Рішення № 11147745, 06.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 22/29606.09.10 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

про стягнення 25% від прибутку в сумі 2185, 99 грн.

За зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

до Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»

в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз»

про визнання недійсним п. 6.4.7 договору страхування

Суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом):

Малета А.І. (довіреність № юр-588/д від 07.12.2009р.);

від відповідача (позивач за зустрічним):

Денисова Н.О. (довіреність № ГО-10/125 від 08.04.2010р.);

Петрук В.П. (довіреність № ГО-09/284 від 04.12.2009р.);

В судовому засіданні 06.09.2010р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта»(надалі ВАТ «Укрнафта», позивач) в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз»звернулось до суду з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»(відповідач) 25% від прибутку в розмірі 2185, 99 грн..

Заява позивача про збільшення розміру позовних вимог за вих. № 14юр-2920 від 10.08.2010р. до розгляду в межах даної справи не прийнята, з підстав зазначених в ухвалі від 18.08.2010р..

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, в порушення умов укладеного між сторонами договору від 22.01.2008р. не здійснена виплата 25% від прибутку отриманого за договором, що відповідно є підставою для стягнення вказаної суми в судовому порядку.

Згідно наданого відповідачем відзиву на позов від 18.08.2010р. останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача з тих підстав, що п. 6.4.7 договору суперечить ст. 1, 2, 16, 28 Закону України «Про страхування»та ст. 997 ЦК України та не спрямований на реальне настання правових наслідків, так як його виконання поставлено у залежність від майбутніх обставин.

В ході розгляду справи, відповідачем заявлено зустрічний позов, який ухвалою від 18.08.2010р. прийнято до спільного розгляду у справі.

У зустрічному позові заявлені вимоги про визнання недійсним п. 6.4.7 договору № 0002680100 обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті від 22.01.2008р. укладеного між ЗАТ «Страхова група «ТАС»та ВАТ «Укрнафта».

Зустрічні вимоги не визнані з боку відповідача за зустрічним позовом про що заявлено у відзиві, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

За укладеним між сторонами договором від 22.01.2008р. № 0002680100 обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, об’єктом страхування є майновий інтерес страхувальника, що не суперечить чинному законодавству України, пов'язаний з їх життям, здоров’ям та працездатністю застрахованих осіб під час експлуатації транспортних засобів (водіїв на час обслуговування поїздки), якими страхувальник, в тому числі його структурні одиниці володіють чи користуються на законних підставах.

Вказаний договір страхування зумовлює виникнення цивільно-правових відносин, порядок здійснення яких визначається Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування»та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють такий вид відносин.

По предмету договору сторони визначились у розділі 2 договору, та зокрема згідно з п. 2.1 таким є зобовязання страховика (відповідач у справі) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату застрахованій особі в порядку та на умовах визначених договором та Постановою КМУ, а також зобовязання страхувальника (в тому числі його структурної одиниці) сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору та постанови КМУ.

Постановою КМУ в договорі мається на увазі постанова Кабінету Міністрів України від 14.08.1996р. № 959 «Про затвердження Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті»відповідно до якої було укладено вказаний договір між сторонами.

Згідно з п. 2.2 договору, застрахована особа (водій транспортного засобу на час обслуговування поїздки) – особа, що перебуває у трудових відносинах із страхувальником чи його структурною одиницею; перелік застрахованих осіб є додатком до договору та його невід’ємною частиною, а спір у справі стосується виконання договору в межах укладеного додатку № 6 в якому наведено перелік застрахованих осіб НГВУ «Долинанафтогаз»ВАТ «Укрнафта»(залучений до матеріалів справи).

Як те погодили сторони у п. 11.2 договору, договір між страховиком та страхувальником набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами та діє протягом року, а в частині зобов’язань, що виникли під час дії договору, до їх повного виконання. Згідно з п. 12.1 договору, дія договору припиняється за згодою сторін, а також у разі закінчення терміну дії договору (п. 12.1.1), виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником та його структурними одиницями у повному обсязі (п. 12.1.2)…

Дія договору, у відношенні зобов’язань по структурному підрозділу позивача –НГВУ «Долинанафтогаз»ВАТ «Укрнафта»(додаток № 6 до договору) закінчилась по строку один рік, оскільки інших доказів, в тому числі продовження виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником, що стосується додатку № 6, в періоді після 22.01.2009р. суду не представлено.

Згідно з положеннями п. 6.4.7 договору, після закінчення терміну страхування у разі перевищення обсягів страхових платежів над виплатами, страховик зобов’язується протягом 20 календарних днів перерахувати страхувальнику (або відповідній структурній одиниці) на його розрахунковий рахунок 25% від прибутку отриманого страховиком в рамках виконання договору.

