Ухвала суду № 11128651, 09.12.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2-а-4280/09/9/0170

09.12.09 Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіОмельченка В. А.,

суддів Дадінської Т.В. , Дугаренко О.В. секретар судового засіданняАнтонова Н.В.

за участю сторін:

представник позивача - Закритого акціонерного товариства "Дитячий оздоровчий табір "Берег"- Пилипчук Наталя Олександрівна довіреність № 73 від 13.04.09 року. представник позивача - Закритого акціонерного товариства "Дитячий оздоровчий табір "Берег"- Киричевська Надія Володимирівна довіреність № 72 від 13.04.09 року. представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим - не з'явився, про день та час судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно, про причини не явки суд не повідомили. розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Цикуренко А.С. ) від 03.07.09 року по справі №2-а-4280/09/9/0170 за позовом Закритого акціонерного товариства "Дитячий оздоровчий табір "Берег" (вул. Багрова, 3,с. Чайка, м.Алушта, Автономна Республіка Крим,98540)

до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим (вул. Леніна, 22а, м.Алушта, Автономна Республіка Крим,98500)

Про визнання протиправним та скасування податкового рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2009р. по справі № 2а-4280/09/9/0170 позов Закритого акціонерного товариства «Дитячий оздоровчий табір «Берег»до Державної податкової інспекції в м. Алушті АР Крим задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції в м. Алушті від 05.03.2009р. №0000122200/2 про застосування штрафних (фінансових) санкцій з Закритого акціонерного товариства “Дитячий оздоровчий табір “Берег” в сумі 742106,00 грн., а також постановлено стягнути з Державного бюджету України на користь ЗАТ “ДОТ “Берег” судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова суду мотивована тим, що договір між позивачем та фізичними особами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не укладався, у звязку з чим у позивача була відсутня підстава для подання заяви на отримання індивідуальної ліцензії, а також відсутні дані про наявність у позивача інформації про експорт або імпорт товарів або послуг.

До того ж, як зазначено у постанові, належним доказом резидентства/нерезидентства фізичної особи є паспортний документ з відповідною позначкою про реєстрацію за відповідним місцем проживання і ніякі пояснення по факту прийому у касу грошових коштів чи відсутність таких пояснень не можуть бути належним доказом з цього питання.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що у відповідача не було підстав для застосування штрафних санкцій згідно із ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», застосовуючи загальну суму розрахунків з громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які мали місце у період з 01.01.2007р. по 31.12.2007р. та з 01.01.2008р. по 30.06.2008р., оскільки спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій винесено відповідачем 10.10.2008р. - більше ніж через рік з моменту вчинення решти порушень, тобто з порушенням передбаченого ст. 250 Господарського кодексу України річного строку застосування фінансових санкцій.

Не погодившись з даною постановою суду, Державна податкова інспекція в м. Алушті звернулась до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказану постанову Окружного адміністративного суду АР Крим та винести нову постанову, якою позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю викладених у постанові висновків обставинам справи.

Вказує, що згідно з матеріалами перевірки, ЗАТ ДОТ «Берег»здійснювало реалізацію путівок нерезидентам (представникам нерезидентів субєктів господарської діяльності) через касу підприємства, що є порушенням ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993р. № 15-93 (зі змінами і доповненнями), яким встановлено, що усі розрахунки з нерезидентами здійснюються тільки через уповноважені банки. Вказане порушення, за твердженням апелянта, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 16 вказаного Декрету, ст. 3 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентом кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»№ 734/99 від 27.06.1999р., Порядком застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженим наказом ДПА України № 542 від 04.10.1999р. і Положенням про валютний контроль, затвердженим Постановою Правління НБУ № 49 від 08.02.2000р., у вигляді штрафу на резидента в розмірі при розрахунках у валюті України в сумі таких розрахунків.

Крім того, апелянт вважає, що ним при проведенні перевірки та застосуванні штрафних (фінансових) санкцій вірно застосовані строки позовної давності. При цьому ДПІ вважає, що застосовані до позивача штрафні санкції не є адміністративно-господарською санкцією в розумінні норм Господарського кодексу України, а тому відсутні підстави щодо застосування до спірних правовідносин строків застосування санкцій, передбачених ст. 250 вказаного Кодексу.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2009 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м.Алушті АР Крим.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2009 року справа призначена до апеляційного розгляду на 02.12.2009 року о 11 годині 30 хвилин.

В судовому засіданні представник позивача - Закритого акціонерного товариства «Дитячий оздоровчий табір «Берег» проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає , що постанова суду першої інстанції прийнята правомірно та просив її залишити без змін.

Представник відповідача - Державної податкової інспекції в м.Алушті АР Крим підтримав апеляційну скаргу з мотивів, викладених в ній.

Також в судовому засіданні було оголошено перерву в порядку ст. 150 КАС України до 09.12.2009 року.

В судове засідання яке відбулось 09.12.2009 року відповідач явку свого представника не забезпечив, про день та час судового засідання був повідомлений належним чином, та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не зявився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача.

При розгляді справи в порядку ст. 195 КАС України, судова колегія встановила наступне.

27.08-23.09.2008р. Державною податковою інспекцією в м. Алушті АР Крим була проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ЗАТ “Дитячий оздоровчий табір “Берег” за період з 01.04.2007р. по 30.06.2008р., за результатами якої складено акт перевірки №1239/23/32843647 від 30.09.2008р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яке виразилося у прийнятті у касу підприємства готівкових коштів від нерезидентів на загальну суму 742106,00грн., замість здійснення розрахунків через уповноважений банк.

Так, в акті перевірки №1239/23/32843647 від 30.09.2008р. зазначено, що у період з 02.07.2007р. по 26.06.2008р. та у період з 08.05.2008р. по 06.06.2008р. ЗАТ “ДОТ “Берег” через касу підприємства за прибутковими касовими ордерами приймало готівкові кошти від ОСОБА_4 у сумі 627872,00грн. у якості сплати за путівки на відпочинок та оздоровлення дітей та від ОСОБА_6 в сумі 129060,00грн. на такі ж цілі.

Згідно наданих до перевірки журналів реєстрації дітей та путівок, як вказано в акті перевірки (а.с.21-27), за період з 01.01.2007р. по 31.12.2007р. надано послуг ОСОБА_4 на суму 601787,00 грн. та за період з 01.01.2008р. по 30.06.2008р. на суму 14400,00 грн., а також за період з 01.01.2008р. по 30.06.2008р. надано послуг ОСОБА_5 на загальну суму 47880,00 грн.

Крім того, проаналізувавши журнал реєстрації відпочиваючих дітей у таборі, ДПІ в м. Алушта встановила, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є покупцями відпочинку не для себе, а для дітей, які приїжджали у табір у супроводженні керівників груп, а отже вказані особи виступали у ролі посередників та представників нерезидентів субєктів господарської діяльності.

В акті перевірки ДПІ в м. Алушті також зазначено, що підприємством не надано пояснень по факту прийому у касу грошових коштів, тим самим не підтверджено резидентство України громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у звязку з чим відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, згідно з якою усі розрахунки з нерезидентами здійснюються тільки через уповноважені банки, а прийняття в касу підприємства готівкових коштів від нерезидента не передбачено.

Відповідно до ч.2 ст.16 Декрету до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Порядком застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженим наказом ДПА України №542 від 04.10.1999р. і Положенням про валютний контроль, затвердженим Постановою НБУ №49 від 08.02.2000р., передбачено, що здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торгового обороту без участі уповноваженого банку тягне за собою штраф на резидента в розмірі при розрахунках у валюті України в сумі таких розрахунків.

Правом застосовувати до резидентів відповідні санкції за порушення валютного законодавства, згідно зі ст.3 Указу Президента України “Про врегулювання порядку одержання резидентом кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства” №734/99 від 27.06.1999р., наділені органи державної податкової служби.

Враховуючи викладене, вказаний акт перевірки було покладено в основу рішення ДПІ в м. Алушті №0000122200 від 10.10.2008р. про визначення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 742106,00 грн.

Не погодившись з даним рішенням, позивач звернувся до ДПІ в м. Алушті АРК зі скаргою від 24.10.2008р., за результатами розгляду якої рішенням відповідача №8870/10/23 від 19.12.2008р. «Про результати розгляду первинної скарги»скарга позивача залишена без задоволення, а рішення ДПІ в м. Алушті №0000122200 від 10.10.2008р. залишено без змін.

У звязку з цим, 19.12.2008р. відповідачем було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000122200/1 у сумі 742106,00 грн.

30.12.2008р. позивачем подана скарга до Державної податкової адміністрації в АР Крим, яка відповідно до рішення про результати розгляду повторної скарги №486/10/25-023 від 26.02.2009р. також залишена без задоволення, внаслідок чого 05.03.2009р. ДПІ в м. Алушті винесено рішення №0000122200/2 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 742106,00 грн.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга ДПІ в м. Алушті є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Режим здійснення валютних операцій на території України, визначення загальних принципів валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Валютні операції, відповідно до ст.1 вказаного Декрету, це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

В свою чергу, "нерезиденти", відповідно до вказаного Декрету, це - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України; розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Дослідивши матеріали справи, судовою колегією встановлено, що данні про перебування ОСОБА_4 на посаді генерального директора ТОВ “Аква Юна”, що знаходиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб Російської Федерації за зареєстрованою юридичною адресою у м.Москва, та про перебування ОСОБА_5 на посаді директора/головного тренера спортивного клубу “Спортсервіс” за адресою у Росії, м.Москва, під час проведення перевірки не були встановлені. Наявність цієї інформації стає відомою лише з рішення про результати розгляду повторної скарги ДПА в АР Крим від 26.02.2009 (а.с.47-57), а відтак викладені в акті перевірки висновки ДПІ в м. Алушті про те, що вказані особи є представниками нерезидентів субєктів господарської діяльності, на час складання акту перевірки не мали підтвердження.

Таким чином, у покладеному в основу спірного рішення акті перевірки перевіряючими, у відсутність належних доказів, були зроблені припущення з приводу того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є нерезидентами.

В той же час, відповідно до п.2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. № 15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки проводяться тільки через уповноважені банки.

Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України затверджено постановою Правління національного банку України від 14.10.2004 №484, зареєстроване Міністерством юстиції України 09.11.2004р. за №1430/10029.

За змістом Положення “розрахунки в межах торговельного обороту ” - рух коштів між резидентами і нерезидентами за операціями продажу (купівлі) товарів на підставі зовнішньоекономічних договорів, які передбачають експорт або імпорт товарів.

Згідно з п.3.1 Положення для отримання індивідуальної ліцензії заявник повинен надати, у тому числі, копії документів, на підставі яких виникли зобов'язання у валюті України.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, будь-який договір між позивачем та фізичними особами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не укладався, у звязку з чим у позивача була відсутня підстава для подання заяви на отримання індивідуальної ліцензії.

Крім того, судова колегія виходить з того, що п. 1 Інструктивного листа КМУ та НБУ №19029/730 від 26.04.1993р. “Про порядок розрахунків з країнами зони функціонування рубля” передбачено, що положення першого абзацу ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” про використання в розрахунках між резидентами та нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть здійснюватись і в українських карбованцях, якщо це передбачено контрактом.

Як вбачається з акту перевірки, від фізичної особи ОСОБА_4 були прийняті готівкові кошті у сумі 627872,00 грн., від фізичної особи ОСОБА_5 на загальну суму 129060,00 грн. Тобто в акті перевірки зафіксоване здійснення господарської операції у грошовій одиниці України гривні.

Згідно з абз. 3 п.1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських квитків, монет, що перебувають в обороті і є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави. Отже, валюта України для резидентів не є іноземною.

Зі змісту ч.1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 випливає, що резидент і нерезидент зобов'язані провадити розрахунки через уповноважені банки тільки у випадку здійснення розрахунків в іноземній валюті, тоді як розрахунки з позивачем були здійснені в національній валюті України гривні, що не оспорюється відповідачем по суті. Положення про обовязок провадити розрахунки через уповноважені банки у випадку здійснення розрахунків в національній валюті України ст. 7 вказаного Декрету КМУ не містить.

Таким чином, положення ч.1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Відповідно до п. 4 ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 959-ХІІ від 16.04.1991р. з наступними змінами та доповненнями, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право, в тому числі, самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам (абз. 2 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону України).

Крім того, відповідно до п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

За таких обставин, судова колегія вважає, що прийняття позивачем грошових коштів в національній валюті України гривні через касу підприємства, а не через уповноважений банк, чинному валютному законодавству України, зокрема ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», не суперечить.

Судова колегія не погоджується також з доводами апелянта про те, що застосовані до позивача штрафні санкції не є адміністративно-господарськими, у звязку з чим до них не може застосовуватися передбачений ст. 250 ГК України строк давності для їх застосування.

Так, ст. 238 Господарського кодексу України визначає, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

В силу ст. 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Відповідно до ст. 41 Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки зазначені санкції за порушення валютного законодавства є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України.

Ст. 250 ГК України визначає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (ст. 250 Господарського кодексу України).

Як вбачається з акту перевірки, прийняття коштів через касу підприємства від громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мало місце в період з 01.01.2007р.по 31.12.2007р., та з 01.01.2008р. по 30.06.2008р., тоді як рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій винесено відповідачем 10.10.2008р. - більше ніж через рік з моменту оприбуткування частини коштів через касу.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки встановлений законом термін застосування штрафних санкцій за частину фінансових операцій сплинув, у відповідача не було підстав для застосування штрафних санкцій згідно із ст. 16 Декрету застосовуючи загальну суму розрахунків з громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_5

Ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади і їх посадовці зобов'язані діяти тільки в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією України і Законами України.

Ст.. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” також встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Ч.2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судова колегія вважає, що доказів правомірності нарахування спірної суми штрафних санкцій ДПІ в м. Алушті суду не надано.

В силу ст.. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст..200, п.1 ч.1 ст.205, ст..ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2009р. по справі № 2а-4280/09/9/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 14 грудня 2009 р.

Головуючий суддяпідписВ.А.Омельченко

Судді підпис Т.В. Дадінська підпис О.В.Дугаренко З оригіналом згідно

Головуючий суддя В.А.Омельченко