Ухвала суду № 11135778, 27.04.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-6386/09/6/0170

27.04.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІлюхіної Г.П.,

суддів Курапової З.І. , Лядової Т.Р. секретар судового засіданняЯіцкова К.М.

за участю сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А. ) від 08.09.09 у справі № 2а-6386/09/6/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецстрой" (вул. К. Лібкнехта, буд. 30 каб. 2, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95006)

доДержавної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки, буд. 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.09.2009 адміністративний позов задоволено повністю: визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим №0005492301/0 від 07.05.2009 про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю “Укрспецстрой”податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 946350,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 433738,00 грн. (арк.с.73-75).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки договір субпідряду №1/09/08-с від 18.09.2008 є чинним та не може бути визнаним нікчемним, отже витрати, повязані з виконанням вказаного договору правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна податкова інспекція в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, звернувся з заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити (арк.с.78,80-82).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 27.04.2010, не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.92-93), про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликались в судове засідання, але в суд не зявились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

З 27.03.2009 по 22.04.2009 посадовими особами Державної податкової інспекції в м.Сімферополь Автономної Республіки Крим проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецстрой»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2008.

За результатами перевірки складено Акт перевірки №3921/23-2/32703508 від 29.04.2009 (арк.с.9-53).

Перевіркою встановлено порушення, зокрема, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 занижено податок на додану вартість на суму 946350,00 грн.

Відповідачем 07.05.2009 прийнято податкове повідомлення-рішення №0005492301/0 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрспецстрой»податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 946350,00грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 433738,00 грн. на загальну суму 1387088,00 грн. (арк.с.54).

Як вбачається з Акту перевірки, між позивачем та Приватним підприємством «Ліза Плюс» укладено Договір субпідряду №1/09/08-с від 18.09.2008.

Виконання вказаного Договору підтверджується податковими накладними №5 від 22.09.2008, №6 від 01.10.2008, №7 від 02.10.2008, №8 від 07.10.2008, №9 від 09.10.2008, №10 від 15.10.2008, №11 від 21.10.2008, №12 від 31.10.2008, №13 від 06.11.2008, №14 від 10.11.2008, №15 від 11.11.2008, №16 від 26.11.2008, №17 від 27.11.2008, №18 від 03.12.2008 на загальну суму 5151000,00 грн., довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт, Розрахунком загальновиробничих витрат до Акту КБ-2в за жовтень, листопад та грудень 2008, які були досліджені відповідачем під час проведення перевірки та не були спростовані.

Спір виник у звязку з тим, що відповідач вважає Договір субпідряду від 18.06.2007 укладений між позивачем та Приватним підприємством «Ліза Плюс»нікчемним, що тягне за собою зменшення сформованого платником податку податкового кредиту, позивач проти цього заперечує, так як вважає, що він документально підтвердив реальну господарську діяльність та господарські операції даними податкового та бухгалтерського обліку.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення вимог апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.

На правовідносини, що склалися між сторонами поширюються положення статті 19 Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 № 1251-ХІІ (далі Закон України №1251-ХІІ), Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі Закон України №168/97-ВР), Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі Закон України №334/94-ВР).

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків акту перевірки.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про систему оподаткування»ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Податок як обовязковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (стаття 2 Закону № 1251-ХІІ).

Відповідно до статті 11 Закону України № 1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обовязковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

При цьому сформульоване в Господарському кодексі України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”, лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких встановлені загальні вимоги дотримання яких необхідне для чинності угоди:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини пятої статті 216 цього Кодексу вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Також, судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на статтю 228 Цивільного кодексу України відносно нікчемності Договору, оскільки вказаною статтею встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Договір субпідряду №1/09/08-с від 18.09.2008 та первинні документи, які підтверджують виконання зазначених господарських зобовязань, вказують на те, що воля сторін була спрямована на настання правових наслідків, що обумовлені ними і ніяким чином не спрямовані на порушення конституційних прав, свобод людини, знищення, пошкодження майна або незаконне заволодіння ним.

Таким чином, судова колегія вважає вказаний Договір таким, що відповідає як загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, так і вимогам, додержання яких має бути при укладенні договорів підряду, купівлі-продажу.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України №168/97-ВР вважається дата здійснення першої із подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека),

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналіз зазначених норм Закону України №168/97-ВР дозволяє зробити висновок про те, що в підпункті 7.7.1 йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований податок на додану вартість.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно включив до податкового кредиту 946350,00грн.

Відповідно до вимог статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача субєкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії, що відповідачем належним чином зроблено не було.

Відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угод та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового рішення, не підтверджена наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Суди при розгляді податкових спорів мають виходити з презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У звязку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку достовірні.

Несплата податку на додану вартість продавцем сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодування податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість сплачену разом з ціною товару (послуги) продавцю.

Факт порушення контрагентами платника податків своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявленої платником податку податкової вигоди, якщо податковий орган доведе, що платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому повинно бути відомо про порушення, які допускалися контрагентами.

Податкова вигода також може бути визнана необґрунтованою, якщо податковим органом буде доведено, що діяльність платника податків, його взаємозалежних або афіліованих осіб спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, що не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

В даному випадку зазначені порушення відсутні, так як матеріали справи підтверджують тільки виконання господарської операції у відповідності з діючим законодавством України.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Помилкове посилання суду першої інстанції на відсутність рішення суду про недійсність правочинів, що не передбачено діючим цивільним законодавством не тягне скасування рішення та висновків, що повязані з цими господарськими операціями.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.09.09 у справі № 2а-6386/09/6/0170 залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.09.09 у справі № 2а-6386/09/6/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 травня 2010 р.

Головуючий суддяпідписГ.П.Ілюхіна

Судді підпис З.І.Курапова підпис Т.Р.Лядова З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна