Ухвала суду № 11137606, 31.08.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" серпня 2010 р. м. КиївК-18053/07

31 серпня 2010 р.м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаФедорова М.О.

суддів:Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретар судового засіданняГорбенко К.Л.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 31.08.2010 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Ворошиловському районі на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2007

у справі №34/148а (22-а-2154/07)

за позовомТОВ «Виробничо комерційний центр «Оптима ЛТД»

доДПІ у Ворошиловському районі

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Донецької області від 19.06.2007 у справі №34/148а частково задоволені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційний центр „Оптима ЛТД": визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Волноваському районі №0000122310/0 від 13.04.2007 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8405 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 4203 грн., всього на суму 12698 грн., відмовлено у задоволені позовних вимог щодо визнання його недійсним в частині визначення податку на додану вартість у сумі 417000грн. та застосування штрафної (фінансових) санкції у розмірі 208501 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2007 у справі №34/148а (22-а-2154/07) скасовано постанову господарського суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову господарського суду Донецької області від 19.06.2007.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, протягом лютого-березня 2007 року державною податковою інспекцією у Волноваському районі здійснено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2006, наслідки якої викладені в акті №265/2310/13501821 від 03. 04.2007 (а.с.35-77).

За результатами перевірки заступником начальника державної податкової інспекції 13.04.2007 прийнято податкове повідомлення-рішення №000122310/0 (а.с.34), згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі Закон України № 2181), яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 638109грн., у тому числі 425405 грн. основного платежу та 212704 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами також встановлено, що податок на додану вартість визначений на підставі пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок заниження податку за березень 2006 року на 8405 грн., за жовтень і листопад 2006 року відповідно на 251333 грн. та 165667 грн.

Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій визначено підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Колегія суддів Вищого адміністравтиного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій щодо задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Фра-М»12 жовтня 2006 року укладено договір поставки № 129/С (а.с.87), предметом поставки якого є профіль (а.с.87-93). За умовами пункту 3.1 договору строк поставки визначений 12 грудня 2006 року, пунктом 5.1 договору передбачена попередня оплата товару.

На виконання зазначених умов договору позивач як покупець здійснив перерахування грошових коштів 16 жовтня 2006 року за платіжним дорученням № 3145 (а.с.94) та 23 жовтня 2006 року за платіжним дорученням № 3257 (а.с.95) відповідно у сумах 1008000 грн., у тому числі податок на додану вартість 168000 грн. та 500000 грн., у тому числі податок на додану вартість 83333 грн. 33 коп., 6 листопада 2006 року за платіжним дорученням № 3464 (а.с.96) та 10 листопада 2006 року за платіжним дорученням № 3532 (а.с.97) відповідно у сумах 500000 грн., у тому числі податок на додану вартість 83333 грн. 33 коп. та 49000 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 82333 грн. 33 коп.

По факту отримання коштів у розрізі чотирьох господарських операцій контрагентом позивача (продавець за договором) складені та надані позивачу чотири податкові накладні (а.с.98-101), які прийняті позивачем до податкового обліку жовтня та листопада, та на підставі яких позивачем за правилами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сформований кредит жовтня та листопада 2006 року, а вартість сплаченого товару включена до складу валових витрат 4 кварталу 2006 року, та наростаючим підсумком за 2006 рік, що підтверджується актом перевірки (а.с.11).

У грудні сплачені попередньо кошти були повернуті позивачу його контрагентом внаслідок розірвання договору, що посвідчується додатковою угодою від 11.12.2006 (а.с.89). За правилами пункту 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»продавець склав та надав 22.12.2006 чотири розрахунки корегування до податкових накладних (а.с.102-105). На підставі зазначених розрахунків зменшено податковий кредит грудня 2006 року, що підтверджується кодом рядка 16 (а.с.120).

Як зазначено судом апеляційної інстанції, усі зазначені обставини не є спірними між сторонами. Підставою визначення зобов'язань, на думку податкового органу є те, що позивач не довів, що метою придбання товару є використання його у господарській діяльності.

Проте погодитись з такою думкою не можна з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Статтею ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено данні, що повинна місити податкова накладна (пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації (пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Виходячи зі змісту пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" названим Законом передбачений лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вільне трактування підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковим органом та погодження зазначеного трактування судом першої інстанції, яке полягає у вимогах до позивача підтвердити зв'язок отриманих послуг з господарською діяльністю підприємства, а не з оподатковуваними операціями у межах господарської діяльності, призвело до неправильного вирішення спору.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на відсутність мети у позивача в подальшому використанні товару в оподаткованих операціях у межах його господарської діяльності є припущенням, оскільки основні види діяльності позивача не обмежуються продажем автомобілів, а до них відноситься також оптова та роздрібна торгівля продовольчого асортименту, інші види оптової торгівлі.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно недоведеності порушення позивачем податкового законодавства.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у звязку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ДПІ у Ворошиловському районі на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2007 у справі №34/148а (22-а-2154/07) слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Ворошиловському районі залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2007 у справі №34/148а (22-а-2154/07) без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіА.І. Брайко

Г.К. Голубєва

О.В. Карась

А.О.Рибченко