Рішення № 11147857, 27.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/40627.08.10 За позовом приватного підприємства "Клініка здоров"я"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія Жаріков і Синиченко в Україні"

про повернення грошових коштів сплачених за договором доручення в розмірі 6354,54 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача           не з’явився

Від відповідача не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 6 354, 54 грн., яка виникла у зв"язку з неналежним виконанням умов договору доручення №129 від 07.10.2009.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.06.2010 порушено провадження у справі №50/406 та призначено до розгляду на 21.07.2010.

Представники сторін в судове засідання 21.07.2010 не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи було відкладено на 27.08.2010.

В судове засідання 27.08.2010 прибув представник позивача, надав пояснення по справі та уточнення розміру позовних вимог в яких просить розірвати договір доручення № 129 від 07.10.2009, укладений між приватним підприємством «Клініка здоров'я»та товариством з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія Жаріков і Синиченко в Україні»; стягнути з ТОВ «Адвокатська компанія Жаріков і Синиченко в Україні»на користь ПП «КЛІНІКА ЗДОРОВ'Я»6 613,32 грн., з яких: 6000,00 грн. - основний борг; 613,32 грн. - нарахована пеня, а також судові витрати.

Суд прийняв до уваги дані уточнення.

Представник відповідача в судове засідання вдруге не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2009 між приватним підприємством «КЛІНІКА ЗДОРОВ'Я»(далі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія Жаріков і Синиченко в Україні»(далі відповідач) було укладено договір доручення № 129 від 07.10.2009 (далі договір).

На підставі зазначеного договору відповідач прийняв на себе зобов'язання від імені та за рахунок позивача здійснити комплекс юридичних дій, пов'язаних з отриманням на ім’я позивача ліцензії для провадження господарської діяльності з медичної практики МОЗ України(п. 1.1. договору).

Додатково до договору було підписано додаток № 1 з переліком документів, що передавалися відповідачу для виконання даного доручення. Тим самим відповідач підтвердив, що отриманих від позивача документів достатньо для здійснення ним своїх зобов'язань за договором.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що довіритель зобов'язується оплатити роботи повіреного в сумі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень) в порядку 100% передоплати до початку виконання робіт, але не пізніше трьох робочих днів з моменту підписання договору.

Приватне підприємство «Клініка здоров'я»на виконання прийнятих на себе зобов'язань перерахувало на рахунок відповідача аванс в розмірі 100% вартості робіт в сумі 6 000.00 грн., що підтверджується банківською випискою від 13.10.2009 № 2(наявна в матеріалах справи).

Згідно п.1.3. вищезазначеного договору повірений зобов'язався виконати доручення в термін до 30 робочих днів з моменту надходження переплати на розрахунковий рахунок повіреного, а також отримання всіх необхідних документів згідно з п.2.2.2. договору.

Пункт 2.2.2. договору передбачає, що повірений має право на отримання від довірителя інформації необхідної для виконання договірних зобов'язань.

На виконання п.2.2.2., п.2.3.7 договору довіритель передав повіреному документи для здійснення юридичних дій пов'язаних з отриманням на ім'я довірителя ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики МОЗ України, про що свідчить перелік документів (додаток № 1 до договору доручення), який підписаний представниками обох сторін. Однак матеріали справи свідчать, що повірений доручення не виконав, ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики МОЗ України на ім'я довірителя на отримав.

Згідно з п.2.2.5 договору повірений має право відмовитися від виконання зобов'язань по договору та повернути довірителю все отримане по ньому без сплати штрафних санкцій, якщо протягом 7 (семи) днів з моменту набрання чинності договору повіреному стало відомо про неможливість виконання взятих на себе зобов'язань.

Проте з матеріалів справи вбачається, що довірений не відмовився від виконання своїх договірних зобов'язань.

