Рішення № 11112029, 07.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/33307.09.10 За позовомвідкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

докомунального підприємства «Голосіївжитлосервіс»Голосіївської районної у м. Києві ради

простягнення 620915,03 грн.

СуддяКирилюк Т.Ю.

Представники сторін: від позивача:представник Юраков Є.Ю. (довіреність №175 від 01.07.2010 року) від відповідача:представники Шевчук О.М. (довіреність від 12.04.2010 року), Попова С.В. (довіреність від 23.03.2010 року) ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства «Голосіївжитлосервіс»Голосіївської районної у м. Києві ради заборгованості за договором №08103/2-01 від 02.01.2008 року на суму 620915,03 грн. (у тому числі 587434,80 грн. основного боргу; 16658,02 грн. пені; 14384,46 грн. інфляційних втрат та 2437,76 грн. трьох процентів річних).

Позов обґрунтований тим, що Відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за поставлену йому питну воду та приймання стічних вод.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2010 року порушено провадження у справі №23/333 та призначено її розгляд на 29.06.2010 року.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечував, оскільки умовами договору №08103/2-01 від 02.01.2008 року не передбачено послуги з гарячого водопостачання та заперечував проти стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.09.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем та Відповідачем було укладено договір №08103/2-01 від 02.01.2008 року на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Відповідно до пункту 1.1 договору №08103/2-01 від 02.01.2008 року, Позивач зобов’язався забезпечувати постачання питної води,приймати каналізаційні стоки через приєднані мережі, а Відповідач –здійснювати своєчасну оплату за надані послуги на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 3.1 договору №08103/2-01 від 02.01.2008 року кількість води, що подається Позивачем та використовується Відповідачем визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих Позивачем. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками Позивача та Відповідача.

Згідно пункту 2.2.1 договору №08103/2-01 від 02.01.2008 року Позивач щомісячно направляє до банківської установи Позивача розрахункові документи для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. У разі змін тарифів у період дії цього договору Позивач доводить Відповідачу нові тарифи у розрахункових документах.

У відзиві на позовну заяву Відповідач, з посиланням на частину четверту статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»стверджує, що актами звірки взаєморозрахунків Позивач фактично визнає наявність різниці у тарифах, їх невідповідність економічно обґрунтованим витратам на їх виробництво, таким чином, різницю між економічно обґрунтованими витратами та затвердженою вартістю тарифів має відшкодовувати Київська міська державна адміністрація, а не Відповідач.

Частинами четвертою та п’ятою статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні-послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.

Оскільки Відповідач не несе витрати на виробництво послуг із водопостачання та водовідведення, то застосування до правовідносин, які виникли між Позивачем та Відповідачем зазначених норм законодавства є помилковим.

Відповідно до пункту 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, які затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.94 р. N 65, тарифи на користування водою від комунальних водопроводів та приймання стічних вод до комунальної каналізації визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами розмірів цих тарифів та термінів їх введення.

Стаття 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Надані Відповідачем акт звірки розрахунків за спожиті послуги та зведений акт звірки за вересень 2009 року не стосуються предмету спору. Таким чином, доводи відзиву на позовну заяву є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 2.2.2 договору №08103/2-01 від 02.01.2008 року Відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у десятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. У разі неотримання поточного щомісячного документу, Відповідач здійснює оплату за надані послуги не пізніше п’ятого числа наступного місяця.

У відзиві на позовну заяву Відповідач заперечує щодо розміру наданих послуг зазначаючи, що Позивачем при нарахуваннях за надані послуги застосовувались тарифи, встановлені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, які втратили чинність.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач застосовував тарифи, встановлені розпорядженням Київської міської державної адміністрації №980 від 31.08.2009 року та №1332 від 30.11.2009 року. На момент проведення нарахувань зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були чинними, таким чином доводи Відповідача є безпідставними.

Відповідно до пункту 2.1.6 договору №06443/2-01 від 14.03.2006 року Відповідач зобов’язаний щоквартально, не пізніше 10-го числа, наступного за звітним кварталом місяця направити до Позивача повноважного представника з письмовою інформацією, щодо об’єму спожитих ним послуг за останні три місяці, для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту. У разі невиконання даної умови договору, облік спожитих послуг за відповідний період приймається Відповідачем за даними Позивача, перерахунки за вказаний період не проводяться.

Пунктом 2.2.4 договору №08103/2-01 від 02.01.2008 року передбачено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, Відповідач зобов’язаний у десятиденний термін з дня направлення Позивачем розрахункового документу до банківської установи, письмово повідомити про це Відповідача та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова Відповідача оплатити розрахунковий документ Позивача вважатиметься безпідставною.

Відповідачем не надано суду жодних доказів звернення до Позивача щодо невідповідності нарахувань за надані послуги, актів звірки між сторонами на виконання пункту 2.1.6 договору №08103/2-01 від 02.01.2008 року.

Відповідно з розрахунком до позовних вимог Позивач звернувся до суду, зокрема, із вимогою про стягнення заборгованості за послуги з постачання холодної води, яка використовувалась для виготовлення гарячої. Оскільки, договором №08103/2-01 від 02.01.2008 року не передбачений обов’язок Відповідача оплачувати обсяги холодної води, яка використовується для гарячого водопостачання та опалення інших договорів суду не надано, суд встановив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у розмірі 322269,55 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем у період з 01.12.2010 року по 01.05.2010 року було надано послуги з постачання питної води та водовідведення на суму 1097588,16 грн. Відповідачем оплачено 832422,92 грн., отже борг становить 265165,25 гривень.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено що, коли у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи наведене, суд встановлює, що позовна вимога про стягнення суми основного боргу підлягає задоволенню частково у розмірі 265165,25 гривень.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 4.2 договору №08103/2-01 від 02.01.2008 року у разі порушення строків оплати за надані послуги, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Позивач заявив вимогу про стягнення пені у розмірі 16658,02 гривень.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що Позивачем невірно визначено період нарахувань. Згідно із умовами договору право на нарахування пені у Позивача виникло з 6 числа місяця наступного за розрахунковим місяця. Провівши перерахунок пені, суд дійшов висновку, що розмір пені становить суму більшу, ніж заявлено Позивачем. Оскільки, суду не надано права виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявленому Позивачем.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок Позивача, суд встановив, що розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено Позивачем. Оскільки, суду не надано права виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявленому Позивачем.

Відповідач заперечував проти вимог щодо стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних зазначаючи, що відповідно до Закону України від 13.11.1996 року за N486/96 «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги»не має права на нарахування санкцій боржникам та не має фінансової можливості сплачувати інфляційні втрати, три проценти річних та пеню.

Відповідно до частини другої статті 218 Господарського процесуального кодексу України, чинного з 01.01.2004 року, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Однак, Відповідач не надав суду жодних доказів щодо неналежного виконання споживачами зобов’язань щодо оплати за житлово-комунальні послуги, таких як - довідку про заборгованість споживачів перед Відповідачем, договорів реструктуризації заборгованості, документи щодо несвоєчасного отримання бюджетного фінансування, інформацію щодо стягнення заборгованості з споживачів в судовому порядку.

Таким чином суд встановив, що доводи Відповідача щодо відмови у стягненні пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних є недоведеними.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені ним витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства «Голосіївжитлосервіс»Голосіївської районної у м. Києві ради (03191, м. Київ, вул. Касіяна, 8, ідентифікаційний код 33440974) на користь відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 265165,25 грн. (двісті шістдесят п’ять гривень 25 копійок) основного боргу; 16658,02 грн. (шістнадцять тисяч шістсот п’ятдесят вісім гривень 02 копійки) пені; 2437,76 грн. (дві тисячі чотириста тридцять сім гривень 76 копійок) трьох процентів річних; 14384,46 грн. (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят чотири гривні 46 копійок) інфляційних втрат; 298,64 грн. (двісті дев’яносто вісім гривень 64 копійки) державного мита та 113,51 грн. (сто тирнадцять гривень 51 копійку) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

Су СуддяТ.Ю. Кирилюк Повне рішення складено: 08.09.2010 року.