Рішення № 11146399, 09.09.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 205

РІШЕННЯ

Іменем України

09.09.2010Справа №2-2/3258-2010 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Штурм Перекопу" (96052, Красноперекопській район, с. Іллінка, вул. Конституції, 4)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмет" (95034, м.Сімферополь. вул. Репіна, 122)

про стягнення 22 893,64 грн.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача: Бойко Н.А. - представник, довіреність у справі

Від відповідача: не з’явився

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача про стягнення грошових коштів за поставлену продукцію у розмірі 19250,00грн. та пені за прострочку платежу у сумі 3643грн64коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами було укладено договір №19/06/09 від 19.6.2009 року, відповідно до умов якого позивач зобов’язався поставити відповідачу товар, а відповідач – прийняти та оплатити його. Позивач у повному обсязі виконав свої зобов’язання за договором, проте, відповідач до наступного часу не оплатив отриманий товар, що і стало підставою для звернення із позовною заявою до суду.

Представник позивача 06.7.2010р у судовому засіданні надав суду розрахунок пені за період з 01.7.2009 року по 31.12.2009 року, яка складає 2020грн35коп.

9 вересня 2010 року д у судовому засіданні представник позивача надав суду клопотання №390 від 13.7.2010р про уточнення позовних вимог у частині розрахунку штрафних санкцій, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача грошові кошти з а поставлений чорний лом у розмірі 19250,00грн та пеню за прострочення платежу у розмірі 2 020грн35коп.

Відповідач у судове засідання не з’явився, хоча про час там місце розгляду справи був повідомлений належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але він своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не з’явлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Штурм Перекопу", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітмет", як покупцем, був укладений договір поставки №19/06/09-ПМ від 19.6.2009р, відповідно до п.1.1, 1.2 якого постачальник зобов’язується поставити у визначений договором строк у власність покупця лом та відходи чорних металів у асортименті по цині 1100грн за одиницю у кількості 17,5тон на загальну суму 19250,00грн (з ПДВ), а покупець зобов’язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених договором.

Відповідно до п.3.3 договору розрахунки за поставлений постачальником та фактично прийнятий покупцем товар здійснюється покупцем на підставі пред’явленого постачальником рахунку у продовж 5 днів з моменту прийняття товару по приймально – здавальним документам (приймально – здавальна накладна або акт приймання – передачі).

Позивач свої зобов’язання за договором виконав у повному об’ємі, а саме поставив відповідачу товар - металобрухт, що підтверджується накладною №0470 від 22.6.2009р та приймально - здавальними актами (№36 від 22.6.2009р, №37 від 23.6.2009р, №38 від 24.6.2009р та №39 від 25.6.2009р) на загальну суму 19250,00грн.

Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а саме не оплатив позивачу вартість поставленого товару.

Позивачем на адресу відповідача була спрямована вимога №1 від 11.01.2010р про погашення заборгованості на суму 19250,00грн., проте, відповідач в супереч вимогам договору, зобов'язання по оплаті отриманого товару не виконав.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті 19250,00грн боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 19250,00грн боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Враховуючи подану позивачем заяву №52 від 26.5.2010р про зменшення позовних вимог, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Окрім вимоги про стягнення боргу, позивачем, з урахуванням клопотання №390 від 13.7.2010р про уточнення позовних вимог у частині розрахунку штрафних санкцій, були заявлені вимоги про стягнення 2 020грн35коп пені за період з 01.7.2009р по 31.12.2009р, які підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.6.2 договору за прострочення оплати товару у строки, вказані у п.4.2 договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент сплати пені за кожен день прострочення.

Тому, позовні вимоги у частині стягнення 2003грн47коп пені (з суми 6589,00грн за період з 01.7.2009р по 28.12.2009р, з суми 4554,00грн за період 01.7.2009р по 29.12.2009р, з суми 6534,00грн за період з 01.7.2009р по 30.12.2009р, з суми 1573,00грн за період з 01.7.2009р по 31.12.2009р), нарахованої з урахуванням, вимог укладеного між сторонами договору, ст..3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У частині стягнення 16грн88коп пені, позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв’язку з неправильністю нарахування - без урахування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача з урахуванням клопотання №390 від 13.7.2010р про уточнення позовних вимог у частині розрахунку штрафних санкцій.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

В засіданні суду за згодою представника позивача оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 13.9.2010р.

Керуючись ст.ст. 49,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Прийняти клопотання №390 від 13.7.2010р про уточнення позовних вимог у частині розрахунку штрафних санкцій.

2.          Позов задовольнити частково.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмет" (95034, м.Сімферополь. вул. Репіна, 122, р/р 260093010072 у СФ АБ «Південний», МФО 384652, ЗКПО 24029801) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Штурм Перекопу" (96052, Красноперекопській район, с. Іллінка, вул. Конституції, 4, р/р 260094870 в КРД АТ «Аваль» м.Сімферополь, МФО 324021, ЗКПО 3084037, ІНН 308403701076) 19250,00грн боргу, 2003грн47коп пені, 212грн53коп державного мита, 235грн81коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4.          У частині стягнення 16грн88коп пені відмовити.

5.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.           

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.