Рішення № 111398397, 02.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.05.2023Справа № 910/11443/22

За позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві;

до Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (відповідач 1);

Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (відповідач 2);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Аста";

про визнання договору недійсним.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Фартушний С. І., уповноважена особа, довіреність № 49-Д/71 від 21.11.2022;

Від відповідача 1: не з`явилися;

Від відповідача 2: Пожидаєв І. В., адвокат, ордер серії АА № 1247265 від 14.11.2022;

Від третьої особи: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати недійсним договір від 24.07.2017 № 200/ф, укладеного між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 відкрито провадження у справі № 910/11443/22 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, підготовче засідання призначено на 22.11.2022.

До господарського суду 22.11.2022 від Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 заперечує проти задоволення позовних вимог.

22.11.2022 до господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач 2 заперечує проти позовних вимог.

Від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві 24.11.2022 до господарського суду надійшла відповідь на відзив Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд".

До господарського суду 30.11.2022 від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві надійшла відповідь на відзив Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Аста" до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2, підготовче засідання відкладено до 24.01.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/11443/22 до судового розгляду по суті.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 02.05.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" у судовому засіданні 02.05.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.

У судове засідання 02.05.2023 представники Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Аста" не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом враховано, що в силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене, з урахуванням строку розгляду справи та того, що сторонами надано усі докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, а неявка представників відповідача 1 та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

02.05.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.08.2016 між Головним управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (далі - позивач) та Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (далі - відповідач 1) укладено договір № 1 про реалізацію проекту будівництва пожежного депо та житлового будинку в Солом`янському районі м. Києва (далі - договір № 1).

Відповідно до п. 1.1. договору № 1, предметом цього договору є діяльність сторін по здійсненню ними комплексу юридичних дій організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на реалізацію проекту відповідно до умов, передбачених цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору № 1, сторона-1 (Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві) відповідно до цього договору передає, а сторона-2 (Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд") приймає частину функцій замовника будівництва пожежного депо та об`єкта, передбачених п. 2.1.1. договору.

Як визначено п. 1.3. договору № 1, параметри пожежного депо та об`єкта (техніко-економічні показники) визначаються сторонами в процесі виконання договору, відповідно до затвердженої проектної документації.

Пунктом 1.4. договору № 1 встановлено, що будівництво пожежного депо та об`єкта здійснюється на підставі погодженої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт (декларації про початок виконання будівельних робіт) та у відповідності до вимог державних стандартів, будівельних норм і правил для даного виду будівництва.

Як вбачається з п. 1.5. договору № 1, сторони отримують право власності на частини пожежного депо та об`єкта (житлові приміщення, нежитлові приміщення, машино-місця) на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Цей договір не є договором про інвестиційну діяльність, спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном. (п. 1.6. договору № 1).

Як встановлено п. 2.2. договору № 1, сторона-2, виконуючи функції за цим договором, діє від свого імені, чинить в межах цього договору усі необхідні юридичні дії та акти, укладає на власний розсуд будь-які правочини, необхідні для реалізації проекту, та несе за них повну відповідальність згідно чинного законодавства України. З метою належного виконання зобов`язань та реалізації проекту, сторона-2 має право самостійно передавати частину отриманих за цим договором функцій замовника будівництва пожежного депо та об`єкта будь-яким третім особам без погодження зі стороною-1.

За змістом п. 3.1. договору № 1, фінансування реалізації проекту на земельній ділянці, здійснюється стороною-2 повному обсязі самостійно. Орієнтована ціна цього договору визначається на підставі кошторисної вартості будівництва пожежного депо та об`єкта відповідно до первинних документів.

Відповідно до п. 3.2. договору № 1, сторона-2 веде безпосередні розрахунки з третіми особами щодо фінансування реалізації проекту згідно з укладеними правочинами.

У п. 3.3. договору № 1 сторони погодили, що джерелом фінансування реалізації проекту визначається стороною-2 на власний розсуд у відповідності до чинного законодавства України і може складатися із власних коштів і/або залучених коштів фізичних та юридичних осіб.

Згідно з п. 4.2 договору № 1, строки проектування пожежного депо та об`єкту в експлуатацію визначаються сторонами згідно з графіком реалізації проекту, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток №2) та підписується сторонами після визначення стороною 2 проектної організації. Календарний графік реалізації проекту будівництва складається та підписується стороною 2 протягом 30 календарних днів з дня затвердження проектної документації на будівництво та надається стороні 1 на погодження.

Пунктом 4.5. договору № 1 встановлено, що на стадії проектування об`єкта та пожежного депо та виконання будівельних робіт сторона-2:

4.5.1. Укладає, підписує та виконує договори на виконання проектних та інших вишукувальних робіт в обсязі, необхідному для виконання робіт з будівництва об`єкта та пожежного депо, з відповідними проектними організаціями та третіми особами; зміст та обсяг проектної документації на будівництво пожежного депо та об`єкту визначається відповідно до вимог державних стандартів, будівельних норм і правил для даного виду будівництва;

4.5.2. Забезпечує погодження розробленої проектної документації на будівництво пожежного депо та об`єкта, а також проведення державної експертизи розробленої і погодженої проектної документації;

4.5.3. Забезпечує здійснення авторського нагляду за проектуванням автором проекту (при необхідності);

4.5.4. Забезпечує проведення технічного нагляду, в процесі будівництва пожежного депо та об`єкта.

4.5.5. Планує, організує хід будівництва пожежного депо та об`єкта. Здійснює контроль за якістю та обсягами будівництва, відповідністю виконаних робіт проекту, будівельним нормам та правилам;

4.5.6. Здійснює залучення підрядних організацій до будівництва;

4.5.7. Забезпечує будівництво пожежного депо та об`єкта «під ключ» з виконанням будівельних, монтажних, пусконалагоджувальних робіт, передбачених проектною документацією, випробування змонтованого устаткування, ліквідацію недоробок і дефектів, що виникли і виявлені в ході приймання робіт і в гарантійні строки експлуатації пожежного депо та об`єкта.

4.5.8. Забезпечує на власний розсуд страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження пожежного депо та об`єкта.

Згідно з п. 6.1. договору № 1, сторони домовились, що сторона-1 в результаті реалізації проекту отримує по протоколу розподілу об`єкта та пожежного депо наступну частину об`єкта та пожежного депо: ??

- 100 % (сто відсотків) загальної площі пожежного депо;

- ??300 м2 (триста квадратних метрів) житлової площі об`єкта.

Конкретний перелік житлових приміщень, які отримує сторона-1, визначається в протоколі розподілу об`єкта, який підписується в обов`язковому порядку після погодження проектної документації, та є невід ємною частиною до цього договору.

Пунктом 6.2. договору № 1 встановлено, що сторони домовились, що сторона-2 в результаті реалізації проекту отримує по протоколу розподілу об`єкта та пожежного депо наступну частину об`єкта та пожежного депо: ???

- частину житлової площі об`єкта, за виключенням площі, що належить стороні-1, відповідно до п.6.1 цього договору; ??

- 100% (сто відсотків) нежитлової площі об`єкта; ??

- 100% (сто відсотків) машино-місць в об`єкті (у випадку їх будівництва згідно проектної документації на будівництво об`єкта).

Конкретний перелік житлових приміщень, нежитлових приміщень, машино-місць, які отримує сторона-2, визначається в протоколі розподілу об`єкта, який підписується в обов`язковому порядку після погодження проектної документації, та є невід`ємною частиною до цього договору.

Відповідно до п. 8.1 договору №1, сторони зобов`язуються вжити всіх необхідних заходів щодо виконання цього договору, окремих зобов`язань, пов`язаних з його виконанням та реалізацією проекту взагалі, вирішувати конфліктні ситуації, що виникають, шляхом переговорів.

Цей договір набирає чинності з дати його укладення і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. (п. 11.1. договору № 1).

24.07.2017 між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (сторона 1) та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - відповідач 2, сторона 2) укладено договір № 200/Ф (далі - договір № 200/Ф), відповідно до п. 1.1. якого, предметом цього договору є зобов`язання та права сторін по будівництву об`єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті в порядку та на умовах, визначених в договорі.

