Рішення № 111398405, 23.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.05.2023Справа № 910/164/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин";

до Відкритого акціонерного товариства "БАТЕ"- управляюча компанія холдингу "Автокомпоненти";

про стягнення 19 863,81 доларів США.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Барський А.О., довіреність № 271 від 28.12.2022;

Від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства "БАТЕ" - управляюча компанія холдингу "Автокомпоненти" суму основного боргу у розмірі 18 744,75 доларів США та суму пені у розмірі 1 119,06 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати отриманої продукції на підставі договору № 533 від 22.04.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/164/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.03.2023.

При повідомленні про розгляд справи Відкритого акціонерного товариства "БАТЕ" - управляюча компанія холдингу "Автокомпоненти", місцезнаходженням якого є 222120, республіка білорусь, Мінська обл., м. Борисів, вул. Даумана, 95, судом було враховано наступне.

До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території республіки білорусь регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу республіки білорусь.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами республіки білорусь на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, відповідно до повідомлення Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Укрпоштою припинено доставку поштових відправлень до/з росії та білорусії з 25 лютого 2022, що підтверджується листом АТ "Укрпошта" № 5313-09-25 від 25.02.2022 "Щодо припинення приймання міжнародних відправлень до Республіки Білорусь", а згідно з повідомленням Міністерства закордонних справ України через повномасштабну агресію росії проти України дипломатичні відносини між Україною та росією розірвано.

З огляду на викладене суд вважав, що належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи є розміщення на сайті Господарського суду міста Києва відповідного оголошення-повідомлення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/164/23 до судового розгляду по суті на 23.05.2023.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 23.05.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

У судове засідання 23.05.2023 представник відповідача не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/164/23 також в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 16.02.2023, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

23.05.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" (далі також - позивач, постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "БАТЕ"- управляючою компанією холдингу "Автокомпоненти" (далі також - відповідач, покупець) укладено договір № 533 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити покупцю продукцію (далі за текстом - продукція) у кількості та відповідно до специфікацій (протоколів узгодження цін), які є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору, покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію.

За змістом п. 2.1. договору, ціна на кожну партію продукції узгоджується шляхом підписання специфікації (протоколу узгодження цін з наступним оформленням специфікації.

Як встановлено п. 3.1., 3.2. договору, продукція поставляється з України автомобільним транспортом окремими партіями. Умови постачання визначаються у специфікації. Датою поставки вважається дата відвантаження продукції та визначається за позначкою в ТТН.

У п. 3.6. договору визначено, що строк поставки продукції постачальником зазначається у специфікаціях до договору. Якщо термін поставки в специфікації не вказаний - поставка здійснюється за узгодженими обома сторонами графіками.

Сторони у п. 4.1. - 4.3. договору погодили, що оплата партії продукції здійснюється протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дня отримання відповідної партії продукції. Форма оплати: платіжне доручення. Валюта платежу: долар США.

Позивач зазначає, що 18.02.2022 ним здійснено поставку продукції відповідачу загальною вартістю 38 242,14 доларів США, однак, в порушення умов договору, оплату боргу в повному обсязі відповідачем не здійснено до теперішнього часу, а залишок основного боргу за поставлену 18.02.22 продукцію становить 21 842,14 доларів США.

Загальна заборгованість відповідача, з врахуванням боргу позивача перед відповідачем в сумі 3 097,39 доларів США складає 18 744,75 доларів США.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом першим частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладений між сторонами контракт, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Як визначено статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 18.02.2022 здійснено поставку партії продукції відповідачу на підставі договору та згідно з рахунком-фактурою № 11/1 від 18.02.2022, CMR №0551 від ??18.02.2022, оформленої митної декларації UA112090/2022/000500 від 18.02.22 на загальну суму 38 242,14 доларів США.

Відповідно до платіжних інструкцій № 943647400, № 946434130 від 18.02.2022 відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 16 400,00 доларів США.

А відтак, загальна заборгованість відповідача, з врахуванням боргу позивача перед відповідачем в сумі 3 097,39 доларів США складає 18 744,75 доларів США.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено у п. 4.1. договору, оплата партії продукції здійснюється протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дня отримання відповідної партії продукції.

Враховуючи той факт, що відповідачем отримано продукцію 18.02.2022, відповідач мав оплатити вартість поставленого товару у строк по 04.04.2022.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своє зобов`язання, у строк встановлений договором, не виконав, доказів протилежного сторонами до суду не надано.

Також суд зазначає, що відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з чинним законодавством гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною 4 статті 524 Цивільного кодексу України, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Законом України "Про валюту та валютні операції".

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.

Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.09.2019 у справі № 464/3790/16-ц.

Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц зробила висновок, відповідно до якого, у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" до Відкритого акціонерного товариства "БАТЕ"- управляючої компанії холдингу "Автокомпоненти" про стягнення грошових коштів у розмірі 18 744,75 доларів США.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 119,06 доларів США.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.4. договору, за несвоєчасну оплату партії продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,03% від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що всі штрафні санкції за договором стягуються після пред`явлення письмової претензії щодо застосування штрафних санкцій. За умови пред`явлення претензії пені нараховуються з моменту виникнення обставин, що є підставою відповідальності.

Претензію щодо сплати боргу та застосування штрафних санкцій відповідачу було надіслано електронною поштою 25.11.2022, однак станом на день подання позову відповіді на вказану претензію від відповідача не надходило.

Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати вартості поставленої продукції.

Дослідивши та перевіривши надані позивачем розрахунки суми пені, господарський суд дійшов висновку, що вони є обґрунтованими, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 119,06 доларів США пені підлягають задоволенню.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "БАТЕ"- управляюча компанія холдингу "Автокомпоненти" (222120, республіка білорусь, Мінська область, м. Борисів, вул. Даумана, буд. 95, УНН 600017855, ОКПО 00232495, ОКОНХ 14343, 14341) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 48, ідентифікаційний код 30641508) заборгованість у розмірі 18 744 (вісімнадцять тисяч сімсот сорок чотири) доларів США 75 центів, пеню у розмірі 1 119 (одна тисяча сто дев`ятнадцять) доларів США 06 центів та судовий збір у розмірі 10 895 (десять тисяч вісімсот дев`яносто п`ять) грн 88 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08.06.2023.

Суддя О.В. Мандриченко