Рішення № 11147683, 09.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 45/16309.09.10 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Брабус Україна”

До відповідача 1: Малого підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”

До відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Громада”

Про: визнання недійсними договору від 01.03.1992 № 1, угоди від 01.03.1992, угоди від 05.04.1992, додаткової угоди від 03.04.1994.

Суддя Балац С.В.

Представники сторін:

позивача: Васильєв В.А.

відповідача 1: Кантемір В.І.

відповідача 2: не з’явилися

Суть спору: визнання недійсними договору про спільну діяльність від 01.03.1992 № 1, угоди про проведення ремонтних і будівельних робіт від 01.03.1992, угоди про використання будівлі по вул. Пітерській,5 від 05.04.1992, укладені між Виробничо-торговим об’єднанням “Общєпіт”Залізничного району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”, а також додаткової угоди від 03.04.1994, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю “Громада” та Малим підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Позивач в серпні 2006 року за договором з Фондом приватизації комунального майна Солом’янського району м. Києва придбав нежитлові приміщення підвалу, першого та другого поверхів по вул. Пітерська, 5 у м. Києві. Окрім придбаного майна вказана будівля містила ще 3-й та 4-й поверхи, на яку претендувало ТОВ “Рів’єра”. Позивач зазначає, що Господарським судом м. Києва розглядалась справа № 32/301-21/148 за позовом ТОВ “Брабус Україна”про визнання за ним права власності на об’єкт незавершеного будівництва –нежитлові приміщення 3-го та 4-го поверхів в будівлі по вул. Пітерській, 5 у м. Києві та за зустрічним позовом ТОВ “Рів’єра”про визнання за ним права власності на об’єкт незавершеного будівництва –нежитлові приміщення 3-го та 4-го поверхів у цій же будівлі.

Позивач стверджує що під час розгляду вказаної справи, він дізнався про існування договірних відносин між ТОВ “Рівєра”і Виробничо-торговим об’єднанням “Общєпіт”Залізничного району м. Києва, які були оформлені спірними правочинами - договором про спільну діяльність від 01.03.1992 № 1, угодою про проведення ремонтних і будівельних робіт від 01.03.1992, угодою про використання будівлі по вул. Пітерській,5 від 05.04.1992. Також позивачу стало відомо про існування додаткової угоди від 03.04.1994 між ТОВ “Громада”та Малим підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”.

Позивач зазначає, що спірними правочинами відповідачі в супереч діючому на той час законодавству вирішили питання про реконструкцію (надбудову) будівлі по вул.. Пітерська, 5 у м. Києві, про “виникнення”у об’єднання “Общєпіт”права власності на всю будівлю, про передачу надбудови у користування ТОВ “Рів’єра”, про спільну експлуатацію будівлі, про розподіл прибутків від експлуатації 2, 3 і 4-го поверхів будівлі між вказаними особами, про набуття права власності на 3-й і 4-й поверхи товариством “Рів’єра”у разі приватизації будівлі об’єднанням “Общепіт”.

Позивач зазначає, що спірні договори суперечать вимогам законодавства, що діяло на час їх укладення. Зокрема, нежитлова будівля по вул. Пітерській, 5 у м. Києві, до моменту її приватизації, була об’єктом комунальної власності, в розумінні ст. 31 Закону України “Про власність”, яка діяла у 1992 році належала до державної форми власності. Порядок розпорядження державними майном, яке відноситься до основних засобів врегульовано ст. 91 Цивільного кодексу УРСР. Відповідно до п. 5, 6 Постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 “Про порядок передачі підприємств, об’єднань, організацій, установ, будинків і споруд”передача будинків і споруд провадиться за рішенням цього виконавчого комітету, а саме з дозволу Київської міської Ради народних депутатів. Тому позивач вважає, що спірні договори передбачали без згоди власника державного майна передачу вказаного майна в якості внеску у спільну діяльність, а в наступному і виникнення права власності на вказане майно у одного з контрагентів спірних договорів, що не відповідає вимогам ст. 4 Закону України “Про власність”, ст. 91 Цивільного кодексу УРСР.

Крім того, позивач зазначає, що спірний договір від 01.03.1992 від імені об’єднання “Общепіт”підписано Базелюком В.І., а від імені ТОВ “Рів’єра”Токарським Є.Я., які разом є співзасновниками ТОВ “Рів’єра”, а Базелюк В.І. є ще й директором ТОВ “Рів’єра”. Отже, на думку позивача, спірний договір було укладено в наслідок зловмисної угоди представників обох сторін, а тому вказаний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 57 Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідач 1 надав суду відзив на позовну заяву, в якій вказав що згідно ст. 1 ГПК України особи можуть звертатися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваний прав і охоронюваних законом інтересів, а позивачем не вказано яким чином спірні правочини порушують права і охоронювані законом інтереси позивача.

Також відповідач зазначає, що на момент укладення спірних правочинів позивача не існувало, а тому спірні правочини не можуть порушувати права і охоронювані законом інтереси позивача, відповідно у позивача відсутні підстави для звернення до суду з цим позовом.

Крім того, позивач зазначає, що спірні правочини були предметом дослідження Господарським судом міста Києва і рішенням у справі №32/301-21/148 від 25.03.2010 надано їм оцінку і визнано за відповідачем 1 право власності на 3-й та 4-й поверхи будівлі № 5 по вул.. Пітерській у м. Києві.

Відповідач 1 зазначає, що коли позивач придбав приміщення підвалу, 1-го та 2-го поверхів будівлі він бачив надбудовані 3-й та 4-й поверхи, і саме починаючи з 17.08.2006 у позивача почався перебіг строків позовної давності, а отже позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Відповідач 1 стверджує, що посилання позивача на п. 5, 6 Постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 “Про порядок передачі підприємств, об’єднань, організацій, установ, будинків і споруд”є необґрунтованими, оскільки позивач всупереч ст. 33 ГПК України не надає доказів недотримання вказаного порядку.

Також відповідач 1 зазначив, що твердження позивача про те, що в додатку № 1 від 01.03.1992 положень про перехід державного майна у власність іншої сторонньої юридичної особи, є надуманим, оскільки такі положення у згаданій угоді відсутні

На думку відповідача 1, договір про спільну діяльність № 1 від 01.03.1992 не може бути визнано судом недійсним на підставі ст. 57 Цивільного кодексу Української РСР, оскільки позивач не є потерпілим в розумінні названої норми.

Також відповідач 1 надав суду заяву про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог позивача.

Відповідач 2, повідомлений належним чином, в судові засідання своїх представників не направив, відзив на позов не надав.

Позивач надав суду додаткові пояснення, в яких проти відзиву відповідача 1 заперечив та вказав, що спірними правочинами порушено його права на використання цієї будівлі за призначенням, позивач не може здійснити демонтаж надбудови та не може надбудувати ще декілька поверхів зверху, не може здійснити відчуження будівлі, тощо, що стало наслідком укладення спірних правочинів.

На думку позивача, позовна давність останнім не пропущена, оскільки про існування спірних договорів позивач дізнався лише у 2009 році, коли відповідач надав їх до матеріалів справи № 32/301-21/148.

Ухвалою від 16.07.2010 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 29.07.2010.

Ухвалою від 29.07.2010 розгляд справи відкладався на 19.08.2010.

В судових засіданнях 19.08.2010 та 03.09.2010 оголошувалися перерви до 03.09.2010 та до 09.09.2010 відповідно , про що сторони повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 09.09.2010 оголошено вступну та резолютивну частини рішення

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.03.1992 між Виробничо-торговим об’єднанням “Общєпіт”Залізничного району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”укладено договір про спільну діяльність № 1 (далі –Договір про спільну діяльність). Згідно умов цього договору сторони на основі об’єднання зусиль, виробничих і фінансових ресурсів здійснюють спільну діяльність в галузях, дозволених законодавством України, а кожен вид спільної діяльності, а також разові спільні заходи і операції, здійснюються у відповідності з окремими протоколами, договорами або угодами, які оформлятимуться окремо і являтимуться невід’ємними додатками до цього договору (п. 1.1., 1.2. Договору про спільну діяльність).

Згідно п. 2.1. Договору про спільну діяльність на основі цього договору , у відповідності з додатковими протоколами, договорами і угодами сторони можуть фінансувати спільні роботи і комерційні операції.