За змістом п. 1.2. договору № 200/Ф, за цим договором сторона 1 делегує стороні 2 частину функцій замовника будівництва, а сторона 2 зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити будівництво об`єкта в цілому на земельній ділянці відповідно до проектної документації.

Як визначено у п. 2.2.5. договору№ 200/Ф, сторона 1 зобов`язується забезпечити не передачу замовником (Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві) земельної ділянки чи майнових прав щодо неї у заставу, іпотеку, або не встановлювати щодо неї будь-які інші обмеження на користь будь-яких інших осіб.

Згідно з п. 2.3.2. договору № 200/Ф, сторона 2 спільно зі стороною 1 та замовником забезпечує:

2.3.2.1. прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію;

2.3.2.2. одержання документа про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердження його готовності до експлуатації.

До витрат сторони 2 по реалізації договору належать, зокрема, витрати пов`язані з компенсацією стороні 1 документально підтверджених витрат на відшкодування витрат замовника на сплату земельного податку за користування земельною ділянкою відповідно до договору від 15.08.2016. (п. 3.2.1. договору № 200/Ф).

Відповідно до п. 4.1.1. договору № 200/Ф, замовник відповідно до договору від 15.08.2016 набуває право розпоряджатися майновими правами на 300 (триста) квадратних метрів площ житла в об`єкті, та 100 % площ пожежного депо, орієнтовною загальною площею до 500 (п`ятсот) квадратних метрів, а після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, в порядку передбаченому чинним законодавством, зареєструвати відповідне право власності на нерухоме майно.

Згідно з п. 7.1. договору № 200/Ф, цей договір набуває чинності з моменту його підписання, скріплення печатками сторін та діє до 30.06.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Позивач вказує, що договір № 200/Ф з ним не погоджувався, незважаючи на той факт, що він безпосередньо визначає та встановлює права і обов`язки для нього.

Позивач вважає, що відповідачі укладаючи договір № 200/Ф перевищили повноваження, які були надані відповідачу 1 за договором № 1 та прямо порушили права Головного управління ДСНС України у м. Києві, як власника земельної ділянки.

Також позивач зазначає, що під час укладання договору № 200/Ф, сторонами не дотримано вимог п. 11.2. договору № 1, що свідчить, на думку позивача, про нікчемність договору № 200/Ф.

Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" виконує у своїй частині функції замовника та, з метою належного виконання зобов`язань та реалізації проекту, має право самостійно передавати частину отриманих за договором № 1 функцій замовника будівництва пожежного депо та об`єкта будь-яким третім особам без погодження з позивачем.

У зв`язку з цим, відповідач 1 вказує, що твердження позивача про те, що договір № 200/Ф підлягає визнанню недійсним, у зв`язку з тим, що не був погоджений з Головним управління ДСНС України у м. Києві є безпідставним та таким, що суперечить договору № 1.

В свою чергу відповідач 2, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що позиція позивача про обмеження його прав як замовника, необхідність погодження укладеного Договору №200/Ф не відповідає умовам договору № l, оскільки умовами договору №1 було надано право відповідачу 2 чинити в межах цього договору усі необхідні юридичні дії та акти, укладати на власний розсуд будь-які правочини, необхідні для реалізації проекту, передавати частину отриманих за цим договором функцій замовника будівництва пожежного депо та об`єкта будь-яким третім особам без погодження зі стороною-1.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Положеннями ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що при укладенні договору № 1, позивач та відповідач 1 в установленому порядку досягли згоди щодо істотних умов вказаного договору та підписали його у відповідній редакції.

Також судом встановлено, що 24.07.2017 між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" укладено договір № 200/Ф.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

За змістом абз. 3 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання угоди недійсною є недотримання стороною (сторонами) вимог, встановлених статтею 203 вказаного Кодексу, саме на момент укладення такої угоди. При цьому кожна вимога є самостійною.

Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як зазначає позивач, укладаючи договір № 200/Ф, відповідачем 1 передано більше прав відповідачу 2, ніж було ним отримано за договором № 1 від позивача, у зв`язку з цим, на думку позивача, сталася заміна боржника у зобов`язанні, яка мала бути погоджена з ним на підставі ст. 520 Цивільного кодексу України.

Однак з вказаним твердженням позивача суд не може погодитися з огляду на наступне.

Як зазначалося судом, п. 2.2. договору № 1 встановлено, що сторона-2, виконуючи функції за цим договором, діє від свого імені, чинить в межах цього договору усі необхідні юридичні дії та акти, укладає на власний розсуд будь-які правочини, необхідні для реалізації проекту, та несе за них повну відповідальність згідно чинного законодавства України. З метою належного виконання зобов`язань та реалізації проекту, сторона-2 має право самостійно передавати частину отриманих за цим договором функцій замовника будівництва пожежного депо та об`єкта будь-яким третім особам без погодження зі стороною-1.

За змістом п. 2.1.1. договору № 1, позивач передає, а відповідач 1 приймає наступні функції замовника будівництва пожежного депо та об`єкта:

- забезпечення зміни цільового призначення земельної ділянки для будівництва та експлуатації пожежного депо та об`єкта;

- забезпечення внесення змін до містобудівної документації, зокрема, до детального плану територій;

- затвердження проектної документації на будівництво пожежного депо та об`єкта;

- забезпечення проведення державної експертизи проекту будівництва пожежного депо та об`єкта (в разі необхідності);

- укладення відповідних договорів з органом місцевого самоврядування на сплату пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в зв`язку з будівництво пожежного депо та об`єкта;

- визначення генерального проектувальника для виконання проектних робіт та укладення з ним відповідного договору;

- отримання погоджень та дозволів для будівництва пожежного депо та об`єкта;

- забезпечення функції управління будівництвом пожежного депо та об`єкта;

- ??забезпечення виконання будівельно-монтажних робіт на будівлі пожежного депо та об`єкта;

- визначення підрядника та інших субпідрядників для виконання будівельних та інших підрядних робіт/надання послуг;

- укладення відповідних договорів підряду (субпідряду) на виконання робіт/падання послуг;

- забезпечення проведення авторського нагляду за будівництвом пожежного депо та об`єкта;

- забезпечення проведення технічного нагляду за будівництвом пожежного депо та об`єкта;

- забезпечення та прийняття пожежного депо та об`єкта в експлуатацію та одержання документа про відповідність збудованого об`єкту та пожежного депо проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил;

- оформлення права власності на частину об`єкта, яка належить стороні-2 відповідно до цього договору;

- забезпечення фінансування реалізації проекту з будівництва пожежного депо та об`єкта в обсягах, визначених цим договором;

- взаємодія при вирішенні питань, пов`язаних із реалізацією проекту з будівництва пожежного депо та об`єкта, з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також з фізичними та юридичними особами будь-якої форми власності.

Як вбачається з п. 1.2. договору № 200/Ф, за цим договором відповідач 1 делегує відповідачу 2 частину функцій замовника будівництва, а відповідач 2 зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити будівництво об`єкта в цілому на земельній ділянці відповідно до проектної документації.