На виконання договору страхування НГВУ «Долинанафтогаз»ВАТ «Укрнафта»було перераховано страховий платіж в сумі 10287 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 147 від 29.04.2008р., та враховуючи, що в періоді дії терміну страхування страховиком не проводились страхові виплати за договором, позивачем розраховано суму 25% прибутку в порядку передбаченому п. 6.4.7 договору, яку в розмірі 2185, 99 грн. заявлено до стягнення з відповідача.

У відповіді на претензію позивача, страхова компанія відзначила, що в рамках договорів страхування (претензія надсилалась у відношенні трьох договорів), укладались локальні поліси (договори страхування) термін дії яких ще не закінчився, а предметом страхування відповідальності та особистого страхування є майновий інтерес третіх осіб, тобто осіб, які мають право звернутись із вимогою до страховика про виплату страхового відшкодування, в тому числі в межах встановленого цивільним законодавством строку позовної давності –3 роки.

З приводу закінчення терміну страхування, суд враховує положення договору, зокрема п. 2.3 за яким, страховик посвідчує укладання договору страховими полісами, які оформлюються на кожну застраховану особу; особа вважається застрахованою з дати оформлення поліса.

При цьому слід відзначити, що на вимоги суду (ухвали від 16.07.2010р., від 18.08.2010р.) позивачем не представлено зазначених полісів, натомість незважаючи на обов’язковість вимог суду (ст. ст. 4-5, 115 ГПК України) позивач вказав, що ним у позовній заяві та заявлених вимогах не робиться посилання на п. 2.3 договору, а зобовязання оформити страховий поліс покладено положеннями договору на страховика, що з огляду на ст. 33 ГПК України по обов’язку доказування покладається на відповідача. У поясненнях від 03.09.2010р. позивач зазначив, що йому невідомо чи оформлялись (чи не оформлялись) страховиком поліси на кожну застраховану особу, оскільки на адресу ВАТ «Укрнафта»чи адресу НГВУ «Долинанафтогаз»жодні поліси по договору не надходили.

В свою чергу згідно пояснень відповідача всі поліси оформлюються в двох екземплярах (екземпляр страховика та екземпляр страхувальника), і такі були підписані як страховою компанією так і ВАТ «Укрнафта»уповноваженою особою; екземпляри страхувальника залишилися у ВАТ «Укрнафта», а екземпляри страховика передані АТ «СГ «ТАС»(приватне).

Положення ГПК України не передбачають вчинення з боку суду дій спрямованих на примусове вилучення документів, які не надаються сторонами, а всі можливі дії, спрямовані на встановлення зазначених обставин саме при безпосередньому дослідженні полісів оформлених чи неоформлених на виконання положень договору по переліку застрахованих осіб що є додатком № 6 до договору, судом були вчинені. Ще при порушенні провадження у справі судом було витребувано від сторін відповідні документи та пояснення, повторно вимоги суду конкретизовані та викладені в ухвалі від 18.08.2010р., а відтак встановити факт оформлення полісів, чи їх не оформлення, суд не має можливості саме з вини сторін у справі –позивача та відповідача, а рішення суду не може ґрунтуватись на поясненнях сторін. Пояснення сторін не є належним доказом підтвердження відповідних обставин.

Термін страхування позивачем ототожнюється з терміном дії самого договору, що в даному випадку не є вірним, і в цій частині, з огляду на ст. 33 ГПК України, саме позивачем належних доказів і не представлено, однак при вирішенні спору, в тому числі враховуючи підстави з яких відповідачем було відхилено претензію позивача, суд відзначає про відсутність в матеріалах справи, та ненадання на вимоги суду доказів, що за окремими полісами не закінчився термін страхування станом на 19.10.2009р. (дата звернення позивача з претензією про виплату частини прибутку згідно з п. 6.4.7 договору).

Посилання відповідача на те, що предметом особистого страхування є майновий інтерес третіх осіб, тобто осіб, які мають право звернутись із вимогою до страховика про виплату страхового відшкодування, в тому числі в межах встановленого цивільним законодавством строку позовної давності –3 роки, або ж взагалі не обмежуючись строком (письмові пояснення надані 06.09.2010р. з посиланням на ст. 268 ЦК України), судом відхиляються, оскільки положення договору (п. 7.2) передбачають повідомлення страховика про настання страхового випадку протягом 3 діб шляхом подання заяви із зазначенням обставин та події та характеру заподіяної шкоди.

З урахуванням специфіки передбачених договором страхових випадків (п. 3.1), і за відсутності доказів їх настання в період терміну страхування із застрахованими особами (перелік згідно додатку № 6), відсутні підстави вважати в майбутньому виникнення зобов’язань страховика за укладеним договором, як після закінчення строку дії договору так і після закінчення терміну страхування за полісами оформлення яких передбачено п. 2.3 договору. А сам факт закінчення терміну дії страхування не пов’язується із зобов’язаннями страховика за договором, такий закінчується на певну дату і при наявності права страхувальників звернутись з відповідною вимогою не свідчить про поновлення терміну дії страхування, його продовження тощо.

