Ухвала суду № 111159610, 29.05.2023, Господарський суд Чернігівської області

У Х В А Л А

про відмову у видачі судового наказу

29 травня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/723/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали заяви б/н від 17.05.2023 Комунального підприємства «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, код ЄДРПОУ 22828596, вул. Шевченка, 33-а, м. Чернігів, 14033; до боржника: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; про видачу судового наказу ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Чернігівської області надійшла заява Комунального підприємства «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 27433,81 грн заборгованості, а саме: 20347,88 грн боргу, 6246,37 грн інфляційних та 839,56 грн 3% річних.

В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на неналежне виконання боржником взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати вартості електроенергії, послуг з водопостачання та водовідведення, наданих відповідно до договору про співробітництво від 01.10.2018.

Розглянувши подану заяву, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу судового наказу в частині стягнення: 6246,37 грн інфляційних та 839,56 грн 3% річних, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, зокрема в порядку наказного провадження.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, визначені ГПК України.

Так, підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями розділу ІІ ГПК України.

Частиною 1 статті 147 ГПК України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зі змісту даної заяви про видачу судового наказу вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного в письмовій формі договору про співробітництво від 01.10.2018.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є вираження в грошових одиницях ( національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користі іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовими слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовими зобов`язаннями є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)(ст. 610 ЦК України).

Умовами п. 3.2. Договору про співробітництво передбачено, що учасник щомісячно протягом 12 місяців з дня підписання цього Договору, не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця, зобов2язаний компенсувати Підприємству Витрати з електроенергії, водопостачання та водовідведення на підставі рахунку, визначеного підприємством.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своїм правовим змістом інфляційні втрати та три відсотка річних, право на стягнення яких передбачено вказаною нормою, є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати процентів річних є додатковими способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, що ґрунтується на вимогах закону, а не договору.

Обов`язок їх сплати у визначеному окремим розрахунком розмірі може виникнути у боржника лише після пред`явлення відповідної вимоги кредитором, тобто вчинення додаткових дій останнім як окремого способу захисту своїх інтересів.

Натомість ч. 2 ст. 12 ГПК України встановлено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

При цьому, п. 7 ч. 1 ст. 155 ГПК України передбачено, що суд під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Таким чином, за результатами розгляду справи за відповідною заявою, судом лише видається судовий наказ, який є особливою формою судового рішення, а заявлені стягувачем вимоги не розглядаються по суті.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником (кредитором).

Однією з основних умов задоволення заяви про видачу судового наказу у розумінні ст. 12 ГПК України є безспірність предмету заявлених вимог. У той самий час заявлення інших, ніж виконання зобов`язання, що є предметом спірного договору, вимог, конкретно неузгоджених сторонами ( у тому числі їх розміру) призводить до виникнення між ними відповідного спору.

З урахуванням зазначеного, вимоги про сплату інфляційних та 3% річних за порушення договірних зобов`язань, хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не можуть вважатись основним зобов`язанням за письмовим договором (заборгованістю, щодо якої відсутній спір, про яку йде мова в статтях 12, 148 ГПК України), оскільки безпосередньо не входять до складу предмету такого договору.

У зв`язку з вищевикладеним, вимоги про стягнення 6246,37 грн інфляційних та 839,56 грн 3% річних не відповідають вимогам статті 12, 148 ГПК України та не можуть бути розглянуті судом саме в порядку наказного провадження.

Згідно п. 3 ч. 1, ч. 2, 3 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє в видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову в видачі судового наказу лише в частині цих вимог.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що заява Комунального підприємства «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради про видачу судового наказу в частині стягнення 6246,37 грн інфляційних та 839,56 грн 3% річних задоволенню не підлягає.

Разом з тим, суд звертає увагу заявника, що відповідно до частини 2 статті 153 ГПК України відмова в видачі судового наказу з підстави, передбаченої, зокрема, п. 3 частини 1 статті 152 цього Кодексу унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами в позовному порядку.

Керуючись статтями 147, 148, 152, 153, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради у видачі судового наказу про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 6246,37 грн інфляційних та 839,56 грн 3% річних.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун