ЦК України, на яку посилається відповідач, не має відношення до даного спору, у зв`язку із чим не може бути застосована судом як підстава для зменшення неустойки.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу позивач зазначив, що зазначена у позові сума є орієнтовною, а детальний розрахунок буде наданий позивачем до суду протягом 5 днів після ухвалення рішення відповідно до вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 43 499 грн 99 коп. Решту позовних вимог задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач не скористався правом на надання заперечень в порядку ст. 167 ГПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

З огляду на викладене, та приймаючи до уваги військовий стан в Україні, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.08.2022 між Приватним акціонерним товариством "Завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш" (постачальник) та Акціонерним товариством "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) укладено договір поставки № Т980/05 (надалі договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого (номенклатура, асортимент), марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики, код товару за УКТ ЗЕД вказуються в специфікаціях (додатках) до договору (далі - «товар»), які є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим.

Згідно з п. 4.1. договору загальна вартість товару за даним договором становить суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до цього договору.

Відповідно до п. п. 4.2., 4.3. договору ціна кожного найменування товару, його марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується в специфікації (додатку) та додаткових угодах до цього договору. Ціна і загальна вартість кожної партії товару, зазначена в п. 4.2. цього договору, встановлюється в національній валюті України - гривні і не підлягає зміні, якщо інше не зазначено в специфікації.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що порядок оплати та форма розрахунків вказуються сторонами в специфікаціях (додатках) до цього договору. Додатково сторони погодили, що покупець має право відтермінувати сплату за товар у випадках, передбачених пунктом 4.7. договору, при цьому таке одностороннє відтермінування не буде вважатися порушенням умов договору.

Згідно з п. 11.3. договору у разі порушення строків оплати за поставлений товар згідно з цим договором більше ніж 10 (десять) календарних днів постачальник має право нарахувати покупцеві пеню відповідно до чинного законодавства України від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх підписів печатками і діє до 31.12.2023 року, але не раніше повного виконання зобов`язань обома сторонами. Датою укладення договору вважається - дата початку дії договору 03.08.2022 року.

12.08.2022 сторони підписали специфікацію до договору, в якій погодили, що поставці підлягає колесо робоче Д630-90 (8НДВ) у кількості 3 шт вартістю 12 0833 грн 33 коп. без ПДВ за штуку на суму 43 499 грн 99 коп. з ПДВ (а.с. 15).

Строк поставки товару протягом 5-ти календарних днів з дати підписання специфікації (п. 2 специфікації).

Умови оплати: за фактом постачання з відтермінуванням 5 календарних днів (п. 3 специфікації).

На виконання умов договору та специфікації позивач поставив відповідачу товар на суму 43 499 грн 99 коп., що підтверджується підписаною сторонами та скріпленою печатками видатковою накладною від 27.09.2022 № 84 (а.с. 16).

Господарський суд зазначає, що вказані накладні підписані сторонами без жодних зауважень чи заперечень.

Позивач вказує, що відповідач, в порушення умов договору, свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 43 499 грн 99 коп.

На підставі п. 11.3. договору позивач нарахував до сплати відповідачу пеню у розмірі 7 567 грн 80 коп. за період з 04.10.2022 по 07.02.2023.

Із посиланням на положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував додатково до суми основного боргу та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 454 грн 06 коп. за період з 04.10.2022 по 07.02.2023 та інфляційні втрати в сумі 1 696 грн 47 коп. за період з жовтня по грудень 2022.

На час прийняття рішення відповідачем до матеріалів справи надані докази оплати основного боргу на суму 43 499 грн 99 коп. після звернення позивач із даним позовом до суду, що підтверджується платіжним дорученням від 21.02.2023 № 49743 (а.с. 59).

Доказів оплати решти спірної заборгованості відповідачем сторонами до матеріалів справи не надано.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору поставки, факт поставки товару, строк оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати вартості поставленого товару.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За змістом ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на умови п. 3. специфікації до договору та норми ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, строк оплати поставленого товару за спірною накладною є таким, що настав 03.10.2022.

Підстав для відтермінування сплати за товар, визначених п. 4.7. договору, судом не встановлено.

Враховуючи, що відповідачем своєчасно не сплачено у повному обсязі вартість поставленого товару за спірною видатковою накладною, суд вважає позовну вимогу про стягнення боргу у розмірі 43 499 грн 99 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи надані докази на підтвердження сплати основної заборгованості перед позивачем в сумі 43 499 грн 99 коп. після звернення позивача із даним позовом до суду, тому грошові зобов`язання відповідача у вказаній сумі в силу положень ст. 202 Господарського кодексу України, на час розгляду справи судом є припиненими. Таким чином, між сторонами відсутній предмет спору щодо стягнення цих грошових коштів і провадження у справі в цій частині підлягає закриттю, згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 11.3. договору у разі порушення строків оплати за поставлений товар згідно з цим договором більше ніж 10 (десять) календарних днів постачальник має право нарахувати покупцеві пеню відповідно до чинного законодавства України від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Оскільки відповідачем порушений строк оплати товару за спірною накладною більше ніж на 10 календарних днів нарахування позивачем пені на підставі п. 11.3. договору є правомірним.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку пені судом порушень умов договору та чинного законодавства не встановлено.

Згідно з положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом порушень умов договору та чинного законодавства не встановлено.

Щодо тверджень відповідача про звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань зі своєчасної оплати товару через настання форс-мажорних обставин, господарський суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 219 Господарського кодексу України унормовано, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, у ст. 611 Цивільного кодексу України, законодавець визначив вичерпаний перелік відповідальності за порушення зобов`язання, а у ч. 1 ст. 219 Господарського кодексу України - межі господарсько-правової відповідальності.

У той же час, сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин (ч. 4. ст. 219 Господарського кодексу України).

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

При цьому, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що обєктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством (ч.1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Таким чином, не є форс - мажорними обставинами, обставини які є незвичайними але при їх наявності особа може фактично виконати свої зобов`язання навіть за умовою що таке виконання викликає складнощі та/або буде економічно невигідним для такої особи.

Тобто, форс-мажорною обставиною є обставини які поєднують в собі наявність двох елементів, надзвичайність та невідворотність, в тому числі невідворотність наслідків які обумовлюють неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Відсутність будь - якого з елементів свідчить, що такі обставини не форс - мажорними обставини.

Крім того, наявність форс-мажорної обставини не звільняє боржника від необхідності виконання основного зобов`язання. Дані обставини лише певною мірою можуть обумовити можливість звільнення сторони, яка зазнала впливу форс-мажорної обставини, виключно від відповідальності пов`язаної з неможливістю своєчасного виконання основного зобов`язання.

Тож, основне зобов`язання має бути належно виконане за першої можливості, якщо таке виконання буде доречне для сторін на час закінчення дії обставин непереборної сили та/або виконання зобов`язання не втратить інтерес для кредитора (п. 1 ч. 1 ст. 611 та ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, несвоєчасне і неповне виконання основного зобов`язання та факт існування форс-мажорної обставини не є свідченням того, що внаслідок виникнення форс-мажорної обставини, сторона не має фактичної змоги виконати свої зобов`язання. Необхідною умовою, яка свідчить про неможливість виконання свого зобов`язання, і відтермінування моменту його виконання на час дії форс-мажорної обставини, є наявність причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажорною обставиною та її безпосереднім впливом на виконання конкретних зобов`язання, а точніше на неможливість його виконання саме з цієї причини.

При цьому, саме на особу, яка заявляє про наявність на неї впливу форс-мажорної обставини, покладається обов`язок доказування належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорної обставини та неможливістю, з огляду на це, своєчасного виконання взятого на себе зобов`язання.

Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили (в силу існування прямого причинно-наслідкового зв`язку між обставинами та зобов`язаннями), а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Отже, сам по собі форс-мажор, не звільняє від виконання договірного зобов`язання та не є автоматичною підставою як для відтермінування моменту виконання зобов`язання, так і для звільнення від відповідальності за невиконання договірного зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеному у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Господарський суд зазначає, що використання відповідачем лише загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості звернутися суду не повідомив.

Отже, з урахуванням викладеного лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 як доказ існування форс-мажорних обставин у даній справі суд вважає недостатнім для підтвердження таких обставин.

Враховуюче вищевикладене, господарський суд зазначає, що посилання відповідача на обставини, що стали причиною неможливості вчасних розрахунків за договором, а саме: оголошення воєнного стану, військові дії на території України, зниження попиту на продукцію, що виробляє відповідач, на внутрішньому ринку, зростання собівартості логістики та виробництва, блокада українських портів тощо, не можуть бути визнані господарським судом форс-мажорними обставинами саме для даного конкретного випадку невиконання відповідачем договірних зобов`язань, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Крім того, договірні відносини сторін виникли вже після запровадження в Україні воєнного стану з 24.02.2022.

Отже, сторони розуміли всі ризики здійснення підприємницької діяльності в режимі воєнного стану і погодилися нести наслідки таких ризиків.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні та сторонами до суду не надані докази на підтвердження звільнення відповідача від відповідальності в порядку ст. 617 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов`язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 567 грн 80 коп. пені, 454 грн 06 коп. 3% річних, 1 696 грн 47 коп. інфляційних втрат - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 43 499 грн 99 коп. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн, викладеному у відзиві на позовну заяву, господарський суд зазначає таке.

Згідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

При цьому, судом врахована правова позиція, викладена у постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо можливості зменшення судом розміру відсотків річних, що підлягають стягненню з боржника за порушення грошового зобов`язання, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення.

Так, в обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним збитків та наявності ускладнень у господарській діяльності через порушення зобов`язання боржником. Відповідач просить суд врахувати, що він досі намагається повноцінно відновитись після збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих агресією російської федерації, та необхідність відновлення виробництва. Стягнення неустойки призведе до фактичного банкрутства підприємства, яке є єдиним в Україні, що видобуває марганцеву руду.

Надаючи оцінку доводам відповідача, господарський суд констатує, що останнім не надано належних доказів в обґрунтування вимоги про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат, які б свідчили про винятковість таких обставин, та, зокрема, доказів на підтвердження скрутного фінансового становища Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат", зокрема, але не виключно, збитковості діяльності підприємства. При цьому, як вже зазначалось, відповідач взяв на себе зобов`язання за спірним договором вже під час дії воєнного стану в Україні, відповідно, розумів всі ризики здійснення підприємницької діяльності в режимі воєнного стану і погодився нести наслідки таких ризиків.

Господарський суд зазначає, що під час війни сторони знаходиться у рівних умовах ведення бізнесу та несуть тягар наслідків збройної агресії російської федерації.

При цьому, звертаючись з вимогою про стягнення пені, процентів річних або інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи розмір пені та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача в порівнянні зі спірною сумою основного боргу, господарський суд доходить висновку, що у даній справі відсутні істотні обставини, які б свідчили про існування підстав для зменшення розміру пені та 3% річних, виходячи з обставин винятковості, а тому вважає клопотання відповідача таким, що не підлягає задоволенню.

Крім того, господарський суд звертає увагу відповідача, що право суду зменшувати розмір інфляційних нарахувань нормами чинного законодавства не передбачено; наведена вище постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 також не містить правового висновку про можливість зменшення судом належного до стягнення розміру інфляційних збитків. Отже, клопотання відповідача в частині зменшення інфляційних втрат також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

У зв`язку із заявою позивача про подання доказів на підтвердження судових витрат Приватного акціонерного товариства "Завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш" на професійну правничу допомогу в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, викладену у відповіді на відзив, на час прийняття рішення, витрати позивача на професійну правничу допомогу між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 43 499 грн 99 коп.

В іншій частині позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (53300, Дніпропетровська область, м. Покров, вул. Центральна, буд. 11, код ЄДРПОУ 00190928) на користь Приватного акціонерного товариства "Завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш" (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Архангельська, буд. 94, код ЄДРПОУ 00380014) 7 567 грн 80 коп. (сім тисяч п`ятсот шістдесят сім грн. 80 коп.) пені, 454 грн 06 коп. (чотириста п`ятдесят чотири грн 06 коп.) 3% річних, 1 696 грн 47 коп. (одну тисячу шістсот дев`яносто шість грн 47 коп.) інфляційних втрат, 2 684 грн 00 коп. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 13.06.2023

Суддя І.А. Рудь