Однак, як свідчать матеріали справи протягом 30 робочих днів з моменту здійснення позивачем оплати відповідач не виконав свої зобов'язання та, відповідно до умов договору, не повідомив про хід виконання зобов’язання.

З пояснень позивача суду стало відомо, що після звернення до відповідача, позивачу в телефонному режимі було надано інформацію про те, що на даний час послуги не можуть бути надані у зв'язку з неможливістю знайти приміщення для представлення його в Санепідемстанції, яка надає висновок для отримання Ліцензії, що унеможливлювало надалі рухатися в отриманні Ліцензії.

Відповідно п. 2.4.2. договору позивач має право відмовитись від договору та вимагати від відповідача повернення грошових коштів у випадку, якщо відповідач виконує взяті зобов'язання так повільно, що існує явна загроза невиконання їх у встановлений термін.

Відповідно до п. 6.3.1. договір може бути розірваний за ініціативою однієї із сторін, за умови передбачених в договорі.

Відповідно до п.6.4. договору сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніше як за три тижні до його припинення.

Позивач 23.11.2009 направив лист з угодою на розірвання договору з 14.12.2009 (вих. №2 від 23.11.2009), що був отриманий відповідачем 23.11.2009 та зареєстрований під вхідним №269 (копія листа з відміткою відповідача про отримання в матеріалах справи).

В листі зазначалася вимога повернути грошові кошти, сплачені позивачем, до 01.12.2009.

З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2009 позивач повторно направив лист (№3 від 17.12.2009) з вимогою повернути грошові кошти та підписати угоду про розірвання договору (копія листа з копіями повідомлення про вручення та описом вкладення у цінний лист додаються).

Таким чином відповідач не виконав власні зобов'язання у встановлений договором строк до 24.11.2009, акт приймання-передачі виконаних робіт, а також ліцензію позивачу не передав.

Крім того, відповідач всупереч умовам договору після отримання авансу не вчинив жодних дій спрямованих на виконання договору, отриманий аванс не повернув, не повідомив позивача про причини невиконання своїх обов'язків.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов”язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з п. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи(потерпілого) без достатньої правової підстави(безпідставно набуте майно), зобов”язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов”язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідач користувався коштами позивача безпідставно, оскільки взятих на себе зобов’язань за договором не виконав.

Згідно зі ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору.

Частиною 3 ст. 612 ЦК України передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржником виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Позивач зазначив, що виконання TOB «Адвокатська компанія Жаріков і Синиченко в Україні»зобов'язань за договором втратило для ПП «Клініка здоров'я»інтерес.

У відповідності до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Пунктом 2.4.2 Договору встановлено, що довіритель має право відмовитися від договору та вимагати від повіреного повернення грошових коштів у випадку якщо повірений виконує взяті зобов'язання так повільно, що існує явна загроза невиконання їх у встановлений термін.

Згідно із ч.5 ст. 653 ЦК України якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Таким чином суд вважає правомірною вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 6000,00 грн. та розірвання договору та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 613,32 грн.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 613,32 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Розірвати договір доручення № 129 від 07.10.2009, укладений між приватним підприємством «Клініка здоров'я»та товариством з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія Жаріков і Синиченко в Україні».

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія Жаріков і Синиченко в Україні»(04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, буд.23, кв.17, Код ЄДРПОУ 36411248, ІПН 364112426598, Свідоцтво платника ПДВ: 100206587, розрахунковий рахунок № 26005151974 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) на користь приватного підприємства «КЛІНІКА ЗДОРОВ'Я»(03037, м. Київ, просп. Червонозоряний, 7/2, кв. 26, Код ЄДРПОУ 36406450, п/р 26008135458 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, ІПН 364064526583, Свідоцтво платника ПДВ № 100218199) 6 000(шість тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 613(шістсот тринадцять) грн. 32 коп. пені, державне мито в сумі 187 (сто вісімдесят сім) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                                           Головатюк Л.Д.

                                                                                          Дата підписання рішення 13.09.2010