01.03.1992 між Виробничо-торговим об’єднанням “Общєпіт”Залізничного району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”укладено угоду про проведення ремонтних і будівельних робіт (далі –Угода про проведення ремонтних і будівельних робіт). За умовами Угоди про проведення ремонтних і будівельних робіт сторони домовились провести ремонт і реконструкцію будівлі по вул. Пітерській, 5, яка перебуває на балансі Виробничо-торгового об’єднання “Общєпіт”Залізничного району м. Києва, а також здійснення добудови двох поверхів до цієї будівлі, про що є рішення виконкому. А після ремонту і добудови поверхів будівля по вул.. Пітерській, 5 буде повністю належати Виробничо-торговому об’єднанню “Общєпіт”Залізничного району м. Києва, а Товариству з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”, яка проводила ремонтні і будівельні роботи за рахунок власних засобів, будуть виділені в користування приміщення в цій будівлі (п. 1., 4. Угоди про проведення ремонтних і будівельних робіт).

05.04.1992 між Виробничо-торговим об’єднанням “Общєпіт”Залізничного району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”укладено угоду про використання будівлі по вул.. Пітерській, 5 (далі - Угода про використання будівлі). За умовами Угоди про використання будівлі сторони погодили по закінченні ремонту по вул.. Пітерській, 5 і добудові до нього 3, 4 поверхів здійснювати спільну експлуатацію всієї будівлі, прибуток від експлуатації 2-го поверху ділити пропорційно вкладених коштам, прибуток від експлуатації 3, 4 поверхів належить повністю Товариству з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”, а при зміні форми власності (приватизації будівлі Виробничо-торговим об’єднанням “Общєпіт”Залізничного району м. Києва) право власності на 3 і 4 поверхи безоплатно передається Товариству з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”(п. 1., 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. Угоди про використання будівлі). Вказана Угода про використання будівлі є додатком № 2 до Договору про спільну діяльність (п. 2. Угоди про використання будівлі).

03.04.1994 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Громада”(що створено шляхом реорганізації Виробничо-торгового об’єднання “Громадське харчування”та є його правонаступником) в особі директора Базелюка В.І. і Малим підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”(що є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”) в особі директора Токарського Є.Я. укладено додаткову угоду (додаток № 3 до Договору про спільну діяльність) (далі –Додаткова угода), якою виклали п. 2.1. Договору про спільну діяльність в іншій редакції та визначили, що фінансувати сумісні роботи та комерційні операції в відповідній пропорції, а саме ТОВ “Громада”бере на себе фінансування в обсязі 30%, а МП у формі ТОВ “Рів’єра”- 70% . за домовленістю сторін по закінченню робіт або по підсумкам кожного фінансового року, проводиться звірка та підрахунок внесків кожної із сторін (п. 1. Додаткової угоди).

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними Договору про спільну діяльність, Угоди про проведення ремонтних і будівельних робіт, Угоди про використання будівлі, Додаткової угоди (далі разом –Спірні правочини).

Відповідно до нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу нежилого приміщення шляхом викупу від 17.08.2006, укладеного між Фондом приватизації комунального майна Солом’янського району міста Києва (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Брабус Україна”(покупець), останній придбав нежитлові приміщення з № 1 по № 31 (групи приміщень № 1) підвалу, з № 1 по № 29 (групи приміщень № 2) першого поверху, з № 1 по № 44 (групи приміщень № 3) другого поверху по вул. Пітерська, 5 в м. Києві, загальною площею 1.822,20 кв.м.

13.10.2006 приміщення придбані позивачем за вищевказаним договором передано Фондом приватизації комунального майна Солом’янського району міста Києва (продавцем) Товариству з обмеженою відповідальністю “Брабус Україна”(покупцю), про що складено Акт передачі № 378.

В матеріалах справи містяться документи, в яких йдеться про “Производственно-торговое объединение “Общепит”Зализничного района г. Киева”(російська мова) та про “Виробничо-торгове об’єднання “Громадське харчування””(українська мова). Матеріалами справи в сукупності та поясненнями сторін встановлено, що це є однією і тією ж самою юридичною особою, яка в цьому рішенні суду згадуватиметься під найменуванням - Виробничо-торгове об’єднання “Общєпіт”Залізничного району м. Києва.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що Спірні правочині укладені з порушенням законодавства, яке діяло на момент їх укладення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однією з засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу (п. 5 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як власник підвалу, першого поверху, другого поверху приміщень по вул. Пітерська, 5 в м. Києві, загальною площею 1.822,20 кв.м., прагне до здійснення своїх повноважень власника та відповідно до відновлення своїх повноважень на використання цієї будівлі за призначенням, на здійснення надбудови вище 2-го поверху самостійно. Таке прагнення позивача зумовлене загальним змістом об’єктивного права власності.

Оскільки прагнення позивача не суперечить Конституції, нормам що регулюють речові та зобов’язальні відносини, то інтерес позивача є –охоронюваним законом інтересом.

Отже охоронюваний законом інтерес позивача, є самостійним об’єктом судового захисту. Тому твердження відповідача 1 про те, що позивач не має права подавати такий позов судом відхиляється.

Також судом відхиляється твердження відповідача 1 про те, що Спірні правочини були предметом дослідження у справі Господарського суду міста Києва № 32/301-21/148 і рішенням останнього від 25.03.2010 їм надано оцінку і визнано за відповідачем 1 право власності на 3-й та 4-й поверхи будівлі № 5 по вул. Пітерській у м. Києві виходячи з наступного.

Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 32/301 за позовом ТОВ “Брабус Україна”до КП “Київське міське бюро технічної інвентаризації”про визнання права власності на 3-й та 4-й поверхи будівлі № 5 по вул. Пітерській у м. Києві. Рішенням Господарського суду міста Києва у цій справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду без змін, позов задоволено. Відповідачі не були учасниками судового процесу у цій справі. Проте, за касаційною скаргою МП у формі ТОВ “Рів’єра”названі рішення господарських судів скасовано, а справу передано на новий розгляд. У 2009 році, під час нового розгляду, справі присвоєно № 32/301-21/148 та в межах цієї справи МП у формі ТОВ “Рів’єра”, як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, 01.04.2009 заявило позов до КП “Київське міське бюро технічної інвентаризації”про визнання права власності на 3-й та 4-й поверхи будівлі № 5 по вул. Пітерській у м. Києві. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2010 у справі № 32/301-21/148 у задоволенні позову ТОВ “Брабус Україна”відмовлено, а позов МП у формі ТОВ “Рів’єра”задоволено.

Проте, ТОВ “Брабус Україна”з таким рішенням не погодилось та оскаржила його в апеляційному порядку, отже Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2010 у справі № 32/301-21/148 не набрало законної сили, а тому факти встановлені останнім відповідно до ст. 35 ГПК України не можуть бути використані при вирішенні справи № 45/163.

Судом відхиляється твердження відповідача 1 про пропуск позивачем строку позовної давності, виходячи з наступного.

Позивач дізнався про факт існування Спірних правочинів саме з позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору у справі № 32/301-21/148 - МП у формі ТОВ “Рів’єра”, яка свої вимоги обґрунтувала фактом наявності Спірних правочинів, які є предметом оскарження у справі № 45/163, отже ТОВ “Брабус Україна”дізналася про існування спірних договорів лише після подачі МП у формі ТОВ “Рів’єра”позовної заяви у справі № 32/301-21/148, тобто у 2009 році.

Отже, позивачем відповідно до норм ст.ст. 257, 260, 261, 267 Цивільного кодексу України не пропущено строк позовної давності на звернення до суду за захистом свого інтересу. Тому заява відповідача 1 про застосування строків позовної давності відхиляється.

Враховуючи те, що Спірні правочини були укладені під час дії Цивільного кодексу УРСР, то норми останнього підлягають застосуванню до спірних договірних правовідносин.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно ст. 57 Цивільного кодексу УРСР угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Відповідно до додатку № 10 до Рішення Київської міської ради від 27.12.2001 “Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва”нежитлова будівля по вул. Пітерська, 5 у м. Києві до моменту її приватизації була об’єктом комунальної власності.

Відповідно до ст. 31 Закону України “Про власність”(в редакції, яка діяла на час укладення Спірних правочинів) до державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Отже, будівля по вул. Пітерська, 5 у м. Києві, за законодавством що діяло на момент укладення Спірних договорів належала до державної форми власності.

Згідно ст. 91 Цивільного кодексу УРСР порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Нормами п. 5 постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 “Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд”встановлено, що передача будинків і споруд провадиться, зокрема, одними підприємствами, об'єднаннями, організаціями і установами місцевого підпорядкування іншим підприємствам, об'єднанням організаціям та установам місцевого підпорядкування того ж самого виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів - за рішенням цього виконавчого комітету.

Згідно п. 6 вказаної постанови міністерства, державні комітети, відомства УРСР виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів передають кооперативним та іншим громадянським організаціям (за погодженням з центральними органами цих організацій) і приймають від них будинки і споруди. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів передають і приймають будинки і споруди з дозволу виконавчого комітету обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.

Відповідно до ст. 432 Цивільного кодексу УРСР для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.

Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам (ч. 1, 2 ст. 4 Закону України “Про власність”, в редакції, що діяла на час укладення Спірних договорів).

З текстів Договору про спільну діяльність, Угоди про проведення ремонтних і будівельних робіт, Угоди про використання будівлі, Додаткової угоди вбачається, що останніми неправомірно, всупереч діючому на час їх укладення законодавству, вирішено питання про відчуження державної власності. При цьому учасниками вказаних договорів не дотримано процедури передбаченої ст. 91 Цивільного кодексу УРСР та положеннями постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 “Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд”. Відповідно є підстави для визнання вказаних договорів недійсними на підставі ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР.

Крім того, Спірні правочини, укладено між Виробничо-торговим об’єднанням “Общєпіт”Залізничного району м. Києва та його правонаступником в особі генерального директора Базелюка В.І. і Товариством з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”та його правонаступником особі директора Токарського Є.Я.

Як вбачається з статуту відповідача 1, його учасниками були, зокрема, Базелюк В.І. і Токарський Є.Я., і статут відповідача 1, зареєстрованого Виконкомом Ленінградської районної Ради народних депутатів м. Києва 15.01.1992, підписано директором відповідача 1 - Базелюком В.І.

Отже, з наведених фактів вбачається, що Спірні правочини були укладені внаслідок

зловмисної угоди представника однієї сторони (генерального директора Виробничо-торгового об’єднання “Общєпіт”Залізничного району м. Києва) з другою стороною (Товариством з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”), що є правовою підставою для визнання їх недійсними згідно зі ст. 57 ЦК України.

При цьому, позивач чий охоронюваний законом інтерес порушується Спірними правочинами, є потерпілою особою в розумінні ст. 57 ЦК України.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про визнання недійсними Спірних правочинів є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін та надані на їх підтвердження докази не мають значення для справи, тому на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України судом не приймаються.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів, як правонаступників сторін Спірних правочинів.

Керуючись ст. 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність № 1 від 01.03.1992, укладений між Виробничо-торговим об’єднанням “Общєпіт” Залізничного району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”.

3. Визнати недійсними угоду про проведення ремонтних і будівельних робіт від 01.03.1992 (додаток № 1 до Договору про спільну діяльність № 1 від 01.03.1992), угоду про використання будівлі по вул.. Пітерській, 5 від 05.04.1992 (додаток № 2 до Договору про спільну діяльність № 1 від 01.03.1992.), укладені між Виробничо-торговим об’єднанням “Общєпіт” Залізничного району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”.

4. Визнати недійсною додаткову угоду від 03.04.1994 (додаток № 3 до Договору про спільну діяльність № 1 від 01.03.1992), укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Громада” та Малим підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Рів’єра”.

5. Стягнути з Малого підприємства у формі Товариством з обмеженою відповідальністю “Рів’єра” (03148, м. Київ, вул. Якутська, 9, код 16392159, з будь якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Брабус Україна”(03087, м. Київ, вул.. Пітерська, 5, код 31785773, на будь який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) –42 (сорок дві) грн. 50 коп. –витрат по оплаті державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Громада” (03037, м. Київ, просп. Червонозоряний, буд. 5А, код 24726032, з будь якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Брабус Україна”(03087, м. Київ, вул.. Пітерська, 5, код 31785773, на будь який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) –42 (сорок дві) грн. 50 коп. –витрат по оплаті державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7. Видати накази.

8. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.

Суддя С.В. Балац

Дата підписання рішення: 10.09.2010