Пунктом 2.2. договору № 200/Ф встановлено, що сторона 1 у встановленому законодавством порядку забезпечує виконання функцій замовника будівництва об`єкта в частині, що передбачена даним договором, а саме: забезпечує здійснення замовником функцій землекористувача земельної ділянки в порядку, встановленому чинним законодавством; сторона 1 зобов`язується передати стороні 2 будівельний майданчик, про що сторонами підписується відповідний акт прийому-передачі, у строк не пізніше 3-х (трьох) робочих днів від дати отримання стороною 1 будівельного майданчику по акту приймання-передачі від замовника; протягом 3 (трьох) календарних днів, з моменту отримання відповідного звернення, підписує та падає стороні 2 документи, необхідні для виконання даного договору, (в тому числі необхідні листи, звернення, довіреності тощо); сторона 1 зобов`язуються не передавати об`єкт чи майнові права щодо нього у заставу, іпотеку, або не встановлювати щодо нього будь-які інші обмеження на користь будь-яких інших осіб, це обмеження не застосовується до прав сторони 1 розпоряджатися (в тому числі відчужувати) майновими правами в порядку, встановленому п. 4.1.2. цього договору; сторона 1 зобов`язується забезпечити не передачу замовником земельної ділянки чи майнових прав щодо неї у заставу, іпотеку, або не встановлювати щодо неї будь-які інші обмеження на користь будь-яких інших осіб; сторона 1 зобов`язується передати стороні 2 засвідчені копії правовстановлюючих документів на земельну ділянку в строки передбачені в пункті 2.1. договору, та по одному примірнику всієї отриманої ним до моменту укладення цього договору дозвільної документації у 10-денний строк з дня укладення цього договору; сторона 1 зобов`язується сприяти стороні 2 в усіх діях, пов`язаних із будівництвом об`єкта; сторона 1 зобов`язується після завершення будівництва об`єкта здійснити дії, віднесені законодавством до функцій сторони 1, щодо прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію відповідно до законодавства та надати стороні 2 необхідні для оформлення останньою права власності на належну їй в об`єкті частину документи, надання яких за законодавством віднесено до функцій сторони 1; сторона 1 не має права відступати свої права та обов`язки за цим договором, а також вчиняти будь-які дії чи угоди щодо об`єкта без письмової згоди сторони 2, крім права відчужувати (відступати) свою частину майнових прав в об`єкті, що належить їй у відповідності до пункту 4.1. цього договору; сторона 1 не вчиняє дій, прямо не передбачених цим договором, які будь-яким чином стосуються будівництва об`єкта та наслідком яких є здійснення стороною 2 будь-яких платежів (компенсацій), без попереднього письмового погодження зі стороною 2.

За змістом п. 2.3. договору № 200/Ф, цим договором сторона 1 делегує стороні 2 частину функцій замовника будівництва об`єкту, які визначені законодавством і належать стороні 1 в рамках виконання цього договору: організацію та фінансування в повному обсязі будівництва об`єкта шляхом укладення від свого імені договорів з виконавцями робіт та послуг, договорів на постачання будівництва об`єкта матеріалами та обладнанням, засобами, інструментами та будівельною технікою, транспортом, машинами і механізмами та пальним тощо, проведення від свого імені та своїми коштами розрахунків за вказаними договорами з контрагентами та прийняття результатів виконання цих договорів; розроблення (коригування) та погодження проектної документації; при цьому сторона 2 самостійно визначає проектні організації, укладає з ними договори; в межах своєї компетенції забезпечує отримання погоджень та дозволів від відповідних державних органів та організацій та позитивних експертних висновків, що є необхідними для будівництва об`єкта згідно з законодавством; безпечні умови праці згідно з вимогами законодавства та дотримання на будівельному майданчику вимог законодавства з охорони праці, в тому числі правил пожежної безпеки, правил техніки безпеки та санітарно-гігієнічних норм; підготовку виконавчої та іншої документації для прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію; здійснення авторського та технічного нагляду за будівництвом об`єкта; сторона 2 самостійно визначає експлуатуючу організацію та забезпечує передачу їй об`єкта для утримання та обслуговування.

Відповідно до п. 2.5. договору № 200/Ф, згідно з цим договором сторона 1 передає, а сторона 2 отримує виключне право на виконання відповідної частини функцій замовника будівництва об`єкта, в тому числі здійснення (забезпечення) будівництва об`єкта на земельній ділянці та забезпечення фінансування будівництва об`єкта, а сторона 1 в період дії цього договору зобов`язана утриматися від передачі функцій замовника будівництва об`єкта іншим особам.

Згідно з п. 2.6. договору № 200/Ф, сторона 2, здійснюючи функції замовника, діє від свого імені, чинить в межах цього договору усі необхідні юридичні та практичні дії та акти, укладає на власний розсуд будь-які правочини необхідні для реалізації договору, на власний розсуд залучає третіх осіб для реалізації договору та несе за них повну відповідальність відповідно до чинного законодавства. В окремих випадках, в разі неможливості стороною 2 діяти від свого імені (при оформленні дозвільної документації, у взаємовідносинах з державними органами тощо), сторона 2 діє від імені сторони 1 на підставі виданої останньою довіреності. Крім випадків, визначених в договорі, сторона 1 не вправі самостійно (від свого імені без погодження зі стороною 2) діяти щодо будівництва об`єкта. У випадках (ситуаціях), що не передбачені даним договором та законодавством, рішення, необхідні для реалізації договору, приймаються за погодженням сторін.

Також сторони передбачили в п. 2.12. договору №200/Ф, що сторона 2 не має право самостійно на власний розсуд передати (делегувати) частину функцій замовника будівництва об`єкта, наданих йому за цим договором, третім особам, у тому числі на підставі договорів. Для зазначеної передачі (делегування) сторона 2 зобов`язана отримати письмову згоду від сторони 1.

В свою чергу договір № 1 аналогічного положення не містить, що дає підстави для висновку, що відповідач 1 мав право передати функції замовника відповідачу 2 без згоди позивача.

А тому суд, здійснивши аналіз положень договору № 1 та договору № 200/Ф встановив, що відповідачем 1 передано відповідачу 2 частину функцій замовника з будівництва об`єкта у відповідності до п. 2.2. та п. 2.1.1. договору № 1 та чинного законодавства України.

Щодо тверджень позивача про те, що п. 6.5., 6.6., 6.7. договору № 200/Ф прямо суперечать п. 4.1.2., 4.1.3, 4.6. договору № 1 суд вказує на таке.

Відповідно до п. 4.1.2. договору № 200/Ф, сторона 1 набуває право розпоряджатися майновими правами на 100,00 (сто) квадратних метрів площ житла в об`єкті, а після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, в порядку передбаченому чинним законодавством, зареєструвати відповідне право власності на нерухоме майно. Право розпоряджатись частиною вказаних майнових прав сторона 1 набуває після підписання сторонами протоколу розподілу площ в об`єкті.

Пунктом 4.1.3. договору № 200/Ф, сторона 2 набуває право розпоряджатися майновими правами площею в об`єкті, передбаченою проектною документацією, окрім тієї, що належить замовнику та стороні 1 у відповідності до підпунктів 4.1.1., 4.1.2. пункту 4.1. цього договору, а після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, в порядку передбаченому чинним законодавством, зареєструвати відповідне право власності на нерухоме майно. Право розпоряджатись частиною вказаних майнових прав сторона 2 набуває після підписання сторонами протоколу розподілу площ в об`єкті.

В пункті 4.6. договору № 200/Ф визначено, що з моменту підписання сторонами протоколу розподілу та отримання дозволу на виконання будівельних робіт по будівництву об`єкта сторона 2 має право на власний розсуд без погодження зі стороною 1 розпоряджатися належними її правами на частину об`єкта, що закріплена за нею в протоколі розподілу.

Згідно з пп. б п. 6.5. договору №1, сторона-2 набуває право розпоряджатися майновими правами на частину об`єкта, визначену в п. 6.2 договору та протоколах розподілу пожежного депо та об`єкта, які додаються до цього договору та є його невід`ємною частиною. Сторони набувають право власності на відповідну частину об`єкта після прийняття об`єкта в експлуатацію.

Відповідно до п. 6.6. договору № 1, майнові права на частини об`єкта, визначені в п.6.1. та 6.2. цього договору, виникають у кожної із сторін та вважаються закріпленими за кожною із сторін з моменту підписання цього договору та протоколів розподілу. Кожна із сторін має право укладати будь-які правочини щодо своєї частки в об`єкті з третіми особами після вводу пожежного депо та об`єкта в експлуатацію.

Як встановлено п. 6.7. договору №1, з дня підписання протоколів розподілу пожежного депо та об`єкта, кожна сторона має право вчиняти будь-які дії з частиною об`єкта, якою вона має право розпоряджатися, та/або майновими правами на таку частину об`єкта: відчужувати третім особам, передавати в заставу, іпотеку, і/або обтяжувати будь-яким іншим чином, а також використовувати в будь-яких незаборонених чинним законодавством схемах з реалізації.

Однак, як встановлено п. 1.1. договору № 200/Ф, предметом цього договору є зобов`язання та права сторін по будівництву об`єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті в порядку та на умовах, визначених в договорі.

За змістом п. 1.2. договору № 200/Ф, за цим договором сторона 1 делегує стороні 2 частину функцій замовника будівництва, а сторона 2 зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити будівництво об`єкта в цілому на земельній ділянці відповідно до проектної документації.

Тобто, зі змісту наведених положень договору № 200/Ф вбачається, що відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено договір, за яким сторона 1 делегує стороні 2 частину функцій замовника будівництва.

Розподіл часток в збудованому об`єкті між сторонами, у відповідності з договором № 200/Ф, буде здійснено уже після вводу об`єкта будівництва в експлуатацію, що не суперечить положенням договору № 1.

Враховуючи наведене, здійснивши аналіз наведених положень договору № 1 та договору № 200/Ф суд приходить до висновку про відхилення тверджень позивача у цій частині.

Щодо тверджень позивача, що договором № 200/Ф обмежено його права стосовно площі пожежного депо, суд зазначає таке.

Як визначено п. 1.3. договору № 1, параметри пожежного депо та об`єкта (техніко-економічні показники) визначаються сторонами в процесі виконання договору, відповідно до затвердженої проектної документації.

Тобто, безпосередньо в договорі сторонами не зазначено, якою має бути площа пожежного депо.

В свою чергу, відповідно до п. 4.1.1. договору № 200/Ф, замовник відповідно до договору від 15.08.2016 набуває право розпоряджатися майновими правами на 300 (триста) квадратних метрів площ житла в об`єкті, та 100 % площ пожежного депо, орієнтовною загальною площею до 500 (п`ятсот) квадратних метрів, а після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, в порядку передбаченому чинним законодавством, зареєструвати відповідне право власності на нерухоме майно.

Як вбачається матеріалів, а саме з експертного звіту щодо розгляду проектної документації за проектом "Будівництво, експлуатація та обслуговування багатоповерхових житлових будинків з об`єктами соціально-побутового призначення, пожежного депо та підземного паркінгу на вул. Петра Радченка, 27 у Солом`янському районі міста Києва" від 22.06.2018 №2Р_2018_RA, замовниками будівництва є Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Аста" (далі також - третя особа) та Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, замовником експертизи є відповідач 2.

Наказом від 05.07.2018 №431/5-07 Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві та ТОВ "Компанія "Аста" затверджено проект "Будівництво, експлуатація та обслуговування багатоповерхових житлових будинків з об`єктами соціально-побутового призначення, пожежного депо та підземного паркінгу на вул. Петра Радченка, 27 у Солом`янському районі міста Києва" згідно з експертним звітом від 22.06.2018 №2Р_2018_RA та віднесення об`єкту до класу наслідків (відповідальності) СС3, з переліком техніко-економічних показників, що додаються до вказаного наказу.

Так, з техніко-економічних показників, що додавалися до наказу від 05.07.2018 №431/5-07 вбачається, що площа пожежного депо складає 469,23 м2.

Тобто позивач, своїм наказом від 05.07.2018 №431/5-07 затвердив площу пожежного депо, яка склала 469,23 м2.

Наведені обставини також встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі № 910/18822/19, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

А тому, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що твердження позивача в цій частині не можуть бути прийняті до розгляду, у зв`язку з їх суперечливістю з матеріалами справи.

Також суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/24269/16 прийшов до висновку, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Проте позивачем не доведено та законодавчо необґрунтовано у чому саме полягає порушення його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення договору № 200/Ф та не надано доказів на підтвердження таких обставин, а судом встановлено відсутність доказів на підтвердження наявності підстав, визначених Цивільним кодексом України, за яких договір № 200/Ф може бути визнаний недійсним.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України, Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування строку позовної давності господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на те, що судом було встановлено відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача в даній справі, заява відповідача 2 про застосування строку позовної давності судом по суті не розглядалася.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту третього частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (№ 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08.06.2023.

Суддя О.В. Мандриченко