Розрахунок суми прибутку, передбаченого до сплати п. 6.4.7 на користь страхувальника, позивачем у справі здійснений у відповідності з положеннями зазначеними в договорі, що є підставою для стягнення вказаних коштів з відповідача з огляду на ст. 525, ст. 629 ЦК України.

Суд також зауважує, що надані до справи відповідачем документи, які стосуються виплати страхового відшкодування за договором згідно страхового акту № 863в/01 від 21.01.2009р., по полісу № 095511 не мають відношення до предмету спору у даній справі, не свідчать про невірність здійсненого позивачем розрахунку, оскільки вказана страхова виплата відбулась у відношенні особи, що була застрахована згідно переліку застрахованих осіб НГВУ «Надвірнанафтогаз»ВАТ «Укрнафта», що є додатком № 5 до договору.

Заявлені зустрічні вимоги про недійсність п. 6.4.7 договору № 0002680100 обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті від 22.01.2008р. укладеного між ЗАТ «Страхова група «ТАС»та ВАТ «Укрнафта»задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору (окремого положення) недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод (окремих положень) недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод (положень договору) вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Посилання позивача у зустрічному позові на суперечність п. 6.4.7 договору положенням ст. 1, 2, 16, 28 Закону України «Про страхування»та ст. 997 ЦК України є безпідставними, оскільки п. 6.4.7 договору не регулює порядок виплати чи повернення страхової премії, частини страхового платежу тощо. В даному випадку сторони погодили в договорі можливість отримання страхувальником частини прибутку страховика, яку останній має сплатити за настання відповідних умов, що не потребує виділення вказаних коштів із фондів, з яких формуються страхові виплати, а жодних заборон погодити укладення договору страхування в тому числі на таких умовах, а ні Закон України «Про страхування», а ні чинний ЦК та ГК України не містять.

Наведене позивачем у зустрічній позовній заяві, свідчить лише про наявність спору з приводу обставин виконання договору, що не є підставою недійсності п. 6.4.7 договору, по якому сторони досягли згоди при укладенні договору, відповідно до п. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки умовою чинності правочину, за приписами даної норми, є дотримання вимог щодо реальності правочину. Правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Спірне положення п. 6.4.7 договору страхування № 0002680100 від 22.01.2008р. не містить ознак фіктивності, оскільки саме на вказаних умовах і було укладено спірний договір позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..

Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування»договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується з статтею 354 Господарського кодексу України та статтею 979 Цивільного кодексу України, якими визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно частини 4 ст. 16 Закону України «Про страхування»(в редакції чинній на дату укладення договору) договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Спірні положення договору (п. 6.4.7) є іншою умовою погодженою сторонами в договорі, що не заборонено приписами закону.

Умови договору, зокрема п. 6.4.7 не суперечать положенням ЦК України, ГК України, Закону України «Про страхування»оскільки жодних вимог щодо неможливості погодження в договорі умов щодо сплати на користь страхувальника частини прибутку після закінчення терміну страхування у разі перевищення обсягів страхових платежів над виплатами, зазначені нормативні акти не містять.

В силу положень ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, таким чином укладаючи договір на відповідних умовах, відповідач визнавав факт дії договору, що передбачає в свою чергу виконання сторонами протягом такого часу своїх обов’язків відповідно до договору. В даному випадку, заява позивача за зустрічним позовом, свідчить про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по договору, що не може бути підставою недійсності відповідного положення договору, а згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Господарський кодекс України, його норми не пов’язують факт неможливості чи небажання виконання певних зобов’язань за договором з можливістю передбачити сторонами договору страхування в його умовах відповідних положень, а наполягання страхової компанії на недійсності положень договору за обставин можливого невиконання зі свого боку договору, свідчить лише про ухилення від його виконання тощо.

При врахуванні наведеного, первісні позовні вимоги судом задовольняються, а підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Судові витрати позивача за первісним позовом про сплату державного мита у сумі 102 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»(03062, м. Київ, пр-т. Перемоги 65, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 30115243) на користь Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»(ідент. код юрид. особи 00135390) в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз»(77503, Івано-Франківська обл., Волинський район, м. Долина, вул. Промислова 7, ідент. код 00136490) 2185, 99 грн. (дві тисячі сто вісімдесят п’ять гривень 99 копійок) частини прибутку сплата якого передбачена п. 4.6.7 договору № 0002680100 від 22.01.2008р., 102 грн. (сто дві гривні) витрат по сплаті державного мита, 236 грн. (двісті тридцять шість гривень) витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.І. Самсін

дата підписання рішення 13.09.2010